Рішення від 15 квітня 2026 р. у справі №487/2483/25 — Інгульський районний суд міста Миколаєва

Справа № 487/2483/25

Провадження № 2/489/688/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

16 квітня 2026 року м. Миколаїв

Інгульський районний суд міста Миколаєва у складі:

головуючого судді Микульшиної Г.А.,

із секретарем судових засідань Бородіною В.Ю.,

без участі сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві в порядку загального позовного провадження з повідомленням учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до держави російська федерація в особі міністерства юстиції російської федерації про відшкодування моральної шкоди,

встановив:

У квітні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернулась до Заводського районного суду м. Миколаєва з позовом до держави російська федерація в особі міністерства юстиції російської федерації про стягнення моральної шкоди.

Позов мотивовано тим, що до ІНФОРМАЦІЯ_1 вона проживала з родиною в м. Миколаєві. Проте з початком збройної агресії Російської Федерації ситуація у місті загострювалась, були постійні обстріли, почали гинути люди, задля збереження свого життя вона була вимушена ночувати у бомбосховищах. У зв`язку з цим позивач та члени її родини покинули свій дім та були вимушені переміститись в більш безпечне місце та стати на облік як ВПО, а саме до с. Себине Миколаївського району Миколаївської області. Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України затвердило наказом № 309 від 22 грудня 2022 року перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією. Зокрема, вся територія Миколаївської міської територіальної громади віднесена до території можливих бойових дій. Зазначає, що результатом збройної агресії особисто для неї стало залишення місця постійного проживання, де вона була повноцінним членом суспільства, мала налагоджений побут та можливість вести повноцінне життя. З початком збройної агресії російської федерації проти України вона втратила ці можливості. В місті суттєво погіршилась гуманітарна ситуація, транспортне сполучення фактично припинилося, заробітні плати та соціальні виплати затримувалися, зменшилась кількість робочих місць. Все вищевказане безпосередньо вплинуло на життя позивача. Як наслідок, задля уникнення масових порушень прав людини позивач покинула територію місця реєстрації/проживання та переселилась до іншого населеного пункту України. Після переїзду їй довелося пристосовуватися до нових життєвих умов, шукати роботу, житло та відновлювати прийнятний для себе рівень життя. Позивач була позбавлена звичного ритму життя, спілкування з близькими та друзями, налагодженого побуту. Ці обставини відобразились на матеріальному та моральному стані позивача. Моральні страждання позивача включають постійний страх, тривогу та безсоння, які викликані регулярними повітряними тривогами та необхідністю ховатися в укриттях. Ці фактори, разом із бомбардуванням об`єктів інфраструктури та необхідністю постійно адаптуватися до нових умов життя, забезпечувати безпеку та захист порушених прав через воєнні дії в Україні, спричинили хронічний стрес, що погіршило фізичний і психічний стан позивача. Внаслідок саме збройної агресії РФ було порушено низку прав позивача, передбачених Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ІV Женевською конвенцією 1949 року про захист цивільного населення під час збройного конфлікту. Враховуючи характер та обсяг завданих позивачу моральних страждань, істотних порушень її конституційних прав, умисний характер дій російської федерації, а також почуття безпорадності та розчарування, які вона відчуває роками через неможливість проживати на рідній землі, спілкуватись з близькими, позивач вважає достатнім та справедливим розмір компенсації за заподіяну їй моральну шкоду в сумі 1 645 948,50 грн., що на день подання позову до суду за офіційним курсом Національного Банку України є еквівалентом 35 000 євро, і саме такий розмір компенсації був визначений Європейським судом з прав людини при розгляді аналогічних вимог фізичних осіб щодо стягнення компенсації за моральні страждання через незаконну окупацію.

Посилаючись на викладене,позивач просив суд стягнути з відповідача моральну шкоду розмірі 35 000 євро, що еквівалентно 1 645 948,50 грн.

Згідно ухвали Заводського районного суду м. Миколаєва від 21.04.2025 цивільну справу № 487/2483/25 за позовом ОСОБА_1 передано за підсудністю до Новоодеського районного суду Миколаївської області.

У відповідності до ухвали Новоодеського районного суду Миколаївської області від 14.10.2025 цивільну справу № 487/2483/25 за позовом ОСОБА_1 передано за підсудністю до Заводського районного суду м. Миколаєва.

Відповідно до ухвали Заводського районного суду м. Миколаєва від 11.11.2025 матеріали цивільної справи № 487/2483/25 за позовом ОСОБА_1 передано до Інгульського районного суду м. Миколаєва за територіальною підсудністю.

Ухвалою Інгульського районного суду м. Миколаєва від 29.12.2025 відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 25.02.2026 закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явилась, у позовній заяві просила суд про розгляд справи за її відсутності.

Представник відповідача держави російська федерація в особі міністерства юстиції російської федерації, повідомлявся судом про розгляд справи шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-порталі «Судова влада».

За таких обставин, з урахуванням положень статті 280 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін та ухвалити заочне рішення.

Згідно вимог статті 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Виходячи з вимог частини п`ятої статті 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його складання.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні факти і відповідні їм правовідносини.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, за даними копії паспорту серії НОМЕР_1 , виданого 07.08.2015 Заводським РВ у м. Миколаєві УДМС України в Миколаївській області, позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , народилася у місті Североморськ Мурманської області російської федерації, є громадянкою України (а.с.16-19).

Згідно паспорту місце її проживання з 08.04.2015 було зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.19), а станом на час розгляду справи згідно відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру від 27.12.2025 позивач була зареєстрована по АДРЕСА_2 з 15.10.2024 та знята з реєстрації 09.04.2025 (а.с.90).

Згідно корпії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 позивач 07.07.2015 уклала шлюб з ОСОБА_2 (а.с.26).

Позивач разом із ОСОБА_3 є батьками малолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.27,33).

При цьому, позивач посилається на те, що з початком збройної агресії російської федерації ситуація у місті загострювалась, були постійні обстріли, почали гинути люди, задля збереження свого життя вона була вимушена ночувати у бомбосховищах. У зв`язку з цим позивач та члени її родини покинули свій дім та були вимушені переміститись в більш безпечне місце та стати на облік як ВПО, а саме до с. Себине Миколаївського району Миколаївської області, про що надала відповідну довідку (а.с.22-23).

Зокрема, згідно копій довідок переселенця, оновлених станом на 23.01.2025, дітям позивача ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 надано статус переселенців та вони також були зареєстровані як ВПО за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.32-33, 36-37).

Рішеннями Костянтинівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області № 297 та № 298 від 24.10.2024 відповідно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 надано статус дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів, у зв`язку з тим, що діти позивача зазнали психологічного насильства (а.с.29,35).

Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України затвердило наказом № 309 від 22 грудня 2022 року перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією. Зокрема, вся територія Миколаївської міської територіальної громади була віднесена до території можливих бойових дій.

Позивач зазначає, що результатом збройної агресії особисто для неї стало залишення місця постійного проживання, де вона була повноцінним членом суспільства, мала налагоджений побут та можливість вести повноцінне життя. З початком збройної агресії російської федерації проти України вона втратила ці можливості. В місті суттєво погіршилась гуманітарна ситуація, транспортне сполучення фактично припинилося, заробітні плати та соціальні виплати затримувалися, зменшилась кількість робочих місць. Все вищевказане безпосередньо вплинуло на життя позивача. Як наслідок, задля уникнення масових порушень прав людини позивач покинула територію місця реєстрації/проживання та переселилась до іншого населеного пункту України. Після переїзду їй довелося пристосовуватися до нових життєвих умов, шукати роботу, житло та відновлювати прийнятний для себе рівень життя. Позивач була позбавлена звичного ритму життя, спілкування з близькими та друзями, налагодженого побуту. Ці обставини відобразились на матеріальному та моральному стані позивача. Моральні страждання позивача включають постійний страх, тривогу та безсоння, які викликані регулярними повітряними тривогами та необхідністю ховатися в укриттях.

Ці фактори, разом із бомбардуванням об`єктів інфраструктури та необхідністю постійно адаптуватися до нових умов життя, забезпечувати безпеку та захист порушених прав через воєнні дії в Україні, спричинили хронічний стрес, що погіршило фізичний і психічний стан позивача. Внаслідок саме збройної агресії рф було порушено низку прав позивача, передбачених Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ІV Женевською конвенцією 1949 року про захист цивільного населення під час збройного конфлікту. Враховуючи характер та обсяг завданих позивачу моральних страждань, істотних порушень її конституційних прав, умисний характер дій російської федерації, а також почуття безпорадності та розчарування, які вона відчуває роками через неможливість проживати на рідній землі, спілкуватись з близькими, позивач вважає достатнім та справедливим розмір компенсації за заподіяну їй моральну шкоду в сумі 1 645 948,50 грн., що на день подання позову до суду за офіційним курсом Національного Банку України є еквівалентом 35 000 євро, і саме такий розмір компенсації був визначений Європейським судом з прав людини при розгляді аналогічних вимог фізичних осіб щодо стягнення компенсації за моральні страждання через незаконну окупацію.

При цьому, згідно відповіді на запити Новоодеського районного суду Миколаївської області Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 19.06.2025 позивач ОСОБА_5 03.03.2022 о 08:41 год. виїхала з України через пункт пропуску Рені, 30.12.2022 в`їхала в Україну через пункт пропуску Солотвино, знову виїхала з України через пункт пропуску Солотвино 05.01.2023 об 11:17 год., 04.02.2023 в`їхала в Україну через пункт пропуску Дякове та виїхала з України через цей же пункт 08.02.2023, 12.06.2023 знову в`їхала в Україну через пункт пропуску Дякове, та станом на 19.06.2025 знову виїхала з України через пункт пропуску Шегені 22.10.2024 о 10:02 год. Доказів про її повернення до України після 22.10.2024 відповідь на запит не містить.

Загальновідомим фактом є те, що 24.02.2022 розпочалося та триває повномасштабне вторгнення збройних сил держави-агресора на суверенну територію України.

З 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року на всій території України на підставі Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022 введено воєнний стан, який неодноразово продовжений за Указами Президента України, зокрема включно до 04 травня 2026 року до 5 години 30 хвилин згідно з Указом Президента № 40/2026 від 12 січня 2026 року, затвердженим Верховною Радою.

Загальновідомо (тобто таке, що не потребує доказування - частина третя статті 82 ЦПК України), що російська федерація, яка здійснює збройну агресію проти України, зухвало відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну діяльність в Україні.

02.03.2022 збройну агресію російської федерації проти України у резолюції ES-11/1 «Агресія проти України» визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від російської федерації негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей.

27.04.2022 Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії російської федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» № 2433. Визнала, що агресія російської федерації проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.

14.04.2022 Верховна Рада України визнала дії, вчинені збройними силами російської федерації та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24.02.2022, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні», схваленої постановою Верховної Ради України № 2188-IX).

Вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН.

Визначаючи, чи поширюється на російську федерацію судовий імунітет у справі, яка переглядається, Верховний Суд врахував таке: предметом позову є відшкодування моральної шкоди, завданої збройною агресією російської федерації проти України; місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; передбачається, що шкода завдана агентами російської федерації, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН; національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом генерального делікту).

Російська федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі - громадянину України.

Звернення позивача до українського суду слід вважати єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало б позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права.

Подібні правові висновки зроблено Верховним Судом у постановах від 18.05.2022 у справі № 428/11673/19 (провадження № 61-8291св21), від 18.05.2022 у справі № 760/17232/20-ц (провадження № 61-15925св21) від 12.10.2022 справі № 463/14365/21 (провадження № 61-4498св22), від 12.10.2022 у справі № 463/14366/21 (провадження № 61-3713св22), від 12.02.2025 у справі № 686/16081/23 (провадження № 61-456св24).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини першої статті 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

До зобов`язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням положень статей 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія (стаття 48 Закону України «Про міжнародне приватне право»).

Відповідно до частини другої статті 2 ЦК України часниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Завдання моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Відшкодування моральної шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).

Згідно частини першої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів (пункт 2 частини другої статті 23 ЦК України).

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб (частина третя статті 23 ЦК України).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).

Результат аналізу статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав».

Отже можливість відшкодування компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року у справі № 279/1834/22 (провадження № 61-1382сво23)).

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини (частина перша статті 1167 ЦК України).

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації (коли розмір компенсації не визначений законом).

Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01.03.2021 у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18)).

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

Позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок, а відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25.05.2022 у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.12.2022 у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого.

При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості, на що зокрема наголошено у постанові Верховного Суду від 25.05.2022 у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.12.2022 у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21) та інших.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Згідно положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Тлумачення норм ЦК України щодо відшкодування шкоди з урахуванням визначених цивільним-процесуальним законодавством принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства дає підстави для висновку, що законодавством не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди, діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди, про що зазначено у постанові Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 755/2545/15-ц (провадження № 61-47866св18), від 04.11.2019 у справі № 686/6022/18 (провадження № 61-22818св19), від 21.04.2021 у справі № 648/2035/17 (провадження № 61-6677св20), від 09.02.2022 у справі № 161/7881/20 (провадження № 61-11435св21), від 17.09.2025 у справі № 563/1708/23 (провадження № 61-10680св24).

Відповідно до частини 1 статті 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

До зобов`язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням ст. 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія (стаття 48 Закону України «Про міжнародне приватне право»).

Вимога ефективності судового захисту тісно пов`язується з міжнародними зобов`язаннями України. Зокрема, статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (п. 64, заява N 40450/04, від 15 жовтня 2009) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає ст. 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.

Отже, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту.

Згідно з частинами першою, другою статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч. 3 ст. 23 ЦК України).

Крім того, у пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 "Про судову практику по справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" судам роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні "трансформують" шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування "обчислює" шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду від 25.05.2022 у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22).

Відповідно до частини 3 статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

З огляду на те, що "розумність" і "справедливість" є оціночними поняттями, суд першої інстанції, який заслуховує сторін та встановлює фактичні обставини справи, має широку свободу розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди.

У справі "Недайборщ проти РФ" від 01.07.2010 у (Скарга № 42255/04) Європейський суд з прав людини у п. 37 зазначив, що заявник не зобов`язаний надавати будь-які докази наявності понесеної ним моральної шкоди. (див., серед численних інших джерел, Рішення Європейського суду від 15.10.2009 у справі "Антипенков проти Російської Федерації" (Antipenkov v. Russia) п. 82, скарга № 33470/03; Рішення Європейського суду від 14.02.2008 у справі "Пшеничний проти Російської Федерації" (Pshenichnyy v. Russia), п. 35, скарга № 30422/03; Рішення Європейського Суду у справі "Гарабаєв проти Російської Федерації" (Garabayev v. Russia), п. 113, скарга № 38411/02, ЕСПЧ 2007-VII (витяг); а також Рішення Європейського Суду від 01.06.2006 у справі "Грідін проти Російської Федерації" (Gridin v. Russia), п. 20, скарга № 4171/04).

В п.78 Рішення Європейського Суду з прав людини "Мельниченко проти України" від 19 жовтня 2004 року Суд зазначив, що моральна шкода має визначатися за автономними критеріями, що випливають з Конвенції, а не на підставі принципів, визначених у національному законодавстві чи практиці відповідної держави. В свою чергу у п.50 Рішення Європейського Суду з прав людини справа "Полтораченко проти України" (заява № 77317/01) 18.01.2005 Суд вважає, що заявник може розглядатись як такий, що зазнав певного розчарування та страждання в результаті встановленого у цій справі порушення. Тому Суд, на засадах справедливості, присуджує йому 5000 євро компенсації моральної шкоди.

Водночас, у справі "Ромашов проти України" від 27.07.2004 (Заява № 67534/01) Європейським судом у п. 52 зазначено, що Суд враховує той факт, що в результаті виявлених порушень заявник зазнав моральної шкоди, яка не може бути виправленою шляхом лише констатації Судом факту порушення. Проте розмір заявленої суми надмірний.

Пленум Верховного Суду України у своїй постанові № 5 від 25.05.2001 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснив, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

У пункті 9 постанови Пленум Верховного Суду України також рекомендував судам при визначенні розміру відшкодування моральної (немайнової) шкоди враховувати характер та обсяг страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характер немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення), інші обставини, як стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану тощо.

Позивач просить стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 1 645 948,50 грн., що на день заявлення позовних вимог еквівалентно 35 000,00 Євро, яка виразилась в душевних стражданнях.

Відповідно до частини 2 статті 76 ЦПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частинами першою-другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.

Визначаючи розмір моральної шкоди, заподіяної позивачу, суд враховує характер допущеного державою російська федерація правопорушення, факт того, що унаслідок збройної агресії російської федерації проти України, розв`язання і ведення агресивної війни позивач зазнала моральних переживань, унаслідок вимушеного переселення спочатку за кордон, потім тимчасово у межах Миколаївської області, душевних страждань, які виразилися у втраті душевного спокою, відчутті невпевненості і незахищеності, побоюванні за свою безпеку та безпеку малолітніх дітей, порушенні нормальних життєвих зв`язків, необхідності докладання додаткових зусиль для організації її життя та безпеки, глибину душевних страждань ОСОБА_1 у зв`язку з її вимушеним переселенням, враховуючи, що вона покинула Україну 03.03.2022 та поверталась до неї до 22.10.2024 на незначні періоди та відсутність відомостей про її повернення до України після цього періоду.

За такого та, враховуючи вимоги розумності та справедливості, суд вважає, що достатнім розміром відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди слід визначити моральну у розмірі 30 000,00 грн., у зв`язку з чим позов підлягає частковому задоволенню.

Оскільки позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди задоволено частково, а позивач звільнена від його сплати при подачі позову, відповідно до статі 141 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 300,00 грн. пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. ст. 141, 263-265, 280 ЦПК України, суд -

вирішив:

Позов ОСОБА_1 до держави російська федерація в особі міністерства юстиції російської федерації про відшкодування моральної шкоди – задовольнити частково.

Стягнути з держави російська федерація на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію моральної шкоди в розмірі 30 000,00 грн. (тридцять тисяч гривень 00 копійок).

Стягнути з держави російська федерація на користь держави Україна судовий збір у розмірі 300,00 грн. (триста гривень).

В задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку відповідачем шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Відомості про учасників справи:

позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , останнє відоме місце реєстрації: АДРЕСА_2 ;

відповідач: російська федерація в особі міністерства юстиції російської федерації, місцезнаходження: вул. Житня, будинок 14, будівля 1, м. Москва, Російська Федерація, інші відомості невідомі.

Повний текст рішення складено 16.04.2026.

Суддя Г.А. Микульшина