Рішення від 15 квітня 2026 р. у справі №159/8784/25 — Ковельський міськрайонний суд Волинської області

Справа № 159/8784/25

Провадження № 2/159/646/26

КОВЕЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2026 року Ковельський міськрайонний суд Волинської області

в складі: головуючого судді Грідяєвої М.В.

при секретарі Посполітак Г.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Ковель в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту самостійного виховання та утриманні дитини, третя особа орган опіки та піклування Ковельської міської ради,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту самостійного виховання та утриманні дитини, третя особа орган опіки та піклування Ковельської міської ради, вказуючи на те, що він 01.06.2012 року уклав шлюб з ОСОБА_2 , від якого мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 16.02.2017 року шлюб розірвано. Після розірвання шлюбу син ОСОБА_4 проживає разом з ним за зареєстрованим місцем проживання: АДРЕСА_1 . Він як батько піклується про сина, дбає про його здоров`я, самостійне здійснює його виховання, забезпечує всім необхідним для здорового фізичного і психічного розвитку дитини, створює належні умови для навчання та розвитку, самостійно готував сина до першого класу, допомагає йому з навчанням, бере активну участь у житті сина. Рішенням виконавчого комітету Ковельської міської ради Волинської області №239 від 11.07.2024 року затверджено висновок служби у справах дітей, згідно якого вважає доцільним визначити місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . З позовом про стягнення аліментів до відповідача не звертався. Він отримав відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації до 09.05.2026 року, підстава- самостійно виховує дитину. Нещодавно він вирішив здійснити поїздку за межі України з метою відпочинку та підбору навчального закладу для подальшого навчання сина. Працівник прикордонної служби не дозволив йому виїзд за межі України та пояснив, що для виїзду за кордон йому потрібно рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини. Посилається на Правила перетинання державного кордону громадянами України. Факт самостійного виховання неповнолітнього сина необхідний йому з метою захисту прав та інтересів дитини, своїх прав та інтересів, як батька, що займається вихованням та утриманням дитини. Дитина залишилась проживати і проживає з ним, ним створені всі належні умови проживання для сина, він здійснює опіку над дитиною, виховує та доглядає її, піклується про стан здоров`я сина. Просить встановити факт самостійного виховання та утримання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач та представник позивача в судове засідання не з`явились, про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином, згідно письмової заяви просить розглянути справу без їх участі, позов підтримують, просять його задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з`явилась, про час, дату та місце розгляду справи повідомлена належним чином, згідно письмової заяви позов визнає, зазначає, що не приймає участь у вихованні та утриманні дитини, просить розглянути справу без її участі.

Представник третьої особи органу опіки та піклування Ковельської міської ради, в судове засідання не з`явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, згідно письмової заяви просить розглянути справу без його участі, проти позову не заперечує.

Вивчивши матеріали справи, суд вважає позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання неповнолітньої дитини, встановлення факту самостійного виховання та утриманні дитини, третя особа орган опіки та піклування Ковельської міської ради, не обґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст.81 ЦПК УКраїни, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Згідно свідоцтва про народження, ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , його батьками є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 16.02.2017 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.

Згідно витягу з реєстру територіальної громади, за адресою АДРЕСА_2 , зареєстрований: ОСОБА_3 , 2012 року народження.

Рішенням Ковельської міської ради від 11.07.2024 року затверджений висновок служби у справах дітей «Про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 разом з батьком ОСОБА_1 ».

Згідно акту обстеження умов проживання від 26.11.2025 року за адресою: АДРЕСА_1 , встановлено, що за цією адресою проживають: ОСОБА_5 , 1965 року народження, ОСОБА_1 , 1988 року народження, ОСОБА_3 , 2012 року народження. Умови проживання задовільні, кімнати мебльовані, дитина має місце для відпочинку та місце для приготування уроків, сезонний одяг. Дитина виховується в сім`ї батька, мешкають за вказаною адресою з 2017 року, зі слів дитини мама проживає окремо. Дитина забезпечена всім необхідним для повноцінного розвитку, навчання та відпочинку.

Згідно довідки ліцею ОСОБА_6 , ОСОБА_3 навчається у 7Б класі, тато якого спілкується з педагогами, відвідує батьківські збори. Мати дитини, ОСОБА_2 контакт з ліцеєм не підтримувала.

Згідно консультативного висновку спеціаліста, психологічний стан ОСОБА_3 відповідає віковій нормі, почувається безпечно та емоційно комфортно в оточенні батька та бабусі, мати не бере участь у вихованні.

Згідно довідки ТЦК та СП, ОСОБА_1 надана відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації з підстав самостійного виховання дитини до 18 років.

Згідно довідки Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 18.11.2021 року, ОСОБА_1 не звертався до суду з позовом про стягнення аліментів до ОСОБА_2 .

Згідно висновку служби у справах дітей щодо визначення місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановлено, що у шлюбі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народився син ОСОБА_4 . Шлюб розірвано. ОСОБА_4 зареєстрований за адресою реєстрації матері, проживає разом з батьком. В матеріалах відсутні документи щодо наявного спору між батьками щодо визначення місця проживання дитини, як і документів, що дитина буде передана комусь із них на спільне виховання та проживання. Вважають доцільнім визначити місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (ч.3 ст.11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до ч.1 ст.18, ч.1 ст.27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Частиною першою статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до ст.160 СК України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Відповідно до ст.161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. Якщо орган опіки та піклування або суд визнав, що жоден із батьків не може створити дитині належних умов для виховання та розвитку, на вимогу баби, діда або інших родичів, залучених до участі у справі, дитина може бути передана комусь із них.

При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 березня 2021 року у справі № 542/1428/18 (провадження № 61-18612св19) зазначено, що тлумачення ч. 1 ст. 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

Судом встановлено, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є сином сторін, дитина зареєстрована та проживає разом з батьком, позивачем по справі за адресою: АДРЕСА_1 . В наданих та досліджених судом доказів підтверджено проживання дитини разом з батьком та бабусею. В наданих документах не підтверджене цілковите відсутність в житті дитини матері, відповідача по справі ОСОБА_2 , як при обстеженні умов проживання дитини, як й не прийняття нею участі у вихованні, утриманні сина ОСОБА_4 . В матеріалах справи наявна інформації, що мати дитини мешкає окремо, місце проживання дитини визначено органом опіки та піклування разом з батьком, який при наданні висновку приймав до уваги заяву ОСОБА_2 . Відсутність судового рішення про стягнення аліментів на утримання дитини не доводить самостійного утримання дитини одним із батьків, ці обставини не підтвердженні та не спростовані жодним доказом. Позивач в позові зазначає захист порушеного його та сина права, не доводячи належними та допустимими доказами факт порушення, а саме неможливість виїзду за межі території України його з сином. Суд звертає увагу, що позивач не позбавлений можливості врегулювати можливе порушення права на вільне пересування шляхом звернення до відповідача для отримання нотаріально посвідченої згоди на виїзд за межі України їх сина, відмова в цьому відповідача. Також позивач при ухиленні від виконання батьківських обов`язків відповідача, як матері дитини має права звернутися до суду з позовом про позбавлення відповідача батьківських прав.

Мати дитини, яка безсумнівно відіграє важливу роль у житті та розвитку дитини, має право та обов`язок піклуватися про здоров`я дитини, стан її розвитку, незалежно від того з ким дитина проживає.

Доведення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати дитини не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самих дітей, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, факт виховання та утримання дитини батьком може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

Відповідно до ч.5 ст.268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст.ст.7, 19, 141, 160, 161 СК України, ст.ст.10, 12, 77, 78, 141, 263, 265, 268, 280-282 ЦПК України,

В И Р І Ш И В :

В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту самостійного виховання та утриманні дитини, третя особа орган опіки та піклування Ковельської міської ради – відмовити.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Рішення виготовлено 16.04.2026 року.

Суддя:М. В. ГРІДЯЄВА