Рішення від 15 квітня 2026 р. у справі №465/8134/25 — Шевченківський районний суд міста Харкова

Справа № 465/8134/25

Провадження № 2/638/115/26

РІШЕННЯ

Іменем України

16 квітня 2026 року м. Харків

Шевченківський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого судді Тимченка А.М.,

за участю секретаря судового засідання Кондратюк І.В.,

представника позивача – ОСОБА_1 ,

представника відповідача – Чайки Ю.Т.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів,

встановив:

У жовтні 2025 року ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд:

- розірвати шлюб між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований 02 вересня 2022 року Залізничним відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, актовий запис № 287;

- визначити розмір аліментів на утримання малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у сумі 8000 (вісім тисяч) гривень щомісячно, що є не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття, які сплачуються на користь ОСОБА_3 як законного представника дитини, та зобов`язати ОСОБА_3 повідомити суду і позивачу реквізити банківського рахунку (IBAN), відкритого на її ім`я, для зарахування коштів у рахунок сплати аліментів, визначених цим рішенням суду.

Позовні вимоги про розірвання шлюбу обґрунтовані тим, що фактичні шлюбні відносини між сторонами повністю припинені, через втрату взаєморозуміння та відсутність спільного бачення сімейного майбутнього. Кожен із подружжя веде окреме особисте та соціальне життя, не бере участі у вирішенні справ іншого та не здійснює спільних дій властивих сімейним відносинам. За вказаних умов подальше збереження шлюбу є неможливим, оскільки суперечить інтересам обох з подружжя. На сьогодні не існує будь-якої можливості зберегти шлюб, а надання строку на примирення є даремним.

Позовні вимоги про стягнення аліментів (визначення розміру аліментів) обґрунтовані тим, що сторони мають спільного сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який проживає з матір`ю, однак домовленості між сторонами щодо порядку та розміру утримання дитини, передбачених ст.180-182 Сімейного кодексу України досягнуто не було. Позивач визнає свій обов`язок брати участь у вихованні дитини, та вважає за необхідне врегулювати питання матеріального забезпечення дитини. Після фактичного припинення сімейних відносин між сторонами виник конфлікт щодо участі позивача у вихованні дитини та порядку його спілкування з нею; розміру й способу матеріального забезпечення дитини. Відповідачка відмовляється укласти договір про сплату аліментів відповідно до статті 189 Сімейного кодексу України, не визнає добровільно здійснених платежів позивача саме як аліментів, а також висловлює претензії про «несплату» й погрожує зверненням до суду для стягнення аліментів заднім числом, що створює ризик утворення уявної заборгованості. Крім того, відповідачка фактично пов`язує можливість спілкування батька з дитиною з розміром та формою його матеріальної участі, чим порушує права позивача, передбачені статтями 141, 153155 Сімейного кодексу України. Така поведінка створює стан правової невизначеності, у якому позивач, виконуючи батьківський обов`язок, не може документально підтвердити належне утримання дитини. У подальшому це може призвести до неправомірних звинувачень у «ухиленні від сплати аліментів» і використання цього як підстави для обмеження його батьківських прав.

На підставі ст. 15 ЦК України, ст. 180, 181, 182, 195 СК України, ст. 3, 18 Конвенції про права дитини, ст. 4 ЦПК України позивач вважає за необхідне усунути стан правової невизначеності та призначити йому обов`язок зі сплати аліментів у розмірі 8000 гривень щомісяця, що перевищує мінімальний гарантований розмір, встановлений ч. 2 ст. 182 Сімейного кодексу України.

Відповідач відзиву на позовну заяву про розірвання шлюбу та стягнення аліментів не подала, у зв`язку з чим суд розглядає справу на підставі наявних матеріалів згідно з ч. 8 ст. 178 ЦПК України.

Ухвалою суду від 11 листопада 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням сторін про судове засідання.

02 грудня 2025 року ОСОБА_3 в особі представника - адвоката Чайки Ю.Т. подано до суду зустрічну позовну заяву до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя шляхом стягнення компенсації вартості спільно набутого майна подружжя.

Ухвалою суду від 05 січня 2026 року зустрічну позовну заяву залишено без руху.

ухвалою суду від 16 січня 2026 року вжито заходи забезпечення зустрічного позову ОСОБА_3 .

Ухвалою суду від 14 квітня 2026 року повернуто ОСОБА_3 зустрічну позовну заяву до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя; скасовано заходи забезпечення зустрічного позову, вжиті ухвалою Шевченківського районного суду міста Харкова від 16 січня 2026 року у справі № 465/8134/25.

02 лютого 2026 року ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про зміну предмету позову.

Ухвалою суду від 14 квітня 2026 року залишено без розгляду заяву ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_1 про зміну предмету позову.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала та просила задовольнити.

У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_5 проти розірвання шлюбу не заперечував, щодо позовних вимог про стягнення аліментів заперечуав.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що 02 вересня 2022 року Залізничним відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянином Еквадору, та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянкою України, про що складено відповідний актовий запис № 287, що підтверджується Свідоцтвом про шлюб, виданим повторно 08.11.2024 на бланку серії НОМЕР_1 .

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , актовий запис № 59 від 27.01.2023, що підтверджується Свідоцтвом про народження, виданим повторно 08.11.2024 на бланку серії НОМЕР_2 .

ОСОБА_3 з 02.09.2016 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується відомостями з ЄДДР.

Сторонами визнається, що на теперішній час вони проживають окремо, а спільна дитина проживає разом з відповідачкою ОСОБА_6 .

Розглядаючи позовні вимоги про розірвання шлюбу суд керується наступними нормами права.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.

Частинами 3, 4 статті 56 Сімейного кодексу України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

Згідно з ч. 2 ст. 104 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання.

Відповідно до ч. 3 ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.

Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя (ч. 1 ст. 110 СК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Відповідно до ч. 2 ст. 114 та абз. 2 ч. 3 ст. 115 Сімейного кодексу України у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу. Документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Аналізуючи наведені положення законодавства в контексті встановлених судом фактичних обставин справи, суд зазначає наступне.

Як зазначає позивач і це не спростовано відповідачем, фактичні шлюбні відносини між сторонами повністю припинені, подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам позивача.

Суд наголошує, що право позивача на розірвання шлюбу є безумовним та не може бути піддане жодним обмеження, оскільки протилежний підхід матиме наслідком примушування до шлюбу.

Таким чином, з огляду на встановлені судом фактичні обставини справи, зміст спірних правовідносин та їх нормативно-правове регулювання, суд дійшов висновку, що доводи позивача про те, що подальше збереження шлюбу суперечить його інтересам знайшли своє підтвердження під час розгляду справи, є доведеними та обґрунтованими, а тому наявні підстави для судового захисту прав позивача на розірвання шлюбу в обраний ним спосіб, у зв`язку з чим суд задовольняє позовні вимоги в цій частині.

Щодо позовних вимог про стягнення аліментів (визначення розміру аліментів) суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у ч. 2 ст. 16 ЦК України, однак цей перелік не є вичерпним, оскільки суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Частинами 1-3 статті 181 СК України передбачено, що способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Крім того, частиною 1 статті 184 СК України передбачено, що суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі.

Системний аналіз цитованих норм дає підстави стверджувати, що в першу чергу спосіб виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначається за домовленістю між ними. І лише у разі відсутності такої домовленості суд стягує аліменти на утримання дитини з того з батьків, хто проживає окремо від дитини, на користь того з батьків, разом з яким проживає дитина. При цьому, виключним правом визначити спосіб стягнення аліментів (у часті від доходу платника чи у твердій грошовій сумі) наділений саме той з батьків, разом з яким проживає дитина, що чітко закріплено у ч. 3 ст. 181 СК України.

Відтак, виключним правом на подання позову про стягнення аліментів наділений лише одержувач аліментів, який, реалізуючи таке право, заявляє матеріально-правову вимогу про стягнення на його користь з іншого з батьків аліментів на утримання дитини та визначає спосіб стягнення аліментів.

Натомість, у справі, що розглядається позовну вимогу про стягнення аліментів (визначення розміру аліментів) заявлено позивачем, який вважає себе платником аліментів, а не одержувачем аліментів. Матеріально-правових вимог до ОСОБА_6 про стягнення з неї аліментів позивачем не заявлено.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ЦПК право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові необхідно відмовити. Близький за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі №761/45721/16-ц.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Особа, яка звертається до суду вказує у позові власне суб`єктивне уявлення про її порушене право та/або охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмета заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (такий правовий висновок Верховного Суду викладений у постановах від 19.09.2019 у справі №924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 22.09.2022 у справі №924/1146/21, від 06.10.2022 у справі №922/2013/21, від 17.11.2022 у справі №904/7841/21).

При цьому відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові (така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 29.08.2023 у справі №910/5958/20, від 04.12.2019 у справі №910/15262/18, від 03.03.2020 у справі №910/6091/19).

Цитовані положення законодавства та судової практики в контексті обставини цієї справи дають підстави стверджувати, що права позивача, разом з яким не проживає дитина і яким не пред`явлено позовну вимогу про стягнення на його користь аліментів з відповідачки, не є порушеними, відтак не підлягають судовому захисту.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення аліментів у зв`язку з відсутністю порушеного права.

На підставі ч. 1 ст. 141 ЦПК України суд стягує з відповідачки на користь позивача судовий збір, сплачений за позовною вимогою про розірвання шлюбу, у розмірі 1211,20 грн.

Судовий збір за позовною вимогою про стягнення аліментів відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України підлягає компенсації за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст. 4, 10, 12-13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273-279, 352, 354 ЦПК України,

у х в а л и в :

Позовні вимоги ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу – задовольнити.

Розірвати шлюб між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянином Еквадору, та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянкою України, зареєстрований 02 вересня 2022 року Залізничним відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), актовий запис № 287.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

позивач - ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 ;

відповідач - ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_3 .

Повне рішення суду складено 16 квітня 2026 року.

Суддя А.М. Тимченко