Рішення від 15 квітня 2026 р. у справі №947/12705/26 — Київський районний суд м. Одеси

Справа № 947/12705/26

Провадження № 2-а/947/131/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.04.2026 року

Київський районний суд м. Одеси в складі головуючого – судді Луняченка В.О.

за участю секретаря Макаренко Г.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності,-

ВСТАНОВИВ:

До Київського районного суду м. Одеси 25.03.2025 надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 ( скорочене – територіальний центр) м.Одеси полковника ОСОБА_2 № R427746 від 17 березня 2026 року про притягнення до адміністративної відповідальності та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу відносно ОСОБА_1 , із закриттям провадження у адміністративної справи щодо притягнення до адміністративної відповідальності за частиною 3 ст.210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення по обставинами викладеним у постанові.

Позовні вимоги обгрунтовані відсутністю складу адміністративного правопорушення зазначеного у постанові , так як позивач, який жодних викликів до територіального центру не отримував а тому і не міг порушити вимоги щодо не прибуття за мобілізаційним розпорядженням а зі змісту самої постанови не можливо встановити на яку саме дату позивач викликався до територіального центру і коли було скоєне зазначене у постанові правопорушення і крім того відповідно до постанови №R403162 від 09.03.2026 , начальник ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 вже притягнув ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності по ч.3 ст. 210-1 КУпАП саме за порушення законодавства про мобілізацію у звязку із неявкою за викликом до територіального центру , при чому в обох постановах відсутні дати виклику, підстави виклику та вихідні данні повістки, а тому , враховуючи що обидві постанови винесені з різницею у шість днів позивач припускає що це є подвійними притягненням до відповідальності по одним і тим самим обставинам що є неприпустимим та незаконним.

Водночас із позовною заявою позивач надав заяву про розгляд справи за його відсутністю.

Від ІНФОРМАЦІЯ_3 , яке було належним чином повідомлено про розгляд справи, заяв по суті справи, клопотань з процесуальних питань не надходило. До судових засідань представник відповідача не з`являвся.

Як встановлено судом згідно постанови №№ R427746 від 17 березня 2026 року, яка винесена начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_4 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП ОСОБА_1 із накладенням штрафу у розмірі 17 000 грн.

У постанові зазначено що військовозобов`язаний ОСОБА_1 не прибув за викликом до ТЦК та СП у строк і місце, зазначене у повістці ( ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» ) , чим порушив законодавство про оборону , мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Також згідно постанови №R403162 від 09.03.2026 яка винесена начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 , ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності по ч.3 ст. 210-1 КУпАП із накладенням штрафу у сумі 17 000 грн., за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію внаслідок не прибуття за викликом до ТЦК та СП у строк і місце, зазначений у повістці.

Відповідно до ст. 8 Основного Закону Україна є правовою державою, де визнається і діє принцип верховенства права. Згідно з положеннями ст.129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

Ст. 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення ( скорочене КУпАП ) передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. При цьому, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законів.

Згідно Закону України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо удосконалення відповідальності за порушення правил військового обліку та законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію» прийнятого Верховного Радою України 09.05.2024 року ( скорочене ЗУ № 3696-IX ) до статті 210-1 КУпАП внесено зміни у вигляді додання частини третьою.

Так частиною третій статті 210-1 КУпАП визначено, що адміністративним правопорушенням є порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинене в особливий період.

Абзац другий частини першої статті 22 ЗУ ««Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначає, що громадяни зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.

У пункті 21 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 16 травня 2024 року №560 наголошується, що за викликом районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (Центрального управління або регіонального органу СБУ, відповідного підрозділу розвідувальних органів) резервісти та військовозобов`язані зобов`язані з`являтися у строк та місце, зазначені в повістці, для взяття на військовий облік, уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки), проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби.

Згідно ч.1,2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, поширено ЄСПЛ й на провадження у справах про адміністративні правопорушення, оскільки «кримінальним обвинуваченням» у розумінні Конвенції слід розглядати й протокол ( або постанову у випадку відсутності протоколу ) про адміністративне правопорушення (справа «Лучанінова проти України» (рішення від 09.06.2011 р., заява № 16347/02).

Судом визнається обов`язкова відповідність судового процесу у справах про притягнення особи до адміністративної відповідальності таким засадам, як верховенство права, законність, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, безпосередність дослідження доказів.

Так, ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі Конвенція ) передбачає, що «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення». Відповідно до ч.2 ст.6 Конвенції «кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку».

У п. 110 рішення Європейського суду з прав людини "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" N 36985/97 суд визначив, що адміністративні справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення штрафних санкцій може суб`єкт владних повноважень.

Аналогічну правову позицію визначив у Постанові від 31.01.2019 року Верховний суд у справі №760/10803/15-а зазначивши, що один з основних принципів забезпечення вирішення спорів у публічно-правовій сфері, зокрема, між суб`єктом приватного права і суб`єктом владних повноважень, який передбачає, що останній зобов`язаний забезпечити доведення в суді правомірності свого рішення, дії або бездіяльності, оскільки в протилежному випадку презюмується, що вони є протиправними.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначив, що допустимість доказів є прерогативою національного права і за загальним правилом, саме національні суди уповноважені оцінювати надані їм докази, а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав і основоположних свобод (п.34 рішення у справі «Тейксейра де Кастор проти Португалії» від 09.06.1998 року; п. 54 рішення у справі «Шабельника проти України» від 19.02.2009 року).

Відповідно до принципу «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Кобець проти України» від 14.02.2008 року, доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростованих презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.

Відповідно до положень ст. 8, ст. 62 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

У рішенні по справі «Барбера, Мессеге і Хабардо проти Іспаніі» ЄСПЛ зазначив, що п.2 ст. 6 Конвенції вимагає, щоб при здійсненні своїх повноважень судді відійшли від упередженої думки, що обвинувачений вчинив протиправне діяння, так як обов`язок доведення цього лежить на обвинуваченні та будь який сумнів трактується на користь обвинуваченого.

У даному випадку у самої постанові відсутні відомості на яку саме дату був викликаний ОСОБА_1 згідно повістці, не визначено у звязку із чим така повістка виносилось. Також відсутні докази і про направлення вказаної повістки за місцем проживання або роботи особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.

У свою чергу, постанова №R403162 від 09.03.2026 яка винесена відносно тої ж самої особи по повністю тотожним обставинам тою ж самою посадовою особою , надає сумніви щодо законності повторного притягнення особи до адміністративної відповідальності по обставинам, за якими притягнення, за аналогічною статтею, до адміністративної відповідальності вже відбулось, так як у постанові 17.03.2026 не зазначено такої ознаки правопорушення як повторність , що є додатковою кваліфікацією у статті 210-1 КУпАП.

Враховуючи приписи ст. 77 КАС саме на відповідача покладено тягар надання доказів у підтвердження законності винесеного рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Таким чином під час розгляду справи судом визнається відсутність належних та допустимих доказів якими доводиться факт здійснення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення , передбаченого ч.3 ст. 210-1 КУпАП.

Згідно вимог п.1 ст. 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочате а розпочате підлягає закриттю у випадку відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 293 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді скарги на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови і приймає одне з таких рішень: 1) залишає постанову без зміни, а скаргу без задоволення; 2) скасовує постанову і надсилає справу на новий розгляд; 3) скасовує постанову і закриває справу; 4) змінює захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Що стосується витрат на сплату позивачем судового збору, то у відповідності до вимог ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст. ст. 241-243,245,246,250,295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності - задовольнити.

Скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 полковника ОСОБА_2 № R427746 від 17 березня 2026 року про притягнення до адміністративної відповідальності по ч.3 ст. 210-1 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у сумі 17 000 грн., відносно ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) .

Закрити провадження в адміністративній справі щодо притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за частиною 3 ст.210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення по обставинами викладеним у постанові № R427746 від 17 березня 2026 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з ІНФОРМАЦІЯ_2 ( код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) сплачений позивачем судовий збір у розмірі 532,48 грн., за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Повний текст рішення складено 16.04.2026.

Рішення може бути оскаржено, шляхом подання до П`ятого апеляційного адміністративного суду апеляційної скарги, протягом десяти днів з дня складення повного рішення.

Суддя В. О. Луняченко