Рішення від 14 квітня 2026 р. у справі №947/2080/26 — Київський районний суд м. Одеси

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ

Справа № 947/2080/26

Провадження № 2/947/1654/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.04.2026 року

Київський районний суд міста Одеси в складі:

головуючого – судді Калініченко Л.В.

при секретарі Матвієвої А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою

Товариства з обмеженою відповідальністю «БОНА ВІТА - МОДЕРН»

до ОСОБА_1

про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги,

послуги з утримання будинку та прибудинкової території,

ВСТАНОВИВ:

Позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «БОНА ВІТА – МОДЕРН» 15.01.2026 року звернулося до Київського районного суду міста Одеси з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, послуги з утримання будинку та прибудинкової території за адресою: АДРЕСА_1 , в сумі 19306,05 грн. та судові витрати.

В обґрунтування позову, позивач посилається на невиконання відповідачкою взятих на себе зобов`язань зі сплати внесків та платежів до ТОВ «БОНА ВІТА – МОДЕРН», як власниці квартири АДРЕСА_2 , яка перебуває на балансі та обслуговується Товариством з обмеженою відповідальністю «БОНА ВІТА – МОДЕРН».

Вказана позовна заява сформована в системі «Електронний суд» 25.12.2025 року.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, цивільну справу за вказаним позовом розподілено судді Калініченко Л.В.

Ухвалою судді Київського районного суду м. Одеси від 16.02.2026 року було прийнято вказану позовну заяву до розгляду, відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні з повідомленням сторін по справі.

У судове засідання призначене на 15.04.2026 року представник позивача не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, однак в позовній заяві просить суд здійснювати розгляд справи за його відсутності, одночасно зазначивши, що проти заочного розгляду справи не заперечує.

Відповідачка – ОСОБА_1 (надалі за текстом - Відповідачка) у судове засідання призначене на 15.04.2026 року також не з`явилась, про причини неявки суд не повідомила, відзив на позовну заяву не надала.

Відповідно до п.2 ч.7 ст.128 ЦПК України, у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Згідно з відповіді ВОМІРМП УПРЕ ГУ ДМС в Одеській області, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .

Приймаючи наявне зареєстроване місце проживання відповідачки, судом здійснювалось повідомлення останньої про дату, час і місце проведення судового засідання шляхом скерування судової повістки, разом з копією ухвали про відкриття провадження по справі, на вказану адресу зареєстрованого місця проживання відповідачки, однак поштове повідомлення повернуто до суду без вручення з підстав відсутності адресата за даною адресою.

Одночасно, судом здійснювалось повідомлення відповідача про дату, час та місце судових засідань, шляхом скерування судової повістки разом з копією ухвалою про відкриття провадження по праві за адресою надання позивачем житлово-комунальних послуг, а саме: АДРЕСА_1 , однак уся поштова кореспонденція також була повернута до суду без вручення з підстав відсутності адресата за даною адресою.

Відповідно до п.3 ч.8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Також, у відповідності до правового висновку Верховного Суду викладеного у постанові від 10.05.2023 року у справі №755/17944/18, довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв`язку з «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.

Таким чином, відповідачка про дату, час і місце проведення розгляду справи повідомлена належним чином, однак, у встановлений судом строк не скористалась процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву, не було надано заперечень проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, про причини неявки до судового засідання суд не повідомила.

Відповідно до ч.1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до ст. 275 ЦПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Згідно з ч. 2 ст. 282 ЦПК України, розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.

З урахуванням викладеного, судом було ухвалено провести розгляд справи в судовому засіданні 15.04.2026 року за відсутності сторін по справі, на підставі наявних документів в матеріалах справи та у відповідності до ст.ст. 280, 281 ЦПК України Київським районним судом м. Одеси була постановлена ухвала про заочний розгляд справи.

Дослідивши, вивчивши та проаналізувавши матеріали справи, суд вважає позов підлягаючим задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що 05.10.2023 року Держаною інспекцією архітектури та містобудування України видано сертифікат №ІУ23230928113, яким засвідчено відповідність закінченого будівництвом об`єкта, розташованого за адресою: АДРЕСА_4 проектній документації та підтверджено його готовність до експлуатації.

21.06.2023 року зареєстровано Товариство з обмеженою відповідальністю «БОНА ВІТА – МОДЕРН», код ЄДРПОУ 44996479, що підтверджується відповідним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Товариство з обмеженою відповідальністю «БОНА ВІТА – МОДЕРН» здійснює управління багатоквартирного житлового комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового, торговельного, адміністративного призначення та об`єктами соціальної інфраструктури за адресою: м. Одеса, Київський р-н, вул. Івана Франка, 40, коригування, житлові секції 1.1-1.4., підземний паркінг №1 , що підтверджується актом передачі в управління ТОВ «БОНА ВІТА МОДЕРН» від 09.10.2023 року.

Також, як вбачається на виконання вищевказаних цілей, для надання/забезпечення надання послуг, у тому числі житлово-комунальних і виконання робіт за цінами (вартістю) у тому числі до будинку, за адресою: АДРЕСА_5 , наявні укладені наступні договори, а саме:

- типовий договір №11022 від 29.11.2023 року, укладений між ТОВ «Інфокс» та ТОВ «БОНА ВІТА - МОДЕРН»;

- договір про надання охоронних послуг №91/09 від 01.09.2024 року, укладений між ПП «Агентство безпеки ОСОБА_2 » та ТОВ «БОНА ВІТА - МОДЕРН»;

- договір про постачання електричної енергії споживачу №01-7164S-ПВЦ від 07.11.2023 року, укладений між ТОВ «Одеська обласна енергопостачальна компанія» та ТОВ «БОНА ВІТА - МОДЕРН»;

- договір про надання послуг №10/23 від 01.10.2023 року, укладений між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 та ТОВ «БОНА ВІТА - МОДЕРН»;

- договір на вивіз твердих побутових відходів №672ожп92 від 09.02.2024 року, укладений між ТОВ «Кліар-Сіті» та ТОВ «БОНА ВІТА - МОДЕРН».

14.02.2020 року між ТОВ «Стікон» та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу майнових прав №КПИП-142154, у відповідності до якої остання купує майнові права на 1-кімнатну квартиру АДРЕСА_6 . (будівельна адреса).

30.07.2021 року між ТОВ «Стікон», ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у зв`язку з передачею ОСОБА_4 своїх прав та обов`язків ОСОБА_5 , укладено додаткову угоду №ДСкД-178450 до договору купівлі-продажу майнових прав №КПИП-142154 (про передачу прав та обов`язків), якою внесено зміни в преамбулу договору і викладено її в наступній редакції: «Товариство з обмеженою відповідальністю «Стікон», надалі за текстом іменований Продавець, в особі директора ОСОБА_6 , який діє на підставі Статуту, та ОСОБА_5 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_7 , Паспорт НОМЕР_1 , виданий Измаїльським РВ УМВС України в Одеській області 12.09.2002р, реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , надалі за текстом іменована - Покупець, в подальшому разом іменовані Сторони, керуючись ч.1 ст. 6 та ст. 331 1 ст. 656 Цивільного кодексу України, Постановою КМУ від 25.12.2015 р № 1127 (зі змінами та доповненнями) уклали цей Договір купівлі-продажу майнових прав (в подальшому - Договір) про наступне:» та внесено зміни до розділу 13. Місцезнаходження та реквізити Сторін.

02.05.2024 року між ТОВ «Стікон» та ОСОБА_5 укладено додаткову угоду №ДСкД-20668 до договору купівлі-продажу майнових прав №КПИП-142154, якою сторони дійшли згоди внести зміни до п.1.1., 1.3. договору та викласти їх в наступній редакції: «1.1. В порядку та на умовах цього Договору, норм Цивільного кодексу України, які визначають загальні положення Договору купівлі-продажу, Продавець продає, а Покупець купує майнові права на 1-кімнатну квартиру АДРЕСА_8 Франка, 40, секція 1.3 (будівельна адреса)), (надалі за текстом іменується Об`єкт капітального будівництва).» «1.3. Запланований термін закінчення будівництва та прийняття Об`єкта капітального будівництва в експлуатацію 4 квартал 2023 р.».

Судом 15.04.2026 року отримано відповідь №2610586 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з якої вбачається, що за ОСОБА_5 10.05.2024 року зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_9 .

З наданої до позову довідки про заборгованість за житлово-комунальні послуги у ОСОБА_5 за період з 01.02.2024 року по 01.12.2025 року виникла заборгованість за квартирою АДРЕСА_9 в загальному розмірі 19306,05 грн.

З підстав невиконання відповідачкою своїх зобов`язань зі сплати коштів за надані житлово-комунальні послуги, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

Положенням статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. Споживач щомісяця (або з іншою періодичністю, визначеною договором) вносить однією сумою плату виконавцю комунальної послуги (крім послуг з постачання та розподілу природного газу та електричної енергії), у тому числі якщо вона складається з окремих складових, передбачених відповідним договором, укладеним відповідно до цього Закону. При цьому виконавці комунальних послуг забезпечують деталізацію інформації щодо складових плати у рахунках споживачів.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

За змістом ст. 29 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надання житлово-комунальних послуг у багатоквартирному будинку здійснюється на підставі договору, що укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та балансоутримувачем або уповноваженою ним особою.

Відповідно до статті 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

За змістом ч. 2 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

У тих випадках, коли закон не встановлює обов`язковість певної форми, сторони можуть обирати її на власний розсуд, але в межах чинного законодавства.

Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Таким чином, якщо умови усного договору виконуються сторонами, то він вважається укладеним, а умови прийнятими обома сторонами.

За змістом ч. 1 ст. 633 ЦК України, договір про надання комунальних послуг є публічним договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є : споживачі (індивідуальні та колективні); управитель; виконавці комунальних послуг.

Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону України «Про основні засади житлової політики», особи зобов`язані своєчасно оплачувати житлово-комунальні послуги, вносити орендну плату, виконувати зобов`язання за фінансово-кредитними механізмами підтримки будівництва, придбання та оренди житла. Відповідальність за порушення договірних зобов`язань, порядок звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення з житла регулюються Цивільним кодексом України, законами України "Про іпотеку", "Про житлово-комунальні послуги", іншими законодавчими актами України.

Використання житла не за призначенням забороняється. Особи зобов`язані використовувати житло відповідно до призначення, додержуватися правил користування житловими приміщеннями, забезпечувати ефективне управління житлом та належне його утримання, ощадливо використовувати енергетичні та інші ресурси, дотримуватися правил добросусідства (ч. 4 ст. 7 Закону України «Про основні засади житлової політики»).

Судом враховується висновок Верховного Суду викладений у постанові від 20.11.2024 року у справі №463/6799/18 згідно з яким, обов`язок сплатити за надані й спожиті послуги випливає також з частини першої статті 11 ЦК України про те, що цивільні права та обов`язки випливають з дій осіб, що передбачені актом цивільного законодавства. Відсутність між сторонами договору не може слугувати підставою для звільнення споживача від оплати отриманих послуг. Зазначена практика правозастосування правових норм у сфері оплати житлово-комунальних послуг є сталою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі 712/8916/17, постанови Верховного Суду від 15 березня 2018 року у справі № 401/710/15-ц, від 18 вересня 2019 року у справі № 369/3682/16-ц, від 07 лютого 2024 року у справі № 372/2236/21).

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 615 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Частиною першою статті 316 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власність зобов`язує (ч. 4 ст. 319 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч.3 ст. 12, ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Досліджуючи надані до суду докази, судом встановлено, що управителем багатоквартирного будинку АДРЕСА_4 є Товариство з обмеженою відповідальністю «БОНА ВІТА –МОДЕРН».

Також судом встановлено, що ОСОБА_5 є власницею квартири АДРЕСА_2 , на яку у відповідності до положень 322 ЦК України покладено обов`язок на утримання належного майна.

Позивачем забезпечено надання житлово-комунальних послуг, на підставі укладених договорів з суб`єктами господарювання та прийнятних загальними зборами рішень, а також забезпечено утримання будинку і прибудинкової території будинку, за адресою: АДРЕСА_5 , в якому відповідачці на праві власності належить квартира АДРЕСА_10 , за наслідком чого остання є належною споживачкою відповідних послуг.

У відповідності до наданого до суду розрахунку заборгованості, у ОСОБА_5 , як власниці квартири АДРЕСА_2 , через неналежне виконання обов`язків зі сплати житлово-комунальних послуг, послуг з утримання будинку та прибудинкової території, виникла заборгованість за період з 01.02.2024 року по 01.12.2025 року в загальному розмірі 19306,05 грн.

Вказаний розрахунок не спростований відповідачкою, а відтак приймається в якості належного доказу.

Крім того, жодних доказів на підтвердження надання послуг у неналежній якості, невірного нарахування чи відсутності вказаної заборгованості, відповідачкою в порушення вимог ч.1 ст. 81 ЦПК України до суду не надано.

Враховуючи викладене, приймаючи до уваги, що в порушення вищезазначених приписів закону, відповідачкою належним чином не виконувався покладений на неї обов`язок зі сплати житлово-комунальних послуг, послуг з утримання будинку та прибудинкової території суд доходить до висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_5 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бона Віта – Модерн» заборгованості зі сплати житлово-комунальних послуг, послуг з утримання будинку та прибудинкової території, за період з 01.02.2024 року по 01.12.2025 року у загальному розмірі 19306 гривень 05 копійок.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При ухваленні рішення, судом враховується, що Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи викладене, приймаючи до уваги, що в порушення вищезазначених приписів закону, відповідачкою несвоєчасно та не у повному обсязі сплачувались кошти за надані послуги з постачання природного газу, проаналізувавши та оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню шляхом стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за житлово-комунальні послуги, послуги з утримання будинку та прибудинкової території за період за період з 01.02.2024 року по 01.12.2025 року в загальному розмірі 19306 гривень 05 копійок.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приймаючи задоволення позовних вимог, у відповідності до ст. 141 ЦПК України стягненню з відповідачки на користь позивача підлягають у відшкодування витрат зі сплати останнім судового збору – 2422,40 грн.

Також, позивачем заявлено до відшкодування витрати на правничу допомогу, які в орієнтовному розрахунку судових витрат визначені в сумі 2000,00 грн.

Положеннями ст.59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 5 ст. 137 ЦПК України встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч. 6 ст. 137 ЦПК України, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 (провадження №11-562ас18) зазначено, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».

Частиною 8 статті 141 ЦПК України передбачено, що докази на підтвердження судових витрат подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Суд зазначає, стороною позивача не зазначалось, не подавалось та не заявлялось заяви про подання доказів на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду в порядку ч.8 ст.141 ЦПК України, за наслідком чого судом здійснюється розгляд відповідного питання одночасно з ухваленням цього судового рішення.

Дослідиши подані стороною позивача докази вбачається, що останнім не надано жодних доказів на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу у заявленому до відшкодування розмірі. Крім того, представником позивача у позові не зазначено, що докази на підтвердження судових витрат буде подано останнім в порядку, передбаченому ч. 8 ст. 141 ЦПК України, а саме протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. За наслідком чого суд дійшов до висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача витрат понесених на правничу допомогу підлягає залишенню без задоволення.

На підставі викладеного та керуючись ст. 1-18, 76-89, 133, 137, 141, 258-260, 263-265, 274-279, 280-282, 352-354 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Бона Віта – Модерн» (місцезнаходження: 65049, м. Одеса, вул. Івана Франка, 40/1) до ОСОБА_5 (місце проживання: АДРЕСА_11 ), про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, послуги з утримання будинку та прибудинкової території – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бона Віта – Модерн» (місцезнаходження: 65049, м. Одеса, вул. Івана Франка, 40/1, код ЄДРПОУ: 44996479) заборгованість за надані житлово-комунальні послуги, послуги з утримання будинку та прибудинкової території за адресою: АДРЕСА_1 за період 01.02.2024 року по 01.12.2025 року в загальному розмірі 19306 (дев`ятнадцять тисяч триста шість) гривень 05 (п`ять) копійок.

Стягнути з ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бона Віта – Модерн» (місцезнаходження: 65049, м. Одеса, вул. Івана Франка, 40/1, код ЄДРПОУ: 44996479) у відшкодування витрат зі сплати судового збору – 2422 (дві тисяч чотириста двадцять дві) гривні 40 (сорок) копійок.

У задоволенні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Бона Віта – Модерн» до ОСОБА_5 про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу - відмовити.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий Л. В. Калініченко