Постанова від 14 квітня 2026 р. у справі №140/6460/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2026 рокуЛьвівСправа № 140/6460/25 пров. № А/857/28129/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді - Мікули О. І.,

суддів - Кузьмича С. М., Курильця А. Р.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року про повернення позовної заяви у справі №140/6460/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення,-

суддя в 1-й інстанції – Дмитрук В. В.,

час ухвалення судового рішення – 30 червня 2025 року,

місце ухвалення судового рішення – м. Луцьк,

дата складання повного тексту судового рішення – не зазначено,

в с т а н о в и в:

Позивач – ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення №1229405223-2025-1 від 02 квітня 2025 року про відмову у призначенні субсидії на оплату комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_1 та зобов`язати призначити житлову субсидію на оплату комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_1 , за заявою від 06 березня 2025 року.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року позовну заяву повернуто позивачу.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, позивач оскаржила її в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувана ухвала є незаконною, а тому підлягає скасуванню. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає про те, що на даний час вона ніде не працевлаштована, а лише отримує незначну пенсію, яка є її єдиним доходом. Також не перебуває на обліку в департаменті соціальної політики, як одержувач соціальних та державних допомог, будь-які допомоги не призначались та не виплачувалися. Тому позивач не взмозі сплатити судовий збір у зв`язку із її матеріальним становищем. Вказує, що Західним регіональним центром з надання безоплатної вторинної правничої допомоги видано доручення від 06 травня 2025 року №017/02.2/4180 адвокату Носкову О. М. для здійснення представництва інтересів у судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами у справі щодо оскарження рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 18 квітня 2025 року про відмову у призначенні житлової субсидії. Вказана обставина, на переконання апелянта, також вказує на незадовільне матеріальне становище позивача. Зауважує, що суд першої інстанції дійшов висновку про недостатність доказів, які підтверджують незадовільний майновий стан позивача та не зазначив конкретно які саме докази мають бути подані, та, в результаті, позбавив її можливості такі надати. Таким чином, вважає, що позивачем були усунуті всі недоліки, що зазначені в ухвалі Волинського окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року в даній справі про залишення позовної заяви без руху, тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про повернення позовної заяви та просить скасувати оскаржувану ухвалу і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч.2 ст.312 КАС України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3 (повернення заяви позивачеві (заявникові)) частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу – без змін з таких підстав.

Матеріалами справи стверджується, що 12 червня 2025 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення №1229405223-2025-1 від 02 квітня 2025 року про відмову у призначенні субсидії на оплату комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_1 та зобов`язати призначити житлову субсидію на оплату комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_1 , за заявою від 06 березня 2025 року.

Разом з позовною заявою позивачем подано до суду клопотання про звільнення від сплати судового збору, яке вмотивовано тим, що на даний час, ОСОБА_1 ніде не працевлаштована, а лише отримує незначну пенсію, яка є її єдиним доходом, а також не перебуває на обліку в департаменті соціальної політики, як одержувач соціальних та державних допомог, будь-які допомоги не призначались та не виплачувалися, тому відповідач не в змозі сплатити судовий збір у зв`язку із її матеріальним становищем.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 17 червня 2025 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу 2-денний строк на усунення недоліків з моменту отримання зазначеної ухвали, шляхом подання до суду доказів про сплату судового збору в розмірі 968 грн 96 коп. або доказів щодо наявності інших підстав для звільнення від сплати судового збору. В ухвалі судом також зазначено, що згідно з долученою до позову довідкою Луцького об`єднаного управління ПФУ у Волинській області про доходи № 5071 1206 8400 1028, сума пенсії за період з 01 жовтня 2024 року по 31 березня 2025 року складає 23539 грн, відповідно 5% 6-місячного (а не річного, як передбачає положення статті Закону) доходу складає 1176 грн 95 коп., а відтак, суд не вбачає підстав для задоволення такого клопотання.

Ухвала суду про залишення позовної заяви без руху від 17 червня 2025 року в електронному виді була доставлена до електронного кабінету представника позивача у підсистемі "Електронний суд" ЄСІТС 18 червня 2025 року.

Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що позивач станом на день постановлення цієї ухвали (30 червня 2025 року) недоліки позовної заяви не усунув, а тому наявні підстави для повернення позовної заяви.

Даючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Стаття 5 КАС України передбачає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Право звернення до суду є невід`ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду.

У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов`язаних з вирішенням спору по суті. Звернення до суду і судове провадження повинно здійснюватися відповідно до вимог чинного законодавства, зокрема, процесуальних норм щодо порядку провадження в адміністративних справах.

За змістом ч.1 ст.45 КАС України також передбачає, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно зі ст.160 КАС України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування; позовна заява подається в письмовій формі позивачем або особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Водночас, приписами статей 160, 161, 172 КАС України обов`язкові вимоги до форми і змісту позовної заяви та документів, що додаються до позовної заяви, а також правила об`єднання в одній позовній заяві декількох позовних вимог.

Умовами прийнятності позовної заяви до розгляду є її відповідність вимогам щодо форми і змісту, які визначені у статті 160, 161, 172 КАС України, а також дотриманні визначених статтею 122 КАС України строків звернення до суду, обов`язковому поданні переліку матеріалів, що повинні бути додані до неї, в тому числі і в частині сплати судового збору та, у разі пропуску строку звернення до суду, подання відповідного клопотання про його поновлення, доказів поважності причин його пропуску.

Таким чином, право на судовий захист не є абсолютним. Законодавством встановлені вимоги, які мають бути дотримані особою, яка звертається до суду за захистом прав, свобод та інтересів.

Відповідно до частини третьої статті 161 КАС України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановленому порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Питання звільнення від сплати судового збору як складової судових витрат, зменшення його розміру, відстрочення чи розстрочення його сплати регулюються частиною 1 статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Згідно із частиною 2 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Таким законом є Закон України «Про судовий збір».

Зі змісту його преамбули вбачається, що цей Закон визначає правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.

Відповідно до статті 1 цього Закону судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Питання відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати врегульоване статтею 8 Закону України «Про судовий збір», норма якої є спеціальною.

За змістом цієї норми існує три умови, за яких суд, враховуючи майновий стан сторони та за її клопотанням, може відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення (частина перша статті 8 Закону України «Про судовий збір»), зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати (частина 2 цієї ж статті):

1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або

2) позивачами є:

а) військовослужбовці;

б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;

в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю;

г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї;

ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або

3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Варто зауважити, що Законом України «Про судовий збір» визначений перелік осіб, які безумовно звільнені від сплати судового збору у всіх інстанціях у силу закону, який наділяє їх певним статусом, або виходячи із чітко визначеного предмета спору. Наведений у статті 5 зазначеного Закону перелік є вичерпним. Разом з тим, вказаний перелік не підлягає застосуванню до позивача.

З аналізу статті 8 Закону України «Про судовий збір» необхідно зазначити, що питання звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб, які не зазначені в статті 5, або у справах із предметом спору, не охопленим статтею 5, є правом, а не обов`язком суду навіть за наявності однієї з умов для такого звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення.

Що ж до самих умов, визначених статтею 8 Закону України «Про судовий збір», то вони диференційовані за суб`єктним та предметним застосуванням.

Так, умови, визначені у пунктах 1 та 2 частини 1 статті 8 Закону України «Про судовий збір», можуть застосовуватися лише до фізичних осіб, котрі перебувають у такому фінансовому стані, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру їх річного доходу, та до фізичних осіб, що мають певний соціальний статус, підтверджений державою, - є військовослужбовцями, батьками, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокими матерями (батьками), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; особами, які діють в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.

Щодо третьої умови, визначеної у пункті 3 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір», то законодавець, застосувавши слово «або», не визначив можливість її застосування за суб`єктом застосування, у той же час визначив коло предметів спору, коли така умова може застосовуватись, - лише у разі, коли предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю, тобто особистих майнових та особистих немайнових прав фізичних осіб.

Окремо варто зазначити, що встановлений статтею 8 Закону України «Про судовий збір» перелік умов, за яких особа може бути звільнена від сплати судового збору, також є вичерпним.

Отже, положення частини 1 статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України, як загальної норми, що регулює питання звільнення від сплати судового збору, деталізовані нормами спеціального закону - статтями 5 та 8 Закону України «Про судовий збір», що свідчить про необхідність при застосуванні положень статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України та вирішенні питання про звільнення від сплати судового збору осіб, не зазначених у статті 5 Закону України «Про судовий збір», застосовувати критерії, визначені статтею 8 цього Закону.

Частина 1 статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України визначає право суду на звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору виходячи із майнового стану сторони, водночас стаття 8 Закону України «Про судовий збір» конкретизує порядок, умови такого звільнення та коло осіб, які можуть бути звільнені від сплати судового збору.

Такий правовий висновок вже сформовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 січня 2021 року у справі № 0940/2276/18.

Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), за якою вимога сплатити судовий збір не порушує право заявників на доступ до правосуддя, оскільки судовий збір є певним законним обмежувальним заходом, який є формою регулювання доступу до суду, а також попередження подання необґрунтованих та безпідставних позовів та перенавантаження судів. Таке обмеження не може розглядатись як таке, що саме по собі суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована згідно із Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР та набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, який гарантує кожному право на розгляд його справи судом.

У справі «Шишков проти Росії» (Shishkov v. Russia, заява № 26746/05, п. 108-112) Суд нагадує, що право на доступ до суду не є абсолютним та може бути обмеженим; це допускається, оскільки право доступу за своєю природою вимагає державного регулювання, що може змінюватися в часі та на місці відповідно до потреб та ресурсів громади та окремих осіб (Ashingdane v. the United Kingdom, 8225/78, п. 57).

Разом із тим ЄСПЛ вважає, що, встановлюючи таке регулювання, Договірні держави користуються певною свободою розсуду; застосовані обмеження не повинні обмежувати доступ, що залишається індивідууму таким чином або в такій мірі, що сутність права порушується; обмеження не буде сумісним з пунктом 1 статті 6, якщо воно не переслідує законної мети і якщо не існує розумного співвідношення пропорційності між використаними засобами та метою, яку потрібно досягти; національні суди надають звільнення від судових зборів тим заявникам, які можуть довести свою погану фінансову ситуацію (Marina v. Latvia, № 46040/07, п. 50, 52); такі особливості, як здатність заявника сплатити судові збори, та стадія розгляду справи, враховуються при оцінці того, чи був порушений доступ до суду (Paykar Yev Haghtanak Ltd v. Armenia, № 21638/03, п. 48); обмеження суто фінансового характеру, які абсолютно не пов`язані з перспективами успішності позову, повинні бути предметом особливо суворого розгляду з точки зору інтересів правосуддя (Podbielski and PPU Polpure v. Poland, № 39199/98, п. 65).

Згідно з практикою Верховного Суду (зокрема, постановами від 04 липня 2018 року у справі № 686/114/16-ц, від 30 листопада 2020 року у справі № 160/6933/19) положення Закону України «Про судовий збір» не містять вичерпного й чітко визначеного (чіткого) переліку документів, які можна вважати такими, що підтверджують майновий стан особи. У кожному конкретному випадку суд встановлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі поданих нею доказів щодо її майнового стану за своїм внутрішнім переконанням. Оцінюючи фінансове становище особи, яка звертається до суду із вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочення чи розстрочення в його сплаті, суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища.

З наведеного вбачається, що саме на заявника покладається обов`язок щодо доведення фактів, які слугують підставою, на його думку, для зменшення розміру або звільнення від сплати судового збору.

Обов`язок сплатити судовий збір, встановлений відповідно до закону, має законну мету, а тому, за загальним правилом, не визнається судом непропорційним чи накладеним свавільно. Застосовані згідно із законом процесуальні обмеження у формі обов`язку сплатити судовий збір, за загальним правилом, не зменшують для заявника можливості доступу до суду та не ускладнюють йому цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права.

Згідно із позицією, сформованою у постанові Верховного Суду від 23 січня 2019 року № 215/3831/16-а (2-а/215/128/16), звільнення від сплати судового збору (відстрочення, розстрочення його сплати або зменшення його розміру) з підстав, передбачених статтею 133 Кодексу адміністративного судочинства України та статтею 8 Закону України «Про судовий збір», є прерогативою суду, який вирішує питання відкриття провадження (прийняття заяви, скарги тощо). Зазначені норми є диспозитивними і встановлюють не обов`язок, а повноваження суду на власний розсуд звільнити особу від сплати судового збору (відстрочити, розстрочити його сплату або зменшити його розмір). Звільнення від сплати судового збору на певній стадії судового процесу не створює пільг щодо його сплати на інших його стадіях чи в інших судових провадженнях.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження наявності підстав для звільнення від сплати судового збору у суді першої інстанції адвокат позивача надав: копію довідки Луцького об`єднаного управління ПФУ в Волинській області про доходи №5071120684001028 від 18 квітня 2025 року за період з 01 жовтня 2024 року по 31 березня 2025 року; копію довідки про неотримання допомоги Департаменту соціальної політики Луцької міської ради №33.5-10/3879/2025 від 01 травня 2025 року; копію форми ОК-5 ГУ ПФУ у Волинській області від 18 квітня 2025 року; копію відомостей з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору станом на 30 квітня 2025 року №0318-25-08131 за період з жовтня 2024 року по березень 2025 року.

Залишаючи без руху позовну заяву ОСОБА_1 , суддя першої інстанції звернув увагу позивача та її адвоката на те, що з долученої до позову довідки Луцького об`єднаного управління ПФУ у Волинській області про доходи № 5071 1206 8400 1028, сума пенсії за період з 01 жовтня 2024 року по 31 березня 2025 року складає 23539 грн, відповідно 5% 6-місячного (а не річного, як передбачає положення статті Закону) доходу складає 1176 грн 95 коп., а відтак, суд не вбачає підстав для задоволення такого клопотання. Крім того, наголосив про необхідність подання до суду доказів про сплату судового збору в розмірі 968 грн 96 коп. або доказів щодо наявності інших підстав для звільнення від сплати судового збору.

Колегія суддів погоджується з такою позицією судді першої інстанції та зазначає, що саме на заявника покладається обов`язок щодо доведення фактів відповідно до його прохання про звільнення від сплати судового збору. При цьому, обов`язок сплатити судовий збір, встановлений відповідно до закону, має законну мету, тому не визнається судом непропорційним чи накладеним свавільно, а застосовані згідно із законом процесуальні обмеження у формі обов`язку сплатити судовий збір, за загальним правилом, не зменшують для заявника можливості доступу до суду та не ускладнюють йому цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права.

Варто також зауважити, що звільнення, відстрочення або розстрочення сплати судового збору, є правом, а не обов`язком суду, можливість реалізації якого пов`язується з майновим станом особи. Визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень її майнового стану.

На пропозицію суду надати обґрунтоване клопотання про звільнення від сплати судового збору, адвокат позивача до клопотання про звільнення від сплати судового збору, зокрема додав копію довідки Луцького об`єднаного управління ПФУ в Волинській області про доходи №5071120684001028 від 18 квітня 2025 року за період з 01 жовтня 2024 року по 31 березня 2025 року та копію відомостей з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору станом на 30 квітня 2025 року №0318-25-08131 за період з жовтня 2024 року по березень 2025 року, тобто зазначені довідки стосувались періодів: три місяці 2024 року та три місяці 2025 року.

Відтак позивачем та її адвокатом не виконано імперативну вимогу п. 1 ст. 8 Закону України «Про судовий збір» про необхідність підтвердження факту, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру саме річного доходу за попередній календарний рік.

У зв`язку з цим, суд першої інстанції був позбавлений можливості встановити факт перевищення розміру судового збору 5% розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік.

Отже, з огляду на викладене, апеляційний суд вважає правильним висновок судді першої інстанції щодо відсутності обставин, які б свідчили про наявність умов, предметних та суб`єктних критеріїв, за яких може розглянути питання про звільнення від сплати судового збору з огляду на майновий стан позивача.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що на виконання вимог ухвали апеляційного суду про залишення апеляційної скарги без руху адвокатом позивача надано суду копію довідки Луцького об`єднаного управління ПФУ в Волинській області про доходи №4196401490419127 від 19 грудня 2024 року, згідно з даними якої, доходи позивача за період з січня 2024 року по грудень 2024 року склали 45635 грн 28 коп. Відтак, 5% розміру річного доходу позивача становив 2281 грн 76 коп., при необхідності сплатити судовий збір за подання позовної заяви до суду першої інстанції у розмірі 968 грн 96 коп., а отже розмір судового збору не перевищував зазначених 5%.

Необхідно також зазначити, що у наданій на вимогу апеляційного суду копії довідки Луцького об`єднаного управління ПФУ в Волинській області про доходи №4196401490419127 зазначена дата її формування - 19 грудня 2024 року, а тому адвокат позивача та позивач не могли не знати про її існування при поданні позовної заяви від 12 червня 2025 року та заяви про усунення недоліків від 19 червня 2025 року, що свідчить про недобросовісне користування належними їм процесуальними правами, оскільки такі надавали суду першої інстанції копію довідки Луцького об`єднаного управління ПФУ в Волинській області про доходи №5071120684001028 від 18 квітня 2025 року за період з 01 жовтня 2024 року по 31 березня 2025 року, тобто за три місяці 2024 року та три місяці 2025 року.

Зазначена довідка Луцького об`єднаного управління ПФУ в Волинській області про доходи №4196401490419127 також підтверджує факт обізнаності позивача та її адвоката про необхідність підтвердження розміру саме річного доходу позивача за попередній календарний рік, проте такими надавалася як суду першої інстанції так і апеляційному суду копія відомостей з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору станом на 30 квітня 2025 року №0318-25-08131 за період з жовтня 2024 року по березень 2025 року та копія довідки Луцького об`єднаного управління ПФУ в Волинській області про доходи №5071120684001028 від 18 квітня 2025 року за період з 01 жовтня 2024 року по 31 березня 2025 року, тобто за три місяці 2024 року та три місяці 2025 року.

За встановлених фактичних обставин та враховуючи наведені вище правові норми у їх сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви.

Таким чином, доводи апеляційної скарги позивача не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torijav. Spain) №303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав про повернення позовної заяви, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду - без змін.

Керуючись ст.122, 123, 242, 243, 246, 250, 294, 308, 312, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року про повернення позовної заяви у справі №140/6460/25 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя О. І. Мікула

судді С. М. Кузьмич

А. Р. Курилець

Повне судове рішення складено 15 квітня 2026 року.