Рішення від 11 березня 2026 р. у справі №643/22343/25 — Салтівський районний суд міста Харкова

Справа № 643/22343/25

Провадження № 2/643/2596/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.03.2026 року Салтівський районний суд міста Харкова в складі: головуючого – судді Майстренко О.М., за участю секретаря судового засідання – Полчанінової А.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа- Департамент службу справах дітей ХМР про стягнення аліментів та позбавлення батьківських прав ,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа– Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про позбавлення батьківських прав , в якій просить: стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 аліменти на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на утримання малолітнього сина – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у сумі 15000 грн (п`ятнадцять тисяч ) грн. щомісячно та до його повноліття та позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківських прав відносно малолітнього сина – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 05.08.2005 року між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений шлюб. Від шлюбу сторони мають сина – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , доньку- ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 та малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Рішенням Київського районного суду м.Харкова від 22.07.2024 року , шлюб між позивачем, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано, малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , залишено проживати з батьком ОСОБА_1 .

Роберт проживає разом з позивачем , який сам виховує дитину та утримує її, мати вихованням та утриманням дитини не займається та з ними не мешкає.Позивач має постійне місце проживання, з належними умовами для проживання і виховання дитини, має постійний стабільний заробіток для матеріального забезпечення дитини, з відповідальністю ставиться до своїх батьківських обов`язків. Має задовільний стан здоров`я та, як батько постійно слідкує за станом здоров`я дитини, сумлінно забезпечує сталість соціальних зв`язків дитини. Відповідач ніяким чином не піклується про дитину, не проявляє заінтересованості в його подальшій долі, не цікавиться успіхами, станом здоров`я, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчанням, підготовкою до самостійного життя, зокрема - не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до її внутрішнього світу; не створює умов для отримання нею освіти - сформувалися обставини, що шкодять інтересам дитини.

Відповідач, покладених законом на батьків обов`язків, не виконує, не бере педагогічної, матеріальної, грошової, або будь-якої іншої участі у вихованні сина . Всі питання щодо виховання вирішуються позивачем самостійно без участі та підтримки з боку відповідача. Дитина знаходиться на повному утриманні позивача . У зв`язку з чим позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином і вчасно.

Позивач позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити, проти ухвалення заочного рішення не заперечував, про що зазначив у письмовій заяві.

Відповідачка в судове засідання не з`явилась, подала до суду нотаріально засвідчену заяву, у якій визнає обставини, зазначені у позовній заяві, позов визнає та просить позовні вимоги щодо позбавлення її батьківських прав задовольнити. Справу просить розглядати без її участі та присутності.

Представник третьої особи Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради прохав провести розгляд справи за відсутності представника органу опіки та піклування, прийняти рішення з урахування наданого висновку, про що зазначив у письмовій заяві.

Зважаючи на те, що учасники справи в судове засідання не з`явились, відповідно до ч. 2 статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами регулюються нормами Сімейного кодексу України.

За визначенням ст. 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Ч.3 ст.12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом, чим декларується принцип «змагальності сторін у цивільному процесі».

Судом встановлено, що 05.08.2005 року між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений шлюб. Від шлюбу сторони мають дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Рішенням Київського районного суду м.Харкова від 22.07.2024 року , шлюб між позивачем, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано, малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , залишено проживати з батьком ОСОБА_1 .

Роберт проживає разом з позивачем , який сам виховує дитину та утримує її, мати вихованням та утриманням дитини не займається та з ними не мешкає. Позивач має постійне місце проживання, з належними умовами для проживання і виховання дитини, має постійний стабільний заробіток для матеріального забезпечення дитини, з відповідальністю ставиться до своїх батьківських обов`язків.

Згідно з висновком Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради від 12.03.2026 року № 123/0/1131-26 керуючись ст.ст. 19, 150, 155, 164 СК України, рекомендацією Комісії, в інтересах дитини, Департамент служб, як представник органу опіки та піклування, вважає доцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відносно малолітнього сина – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Відповідно до ч.2, 3 ст. 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Відповідно до ст. 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Як зазначено у п. п. 15, 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 р. № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін..) що надані батьками до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загально визнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про охорону дитинства» діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду.

Відповідно до ст. 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьками обов`язків по вихованню, а також встановити, що вони ухиляються від їх виконання свідомо, тобто, що вони систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжують не виконувати свої батьківські обов`язки.

Позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними.

Позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав і інтересів дитини, направлений на позитивний результат у долі неповнолітньої дитини.

Позбавлення батьківських прав допускається тоді, коли змінити ставлення батьків до виховання дитини неможливо (ухвала ВССУ від 01.11.2017 у справі № 211/559/16-ц).

В рішенні Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» зазначено, що вирішуючи справи про позбавлення батьківських прав, суд зобов`язаний дотримуватися вимог ст. 8 Конвенції про захист прав та основоположних свобод у частині права заявників на повагу до сімейного життя, зокрема судове рішення має бути побудоване на з`ясованих обставинах: чи були мотиви для позбавлення батьківських прав доречними і достатніми, чи здатне рішення про позбавлення батьківських прав забезпечити належний захист дитини, чи було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини, чи ґрунтується висновок органу опіки на достатній доказовій базі, чи мали батьки достатні можливості брати участь у вирішенні такого питання.

За таких обставин, суд приходить до переконання, що свідоме і тривале нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками щодо дитини є наслідком винної поведінки відповідача та є підставою для позбавлення її батьківських прав.

З огляду на вищевикладене суд дійшов висновку про обґрунтованість позову про позбавлення батьківських прав відповідача відносно її малолітнього сина , оскільки судовим розглядом встановлено факт ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків щодо сина .

Також суд зазначає, що у відповідності до вимог ст.169 СК України мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.

Відповідно до положень ст. 166 СК України особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини. При задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину.

Відповідно до ст.ст. 180, 181, 182, 183 Сімейного Кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно ст. 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини присуджуються у частці від доходу або у твердій грошовій сумі.

При визначенні розміру аліментів, відповідно до ст. 182 СК України, суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів та інші обставини, що мають істотне значення.

Стаття 184 СК України передбачає можливість визначення судом в окремих випадках розміру аліментів на утримання дитини у твердій грошовій сумі, а не у частці від заробітку платника аліментів. Стягнення аліментів у твердій грошовій сумі є можливим за наявності певних обставин, що унеможливлюють сплату аліментів у частці від заробітку (доходу), приблизний перелік яких наводиться у частині 1 даної статті (Якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі). Необхідність встановлення розміру аліментів у твердій грошовій сумі може виникнути за наявності у платника аліментів нерегулярного або мінливого доходу, або отримання частини доходу в натурі. У такому випадку стягнення аліментів на дитину у частці від доходу її матері або батька може призвести до істотної різниці у розмірі аліментів, які отримує дитина щомісяця, що у свою чергу негативно вплине на забезпечення дитини. Стягнення аліментів у твердій грошові сумі дозволяє забезпечити більшу стабільність щодо утримання дитини. Також доцільно стягувати аліменти у твердій грошовій сумі у випадку отримання платником аліментів заробітку або доходу повністю в натурі або в іноземній валюті, що можна віднести до інших обставин, які мають істотне значення.

При отриманні доходу в натурі проводиться грошова оцінка такого натурального надання особі, а потім з отриманих сум стягуються аліменти. Проте вартість натурального надання може суттєво варіюватися, а крім того, щомісяця вчиняти переоцінку натурального надання дуже складно. Тому замість частки від доходу платника аліментів у якості аліментів суд може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі.

Стягнення аліментів у твердій грошовій сумі є можливим і в інших випадках, якщо суд прийде до висновку, що визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) платника є неможливим, ускладненим або суттєво порушує інтереси однієї із сторін. Неможливість визначення аліментів у частці від заробітку (доходу) може виникнути, наприклад у випадках, коли платник аліментів постійно проживає на території іноземної держави та відомості про його доходи отримати неможливо. Ускладненим та водночас таким, що порушує інтереси дитини, є стягнення аліментів у випадках, коли платник аліментів приховує свої доходи з метою ухилення від їх сплати.

Відповідно до висновку Верховного Суду, висловленого в постанові від 12.09.2018 у справі № 459/2181/17, який підлягає врахуванню судом першої інстанції відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України, стягнення аліментів у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку суперечить вимогам сімейного законодавства.

При встановленні розміру аліментів у твердій грошовій сумі виплата аліментів на дитину проводиться щомісячно, про що у свою чергу наголошує постанова Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 р. № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» (п. 17).

Розмір аліментів, визначений у твердій грошовій сумі, може бути згодом збільшений чи зменшений судом на вимогу як платника аліментів, так і одержувача аліментів.

Держава Україна проголошуючи такий принцип сімейного права, як державна охорона кожної дитини, яка позбавлена належного батьківського піклування, реалізує його в одному із положень даної статті СК. Зокрема ч. 3 встановлює, що якщо розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, менше мінімального розміру, передбаченого частиною другою статті 182 цього Кодексу, то дитині призначається відповідно до закону державна допомога в розмірі різниці між визначеним розміром аліментів і 50 відсотками прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Згідно з пунктом 17 Постанови Пленуму Верховного Суду від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров`я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 pоку, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 pоку № 789-ХІІ та набула чинності для України 27 вересня 1991 pоку, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Крім того, згідно зі статтею 180 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Позивач у позовній заяві просить стягнути з відповідача на його користь аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 у твердій грошовій сумі у розмірі 15 000,00 грн., щомісячно, до досягнення сином повноліття.

Відповідно до ст. 182 Сімейного кодексу України, мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Відповідно до ст. 7 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2026 рік», розмір прожиткового мінімуму для дітей віком від 6 до 18 років 3 512, 00 гривень.

Крім того, суд роз`яснює, що розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше.

Частиною першою ст.2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема й розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі. Індексація розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій сумі, проводиться за рахунок коштів платника аліментів. Індексація розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій сумі, здійснюється підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, фізичними особами - підприємцями, які проводять відповідні відрахування аліментів із доходу платника аліментів.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

При цьому, згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно ч. ч. 1-3 ст. 183 Сімейного кодексу України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Даних проте, що відповідач сплачує аліменти на інших дітей чи непрацездатних батьків, суду не надано, а тому суд вважає, що відповідач має реальну можливість надавати матеріальну допомогу позивачу на утримання дітей до досягнення ними повноліття.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що обов`язок щодо утримання спільних дітей покладений на обох батьків в рівних частинах.

Позивачем до позовної заяви в якості обґрунтування позовних вимог не додано жодних доказів свого майнового стану та матеріального стану відповідача, а тому суд вважає, що розмір аліментів, які визначені позивачем в твердій грошовій сумі на утримання дитини у розмірі 15 000,00 грн. жодним чином не обґрунтований.

Відомостей про доходи, отримані позивачем, а також понесені нею щомісячні витрати на утримання дитини , до позовної заяви не додано.

Доказів, які свідчать про наявність підстав для звільнення від обов`язку утримувати дітей (доход дитини набагато перевищує дохід кожного з батьків і забезпечує повністю її потреби), також не надано.

Таким чином, під час розгляду справи сторонами не надано суду належних та допустимих доказів, які підтверджують дійсний майновий стан кожного із сторін, у зв`язку з чим, суд вважає, що визначений позивачем розмір аліментів у сумі 15 000 грн. на дитину щомісячно є значно завищеним.

З урахуванням обставин справи, враховуючи вік дитини , її потреби та враховуючи, що відповідач перебуває у працездатному віці та батьки зобов`язані у рівній мірі забезпечувати дитину усім необхідним, суд вважає, що відповідач спроможний надавати позивачу аліменти на утримання спільних дитини у розмірі 3 000,00 грн. щомісячно, що буде об`єктивним, необхідним, достатнім та справедливим розміром стягнення аліментів.

Відповідно до ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову. Датою подачі позову є 15.12.2025 і саме з цієї дати підлягають стягненню аліменти на утримання дитини .

Беручи до уваги викладене та той факт, що кожен з батьків повинен виконувати свій обов`язок з утримання дитини належним чином та у рівній мірі нести витрати на дитину, дослідивши та оцінивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог позивача та стягнення з відповідача аліментів на утримання дитини у твердій грошовій сумі у розмірі 3 000,00 грн. щомісячно , починаючи стягнення з 15.12.2025, тобто з моменту звернення позивача до суду і до досягнення дитиною повноліття, на користь батька , що буде об`єктивним, необхідним, достатнім та справедливим розміром стягнення аліментів з урахуванням встановлених обставину справі.

Згідно п.1 ч.1 ст.430 ЦПК України рішення суду про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць підлягає до негайного виконання.

На підставі ст.5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору при зверненні до суду з позовом про стягнення аліментів.

Згідно ст. 141 ЦПК України судовий збір належить стягнути з відповідача на користь держави в розмірі 1 331 грн. 20 коп.

Керуючись ст.ст. 181-182, 184, 191 Сімейного кодексу України, ст.ст. 12, 19, 81, 141, 223, 258, 265, 280-282, 430 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа- Департамент службу справах дітей ХМР про стягнення аліментів та позбавлення батьківських прав - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , аліменти на утримання дитини- ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 у твердій грошовій сумі 3 000 грн. 00 коп., але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, щомісячно, починаючи стягнення з 15.12.2025 і до досягнення дитиною повноліття.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 1 331 грн. 20 коп.

Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 батьківських прав відносно малолітнього сина – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4

В іншій частині заявлених позовних вимог - відмовити.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів за один місяць.

Рішення може бути оскаржено повністю або частково учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи, інтереси та (або) обов`язки до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Суддя Майстренко О.М.