Рішення від 07 квітня 2026 р. у справі №143/1146/25 — Погребищенський районний суд Вінницької області

Справа № 143/1146/25

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.04.2026 року м. Погребище

Погребищенський районний суд Вінницької області в складі:

головуючого – судді Бойка А. В.,

з участю секретаря Шуваріної В. А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Погребище цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє представник – адвокат Маліцький Микола Володимирович, до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні будинком, -

Встановив:

26.11.2025 до Погребищенського районного суду Вінницької області звернувся ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє представник – адвокат Маліцький М. В., з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні будинком шляхом виселення, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що він є власником житлового будинку, який розташований по АДРЕСА_1 .

Відповідачка ОСОБА_2 є колишньою дружиною позивача, шлюб із якою було розірвано 24.10.1994, актовий запис про розірвання шлюбу №57.

Після розірвання шлюбу відповідачка знялася з реєстрації місця проживання у с. Кулешів та стала проживати у м. Погребище Вінницької області разом із своїми дітьми. Однак зимою 2024 року за неналежну поведінку та сварливий характер діти позивачки вигнали її із власного житлового будинку.

У зв`язку з відсутністю житла та за проханням відповідачки, позивач ОСОБА_1 поселив її у належний йому житловий будинок, що по АДРЕСА_1 , з умовою до весни 2025 року.

Однак відповідачка продовжує проживати у належному позивачу житловому будинку, при цьому до будинку його не допускає, замінила замки на вхідних дверях, влаштовує сварки та бійки, перебуває в неприязних відносинах з усіма сусідами, не сплачує комунальні послуги, що призвело до виникнення заборгованості зі їх сплати.

На неодноразові вимоги позивача про добровільне виселення із його житлового будинку відповідачка категорично відмовляється, у зв`язку із чим він вирішив звернутися до суду.

Ухвалою суду від 28.11.2025 позовну заяву залишено без руху.

На виконання вимог ухвали суду 15.12.2025 недоліки позовної заяви було усунуто та ухвалою суду від 17.12.2025 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, справу призначено до підготовчого судового засідання.

Ухвалою суду від 10.03.2026 підготовче судове засідання закрито, справа призначена до розгляду по суті.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 та його представник – адвокат Маліцький М. В. не з`явилися, однак представник позивача надіслав до суду заяву про розгляд справи за його та позивача відсутності, заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив позов задовольнити, проти заочного розгляду справи не заперечував (а. с. 52).

Відповідачка ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася також, хоча про час і місце судового розгляду справи повідомлялася завчасно у встановленому законом порядку, однак судові повістки повернулися до суду з поштовою відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 48-51), що відповідно до п.3 ч.8 ст.128 ЦПК України є належним повідомленням. Відзив не подала.

Згідно з п. п. 1, 2, 3, 4 ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

У зв`язку з викладеним, суд ухвалив провести заочний розгляд даної цивільної справи у відсутності відповідачки на підставі наявних у справі доказів відповідно до ч. 4 ст. 223, ст. 280 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З`ясувавши позицію позивача дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з огляду на таке.

Беззаперечно встановлено, що позивач ОСОБА_1 відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав №390273729 від 09.08.2024 є власником житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, який розташований по АДРЕСА_1 (а. с. 6).

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав №424919511 від 01.05.2025 ОСОБА_1 також є власником земельної ділянки площею 0,2176 га, що розташована за зазначеною вище адресою (а. с. 7).

Як вбачається з свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 виданим 19.09.2023 Погребищенським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Вінницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), відповідачка ОСОБА_2 є колишньою дружиною позивача ОСОБА_1 , шлюб між якими розірвано 24.10.1994, актовий запис №57 (а. с. 8).

Згідно з відповіддю №2138623 від 17.12.2025 з Єдиного державного демографічного реєстру, відповідачка ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 18), однак фактично проживає у належному позивачу житловому будинку, що розташований по АДРЕСА_1 .

В добровільному порядку виселитись із належного позивачу житлового будинку відповідачка ОСОБА_2 не бажає та замінила замки на вхідних дверях, чим чинить позивачу перешкоди в користуванні належним на праві власності майном.

Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У відповідності до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною першою ст.. 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК України (чинній на момент виникнення спірних правовідносин) закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Статтею 386 ЦК України передбачено, що власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-709цс16, Верховний Суд України вказав, що стаття 391 ЦК України визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Відповідно до частини 4 статті 311 ЦК України фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом.

Положеннями статті 109 ЖК України (чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Згідно з абз. 3 частини другої статті 33 Закону України «Про основні засади житлової політики» виселення, переселення та відселення осіб з житла приватного житлового фонду здійснюються не інакше, ніж за рішенням суду та з підстав і в порядку, встановлених законом.

Оскільки відповідачка ОСОБА_2 у житловому будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , не зареєстрована, однак фактично проживає без законних на те підстав, чим чинить перешкоди в користуванні належним позивачу майном, то з урахуванням вищевикладених норм цивільного та житлового законодавства, суд доходить висновку про необхідність задоволення позовних вимог та захисту прав позивача, як власника майна.

Відповідно ч. 1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позовні вимоги задоволено у повному обсязі, то з відповідачки на користь позивача необхідно стягнути сплачений при подачі позову судовий збір в сумі 1211,20 грн..

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 259, 263, 264, 265, 280-282 ЦПК України, суд, -

Вирішив:

Позов задовольнити.

Усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні належним йому на праві власності житловим будинком, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом визнання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що втратила право користування зазначеним житловим будинком.

Виселити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з належного ОСОБА_1 житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , жителя АДРЕСА_3 , витрати по оплаті судового збору в розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 коп.).

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя