Постанова від 14 квітня 2026 р. у справі №186/1935/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2510/26 Справа № 186/1935/25 Суддя у 1-й інстанції - Янжула С.А. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 квітня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю.

суддів - Свистунової О.В., Пищиди М.М.,

за участю секретаря – Триполець В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я

за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля»

на рішення Шахтарського міського суду Дніпропетровської області від 29 жовтня 2025 року, -

В С Т А Н О В И В:

17 вересня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я. В обґрунтування заявленого позову позивач зазначив, що працював на підприємстві відповідача в умовах впливу шкідливих факторів на організм. Під час роботи з ним сталися нещасні випадки на виробництві: 19 липня 1993 року та 02 серпня 1996 року. За результатами проведених розслідувань нещасних випадків, складено акти форми Н-1, затверджені 21 липня 1993 року та 03 серпня 1996 року. Згідно з довідкою МСЕК від 19 січня 1994 року позивачу первинно встановлено 15% втрати професійної працездатності по виробничій травмі від 19 липня 1993 року. Первинно-повторним оглядом МСЕК від 13 жовтня 1997 року позивачу встановлено первинно-повторно сукупно 60% втрати професійної працездатності по трудовому каліцтву, з яких: 10% по травмі від 19 липня 1993 року та 50% по травмі від 02 серпня 1996 року та третю групу інвалідності. В подальшому, 06 грудня 2001 року оглядом МСЕК позивачу встановлено повторно 60% втрати професійної працездатності по трудових каліцтвах та третю групу інвалідності, безстроково. Позивач вважає, що з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці, він втратив своє здоров`я та йому завдана моральна шкода, яка полягає в тому, що його турбує фізичний біль, погане самопочуття, порушення душевної рівноваги, а тому просить суд стягнути з відповідача в рахунок відшкодування моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров`я внаслідок виконання трудових обов`язків 302 800 гривень (а.с. 1-4).

Рішенням Шахтарського міського суду Дніпропетровської області від 29 жовтня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я – задоволено частково.

Стягнуто з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 120 000 (сто двадцять тисяч) гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Стягнуто з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» судовий збір на користь держави в розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок (а.с. 50-52).

Не погодившись з таким рішенням суду, ПрАТ “ДТЕК Павлоградвугілля” звернулось із апеляційною скаргою, в якій посилаючись на незаконність та необґрунтованість судового рішення суду першої інстанції, заявляє вимогу про зміну рішення суду в частині стягнення моральної шкоди зменшивши її розмір до 2 550,00 грн. з утриманням податків та інших обов`язкових платежів.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають встановленим обставинам, та позивачем не доведено факту спричинення моральної шкоди (а.с. 54-57).

14.04.2026 року до суду надійшла заява апелянта про долучення до справи доказів, які на думку апелянта підтверджують відшкодування позивачу моральної шкоди у листопаді 1995 року за нещасний випадок, який стався у 1993 році, які він просить врахувати при розгляді апеляційної скарги.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що згідно із записами у трудовій книжці НОМЕР_1 від 11 травня 1975 року, ОСОБА_1 працював на підприємстві ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля». 03 лютого 2000 року ОСОБА_1 був звільнений по п. 1 ст. 40 КЗпП України в зв`язку із скороченням штату.

Актом № 77 форми Н-1, затвердженим 21 липня 1993 року, підтверджується, що причинами нещасного випадку, що стався з ОСОБА_1 на виробництві 19 липня 1993 року є обвалення порід покрівлі, наявність посиленого гірничого тиску.

Витягом із акту огляду у ЛТЕК від 19 січня 1994 року підтверджується, що ОСОБА_1 встановлено первинно 15% втрати професійної працездатності по виробничій травмі від 19 липня 1993 року.

Актом № 62 форми Н-1, затвердженим 03 серпня 1996 року, підтверджується, що причинами нещасного випадку, що стався з ОСОБА_1 на виробництві 02 серпня 1996 року є порушення роботи при запуску електродвигуна.

Довідкою про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги ДНА-01 № 026856 від 13 жовтня 1997 року, позивачу первинно-повторно сукупно встановлено 60% втрати працездатності по виробничих травмах, з них: 10% по травмі від 19 липня 1993 року та 50% по травмі від 02 серпня 1996 року, та третю групу інвалідності.

Довідкою про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги серії ДНА-01 № 280518 від 06 грудня 2001 року позивачу встановлено повторно 60% втрати професійної працездатності по трудових каліцтвах та третю групу інвалідності, безстроково.

Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Таким чином, і право на відшкодування моральної шкоди виникає в потерпілого з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Така позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2019 у справі № 210/3177/17.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що позивачеві встановлена стійка втрата професійної працездатності у зв`язку із виробничою травмою, чим спричинено моральну шкоду, тому відповідно до вимог ст. 237-1 КЗпП України роботодавець повинен відшкодувати завдану працівнику моральну шкоду.

Проте, стаття 237-1 КЗпП України, якою встановлено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя, включена до зазначеного кодексу на підставі Закону України «Про внесення змін до КЗпП України» від 24 грудня 1999 року, який набрав чинності 13 січня 2000 року.

До набрання чинності зазначеними нормами правовідносини щодо відшкодування моральної шкоди були врегульовані Законом України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 року та Правилами відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України № 472 від 23 червня 1993 року, ухваленими після спричинення позивачу травми та до виникнення права у позивача на відшкодування моральної шкоди.

У відповідності до положень п. 11 Правил "Про затвердження Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків" відшкодування власником підприємства, установ і організації, або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків, моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення комісії по трудових спорах; рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат.

Згідно зі ст. 440-1 ЦК України, у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин, моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати.

Таким чином, згідно зі ст. 440-1 ЦК України, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено обмеження мінімального розміру відшкодування моральної шкоди не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати та максимального розміру відшкодування моральної шкоди, що не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати (п. 11 Правил).

З урахуванням наведеного суд першої інстанції правильно дійшов висновку про те, що позивач має право на відшкодування моральної шкоди відповідачем, однак необґрунтовано застосував до спірних правовідносин положення ст. 237-1 КЗпП України, яка набрала чинності лише 13 січня 2000 року.

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року викладених у Постанові № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов`язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв`язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя.

Як зазначено в п. 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року по справі № 1-9/2004 ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.

Отже, судом встановлено завдання позивачеві у зв`язку з ушкодженням здоров`я та втратою працездатності фізичного болю та душевних страждань, що характеризують моральну шкоду.

Позивачем надано лікарські документи, виписки, епікризи.

Вказані документи колегія суддів вважає належними та допустимими доказами втрати позивачем професійної працездатності, оскільки останні в повній мірі відповідають вимогам чинного законодавства.

Відповідач у своїх доводах не посилався на те, що позивач раніше уже використав своє право на відшкодування моральної шкоди у зв`язку із ушкодженням здоров`я на виробництві та таких доказів суду не надав.

При цьому, колегія суддів не приймає до уваги заяву з відповідними додатками, яка надійшла до суду апеляційної інстанції 14.04.2026 року, оскільки долучені докази не були предметом дослідження судом 1 інстанції, поважних причин не подання їх суду 1 інстанції судом не встановлено.

Крім того, в апеляційній скарзі апелянт не заперечує проти права позивача на відшкодування моральної шкоди, а просить лише стягнути її в меншому розмірі.

Колегія суддів наголошує, що переглядає судове рішення в межах доводів апеляційної скарги в рамках її прохальної частини.

До того ж, зі справи вбачається, що травмування позивача сталося двічі, а саме у 1993 році та у 1996 році, з різною втратою працездатності, і саме за двома різними випадками позивач просить стягнути моральну шкоду.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, судом першої інстанції правильно враховано що травмування сталося ще в 1993 році та 1996 році, глибину та тривалість фізичних та душевних страждань, зокрема ступінь втрати працездатності, істотність вимушених змін у життєвих стосунках, встановлення групи інвалідності. Підстав для зменшення визначеної судом першої інстанції суми не вбачається.

Доводи скарги щодо оподаткування стягнутої суми моральної шкоди є безпідставними виходячи з наступного.

Правовідносини з нарахування, утримання та перерахування податків, зборів чи інших обов`язкових платежів знаходяться у площині публічних (податкових) відносин, а тому суд при вирішенні позову про стягнення грошової компенсації моральної шкоди відповідно до статті 23 ЦК України не вирішує питання про податки, збори чи інші обов`язкові платежі.

З урахуванням викладеного необґрунтованим є вирішення судом у даній цивільній справі питань щодо податків, зборів чи інших обов`язкових платежів та визначення в резолютивній частині рішення порядку його виконання про стягнення цієї суми «без відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів».

Зазначені висновки містяться також у постанові Верховного Суду від 21 травня 2025 року у справі №235/3143/24 (провадження №61-14246св24).

Інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо наявності підстав для часткового задоволення позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

За встановлених обставин підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні, однак при ухваленні судового рішення судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального права, про те це не призвело до неправильного вирішення справи, а тому судове рішення суду першої інстанції слід змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Судові витрати понесені у зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись ст.ст. 368, 369, 376, 382,384 ЦПК України, апеляційний суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» – залишити без задоволення.

Рішення Шахтарського міського суду Дніпропетровської області від 29 жовтня 2025 року – змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 16 квітня 2026 року.

Судді: