Рішення від 15 квітня 2026 р. у справі №645/3250/26 — Немишлянський районний суд міста Харкова

Справа № 645/3250/26

Провадження № 2-о/645/87/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 квітня 2026 року м. Харків

Немишлянський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого судді - Шевченко Г.С.,

за участю секретаря судових засідань – Пастушенко К.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові в порядку окремого провадження заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа – Перший відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про встановлення факту смерті,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про встановлення факту смерті свого чоловіка ОСОБА_2 на тимчасово окупованій територрії в м.Антрацит, Антрацитівського району Луганської області, заінтересована особа – Перший відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

В обґрунтування заяви ОСОБА_1 зазначає, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є її чоловіком. ІНФОРМАЦІЯ_2 у реанімаційному відділенні лікарні в м.Антрацит Антрацитівського району Луганської області ОСОБА_2 помер, його смерть пов`язана з онкологічним захворюванням. Під час перебування на тимчасово окупованій території ОСОБА_2 проживав за адресою: АДРЕСА_1 . Заявник разом з чоловіком, як внутрішньо-переміщені особи зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 . Заявник повідомила, що її чоловік на початку лютого 2022 року виїхав на тимчасово окуповану територію, де знаходився їх будинок, щоб знайти порядну сім`ю, яка б проживала в їх будинку та догладала б за городом, в подальшому він мав намір повернутися до м.Харкова, де вони разом планували проживати. 09.02.2022 заявник повідомила УСЗН адміністрації Немишлянського району ХМР про виїзд чоловіка та намір повернутися після врегулювання вказаних справ. Проте, із початком повномасштабного вторгнення РФ на територію України через відсутність безпечного транспортного сполучення ОСОБА_2 не зміг повернутися до України. Під час перебування на тимчасово окупованій території чоловік заявниці захворів на онкологічне захворювання, хвороба прогресувала та призвела до його смерті. Поховання ОСОБА_2 здійснено сусідами у с.Маломиколаївка Антрацитівського району Луганської області.

Заявник зазначає, що свідоцтво про смерть органом РАЦС не видано і реєстрація смерті не здійснена, оскільки за фактичних обставин неможливо отримати відповідний медичний документ, що може бути прийнятий відділом державної реєстрації актів цивільного стану для здійснення реєстрації смерті відповідно до статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану». Тому заявник звернулася до суду для встановлення факту смерті її чоловіка на тимчасово окупованій території, що має юридичне значення в судовому порядку.

Встановлення даного факту необхідне заявнику для державної реєстрації смерті, що надасть можливість отримати свідоцтво про смерть чоловіка, видане відповідним державним органом України.

Ухвалою суду від 15.04.2026 р. відкрито провадження з розгляду заяви про встановлення факту смерті в порядку окремого провадження та призначено судове засідання.

Заявник ОСОБА_1 в поданій до суду заяві просила розглянути справу за її відсутності, вимоги заяви про встановлення факту смерті просила задовольнити.

Представник заінтересованої особи в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, клопотань з приводу розгляду справи до суду не надав.

Суд, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується заява, об`єктивно оцінивши докази, що мають істотне значення для її розгляду і вирішення по суті, встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є дружиною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 , виданим 23.02.1979 року.

Відповідно до копії паспорту серії НОМЕР_2 , виданого Антрацитівським РВ УМВС України в Луганській області 14.03.1997, місцем народження ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є селище Маломиколаївка Антрацитівського району Луганської області.

З наданих до суду медичних довідок щодо стану здоров`я ОСОБА_2 від 30.04.2025 вбачається наявність діагнозу С61 Сr IV ст.mts.

Згідно заяви свідка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що проживає у м.Брянка Луганської області, останній повідомив, що особисто знав ОСОБА_2 , йому достовірно відомо, що ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер у лікарні в м.Антрацит. 16.03.2026 була викликана «швидка», оскільки ОСОБА_2 знаходився в тяжкому стані, викликаному його хворобою. Згідно повідомлення працівників лікарні, 18.03.2026 о 00:30 год ОСОБА_2 помер. 19.03.2026 його поховали в с.Маломиколаївка Антрацитівського району Луганської обл. поряд з батьками.

Згідно заяви свідка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що проживає у с.Іванівка Антрацитівського району Луганської області, остання повідомила, що особисто знала ОСОБА_2 , як батька невістки. Їй достовірно відомо, що ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер у лікарні в м.Антрацит, оскільки хворів на онкологію. 19.03.2026 його поховали в с.Брянка Луганської обл. поряд з батьками, на тимчасово окупованій території. Свідок бачила тіло та була присутня на похованні.

Згідно заяви свідка ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , що проживає у с.Іванівка Антрацитівського району Луганської області, остання повідомила, що особисто знала ОСОБА_2 , оскільки його син та її дочка одружені. Їй достовірно відомо, що ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер у відділенні реанімації лікарні в м.Антрацит, оскільки хворів на онкологію. 19.03.2026 вона особисто бачила тіло померлого, була присутня на похованні. Його поховали в с.Маломиколаївка Антрацитівського району Луганської обл. поряд з батьками.

Згідно заяви свідка ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , що проживає за адресою: АДРЕСА_3 , останній повідомив, що особисто знав ОСОБА_2 , який був чоловіком його сестри ОСОБА_1 . Свідку відомо, що за кілька днів до початку повномаштабного вторгнення ОСОБА_2 поїхав у справах до свого дому, який знаходиться на тимчасово окупованій території: АДРЕСА_1 . Проте не зміг повернутися, бо почалася війна. Там він захворів, лікувався, але помер у реанімації лікарні 18.03.2026 р. Його поховали в с.Маломиколаївка Антрацитівського району Луганської обл. поряд з батьками.

З наданих заявником фотографій з місця поховання, на хресті зазначено про поховання ОСОБА_2 , роки життя: 31.01.1955 - 18.03.2026, які відповідають даті народження ОСОБА_2 , згідно паспортних даних та даті смерті ОСОБА_2 , зазначеній у письмових показаннях свідків.

Відповідно до Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей», постанови Верховної Ради України від 17 березня 2015 року «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями», та постанови Верховної Ради України від 17 березня 2015 року «Про визначення окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей, в яких запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування».

Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 06.12.2022 № 1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією» та наказу Міністерства розвитку громад та територій України №376 від 28.02.2025, до тимчасово окупованих російською федерацією території України включена вся територія м.Антрацит Луганської області, яка є тимчасово окупованою на цій території не здійснюють свої повноваження органи державної реєстрації актів цивільного стану та відповідні органи та заклади охорони здоров`я.

За п. 8 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи, зокрема, про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 317 КПК України заява про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім`ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов`язки чи законні інтереси) до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.

Згідно положень частини 2 статті 49 ЦК України актами цивільного стану є, серед іншого, смерть фізичної особи. А згідно з положеннями частини 3 і 4 цієї ж статті, смерть фізичної особи підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо особливостей провадження у справах про встановлення факту народження або смерті особи в умовах воєнного чи надзвичайного стану та на тимчасово окупованих територіях» розширено перелік територій, щодо яких поширюється дія статті 317 ЦПК. На сьогодні до них належать території, на яких введено воєнний чи надзвичайний стан, або тимчасово окуповані території України, визначені такими відповідно до законодавства.

Враховуючи, що Указом Президента України воєнний стан встановлено із 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року на території України, цей спрощений порядок розширюється на встановлення юридичних фактів, що відбулись на всій території України (як мінімум до закінчення воєнного стану). Здебільшого такий спосіб стосується зони воєнних дій та тимчасово окупованих територій, оскільки на таких територіях не функціонують відповідні органи, які можуть зафіксувати факт смерті.

Підставою для встановлення факту смерті є підтверджені доказами обставини, які достовірно свідчать про смерть громадянина в певний час і за певних обставин.

Положення ч. 1 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» передбачають, що державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: 1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою; 2) рішення суду про встановлення факту смерті в певний час або про оголошення її померлою.

Форма лікарського свідоцтва про смерть, що видається закладами охорони здоров`я або судово-медичною установою та вимоги і підстави його заповнення встановлені Інструкцією щодо заповнення та видачі лікарського свідоцтва про смерть (форма №106/о), затвердженою Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 08.08.2006 №545.

Зокрема, Інструкцією серед іншого встановлено, що: лікарське свідоцтво про смерть видається лікарем медичного закладу, що лікував померлого, на підставі спостережень за хворим і записів у медичній документації, які відображали стан хворого до його смерті, або патологоанатомом на підставі вивчення медичної документації і результату розтину (пункт 2.2.); у разі, якщо смерть настала внаслідок дії зовнішніх факторів (травми, асфіксії, дії крайніх температур, електричного струму, отруєнь тощо), після штучного аборту, проведеного поза межами медичного закладу, смерті на виробництві, при раптовій смерті дітей першого року життя та інших осіб, які не перебували під медичним наглядом, померлих, особа яких не встановлена, а також у тих випадках, коли є підозра на насильницьку смерть, лікарське свідоцтво про смерть видається судово-медичним експертом після розтину (пункт 2.3.); забороняється видача лікарського свідоцтва про смерть заочно, без особистого встановлення лікарем факту смерті. У виняткових випадках свідоцтво про смерть може бути видано лікарем, який встановив смерть тільки на підставі огляду трупа (при відсутності ознак або підозри на насильницьку смерть) та даних медичної документації про наявність у померлого при житті хвороб, які в своєму перебігу могли призвести до настання смерті (пункт 2.4.).

Таким чином, діюче законодавство України передбачає державну реєстрацію факту смерті або на підставі лікарського свідоцтва про смерть, або на підставі рішення суду. При цьому видача лікарського свідоцтва про смерть заочно, тобто без встановлення лікарем факту смерті, забороняється.

Згідно з положеннями п. 2 ч. 1 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

Доказами, що підтверджують факт смерті в умовах воєнного стану або на тимчасово окупованій території України, можуть бути пояснення заявників, свідків, письмові докази, речові докази, зокрема звуко- і відеозаписи, висновки експертів; копії лікарського свідоцтва/довідки про народження/смерть, наказ командира військової частини ро виключення з особового складу, скріншоти особистого листування, дані, отримані з відкритих джерел чи соціальних мереж, які одводять факт ведення бойових дій у конкретній місцевості у певний час, акти про настання смерті(довільна форма, приклад акту, розробленого суддею ВС, розміщено на сайті, колективний акт про настання смерті).

У постанові від 12 травня 2021 року у справі №220/1582/20 Верховний Суд наголосив, що в оцінці доказів необхідно бути гнучкими, розуміти складні життєві обставини, які змушують заявників звертатись до суду про встановлення факту смерті, через відсутність можливості отримати лікарські документи, що засвідчують смерть. Водночас, судове рішення про встановлення факту смерті є підставою для одержання в органах реєстрації актів цивільного стану документу, що підтверджує смерть особи, воно має значення для реалізації майнових та особистих немайнових прав заявника, тому рішення суду в такій категорії справ повинне ґрунтуватися на дотриманні вимог процесуального закону щодо повного та всебічного з`ясування обставин справи на підставі всіх поданих особами, які беруть участь у справі, доказів у сукупності. Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачено, що тимчасово окупована територія України є невід`ємною частиною України, на яку поширюється дія Конституції та законів України. Стаття 4 цього ж закону передбачає, що на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим реалізації прав і свобод людини і громадянина.

Проте, абзацом 3 ст.2 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» передбачено, що діяльність збройних формувань Російської Федерації та окупаційної адміністрації Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, що суперечить нормам міжнародного права, є незаконною, а будь-який виданий у зв`язку з такою діяльністю акт є недійсним і не створює жодних правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження або смерті особи на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, які додаються відповідно до заяви про державну реєстрацію народження особи та заяви про державну реєстрацію смерті особи.

Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туреччини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до наведеного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).

Отже, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про смерть особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів смерті особи на окупованій території є обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини. А тому заявник не має іншої можливості, крім як у судовому порядку, звернутися за захистом своїх невизнаних прав.

Частиною 1 ст. 18 Закону громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, після залишення ними тимчасово окупованої території.

Задоволення заяви має для заявника юридичне значення, оскільки необхідне для реєстрації смерті чоловіка в органах ДРАЦС.

З урахуванням вказаного, суд приходить до висновку, що надані заявником письмові докази та пояснення свідків, що узгоджуються між собою, у сукупності підтверджують факт смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на території м. Антрацит Антрацитівського району Луганської області Україна.

Пунктом 7 глави 5 розділу III Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України №52/5 від 18.10.2000 року, передбачено, що підставою для реєстрації факту смерті може бути рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час.

З огляду на викладене, ураховуючи що смерть ОСОБА_2 сталася на тимчасово окупованій території України, заявник з об`єктивних причин не має змоги надати документи, передбачені законом для реєстрації смерті, тобто для проведення державної реєстрації смерті є об`єктивні перешкоди.

Беручи до уваги, що встановлення факту смерті матері має юридичне значення для заявника, так як дозволить використати право на реєстрацію смерті, отримання свідоцтва про смерть та реалізувати спадкові права заявника, суд доходить висновку про необхідність задоволення заяви.

Відповідно до ст. 317 ЦПК України ухвалене судом рішення у справах про встановлення факту народження або смерті на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, підлягає негайному виконанню.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 77, 79, 80, 247, 259, 263, 264, 273, 293, 315, 317 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа – Перший відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про встановлення факту смерті - задовольнити.

Встановити факт, що має юридичне значення, а саме: факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (місце народження: селище Маломиколаївка Антрацитівського району Луганської області), ІНФОРМАЦІЯ_8 на території м. Антрацит Антрацитівського району Луганської області, Україна.

Рішення суду підлягає негайному виконанню, оскарження рішення не зупиняє його виконання.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Харківського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: https://court.gov.ua.

Заявник: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 .

Заінтересована особа: Перший відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ЄДРПОУ 23320813, місцезнаходження: м. Харків, вул. Людмили Гурченко, 3Е.

Повний текст судового рішення складений 16.04.2026 р.

Суддя Г. С. Шевченко