Рішення від 15 квітня 2026 р. у справі №501/674/24 — Чорноморський міський суд Одеської області

Дата документу 16.04.2026

Справа № 501/674/24

2/501/554/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 квітня 2026 року Чорноморський міський суд Одеської області в складі:

головуючого - судді Пушкарського Д.В.,

за участю:

секретаря судового засідання – Карпової Ю.А.,

позивача – ОСОБА_1 ,

представника відповідача – Чабан І.А.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні Чорноморського міського суду Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» про визнання наказу незаконним, поновлення дії трудового договору, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства морський торговельний порт «Чорноморськ» (далі ДП «МТП «Чорноморськ») (т.1 а.с.1-24), в якому просить:

- визнати незаконним та скасувати пункт 1 наказу ДП «МТП «Чорноморськ» від 22.11.2023 №298 «Про призупинення дії трудового договору з начальником 2 терміналу ДП «МТП «Чорноморськ» ОСОБА_1 » та поновити дію трудового договору, укладеного між ОСОБА_1 та державним підприємством «Морський торговельний порт «Чорноморськ»;

- стягнути з державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу починаючи з 22.11.2023 по день фактичного допуску до роботи;

- рішення суду в частині поновлення дії трудового договору та стягнення середньомісячного заробітку за один місяць допустити до негайного виконання.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що він з липня 1994 року працює на різних посадах в Державному підприємстві «Морський торговельний порт «Чорноморськ», а з 11.03.2013, займає посаду начальника 2 терміналу ДП «МТП «Чорноморськ».

27.09.2022 наказом ДП «МТП «Чорноморськ» №204/О-67 від 16.09.2022 «Про припинення трудового договору» за підписом директора ОСОБА_2 , позивача було звільнено з займаної посади у зв`язку із скороченням чисельності працівників відповідно п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України.

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 13.11.2023 у справі №501/3617/22 позовна заява ОСОБА_1 була задоволена повністю, вищевказаний наказ визнаний протиправним та скасований, позивача поновлено на посаді та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Наказом директора ДП «МТП «Чорноморськ» Вячеслава Волошина №297 від 22.11.2023, ОСОБА_1 було поновлено на посаді начальника 2 терміналу ДП «МТП «Чорноморськ» і тією ж датою, 22.11.2023, іншим наказом директора ДП «МТП «Чорноморськ» Вячеслава Волошина №298 з ним було призупинено дію трудового договору.

Згідно преамбули наказу №298, його видано керуючись статтею 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 №2136-ІХ».

Згідно пункту 1 наказу №298 призупинено дію трудового договору з 22 листопада 2023 року, на термін до припинення або скасування воєнного стану.

Позивач вважає, що пункт перший наказу ДП «МТП «Чорноморськ» №298 в частині призупинення дії трудового договору є незаконним, суперечить вимогам ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 №2136-ІХ, оскільки у обох сторін трудових відносин була та є можливість виконувати обов`язки.

В оскаржуваному Наказі взагалі не зазначено про причини призупинення дії трудового договору, в тому числі про неможливість однієї або обох зі сторін трудового договору виконувати свої трудові обов`язки у зв`язку із збройною агресією проти України, а лише вказано до якого моменту трудовий договір призупинено, зокрема до відновлення можливості виконувати роботу.

Також, позивач вказує, що в оскаржуваному Наказі не зазначено спосіб обміну інформацією, а також реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта позивача ОСОБА_1 , в тому числі, не зазначено порядку та механізму забезпечення мінімальних соціальних гарантій у вигляді відповідного відшкодування працівникам грошових сум, втрачених внаслідок збройної агресії проти України, під час призупинення дії трудового договору.

З початку військової агресії проти України, на момент видання оскаржуваного наказу і до сьогодні підприємство працює, не зупиняє своєї господарської та виробничої діяльності, працюють усі структурні підрозділи порту, зокрема усі вантажні термінали Підприємства. На підприємстві здійснюється прийом нових працівників, зокрема і на керівні посади.

Згідно оскаржуваного Наказу ДП «МТП «Чорноморськ» призупинив дію трудового договору із керівників вантажних терміналів Підприємства, лише з позивачем.

Такі дії суперечать основній умові для призупинення дії трудового договору, якою є одночасна абсолютна неможливість надання роботи та абсолютна неможливість виконання роботи у зв`язку з військовою агресією.

Тому, на думку позивача призупинення дії трудового договору відбулося без законних підстав, з грубим порушенням норм Кодексу законів про працю України, зокрема в умовах дії воєнного стану.

Вказане спричинило порушення конституційних прав позивача на працю та на отримання заробітної плати (ст.43 Конституції України), а тому він підлягає скасуванню.

Посилаючись на наведені обставини, позивач просив позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_3 21.03.2024 надала до суду відзив на позов (т.1 а.с.129-134) в якому просила суд у задоволенні позовних вимог відмовити, зокрема, вказуючи на те, що наказом директора ДП «МТП «Чорноморськ» від 22.11.2023 №298 «Про призупинення дії трудового договору з начальником 2 терміналу ДП «МТП «Чорноморськ» ОСОБА_1 було призупинено дію трудового договору з позивачем з 22.11.2023 на термін до припинення або скасування воєнного стану.

Відповідно до ч.1 ст.13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв`язку із збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором.

Згідно з оскаржуваним наказом від 22.11.2023 №298 призупинення дії трудового договору з позивачем відбулось з 22.11.2023, тобто коли дія «Зернової угоди» припинилась (офіційно діяла до 18.07.2023 а фактично блокування роботи «Зернової угоди» почалося з 15.06.2023, коли Російська Федерація частково припинила інспектування суден для заходу в порти «Великої Одеси» (порти «Чорноморськ», «Одеса» та «Південий»).

Тобто, призупинення трудового договору з позивачем відбулось внаслідок неможливості функціонування ДП «МТП «Чорноморськ» в Чорноморському морському порту, як портового оператора, основним завданням якого згідно Статуту є надання послуг з обслуговування суден, вантажів та пасажирів, організація та виконання вантажних операцій, перевалка вантажів, надання транспортно-експедиторських послуг та інших послуг, пов`язаних з організацією та забезпеченням перевезень експортних, імпортних, транзитних, каботажних та інших вантажів, тощо.

Позивач обіймає посаду начальника 2 терміналу, тобто, основним трудовим обов`язком начальника терміналу є адміністративно-управлінська діяльність спрямована на організацію виробничої діяльності терміналу (організація та контроль за навантажувально-розвантажувальними роботами), що виключає можливість дистанційної роботи.

Оскільки Чорноморський морський порт на території якого ДП «МТП «Чорноморськ», як портовий оператор, здійснює свою господарську діяльність фактично з 19.07.2023 заблокований (вхід/вихід суден не здійснюється), то відповідно «ДП «МТП «Чорноморськ» не здійснює будь-яких вантажних операцій і будь-яка робота для начальника терміналу, як основної господарсько-виробничої ланки відсутня.

ДП «МТП «Чорноморськ» як портовий оператор, позбавлений можливості внаслідок військової агресії здійснювати свою господарську діяльність (навантажувально-розвантажувальні роботи в акваторії морського порту), саме для виконання якої і потрібні наймані працівники, то відсутність проведення таких робіт та операцій має наслідком і відсутність роботи для працівників ДП «МТП «Чорноморськ», зокрема і позивача, навіть якщо працівник і готовий виконувати свою роботу.

Відповідач стверджує, що наведені обставини підтверджують наявність правових підстав для призупинення дії трудового договору з такими працівниками, оскільки наданими доказами підтверджено тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв`язку із збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором.

В судовому засіданні позивач підтримав позов, з підстав, викладених в позовній заяві, просив суд задовольнити заявлені вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні просила суд відмовити в задоволенні позову.

Суд, вислухавши пояснення позивача та представника відповідача, вивчивши матеріали справи, дослідивши та перевіривши докази, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 1994 року перебуває у трудових відносинах з ДП «МТП «Чорноморськ», працював на різних посадах з експлуатаційної діяльності Підприємства, неодноразово нагороджувався керівництвом порту грамотами та грошовими преміями, має посвідчення ветерану порту. З 11.03.2013 займає посаду начальника 2 терміналу ДП «МТП «Чорноморск» (т.1, а.с.31-36; 37-39; 41; 71).

16.09.2022 директором порту було видано наказ за №204/О-67 «Про припинення трудового договору», яким 27.09.2022 ОСОБА_1 було звільнено по п.1 ст.40 КЗпП України, у зв`язку зі скороченням чисельності працівників (т.1, а.с.73).

На підставі Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 13.11.2023 по цивільній справі 501/3617/22, позов ОСОБА_1 був задоволений, вищезазначений наказ про звільнення позивача був визнаний незаконним та скасований, позивач був поновлений на роботі у ДП «МТП «Чорноморськ» на посаді начальника 2 терміналу (т.1, а.с.74-95).

21 листопада 2023 року, позивач надіслав на адресу ДП «МТП «Чорноморськ» звернення у якому, він просив керівництво порту негайно скасувати незаконний Наказ №204/О-67 від 16 вересня 2022 року та поновити його на посаді начальника 2 терміналу, про прийняте рішення просив письмово повідомити на вказану у зверненні адресу (т.1,а.с.96).

29.12.2023 позивач отримав від ДП «МТП «Чорноморськ» лист №260/11.2-10 від 24.11.2022 за підписом начальника служби персоналу Андрія Томіловського, а також накази №297 від 22.11.2023 «Про поновлення на посаді начальника 2 терміналу ДП «МТП «Чорноморськ» ОСОБА_1 » та №298 від 22.11.2023 «Про призупинення дії трудового договору з начальником 2 терміналу ДП «МТП «Чорноморськ» ОСОБА_1 » за підписом директора порту Вячеслава Волошина (т.1,а.с.102-105).

Таким чином, ОСОБА_1 29 грудня 2023 року дізнався про те, що наказом роботодавця №297 від 22 листопада 2023 року, його було поновлено на посаді начальника 2 терміналу ДП «МТП «Чорноморськ» за рішенням Чорноморського міського суду Одеської області від 13.11.2023 (т.1,а.с.104).

Отже, позивача не допустили до роботи, оскільки, цього ж дня директор порту Вячеслав Волошин своїм Наказом №298 від 22.11.2023 призупинив дію укладеного з позивачем трудового договору до закінчення в Україні періоду воєнного стану (т.1,а.с.105).

Згідно преамбули наказу №298, його видано керуючись статтею 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 № 2136-ІХ».

Згідно пункту 1 наказу №298 призупинено дію трудового договору з 22 листопада 2023 року, на термін до припинення або скасування воєнного стану (т.1,а.с.105).

11.01.2024 ОСОБА_1 надіслав звернення на адресу відповідача, у якому зазначив про незаконність призупинення дії трудового договору з 22 листопада 2023 року, через що він безпідставно не працює з вини підприємства та тривалий час не отримує заробітну плату, хоча неодноразово наголошував директору підприємства на тому, що має змогу та готов виконувати роботу, позивач просив скасувати незаконний наказ №298 про призупинення дії трудового договору, долучивши його до виробничої діяльності Підприємства (т.1,а.с.109).

Листом №51/112-10 від 05.02.2024 за підписом директора порту Вячеслава Волошина позивачу було відмовлено (т.1, а.с.139).

Вказаний Наказ про призупинення трудового договору позивач вважає незаконним, у зв`язку з чим звернувся до суду з даним цивільним позовом.

Відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Як передбачено ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч. ч. 3, 4 ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 5-1 Кодексу законів про працю України визначено гарантії забезпечення права громадян на працю.

Так, держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (пункт 6 частини 1 статті 5-1 Кодексу законів про працю України).

Стаття 43 Конституції України гарантує право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан, який діє на теперішній час.

Згідно з пунктом 3 цього Указу, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України.

Воєнний стан – це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття1 від 12 травня 2015 року № 389-VIII Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).

15 березня 2022 року прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі - Закон №2136-ІХ), яким визначені особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Частинами першою та другою статті 1 Закону № 2136-ІХ встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43,44 Конституції України.

У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень КЗпП України, під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (№ 2136-ІХ), Призупинення дії трудового договору – це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором.

Дія трудового договору може бути призупинена у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи.

Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.

Призупинення дії трудового договору не може бути прихованим покаранням і не застосовується до керівників та заступників керівників державних органів, а також посадових осіб місцевого самоврядування, які обіймають виборні посади.

Відповідно до частини другої статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (№ 2136-ІХ), Призупинення дії трудового договору оформлюється наказом (розпорядженням) роботодавця, в якому, зокрема, зазначається: інформація про причини призупинення, у тому числі про неможливість обох сторін виконувати свої обов`язки та спосіб обміну інформацією; строк призупинення дії трудового договору, кількість, категорії і прізвища, ім`я, по батькові (за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті) відповідних працівників, умови відновлення дії трудового договору.

Призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб.

Відповідно до частини четвертої статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (№2136-ІХ), Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.

Суд дослідивши зміст оскаржуваного наказу №298 від 22.11.2023 про призупинення трудового договору з ОСОБА_1 за підписом директора порту Вячеслава Волошина зазначає наступне.

Відповідно до ст.ст.3, 22 Конституції України, Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно з ст.ст.14, 15 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 №2136-ІХ, у межах своєї діяльності професійні спілки повинні максимально сприяти забезпеченню обороноздатності держави та забезпечувати громадський контроль за мінімальними трудовими гарантіями, передбаченими цим Законом.

На період дії воєнного стану призупиняється дія статті 44 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та відповідні норми колективних договорів.

Відшкодування працівникам та роботодавцям пов`язаних із трудовими відносинами грошових сум, втрачених внаслідок збройної агресії проти України, здійснюється за рахунок коштів держави-агресора, а також коштів, отриманих з/від відповідних фондів на відновлення України, у тому числі міжнародних, міжнародної технічної та/або поворотної чи безповоротної фінансової допомоги, інших джерел, передбачених законодавством.

Порядок визначення і відшкодування працівникам та роботодавцям пов`язаних із трудовими відносинами грошових сум, втрачених внаслідок збройної агресії проти України, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, у відповідності до вище зазначених норм матеріального права, враховуючи ті обставини, що під час воєнного стану профспілки позбавлені фінансових можливостей реалізації своїх соціальних програм для членів профспілок і їх родин, а призупинення дії трудового договору де-юре позбавляє працівників роботи та єдиного джерела існування, тому саме на Державу покладається зобов`язання забезпечити соціальні гарантії не нижче від прожиткового мінімуму встановленого законом для громадян з якими призупинено дію трудового договору, за рахунок коштів держави-агресора, а також коштів, отриманих з/від відповідних фондів на відновлення України, у тому числі міжнародних, міжнародної технічної та/або поворотної чи безповоротної фінансової допомоги, інших джерел, передбачених законодавством.

Адже, позбавлення засобів існування шляхом призупинення дії трудового договору на період дії військового стану, безпосередньо негативно впливає на людину, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпеку, права і свободу та їх гарантії, які визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю та є змістом і спрямованістю діяльності держави (ст.3 Конституції України).

Згідно з вимогами ст.55 Конституції України, кожному гарантується право знати свої права і обов`язки.

Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом.

Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.

Таким чином, при застосуванні нормативно правового акту локальної дії, що стосується прав і обов`язків працівників, саме на роботодавця покладається обов`язок на доведення працівникам порядку та механізму відшкодування працівникам грошових сум, втрачених внаслідок збройної агресії проти України.

При цьому, суд зауважує, що Роботодавцем у змісті спірного наказу №298 не було зазначено інформацію про причини призупинення, у тому числі про неможливість обох сторін виконувати свої обов`язки та спосіб обміну інформацією, а також реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта позивача ОСОБА_1 , що в свою чергу є порушенням ч. 2 ст. 13 Закону № 2136-ІХ.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем документальних підтверджень щодо виконання норми абз.1 пункту 2 ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 № 2136-ІХ (в редакції, чинній на момент прийняття наказу), зокрема, в частині визначення в наказі інформації про причини призупинення, у тому числі про неможливість обох сторін виконувати свої обов`язки відповідачем не надано.

А тому, суд приходить до висновку, що відсутність в спірному наказі №298 зазначеної вище інформації, в тому числі, доведення працівникам порядку та механізму забезпечення мінімальних соціальних гарантій у вигляді відповідного відшкодування працівникам грошових сум, втрачених внаслідок збройної агресії проти України, під час призупинення дії трудового договору, суперечить діючому нормативно-правовому регламентуванню та нормам прямої дії Закону № 2136-ІХ.

Щодо можливостей ДП МТП «Чорноморськ» забезпечувати позивача роботою, а позивача її виконувати, суд зазначає наступне.

Як випливає з аналізу положень частини 1 статті 13 Закону «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», таке право роботодавця щодо призупинення трудового договору з працівником настає за певних умов, зокрема, за таких як абсолютна неможливість через збройну агресію роботодавцем надати роботу, а працівником виконувати її. До того ж побудова цієї норми закону вказує на те, що законодавець передбачив одночасне настання як неможливості роботодавцем надати роботу, так і неможливість виконувати цю роботу працівником.

Наведена вище спеціальна норма права надає роботодавцю право тимчасово призупинити дію трудового договору з працівником у разі неможливості у зв`язку із військовою агресією проти України забезпечити працівника роботою.

Водночас таке право не є абсолютним. Для застосування цієї норми права роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати працівнику роботу, а працівник не може виконати роботу. Зокрема, у випадку, якщо необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціювання з об`єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо.

Відповідно до роз`яснень Міністерства економіки України в Листі за №4712-06/22838-09 від 09.05.2022, під абсолютною неможливістю надання роботодавцем та виконання працівником роботи слід розуміти: знищення виробничої, організаційної, технічної можливості, засобів виробництва або майно роботодавця в результаті бойових дій; їх функціонування є неможливим; переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливе; за умови, що працівник бажає та може виконувати роботу, або роботодавець може надавати роботу, призупиняти дію трудового договору не можливо.

У кожному окремому випадку слід виходити із конкретних умов, які склалися у відповідній місцевості, а також з можливості реальної загрози життю та здоров`ю працівників.

Подібний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 149/1089/22 (провадження № 61-292св23), у постанові Верховного Суду від 15 вересня 2023 року у справі № 161/7449/22 (провадження № 61-735св23), у постанові Верховного Суду від 31 січня 2024 року у справі № 161/8196/22 (провадження № 61-6897св23).

Таким чином, аналізуючи зазначену норму матеріального права, до основної умови для призупинення дії трудового договору є одночасна абсолютна неможливість надання роботи та абсолютна неможливість виконання роботи у зв`язку з військовою агресією.

З системного аналізу вищевказаних норм вбачається, що першочерговим для суду є встановити можливість або відсутність такої можливості у роботодавця надати роботу працівнику.

За змістом статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 76 ЦПК України встановлено, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

У цій справі судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 обіймає посаду начальника 2 терміналу Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ».

Згідно змісту посадової інструкції начальника терміналу (комплексу) від 30.12.2016 №933/11.1-2.2, основним трудовим обов`язком начальника терміналу є адміністративно-управлінська діяльність спрямована на організацію виробничої діяльності терміналу (організація та контроль за навантажувально-розвантажувальними роботами) (т.1,а.с.142-147).

Згідно з пунктом 2.1 Статуту ДП «МТП «Чорноморськ» затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України №449 від 15 грудня 2017 року, Підприємство утворено з метою організації і надання послуг зі здійснення технологічних вантажних операцій з переміщення вантажів з одного виду транспорту на іншій, обслуговування суден, пасажирів і вантажів, перевезення вантажів і пасажирів на суднах, що належать Підприємству, а також для отримання прибутку (т.1,а.с.45-54).

Відповідно до частини першої статті 19 Закону України «Про морські порти України» у морських портах надаються послуги з обслуговування суден, здійснення операцій з вантажами, у тому числі проведення вантажно-розвантажувальних робіт, послуги з обслуговування пасажирів та інші послуги, передбачені законодавством.

Факт введення в Україні з 24 лютого 2022 року воєнного стану є загальновідомим.

Як встановлено в судовому засіданні, причиною видання наказу від 22.11.2023 за №298 про призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 , якою керувався директор ДП «МТП «Чорноморськ», це наявність ст.13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 №2136-ІХ.

Водночас, у чому полягає неможливість забезпечити позивача роботою у зв`язку із військовою агресією проти України в оскаржуваному Наказі не зазначено.

Разом з цим, заперечуючи проти позовних вимог у даній справі представник ДП «МТП «Чорноморськ» Марченко О.М. у наданому відзиві на позовну заяву обґрунтовує неможливість надання роботи позивачу тим, що дія «Зернової угоди» припинилась та Чорноморський морський порт фактично з 19.07.2023 заблокований (вхід/вихід суден не здійснюється, то відповідно ДП «МТП «Чорноморськ» як портовий оператор, позбавлений можливості внаслідок військової агресії російської федерації здійснювати свою господарську діяльність (навантажувально-розвантажувальні роботи в акваторії морського порту), тому з метою забезпечення функціонування підприємства виникла необхідність вжити заходів щодо призупинення дії трудових договорів з працівниками, забезпечити роботою за посадами яких було неможливо (т.1,а.с.129-134).

На думку відповідача на Підприємстві не було роботи, тобто, Роботодавець заявляє, що підставою для призупинення дії трудового договору з позивачем згідно наказу №298 від 22.11.2023, пов`язано з військовою агресією проти України та вказує на те, що територія ДП «МТП «Чорноморськ» піддавалась ракетним обстрілам 19.07.2023, 08.10.2023 та 01.01.2024, як внаслідок неможливості функціонування ДП «МТП «Чорноморськ» в Чорноморському морському порту, як портового оператора.

В той же час, представником ДП «МТП «Чорноморськ» до матеріалів справи не додано належних та допустимих доказів на підтвердження факту неможливості роботодавця забезпечити працівника ОСОБА_1 роботою відповідно до кола його обов`язків - виконувати обов`язки начальника вантажного терміналу Підприємства, а також доказів, які б свідчили про неможливість здійснення відповідачем своєї діяльності, призупинення чи припинення діяльності ДП «МТП «Чорноморськ».

Оцінюючи надані докази, суд не погоджується з тим, що вони підтверджують фактичне та реальне припинення господарської діяльності та виробничої діяльності відповідача внаслідок якого настала абсолютна неможливість роботодавця надавати роботу працівнику, а працівнику виконувати її, бо зазначені документи не свідчить про повне зупинення діяльності.

Тобто, незважаючи на посилання відповідача в наказі №298 на ст.13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 №2136-ІХ та у змісті відзиву на закінчення строку дії «Ініціативи з безпечного транспортування агропродукції через Чорне море» та на блокування акваторії порту «Чорноморськ», наказ є не обґрунтованим, носить формальний характер та не пов`язаний з абсолютною неможливістю надання відповідачем та виконання позивачем роботи за своєю спеціальністю і кваліфікацією.

Так, з досліджених в судовому засіданні доказів безперечно вбачається, що метою діяльності ДП «МТП «Чорноморськ» є отримання прибутку, а основним видом діяльності Підприємства навіть у умовах військового стану, є організація і надання послуг зі здійснення технологічних вантажних операцій з переміщення вантажів з одного виду транспорту на іншій.

У матеріалах справи знаходиться наказ Міністерства інфраструктури України від 28 квітня 2022 року № 256, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 29 квітня 2022 року за №470/37806 «Про закриття морських портів» (т.1,а.с.106-107).

Відповідно до вказаного Наказу з дня його офіційного опублікування морські порти Бердянськ, Маріуполь, Скадовськ, Херсон у зв`язку із повномасштабною війною, яку Російська Федерація розв`язала 24 лютого 2022 року є закритими до відновлення контролю над зазначеними морськими портами.

У той же час, наказ Міністерства інфраструктури України від 28.04.2022 № 256 «Про закриття морських портів» не може бути підставою для призупинення дії трудового договору іншим працівникам, окрім згаданих портів, зокрема з працівникам ДП «МТП «Чорноморськ», оскільки усі інші філії ДП «АМПУ» та усі інші державні та приватні портові оператори працювали та продовжують працювати лише з певними обмеженнями.

При цьому, загально відомим та таким, що не потребує доказування є той факт, що 22 липня 2022 року, Міністром інфраструктури Олександром Кубраковим, як офіційним представником від України, було підписано у Стамбулі «Ініціативу щодо безпечного транспортування зерна та харчів з українських портів», яка по суті розблокувала три українські порти: Південий, Одеський, Чорноморськ, з яких починаючи з 01.08.2022 року розпочалося відвантаження зерна та іншої аграрної продукції на експорт.

У зв`язку з цим, в акваторії морського порту «Чорноморськ» відновилась виробнича діяльність ДП «МТП «Чорноморськ» та продовжується до теперішнього часу.

Суд звертає увагу на те, що згідно оприлюдненої інформації Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» стосовно показників перевалки у портах Великої Одеси за час роботи Українського коридору з вересня 2023 року по березень 2024 року найбільше зернових вантажів обробили у порту «Чорноморськ» - 10,7 тонн, ще 0,7 тонн припало на інші вантажі. Загалом йдеться про 11,4 млн.тон, суден вийшло 442 (т.2,а.с.23).

Вказане безумовно підтверджує, що ДП «МТП «Чорноморськ», як портовий оператор, працювало з обробки зернових вантажів, тобто робота Підприємства не зупинена повністю.

Окрім цього, в матеріалах справи міститься інформація з новостних платформ, що свідчить про роботу Підприємства впродовж 2022 та 2024 року та вказує на відсутність обставин абсолютної неможливості роботодавця надавати роботу позивачу, а позивачу виконувати її (т.2.а.с.20-26).

Крім того, суд бере до уваги, що 15.03.2024 ОСОБА_1 було надіслано на ім`я голови ДП «АМПУ» Юрія Литвина запит на отримання публічної інформації стосовно судно заходів під перевалку вантажів портовим оператором ДП «МТП «Чорноморськ» на причалах №1; №2; №3; №4; №5; №6; №7; №22 Чорноморської філії ДП «АМПУ» у період з 14.11.2023 року по 30.11.2023р. (т.1,а.с.224).

21.03.2024 позивач отримав листа за №933/10-01-01/Вих.21.03.2024 за підписом голови ДП «АМПУ» Юрія Литвина, який підтвердив інформацію про те, що у період з 14.11.2023 по 30.11.2023 в акваторію порту Чорноморськ здійснювався судозахід та на причалах №№1-7,22 Чорноморської філії ДП «АМПУ» здійснювалася перевалка вантажів портовим оператором ДП «МТП «Чорноморськ», всього за означений період біля причалів було ошвартовано 7 суден, обсяг перевалки вантажів склав 47,8 тис.тон (т.1., а.с.225).

Таким чином, Чорноморський морський порт на території якого ДП «МТП «Чорноморськ», як портовий оператор, фактично не був заблокований (вхід/вихід суден здійснювався), то відповідно «ДП «МТП «Чорноморськ» фактично здійснював свою господарську діяльність та вантажні операції то відповідно робота для позивача ОСОБА_1 , котрий обіймає посаду начальника терміналу, як основної господарсько-виробничої ланки була у наявності.

За встановленими обставинами вбачається, що на час видачі оспорюваного наказу №298 про призупинення дії трудового договору, так і на час розгляду справи, ДП «МТП «Чорноморськ» працювало та здійснювало свій основний вид діяльності та надавало послуги, як державний портовий оператор.

Наведене підтверджує відсутність правових підстав для призупинення дії трудового договору з позивачем, оскільки наданими доказами підтверджено можливість роботодавця («ДП «МТП «Чорноморськ») забезпечити позивача ОСОБА_1 виконанням роботи за укладеним трудовим договором, що підтверджує можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором.

Таким чином, твердження представника відповідача у змісті наданого нею відзиву про те, що призупинення трудового договору з позивачем відбулося внаслідок неможливості функціонування ДП «МТП «Чорноморськ» як портового оператора, основним завданням якого згідно з Статутом є надання послуг з обслуговування суден, вантажів та пасажирів, організація та виконання вантажних операцій, перевалка вантажів, надання транспртно-експедиторських послуг, імпортних, транзитних, каботажних та інших вантажі спростовуються наданими суду доказами.

Також, суд не бере до уваги доводи відповідача про те що, територія ДП «МТП «Чорноморськ» піддавалась ракетним обстрілам 19.07.2023, 08.10.2023 та 01.01.2024, так як Відповідачем не надано належних доказів того, що в результаті цих ракетних обстрілів було повністю знищено виробничі, організаційні, технічні можливості та засоби виробництва або майно роботодавця, у результаті чого, їх функціонування є неможливим.

При цьому, судом встановлено, що дію трудових договорів відповідач призупинив вибірково з окремими працівниками, у тому числі з позивачем, але не з усіма працівниками.

Суд звертає увагу на те, що із змісту штатного розпису ДП «МТП «Чорноморськ» від 31.03.2023, затвердженого наказом №125 та від 01.01.2024, затвердженого наказом №209-К, вбачається, що при загальній штатній чисельності 1944 од., із переважною більшістю колективу ДП «МТП «Чорноморськ» дію трудових договорів не було призупинено, зокрема із керівниками інших вантажних терміналів Підприємства включно. Принцип такої вибірковості ДП «МТП «Чорноморськ» не обґрунтувало (т.1,а.с.151-152,156-184,185-209).

Разом з цим, суд звертає увагу на те, що позивачем надано до суду матеріали, які свідчать, що Іллічівським міським судом Одеської області під час розгляду інших цивільних справ, зокрема: №501/3920/23, №501/3394/24; №501/3677/24; №501/2850/23; №501/3693/22; №501/72/24 досліджувалось питання законності видання Роботодавцем (ДП «МТП «Чорноморськ») аналогічних за змістом наказів про призупинення трудових договорів з працівниками Підприємства. Під час винесення рішення в цих справах судом було встановлено, що оскаржувані накази директора ДП «МТП «Чорноморськ» про призупинення дії трудового договору не відповідають положенням статті 13 Закону України № 2136-ІХ від 15.03.2022 року «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», є дискримінаційними та незаконними, оскільки на момент видання оскаржуваних наказів і до сьогодні ДП «МТП «Чорноморськ», як портовий оператор не зупиняв своєї господарської та виробничої діяльності, на підприємстві здійснювався прийом нових працівників, у тому числі і на керівні посади, призупинення дії трудових договорів відбулося з окремими працівниками порту, із переважною більшістю колективу ДП «МТП «Чорноморськ» дію трудових договорів не було призупинено (т.2,а.с.70).

Суд наголошує, що вибірковий підхід відповідача до призупинення дії трудового договору не з усіма працівниками свідчить про порушення рівності трудових прав громадян України, а також про допущення відповідачем дискримінації у сфері праці щодо позивача, оскільки призупинення дії трудового договору не може бути прихованим покаранням.

При цьому, суд бере до уваги, що позивач 21.11.2023, 11.01.2024 та 29.02.2024 неодноразово звертався до роботодавця з проханням долучити його до виробничої діяльності Підприємства, що вказує на безумовне бажання позивача виконувати свою роботу (т.1,а.с.96,108,109,140-141).

Як встановлено в судовому засіданні, позивачу було повністю в цьому відмовлено (т.1,а.с.139).

Поміж цим, суд звертає увагу на те, що після призупинення дії трудового договору з позивачем, відповідач здійснював прийом на роботу у ДП «МТП «Чорноморськ», зокрема прийняв на посаду начальника СКПС, яка є аналогічною з позивачем, іншого працівника, про що не заперечується представником відповідача.

Суд наголошує, що право працівника на роботу знаходиться в залежності від фактичної наявності такої роботи.

Якщо ж працівник бажає та може виконувати роботу або роботодавець може надавати роботу, призупиняти дію трудового договору неможливо.

Зазначений висновок відповідає роз`ясненням Мінекономіки наданих у листі від 09.05.2022 № 4712-06/22838-09 «Про надання роз`яснення».

Подібний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі №149/1089/22 (провадження № 61-292св23), у постанові Верховного Суду від 15 вересня 2023 року у справі № 161/7449/22 (провадження № 61-735св23), у постанові Верховного Суду від 31 січня 2024 року у справі № 161/8196/22 (провадження № 61-6897св23).

Від зазначених висновків не відступив Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у Постанові від 05 травня 2025 року у справі №758/4178/22 (провадження № 61-6935сво24), забезпечуючи єдність судової практики.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

У трудових правовідносинах як працівник, так і роботодавець мають діяти добросовісно, реалізуючи свої права, як це передбачено частиною третьою статті 13 ЦК України, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Принцип добросовісності в трудовому праві характеризується прагненням суб`єктів належним чином, сумлінно здійснювати трудові права й виконувати обов`язки, передбачені трудовим законодавством та трудовим договором.

Реалізуючи права і виконуючи обов`язки, суб`єкти трудових правовідносин зобов`язані утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди працівнику, роботодавцю, довкіллю або державі. Не допускаються дії працівника чи роботодавця, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні трудових прав працівник і роботодавець повинні додержуватися моральних засад суспільства. Не допускається використання наданих трудових прав та виконання обов`язків на підставі зловживання.

Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем та фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець та фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Статтею 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи роботодавцем допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані; у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

У постанові Верховного Суду від 16.06.2022 по справі № 211/6466/19 зазначено, що відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов`язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати. При відстороненні трудові відносини працівника з роботодавцем не припиняються, тому тут не йдеться про звільнення з роботи. Однак при цьому працівник тимчасово не допускається до виконання своїх трудових обов`язків. Відсторонення від роботи можливе лише у випадках, що передбачені законодавством. Про це оголошується наказом або розпорядженням керівника підприємства, установи чи організації, і про це працівник повинен бути повідомлений. Термін відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили. Працівник має право оскаржити наказ про відсторонення від роботи у встановленому законом порядку.

Окрім того, у постанові Верховного Суду від 06.12.2018 по справі № К/9901/19521/18 зазначено, що протиправна заборона виходити на роботу має розглядатися як відсторонення працівника від роботи без законних підстав.

Як вже вище зазначалось, призупинення дії трудового договору не може бути прихованим покаранням.

Разом із цим, вході розгляду справи встановлено, що між позивачем ОСОБА_1 та ДП «МТП «Чорноморськ» існує довготривалий трудовий спір, що підтверджується багаточисленними судовими справами: 501/2703/16-ц, 501/768/17, 501/2342/19, 501/4356/19, 501/2098/21, 501/2107/21, 501/1611/21, 501/3148/22, 501/3617/22.

Необхідно також звернути увагу, що після виданого наказу №297 від 22.11.2023 про поновлення позивача на роботі, відповідач одночасно видав наказ №298 про призупинення дії трудового договору, таким чином, на правовідносини позивача та ДП «МТП «Чорноморськ» розповсюджується останній наказ, за яким дія трудового договору призупинена.

Враховуючи викладене, суд, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, належним чином оцінивши докази, дійшов висновку про те, що наказом №297 від 22.11.2023, ОСОБА_1 було поновлено на посаді начальника 2 терміналу ДП «МТП «Чорноморськ» і тією ж датою, 22 листопада 2023 року директор ДП «МТП Чорноморськ» Вячеслав Волошин видав наказ №298 «Про призупинення дії трудового договору з начальником 2 терміналу ДП «МТП «Чорноморськ» ОСОБА_1 », відповідно до якого роботодавець фактично не допустив позивача до роботи, відсторонивши від виконання трудових функцій, внаслідок чого позивач був незаконно позбавлений можливості отримувати заробітну плату, що грубо порушує ст.43 Конституції України.

Оскільки, у даній справі, судом встановлена можливість надання ДП «МТП «Чорноморськ» роботи у період з 14.11.2023 по 30.11.2023, а позивачу - її виконувати, то суд приходить до висновку, що наказ директора ДП «МТП «Чорноморськ» № 298 від 22.11.2023 року «Про призупинення дії трудового договору з 22 листопада 2023 року з начальником 2 терміналу Старюченком Вадимом Вікторвоичем» не відповідає положенням статті 13 Закону України № 2136-ІХ від 15.03.2022 року «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», є незаконним та таким, що підлягає скасуванню.

Таким чином, починаючи з 22 листопада 2023 року призупинення трудових відносин триває без наявності на те згоди працівника та за умови наявності можливості обох сторін виконувати трудові відносини.

До того ж, суд вважає, що період часу, протягом якого позивач не працює через незаконний наказ, слід вважати вимушеним прогулом, який продовжився з 22 листопада 2023 року та триває до дня його скасування, і фактичного допуску позивача на робоче місце.

Подібні за змістом правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 149/1089/22 (провадження № 61-292св23), від 15 вересня 2023 року у справі № 161/7449/22 (провадження № 61-735 св 23), від 31 січня 2024 року у справі № 161/8196/22 (провадження № 61-6897 св 23), від 28 лютого 2024 року у справі № 465/3919/22 (провадження № 61-17848св23) та від 27 березня 2024 року у справі № 504/1435/22 (провадження № 61-11160св23).

Вирішуючи позовні вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку, суд зазначає наступне.

Призупинення трудового договору з працівником відповідно до положень статті 13 Закону України №2136-ІХ від 15 березня 2022 «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» хоча і не припиняє трудових відносин і не є звільненням у розумінні положень КЗпП України, проте фактично позбавляє працівника роботи і належного йому заробітку, який би він отримав, коли б працював на своєму робочому місці чи виконував покладені на нього трудові обов`язки.

Відповідно до змісту ст.235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Про можливість застосувати положення частин першої, другої статті 235 КЗпП України у подібних правовідносинах неодноразово наголошував Верховний Суд.

У КЗпП України відсутня норма права, яка б безпосередньо регулювала питання виплати середнього заробітку за час незаконного призупинення дії трудового договору, так як це не є ні простоєм, ні звільненням працівника. Разом з тим, відповідно до статті 43 Конституції України, найбільш подібним (аналогічним) до цієї ситуації є застосування частин першої, другої статті 235 КЗпП України.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Відповідно до ст.32 Постанови Пленуму ВС України «Про практику розгляду судами трудовихспорів» від 06.11.92 №9, У випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1995 року №348).

Разом з цим, відповідно до п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» Якщо буде встановлено, що на порушення ст.46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу(ст.235 КЗпП).

Враховуючи, що незаконні дії відповідача позбавили ОСОБА_1 можливості працювати та призвели до порушення його конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю, суд застосовує до спірних правовідносин норму ч.2 ст.235 КЗпП України, яка регулює подібні за змістом відносини, та покладає на відповідача обов`язок відшкодувати позивачу середній заробіток за час його перебування у вимушеному прогулі.

Згідно з п.5 Постанови КМ України «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» за №100 від 08.1995 зі змінами, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до п.8 вищезазначеної Постанови, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів(годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Встановлено, що дію трудового договору з позивачем було призупинено з 22 листопада 2023 року.

Тобто, розрахунковим періодом є вересень та жовтень 2023 року. У цей час позивач перебував у вимушеному прогулі, що підтверджується рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 13.11.2023 по цивільній справі №501/3617/22 (т.1,а.с.74-95).

Як вже зазначалось вище, роботодавець не забезпечив фактичний допуск до роботи на підставі рішення Іллічвського міського суду Одеської області від 13.11.2023 по цивільній справі №501/3617/22 (т.1,а.с.74-95), видавши спірний Наказ №298, та фактично продовжив вимушений прогул Позивача.

Як було встановлено судом у даній справі, період часу, протягом якого позивач не працює і йому не виплачується заробітна плата через незаконний Наказ №298, продовжився з 22 листопада 2023 року та триває до дня його скасування, і до фактичного допуску позивача на робоче місце, а тому вказаний період слід вважати вимушеним прогулом не з вини працівника.

Визначаючись у даній справі з сумою середнього заробітку за час вимушеного прогулу (заробітній зарплати, яку працівнику б нараховували, якщо б не призупинення дії трудового договору), що підлягає стягненню на користь позивача, суд застосовує методику розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу визначеного у вказаному вище рішенні Іллічівського міського суду Одеської області від 13.11.2023 по цивільній справі №501/3617/22 (т.1,а.с.74-95).

Оскільки, відповідно до змісту ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Судом встановлено, що пунктом 1.2 та 3.1 Колективного договору ДП «МТП «Чорноморськ» (т.1 а.с.55-70), передбачено, що розміри тарифних ставок і схеми посадових окладів працівників встановлюються з урахуванням мінімальних гарантій, визначених Галузевою (регіональною) угодою.

Штатним розписом 2 терміналу затвердженого Наказом №167 від 30.03.2018 Позивачу встановлено посадовий оклад у розмірі 11673 грн. (часовою тарифною ставкою у розмірі 70,32 грн.) (т.1 а.с.111).

У пункті 3.3.7 Колдоговору ДП «МТП «Чорноморськ» зазначено, що адміністрація ДП «МТП «Чорноморськ» зобов`язана виплачувати працівникам порту винагороду за стаж роботи в порту і за результатом роботі за рік згідно Додатків 4,5.

При цьому, додатком 4 Колдоговору передбачене, що надбавка за вислугу років нараховується працівникам порту в залежності від безперервного стажу роботи на Підприємстві, при цьому, з трудової книжки Позивача (т.1 а.с.31-36) вбачається, що він пропрацював у ДП «МТП «Чорноморськ» 30 років, що передбачає надбавку за вислугу років 15% від посадового окладу.

Відповідно до підпункту 3.3.4 Колективного договору ДП «МТП «Чорноморськ» Позивачу щомісяця нараховується надбавка за вислугу років у розмірі 15% від розміру посадового окладу 11673,00 грн., що складає 1751,00 грн. (Додаток 4 Колдоговору) (т.1 а.с.55-70).

Таким чином, за Вересень 2023 року з/п складає: 11673 грн. + 1751 грн. (вислуга років) = 13424 грн. За Жовтень 2023 року з/п складає: 11673 грн. + 1751 грн. (вислуга років)= 13424 грн.

Середньомісячна заробітна плата складає: (13424грн. + 13424грн.) : 2 = 13424 грн.

У вересні було 21 робочий день, в жовтні було 22 робочих дні, загальна кількість робочих днів складає: 43 р/д.

Середня кількість робочих днів складає: 43 : 2 = 21,5 р/д.

Середньоденний заробіток працівника складає: 13424 грн. : 21,5 = 624,37 грн.

Термін вимушеного прогулу з 22.11.2023 по 06.04.2026 складає 619 робочих днів.

Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22.11.2023 по 06.04.2026 становить: 624,37 грн. х 619 = 386485,03 грн.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що позов в цій частині обґрунтований та підлягає задоволенню.

При цьому, суд не бере до уваги доводи відповідача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з держави, що здійснює збройну агресію проти України, так як трудовий договір укладено між позивачем та відповідачем, правовідносини між якими регулюється трудовим законодавством України, а відповідач порушив права позивача саме у сфері трудових відносин.

Згідно з п.2 і п.4 ч.1 ст.430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про: 2) присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць; 4) поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.

Таким чином, суд вважає за необхідне допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення дії трудового договору з позивачем та стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми середньої заробітної плати за один місяць у розмірі 13424 грн.

Виходячи з викладеного, суд розглянувши справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Враховуючи правову позицію щодо включення середнього заробітку до структури заробітної плати, яка викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 №755/12623/19, позивач згідно з пунктом 1 частини 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору у справах про стягнення заробітної плати.

Згідно ч.6 ст.141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн. (т.1, а.с.123-124).

Враховуючи, що позов підлягає задоволенню, то відповідно до ст.141 ЦПК України, з відповідача слід стягнути на користь позивача сплачений ним судовий збір.

Враховуючи, що позивач на підставі п.1 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору за вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 3864,85 грн.

Керуючись ст.ст.263-265 ЦПК України, су, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» про визнання наказу незаконним, поновлення дії трудового договору, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, - задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати пункт 1 наказу ДП «МТП «Чорноморськ» від 22.11.2023 №298 «Про призупинення дії трудового договору з начальником 2 терміналу ДП «МТП «Чорноморськ» ОСОБА_1 » та поновити дію трудового договору, укладеного між ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та державним підприємством «Морський торговельний порт «Чорноморськ» (код ЄДРПОУ 01125672).

Стягнути з Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» (код ЄДРПОУ 01125672) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу починаючи з 22.11.2023 по 06.04.2026 у розмірі 386485,03 грн. (триста вісімдесят шість тисяч чотириста вісімдесят п`ять гривень 03 копійки).

Стягнути з Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» (код ЄДРПОУ 01125672) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) судові витрати в розмірі 1211,20 гривень.

Стягнути з Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» (код ЄДРПОУ 01125672) на користь держави судовий збір у розмірі 3864,85 гривень.

Відповідно до ст.430 ЦПК України допустити негайне виконання судового рішення в частині поновлення дії трудового договору зі ОСОБА_1 та стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць у розмірі 13424 гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду складено 16 квітня 2026 року.

Суддя