Рішення від 15 квітня 2026 р. у справі №490/2032/24 — Центральний районний суд м. Миколаєва

Справа № 490/2032/24

н\п 2/490/123/2026

Центральний районний суд м. Миколаєва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2026 року м. Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі головуючого судді Саламатіна О.В., за участю секретаря судового засідання Рябой Д.В., представника позивачки ОСОБА_1 - адвоката Лабика Р.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди завданої смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки,

ВСТАНОВИВ:

20.03.2024 року ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Ієговська А.О., звернулася до суду з даним позовом, в якому просила стягнути з відповідача моральну шкоду, завдану смертю сина внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки в сумі 228000,00 грн.

В обгрунтування позову позивачка вказала, що 27.11.2021 року на 87 км. автодороги М-14 із сполученням "Одеса-Мелітополь- Новоазовськ", в Миколаївській обл. відбулась дорожньо-транспортна пригода, в якій водій ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , керуючи транспортним засобом марки «DAF FT 95 XF 480» р.н. НОМЕР_1 , допустив зіткнення із транспортними засобами марки «MAN LE 12.220» р.н. НОМЕР_2 , «Renault Premium», р.н. НОМЕР_3 , та «VOLVO FH 13.440», р.н. НОМЕР_4 . Внаслідок даної ДТП пасажир ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ТЗ марки «MAN LE 12.220», р.н. НОМЕР_2 , від отриманих тілесних ушкоджень помер. ОСОБА_1 є мамою загиблого. 27.11.2020 року за фактом настання даної ДТП було внесено відомості про таку подію до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021150000000424 з кваліфікацією по статті 286 КК України та розпочато досудове розслідування. 28.11.2021 року ОСОБА_3 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України. 16.08.2023 року Березанським районним судом Миколаївської області винесено ухвалу про зупинення судового провадження до звільнення обвинуваченого ОСОБА_3 з військової служби. При цьому, досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_3 на час вчинення дорожньо-транспортної пригоди працював водієм ФОП " ОСОБА_5 ", відповідно до довідки про ДТП №3021333593093584 власником автомобіля «DAF FT 95 XF 480» р.н. НОМЕР_1 являється ОСОБА_2 .

Сторона позивачки зазначає, що результаті вищевказаного ДТП та наслідків від нього, матері загиблого було завдано моральну шкоди, у зв`язку з чим виникло право на її відшкодування за рахунок відповідача, оскільки у даній справі, встановлено, що ДТП, внаслідок якої позивачці завдано шкоди, сталася за участю автомобіля «DAF FT 95 XF 480», р.н. НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_3 , який працює водієм у ФОП " ОСОБА_5 ". Оскільки, моральна шкода була завдана водієм під час виконання своїх трудових обов`язків в інтересах ФОП ОСОБА_2 , то така шкода відшкодовується Фізичною особою – підприємцем ОСОБА_2 , як володільцем джерела підвищеної небезпеки.

Представниця позивачки стверджує, що внаслідок загибелі сина, мати загиблого – ОСОБА_1 , зазнала моральних страждань та переживань, які продовжуються до цих пір. Позивачка була вимушена змінити звичний спосіб життя, так як втратила близьку людину, яка була їй опорою та підтримкою.

За такого сторона позивачки зазначає, що враховуючи те, що мати позбавлена підтримки і допомоги від загиблого, а також те, що смерть сина повністю змінила її життя у всіх сферах та зруйнувала нормальні життєві зв`язки, мати оцінює розмір грошового відшкодування завданої їй моральної шкоди у розмірі 300000,00 гривень. Такий розмір є розумним, справедливим і необхідним для часткового відновлення попереднього стану та зможе допомогти в організації життя після тяжкої втрати.

Одночасно представниця позивачки звертає увагу суду, що позивачкою отримано страхове відшкодування за заявленим страховим випадком в розмірі 72000,00 грн заподіяної моральної шкоди. Зважаючи на викладене, та враховуючи вимоги ст. 1194 Цивільного кодексу України, сума грошового відшкодування завданої позивачці моральної шкоди складає 228000,00 грн.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.03.2024 року дану справу передано на розгляд судді Черенковій Н.П.

Ухвалою судді від 25.03.2024 року відкрито загальне позовне провадження, призначено підготовче судове засідання.

11.04.2024 року від представника відповідача – адвоката Шевчука В.М. надійшов відзив на позовну заяву, в якому з позовними вимоги не згоден, просив відмовити у їх задоволенні в повному обсязі, з наступних підстав.

Сторона відповідача зазначає, що твердження представника позивача щодо обов`язку ФОП ОСОБА_2 відшкодувати моральну шкоду позивачу, завдану винуватцем ДТП ОСОБА_3 , непокриту лімітом страхової виплати вважає недоведеними, оскільки такий обов`язок роботодавця згідно положень ст. 1172 ЦК України виникає у тому випадку, коли шкода спричинена працівником під час виконання трудових обов`язків. При цьому, доведення одного лише факту перебування працівника в трудових відносинах (дії трудового договору) з відповідачем є недостатнім. На час ДТП ОСОБА_3 використовував транспортний засіб на власний розсуд з дозволу його власника ФОП ОСОБА_2 . Доказом цьому є відсутність в кримінальному провадженні товарно-транспортної накладної та шляхового листа, які працівник поліції в силу своїх повноважень повинен був перевірити та долучити до матеріалів, у випадку наявності таких документів у водія ОСОБА_3 , якщо б останній здійснював рейс у зв`язку з виконанням трудових обов`язків.

Представник відповідача зазначає, що враховуючи встановлені в кримінальному провадженні обставини, можна дійти висновку, що між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на момент ДТП склались такі правовідносини, коли останній не виконував трудових обов`язків та використовував транспортний засіб в особистих цілях з дозволу власника, а тому немає підстав для стягнення з відповідача на користь позивача шкоду, завдану ОСОБА_4 . Доказів, що така шкода завдана найманим працівником у зв`язку з виконання трудових обов`язків немає, а тому в задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди з відповідача слід відмовити.

Також сторона відповідача стверджує, що в матеріалах наданих до позовної заяви відсутні належні, допустимі, достовірні та достатні докази наявності вини відповідача у спричинені позивачу моральної шкоди в розмірі 228000 грн та в чому саме вона полягає i будь-які докази на підтвердження цих обставин, зокрема: відсутні конкретні докази погіршення самопочуття позивача (лікування, втрата працездатності тощо), постійної втоми, моральної і фізичної виснаженості, докладені додаткових зусиль (яких саме?) для організації свого життя, яким чином їй доведеться з часом (коли настане цей час?) докладати все більше зусиль для харчування і лікування, непоправимих зміни в її подальшому житті, що відобразиться в душевних стражданнях та погіршенні її здоров`я, яким чином смерть сина повністю змінила її життя у всіх сферах та зруйнувала нормальні життєві зв`язки. Таким чином, розмір моральної шкоди в сумі 228000 грн., яку просить стягнути позивач, необґрунтований, його розрахунок проведений безпідставно та є значно більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи.

Крім того, представник відповідача вважає, що не відповідає дійсності висновок позивача про те, що досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_3 під час вчинення ДТП працював водієм у відповідача. В матеріалах справи такі дані не містяться, тим паче, з метою встановлення цих обставин представник ОСОБА_1 просить суд витребувати наказ про прийняття відповідачем Савінського на роботу, що підтверджує відсутність у позивача документального підтвердження офіційного працевлаштування водія у Зелінського

За такого враховуючи вищевказане, сторона відповідача просить суд в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди завданої смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки відмовити повністю в зв`язку з її необґрунтованістю.

Ухвалою суду від 27.05.2024 року оголошено перерву у підготовчому судовому засіданні та витребувано у ФОП ОСОБА_2 : належним чином завірену копію протоколу та/або наказу та/або рішення щодо прийняття на роботу в ФОП ОСОБА_2 працівника ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; письмові відомості про те, чи здійснював ФОП ОСОБА_2 діяльність з перевезення вантажів на 87 км автодороги М-14 із сполученням "Одеса-Мелітополь Новоазовськ", в Миколаївській обл.; належним чином завірену копію наказу про закріплення автомобіля «DAF FT 95 XF 480» р.н. НОМЕР_1 , за працівником ФОП ОСОБА_2 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; документ, який підтверджує право власності на автомобіль «DAF FT 95 XF 480» р.н. НОМЕР_1 розпорядник ФОП ОСОБА_2 ; виписку з ЄДР ЮО та ФОП ОСОБА_2 , місце реєстрації АДРЕСА_1 , із зазначенням актуального ЄДРПОУ. Витребувати у ПАТ «Страхова група «ТАС» інформацію про те, чи виплачувалось страхове відшкодування по страховому випадку за участю ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , який в той день керував транспортним засобом «DAF FT XF95.480», р/н НОМЕР_1 з напівпричепом «Robuste Kaiser S 380», р/н НОМЕР_5 .

31.05.2024 року від представниці ОСОБА_1 - адвоката Ієговської А.О. надійшла відповідь на відзив, в якій вважала доводи сторони відповідача безпідставними, мотивуючи це тим, що шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм. Представником позивача надано суду та відповідачу докази заподіяння шкоди фізичній особі (сину позивачці) та позивачці, розмір заподіяної шкоди відповідно до норм закону, який оцінює позивачка, та докази, що в тому числі саме відповідач має нести цивільно-правову відповідальність перед потерпілої особою.

Також сторона позивачка зазначає, що доводи відповідача про те, що на момент вчинення ДТП водій не виконував трудових обов`язків, є безпідставними, оскільки відповідачем не надано доказів незаконного заволодіння ОСОБА_3 службовим автомобілем «VOLVO FH 13.440», р.н. НОМЕР_4 , в момент ДТП - 27.11.2021 року о 13 год. 22 хв., чи можливості використання водієм цього автомобіля у власних інтересах.

Підсумовуючи вищевикладене представниця позивачки доходить до висновку, що відповідачем не надано, жодних доказів того, що ОСОБА_3 на час ДТП використовував транспортний засіб марки «VOLVO FH 13.440», р.н. НОМЕР_4 , в особистих цілях. Зокрема в матеріалах справи не міститься докази надання ОСОБА_3 транспортного засобу марки «VOLVO FH 13.440», р.н. НОМЕР_4 , у платне зберігання чи оплати відповідачем податків за надання працівнику додаткового блага.

Щодо доводів відповідача про розмір заподіяної позивачці моральної шкоди внаслідок смерті сина, адвокат Ієговська А.О. зазначає, що розмір заподіяної позивачці моральної шкоди визначити важко, але він має хоча б компенсувати ті емоційні страждання, які довелося їй перенести через трагічну загибель сина. Доводи відповідача про недоказування позивачкою моральних страждань матірью внаслідок отримання сина - є абсурдними та не підлягають увазі. Розмір душевних страждань позивач оцінив у позовній заяві в сумі 300000,00 гривень. Ціна враховує в себе усі страждання, які довелося перенести позивачу, зокрема: порушення звичайного способу життя, негативного впливу на стан здоров`я у похилому віці, а також моральних страждань, пов`язаних з загибеллю сина внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Розмір моральної шкоди, яку страховик відшкодував позивачу становив 72000,00 гривень. Зважаючи на викладене, та враховуючи вимоги ст. 1194 Цивільного кодексу України, сума грошового відшкодування завданої позивачці моральної шкоди складає 228000,00 гривень. (З розрахунку 300000 – 72000 = 228000). Позивач вважає, що цей розмір заподіяної моральної шкоди відповідає засадам розумності та справедливості, враховує глибину фізичних та душевних страждань позивача.

За такого, представниця позивачки вважала, що позовні вимоги обгрунтовані та є такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

24.06.2024 року від представника відповідача - адвоката Шевчука В.М. надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких вказав, що ОСОБА_3 , який в день скоєння дорожньо-транспортної пригоди був водієм транспортного засобу «DAF FT XF95.480», р/н НОМЕР_1 , з напівпричепом «Robuste Kaiser S 380», р/н НОМЕР_5 , не керував транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з відповідачем. ОСОБА_3 був прийнятий на роботу на посаду водія наказом від 26.06.2018 року. Трудовий договір (контракт) ОСОБА_3 з ФОП ОСОБА_2 не укладався. Таким чином, законний володілець джерела підвищеної небезпеки – роботодавець ОСОБА_2 , не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, а шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія відшкодовується безпосередньо винним водієм. У відповіді позивач посилається на те, що відповідачем не надано доказів незаконного заволодіння ОСОБА_3 службовим автомобілем «VOLVO FH 13.440», р.н. НОМЕР_4 , в момент ДТП - 27.11.2021 року о 13 год. 22 хв., чи можливості використання водієм автомобіля у власних інтересах. Така позиція позивача спростовується наявними в матеріалах справи доказами. По-перше, відповідач не надав доказу незаконного заволодіння ОСОБА_3 автомобілем «VOLVO FH 13.440», р.н. НОМЕР_4 , в момент ДТП 27.11.2021 року по причині, що такого незаконного заволодіння не було. По-друге, автомобіль «VOLVO FH 13.440», р.н. НОМЕР_4 , не є службовим. По-третє, під час скоєння ДТП ОСОБА_3 використовував транспортний засіб на власний розсуд з дозволу його власника ОСОБА_2 . Будучи власником транспортного засобу відповідач передав його у користування ОСОБА_3 , що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши йому реєстраційний документ на цей транспортний засіб. Факт правомірності використання автомобіля ОСОБА_3 підтверджується матеріалами кримінального провадження, які не містять доказів порушення водієм ПДР. Доказом використання ОСОБА_3 автомобіля у власних інтересах є відсутність в матеріалах кримінального провадження товарно-транспортної накладної та шляхового листа, які працівник поліції в силу своїх повноважень повинен був перевірити та долучити до матеріалів, у випадку наявності таких документів у водія ОСОБА_3 , якщо б останній здійснював рейс у зв`язку з виконанням трудових обов`язків.

Також сторона відповідача зазначає, що у відповіді позивач зазначає, що в матеріалах справи не містяться докази надання ОСОБА_3 транспортного засобу марки «VOLVO FH 13.440», р. н. НОМЕР_4 , у платне зберігання чи оплати відповідачем податків за надання працівнику додаткового блага, однак відповідач не повинен доводити факт отримання коштів за використання іншою особою його транспортного засобу, чи сплату податків за таке використання. Ці бухгалтерські документи пред`являються виключно на вимогу податкового органу.

Крім того, представник відповідача зазначає, що на момент подання позовної заяви позивачка вже отримала 260000,00 грн. відшкодування моральної шкоди, а розмір моральної шкоди в сумі 228000,00 грн, яку додатково просить стягнути позивачка є необґрунтованим, його розрахунок проведений безпідставно та є значно більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи.

За такого, враховуючи вищевказане, сторона відповідача просить суду в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди завданої смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки відмовити повністю в зв`язку з її необґрунтованістю.

Ухвалою суду від 26.09.2024 року задоволено клопотання позивача про витребування доказів та витребувано у ФОП ОСОБА_2 належним чином завірену копію табелю робочого часу за період з 26.11.2021 року по 28.11.2021 року працівника ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , також вказаною ухвалою було закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

18.02.2026 року від представника позивачки - адвоката Лабика Р.Р. надійши письмові судові дебати, в яких вказав, що твердження відповідача про те, що вина водія не встановлена, а тому відсутні підстави для відшкодування шкоди, є абсолютно неспроможними та прямо суперечать нормам матеріального права. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду, завдану внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, виникає у її завдавача (або володільця) незалежно від наявності його вини (на відміну від загального правила ст. 1166 ЦК України). Відповідачем не надано жодних доказів того, що ДТП сталася внаслідок непереборної сили чи умислу загиблого. Транспортний засіб «DAF FT 95 XF 480» (д.н.з. НОМЕР_1 ) є джерелом підвищеної небезпеки, і відповідальність за наслідки його використання настає за фактом завдання шкоди.

Також представник позивачки стверджує, що ключовим аргументом відповідача у цій справі є намагання уникнути цивільно-правової відповідальності шляхом заперечення факту перебування водія ОСОБА_3 у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_2 на момент ДТП (листопад 2021 року). Відповідач стверджує про відсутність табелів обліку робочого часу, посилаючись на їх знищення у зв`язку із закінченням однорічного строку зберігання. Проте, такі доводи відповідача є безпідставними, маніпулятивними та повністю спростовуються матеріалами справи і сталою судовою практикою. По-перше, згідно з ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків. По-друге, сам відповідач надав суду наказ від 26.06.2018 року про прийняття ОСОБА_3 на роботу до ФОП ОСОБА_2 . Транспортний засіб «DAF FT 95 XF 480», який став знаряддям завдання шкоди, належав/перебував у користуванні саме відповідача. ОСОБА_3 керував цим вантажним автомобілем не у власних цілях, а виконуючи рейс в інтересах власника бізнесу – ФОП ОСОБА_2 . Той факт, що відповідач не надав табелів або міг мати недоліки у веденні кадрової документації (чи умисно приховав її), не свідчить про відсутність трудових відносин, а є свідченням прихованих (фактичних) трудових відносин. Неналежне оформлення роботодавцем трудових відносин з працівником не може бути підставою для звільнення такого роботодавця від відповідальності перед третіми особами за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки.

Сторона позивачки зазначає, що поведінка відповідача, який відмовився надати витребувані судом докази (табелі за листопад 2021 року), прикриваючись формальними строками зберігання, має розцінюватися судом критично. Відповідач як суб`єкт господарювання чудово усвідомлював факт настання ДТП за участю його автомобіля та його водія. Знищення або ненадання документації, яка могла б пролити світло на обставини справи, є очевидним зловживанням правами з метою ухилення від виплати справедливої компенсації родині загиблого.

За такого, представник позивачки вважає, що позовні вимоги обгрунтовані та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Розпорядженням в.о. керівника апарату суду від 25.02.2026 року було призначено повторний автоматизований розподіл справи у зв`язку з поданням суддею Черенковою Н.П. заяви про відставку та відрахування її зі штату суду.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.02.2026 року головуючим суддею по даній справі визначено суддю Саламатіна О.В.

25.02.2026 року справу передано судді Саламатіну О.В.

Ухвалою судді від 02.03.2026 року прийнято до свого провадження цивільну справу №490/2032/24 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди завданої смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки та постановлено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження, справу призначено до судового розгляду по суті на 09.04.2026 року на 15:00 год.

Відповідач, який повідомлений судом належним чином про дату час та місце слухання справи (31.03.2026 року отримав ухвалу судді від 02.03.2026 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштвого відправлення "Ф.119" №R068070944379, на якому міститься підпис відповідача про отримання особисто 31.03.2026 року) та його представник в судове засідання не з`явилися, клопотання про розгляд справи за їх відсутності чи про наявність поважних причин, які перешкоджають явці в судове засідання суду не надали.

Частиною восьмою статті 128 ЦПК України встановлено, що днем вручення судової повістки є день вручення судової повістки під розписку.

Частиною третьою статті 131 ЦПК України встановлено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Пунктом першим частини третьої статті 223 ЦПК України встановлено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Суд зазначає, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (Постанова ВС від 24.10.2024 у справі №752/8103/13-ц).

За такого, суд вважає, що підстав для відкладення розгляду справи немає, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення рішення, адже основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. За таких обставин, з огляду на надання судом сторонам можливості реалізувати свої процесуальні права, щодо висловлення позиції стосовно позовних вимог та реалізації такого права відповідачем, шляхом подання відповідних процесуальних документів, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача та його представника, що відповідає приписам статі 223 ЦПК України.

В судовому засіданні представник позивачки позов підтримав з підстав наведених у позовній заяві та відповіді на відзив, просив задовольнити у повному обсязі.

Суд, заслухавши пояснення представника позивачки, дослідивши та перевіривши всі аргументи сторін викладені ними в документах по суті справи та докази в їх сукупності, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 17.07.1970 року, укладено шлюб (свідоцтво про одруження серії НОМЕР_6 ). Прізвище дружини після укладення шлюбу - ОСОБА_8 .

Згідно свідоцтва про народження, серія НОМЕР_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у ОСОБА_6 та ОСОБА_9 народився спільний син - ОСОБА_4 .

Довідкою № 1166/3.17 від 26.07.2007 року підтверджується, що шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_9 – розірвано, прізвище її після розірвання шлюбу - ОСОБА_10 .

Відповідно до свідоцтва про одруження серії НОМЕР_8 – 16.12.1988 року укладено шлюб між ОСОБА_11 та ОСОБА_7 , прізвище дружини після реєстрацію шлюбу - ОСОБА_12 .

Таким чином, позивачка ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_4 .

Матеріалами справи встановлено, що 27.11.2021 року близько 13 год. 22 хв. водій ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , керуючи вантажним автомобілем "DAFFT 95 XF 480 р.н. НОМЕР_1 у з`єднанні з напівпричепом рухався по автодорозі М-14 «Одеса-Мелітополь-Новоазовськ», із двостороннім рухом, яка має по одній смузі для руху в кожному напрямку з боку м. Миколаєва у напрямку м. Одеса.

В цей час, при наближенні до 88 км., водій ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , грубо порушив вимоги п.п. 2.3 «6», 12.3 та 13.1 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 року, із відповідними змінами та доповненнями, а саме: проявив неуважність, не стежив за дорожньою обстановкою, відповідно не реагував на її зміни, не дотримався безпечної дистанції, своєчасно не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки та допустив зіткнення передньою частиною свого автомобіля з задньою частиною напівпричепа вантажного автомобіля «VOLVO FH 13.440», р.н. НОМЕР_4 у з`єднанні з напівпричепом, що рухався попереду в попутному напрямку. Від зіткнення вантажний автомобіль «VOLVO FH 13.440», р.н. НОМЕР_4 в некерованому стані допускає зіткнення з задньою частиною вантажного автомобіля «Renault Premium», р.н. НОМЕР_3 , в свою чергу вантажний автомобіль «DAF FT 95 ХF 480- р.н. НОМЕР_1 , після контактування виїжджає на зустрічну смугу руху, де відбувається зіткнення з вантажним автомобілем марки «MAN LE 12.220, р.н. НОМЕР_9 , в салоні якого перебував пасажир ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . В результаті зіткнення водій автомобіля марки «MAN LE 12.220», р.н. НОМЕР_9 отримав тілесні ушкодження, а пасажир вказаного автомобіля ОСОБА_4 , від отриманих тілесних ушкоджень помер.

Згідно свідоцтва про смерть, виданого Інгульським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 (актовий запис №1119). На момент смерті не був одружений, дітей не мав.

Як вбачається з довідки про причину смерті №4146 від 01.12.2021 р., причина смерті ОСОБА_4 численні переломи кісток скелету. Тупа поєднана травма тіла.

За фактом ДТП Слідче управління ГУНП в Миколаївській області внесло матеріали про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12021150000000424.

Кримінальне провадження №12021150000000424 перебуває на розгляді Березанського районного суду Миколаївської області (справа №469/136/22, н/п 1-кп/469/115/23).

Згідно довідки Головного управління пенсійного фонду України в Миколаївській області, розмір пенсії ОСОБА_1 за період з 01.07.2021 р. по 31.12.2021 р. становив 13200,00 грн.

Згідно довідки про доходи ТОВ «Аларіс-Буд» за період з 01.06.2021 по 27.11.2021, дохід померлого ОСОБА_4 (сина позивачки) становив 38337,16 грн.

Таким чином, після смерті ОСОБА_4 особами, які мають право на відшкодування моральної шкоди, завданою смертю потерпілого є: мати померлого ОСОБА_1 .

Зі страхового акту №08680/24/723 від 15.11.2023 року вбачається, що на час ДТП автомобіль «DAF FT 95 XF 480» д.н.з. НОМЕР_1 був застрахований в АТ «СГ «ТАС» за полісом №АТ 1156632 від 01.09.2021 р.

05.09.2023 року рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва у справі №490/1936/22 позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» (приватне) про відшкодування шкоди, заподіяної смертю особи задоволено та стягнуто з Акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» (приватне) на користь ОСОБА_1 72000,00 грн страхового відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю потерпілого та 188000,00 грн страхового відшкодування витрат у зв`язку із втратою годувальника.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України).

16.11.2023 року АТ «Страхова група «ТАС» виплачено ОСОБА_1 260000,00 грн страхового відшкодування, що підтверджується платіжним дорученням №376336 від 16.11.2023 р.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності ФОП ОСОБА_2 є вантажний автомобільний транспорт.

Із свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів слідує, що ОСОБА_2 є власником автомобіля «DAF FT 95 XF 480» д.н.з. НОМЕР_1 .

Як вбачається з копії Наказу №5, виданого 26.06.2018 року ФОП ОСОБА_2 , ОСОБА_3 прийнятий на роботу на посаду водія з 02 липня 2018 року з посадовим окладом згідно штатного розпису та табелю робочого часу.

Статтями 1, 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За правилами ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних цивільних прав, свобод чи інтересів. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Предметом даного спору є відшкодування моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки.

Відповідно пункту 1 частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю (ч. 2 ст. 1168 ЦК України).

Відповідно до частин 2, 5 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

У п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" міститься роз`яснення про те, що шкода, заподіяна особі підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від вини.

Отже, моральна шкода, завдана смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, відшкодовується чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим) такої особи, а також особам, які проживали з нею однією сім`єю, особою, яка на відповідній правовій підставі володіє об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку незалежно від вини такої особи.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі № 439/1218/18, провадження № 61-11853св19, від 17 червня 2020 року у справі № 439/1213/18-ц, провадження № 61-8734св19.

У п. 5 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 №4 "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки" міститься роз`яснення про те, що цивільно-правова відповідальність за шкоду, завдану діяльністю, що є джерелом підвищеної небезпеки, настає у разі її цілеспрямованості (наприклад, використання транспортних засобів за їх цільовим призначенням), а також при мимовільному проявленні шкідливих властивостей об`єктів, що використовуються в цій діяльності (наприклад, у випадку завдання шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля).

Відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Потерпілий має надати докази, що підтверджують факт завдання шкоди внаслідок ДТП, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі №426/16825/16-ц зроблено висновок, що аналізуючи норми статей 1172 та 1187 ЦК України можна дійти висновку, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки – роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Згідно з ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Відповідно до частин 3, 4 ст. 23 ЦК України, якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у порушенні психологічного благополуччя, переживаннях, стражданнях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, фізичному та психологічному пристосуванні до порушень у стані здоров`я.

Суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт завдання позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони завдані, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює завдану йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (абзац 2 частини третьої статті 23 ЦК України).

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).

Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21)).

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначає суд у рішенні, а не психолог у висновку. Висновок останнього може слугувати для судді орієнтиром у пізнанні глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, інших обставин, які мають істотне значення, зокрема й можливого грошового еквівалента таких страждань. Проте розмір відповідного відшкодування незалежно від наявності висновку психолога суддя повинен встановити, враховуючи вимоги розумності та справедливості.

Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі №372/1652/18 (провадження № 14-115цс21) ту у постанові ВС від 20 серпня 2024 року, справа № 694/1482/21 (провадження № 61-273св24).

За правилами ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно вимог ст. 76 цього Кодексу, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Як вбачається зі ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

З досліджених в судовому засіданні доказів, вбачається, що на момент дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_3 працював водієм у ФОП ОСОБА_2 на підставі наказу №5 від 26.06.2018 р.

Відповідач та його представник не заперечували, що на момент ДТП за кермом автомобіля перебував ОСОБА_3 , який мав при собі документи, передбачені п.2.1 Правил дорожнього руху.

При цьому, суд зазначає, що особою, яка зобов`язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч. 2 ст. 1187 ЦК України).

Для вирішення питання про притягнення тієї чи іншої особи до відповідальності за вказаною вище статтею необхідно визначити дві основні ознаки володільця: юридичну та матеріальну (фактичну). Юридична ознака означає, що володільцем визнається тільки та особа, яка володіє об`єктом, діяльність з яким створює підвищену небезпеку, на відповідній правовій підставі: право власності, інше речове право, договір оренди, доручення, підряду тощо. Матеріальна ж або фактична ознака володільця джерела підвищеної небезпеки означає, що особа повинна здійснювати фактичне володіння (експлуатацію, використання, зберігання, утримання) небезпечних об`єктів.

Отже, якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди (пункт 2.2 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306).

При цьому, хоча водій ОСОБА_3 і перебував у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_2 , позивачем не доведено, що водій ОСОБА_3 під час ДТП виконував трудові обов`язки, а не використовував транспортний засіб для власних потреб з дозволу ОСОБА_2 .

Припущення позивачки, що водій ОСОБА_3 здійснював перевезення вантажу за розпорядженням та з відома відповідача ОСОБА_2 не можуть бути прийняті судом, за відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження такого.

Обґрунтування наявності обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції з захисту прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, принципу справедливості розгляду справи судом.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Сторони у процесі користуються своїми правами на власний розсуд, обирають спосіб захисту порушених прав, надають суду докази на підтвердження своєї правової позиції та спростування заперечень іншої сторони, при цьому тягар доказування повністю покладається на сторони.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (Постанова ВП ВС від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц)

Суд наголошує, що судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов`язків у сторін.

Крім того, відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З урахуванням принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, обов`язок подавати докази покладається на сторони процесу, а суд позбавлений можливості визначати коло доказів з власної ініціативи і зобов`язаний розглядати справу виключно на підставі поданих сторонами доказів і в межах заявлених позовних вимог.

За таких обставин, суд приходить до висновку що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про відшкодування моральної шкоди заподіяної дорожньо-транспортною пригодою є недоведеним та в його задоволенні слід відмовити.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Згідно позиції Європейського суду з прав людини, сформованої, зокрема у справах "Салов протиУкраїни", "Проніна проти України" та "Серявін та інші проти України": принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), надав оцінку усім юридично значимим доводам, факторам та обставинам, дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у справі, суд дійшов висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для ухвалення судового рішення.

Інші аргументи та доводи сторін специфічними, доречними, важливими та суттєвими не являються, носять суб`єктивний характер, не відповідають обставинам справи і не здатні вплинути на рішення суду.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як розподілити судові витрати між сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За приписами частини 6 статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись статтями 12, 13, 76, 81, 89, 259, 263, 264-265, 273, 353 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_10 ) до ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_11 )про відшкодування моральної шкоди завданої смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки – залишити бе задоволення.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Суддя Саламатін О.В.