Постанова від 14 квітня 2026 р. у справі №500/6938/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2026 рокуЛьвівСправа № 500/6938/24 пров. № А/857/4337/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді - Мікули О. І.,

суддів - Курильця А. Р., Пліша М. А.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2024 року у справі №500/6938/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

суддя в 1-й інстанції – Мартиць О. І.,

дата ухвалення рішення – 30 грудня 2024 року,

місце ухвалення рішення – м. Тернопіль,

дата складання повного тексту рішення – не зазначено,

в с т а н о в и в:

Позивач – ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідачів - Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області, в якому просив визнати неправомірним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 26 вересня 2024 року №191950013987 про відмову йому у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати йому з 18 вересня 2024 року до страхового стажу відповідно до статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" періоди роботи з 03 квітня 1991 року по 16 квітня 1992 року в Малому підприємстві "Росинка" та з 17 квітня 1992 року по 31 грудня 1997 року в Товаристві з обмеженою відповідальністю "Скант", зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити та виплатити йому з 18 вересня 2024 року пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 26 вересня 2024 року №191950013987 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії ОСОБА_1 . Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи з 03 квітня 1991 року по 16 квітня 1992 року в Малому підприємстві "Росинка" та з 17 квітня 1992 року по 31 грудня 1997 року в Товаристві з обмеженою відповідальністю "Скант". Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20 вересня 2024 року про призначення пенсії за віком згідно з Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та прийняти відповідне рішення. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням у частині задоволених позовних вимог, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення в цій частині прийнято з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права і підлягає скасуванню, покликаючись на те, що на підставі доданих до заяви про призначення пенсії документів позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Зазначає, що позивачу не зараховано до страхового стажу - з 03 квітня 1991 року по 16 квітня 1992 року, оскільки у трудовій книжці виправлена та не завірена підписом відповідальної особи та печаткою підприємства дата наказу на прийняття, що не відповідає вимогам "Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях" від 20.06.1974 №162; з 17 квітня 1992 року по 07 березня 2002 року, оскільки у трудовій книжці на печатці при звільнення відсутній код ЄДРПОУ підприємства, що суперечить вимогам постанови Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 №118. З врахуванням наведеного просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Відзив на апеляційну скаргу позивачем поданий не був. Відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Справа розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 20 вересня 2024 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою про призначення пенсії за віком.

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 30 вересня 2024 року позивача повідомлено, що згідно з поданою заявою №10157 від 20 вересня 2024 року йому відмовлено в призначенні пенсії та долучено копію рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 26 вересня 2024 року №191950013987.

Зі змісту вказаного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 26 вересня 2024 року №191950013987 вбачається, що пенсійний вік позивача 63 роки; страховий стаж становить 16 років 10 місяців 15 днів при необхідному 28 років відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Вказано, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано наступні періоди роботи: з 03 квітня 1991 року по 16 квітня 1992 року, оскільки у трудовій книжці виправлена та не завірена підписом відповідальної особи та печаткою підприємства дата наказу на прийняття, що не відповідає вимогам "Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях" від 20.06.1974 №162; з 17 квітня 1992 року по 07 березня 2002 року, оскільки у трудовій книжці на печатці про звільнення відсутній код ЄДРПОУ підприємства, що суперечить вимогам постанови Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 №118.

Дані у реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за вищезазначений період відсутні. До страхового стажу зараховано періоди за даними наявними в реєстрі застрахованих осіб за періоди роботи на інших підприємствах.

Для зарахування вищевказаних періодів необхідно надати уточнюючі довідки про періоди роботи, видані підприємствами на підставі первинних документів, та довідки про перейменування підприємств.

У призначенні пенсії відмовлено у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що пенсійним органом протиправно не зараховано до загального страхового стажу позивача періоди його роботи з 03 квітня 1991 року по 16 квітня 1992 року в Малому підприємстві "Росинка" та з 17 квітня 1992 року по 31 грудня 1997 року в Товаристві з обмеженою відповідальністю "Скант", оскільки обов`язок належного оформлення трудової книжки та іншої документації покладається не на працівника, а на роботодавця чи інших уповноважених осіб, тому оскаржуване рішення про відмову у призначенні пенсії є протиправним і підлягає скасуванню, та з метою захисту прав позивача необхідно зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20 вересня 2024 року про призначення пенсії за віком із зарахуванням до страхового стажу спірних періодів роботи, з урахуванням висновків суду.

Колегія суддів зазначає, що апелянт оскаржує рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, тому з врахуванням ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Даючи правову оцінку висновку суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, колегія суддів вважає, що такий відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Згідно з ч.3 ст.23 Загальної декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської Соціальної хартії та ч.3 ст.46 Конституції України кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (Закон №1058-IV) визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначено.

Ст.1 Закону №1058-ІV передбачає, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом; пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім`ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до ст.24 цього Закону страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно зі ст.56 Закону України №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (у редакції, що діяла до 01 січня 2004 року) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Порядок підтвердження стажу регламентовано у статті 62 Закону №1788-XII, яка визначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

Відповідно до п.1-3 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно з п.17-18 Порядку №637 за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливість їх одержання у зв`язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі. За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Однак, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов`язаних з заявником спільною роботою.

На час заповнення трудової книжки позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20 червня 1974 року №162 (в редакції постанови Держкомпраці СССР від 02.08.1985 №252 зі змінами, внесеними постановою Державним комітетом СССР з праці та соціальних питань від 19.10.1990 №412).

Відповідно до п.1.2 Інструкції №162 прийом на роботу без трудової книжки не допускається.

Згідно з п.2.2, 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20 червня 1974 року ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення, повинні точно відповідати тексту наказу.

За змістом п.1.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20 червня1974 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06 вересня 1973 №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» та даною Інструкцією.

Відповідно до п.1 Постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06 вересня 1973 №656 "Про трудові книжки робітників та службовців" трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Згідно з п.13 Постанови "Про трудові книжки робітників та службовців" при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.

За змістом п.18 цієї Постанови відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.

Матеріалами справи, зокрема, трудовою книжкою НОМЕР_1 від 15 листопада 1983 року стверджується, що ОСОБА_1 03 квітня 1991 року прийнятий на роботу конструктором технологом в Мале підприємство "Росинка" по переводу з СП "Аїда" (наказ №17 від 03 квітня 1991 року) (запис №12); 16 квітня 1992 року звільнений з роботи за власним бажанням (наказ №6 від 16 квітня 1992 року) (запис №13); 17 квітня 1992 року прийнятий на роботу на посаду директора ТОВ "Скант" (наказ №2 від 17 квітня 1992 року) (запис №13); 07 березня 2002 року звільнений з роботи за власним бажанням (наказ №47 від 07 березня 2002 року) (запис №15).

Зі змісту листа Головного управління статистики у Тернопільській області "Про надання відомостей з ЄДРПОУ" від 21 лютого 2022 року №03.2-11/434-22 вбачається, що у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) дійсно було зареєстровано Товариство з обмеженою відповідальністю "Скант" (ідентифікаційний код 14036674).

Разом з тим, рішенням пенсійного органу від 26 вересня 2024 року №191950013987 позивачу відмовлено у призначенні пенсії, оскільки ОСОБА_1 не зараховано до загального стажу період з 03 квітня 1991 року по 16 квітня 1992 року, оскільки у трудовій книжці виправлена та не завірена підписом відповідальної особи та печаткою підприємства дата наказу на прийняття, що не відповідає вимогам "Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях" від 20.06.1974 №162; період з 17 квітня 1992 року по 07 березня 2002 року, оскільки у трудовій книжці на печатці про звільнення відсутній код ЄДРПОУ підприємства, що суперечить вимогам постанови Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 №118.

Колегія суддів зазначає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці.

Колегія суддів зауважує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, так як записи у трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того запис дати народження на титульному аркуші іншим чорнилом не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача за спірні періоди.

Крім того, трудова книжка НОМЕР_1 містить всі необхідні записи, які засвідчені роботодавцем та дають можливість встановити дату прийняття та звільнення з роботи, місце роботи та накази, на підставі яких позивач була прийнято на таку роботу, а тому відсутність коду ЄДРПОУ підприємства на печатці про звільнення не може ставити під сумнів спірний період роботи позивача.

Колегія суддів зазначає, що зазначений недолік оформлення трудової книжки відповідачем є формальним недоліком, а тому такий не може вважатися достатньою і самостійною підставою для відмови позивачеві у зарахуванні всього періоду роботи до його загального страхового стажу на підставі трудової книжки, оскільки вина позивача в тому, що трудова книжка заповнена роботодавцем із порушенням встановленого порядку, відсутня.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем не надано доказів того, що позивач не працював або його періоди роботи не відповідають дійсності, чи записи у трудовій книжці позивача стосовно стажу роботи зроблені неправильно, неточно або з іншими вадами, які заважають їх зарахуванню до стажу роботи, або взагалі відсутні, а тому суд вважає за можливе вважати їх як належною інформацією, яка утримує в собі доказову складову на підтвердження права позивача на пенсійне забезпечення.

При цьому, колегія суддів зазначає, що орган пенсійного фонду має усі правові підстави для того, щоб самостійно витребовувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, проведення перевірки, зустрічної перевірки для з`ясування спірних обставини, запропонувати позивачеві надати інформації щодо двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника, разом з тим, у спірних правовідносинах пенсійним органом не подано жодного доказу щодо вжиття певних заходів з метою отримання інформації щодо достовірності записів у вкладиші трудової книжки.

Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції правильно дослідив спірні періоди роботи, зазначені у трудовій книжці НОМЕР_1 , недостовірності або інших ознак юридичної дефектності таких не встановлено, а тому їх належить розглядати як належний та допустимий доказ у справі, а вказаний відповідачем недолік трудової книжки, з огляду на те, що обов`язок належного оформлення трудової книжки та іншої документації покладається не на працівника, а на роботодавця чи інших уповноважених осіб, не може бути підставою для відмови у зарахуванні зазначених періодів до страхового стажу позивача.

Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що пенсійним органом протиправно не зараховано до загального страхового стажу позивача періоди його роботи з 03 квітня 1991 року по 16 квітня 1992 року в Малому підприємстві "Росинка" та з 17 квітня 1992 року по 31 грудня 1997 року в Товаристві з обмеженою відповідальністю "Скант", оскільки обов`язок належного оформлення трудової книжки та іншої документації покладається не на працівника, а на роботодавця чи інших уповноважених осіб, тому оскаржуване рішення про відмову у призначенні пенсії є протиправним і підлягає скасуванню, та з метою захисту прав позивача необхідно зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20 вересня 2024 року про призначення пенсії за віком із зарахуванням до страхового стажу спірних періодів роботи, з урахуванням висновків суду.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) №303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Крім того, колегія суддів зазначає, що рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2024 року у справі №500/6938/24 переглянуто в межах доводів апеляційної скарги та вважає недоцільним виходити за межі апеляційної скарги та переглядати оскаржуване рішення в решті вимог.

З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог у частині їх задоволення, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч.6 ст.139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись ст.139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2024 року у справі №500/6938/24 – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя О. І. Мікула

судді А. Р. Курилець

М.А. Пліш

Повне судове рішення складено 15 квітня 2026 року.