Постанова від 14 квітня 2026 р. у справі №463/6906/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2026 рокуЛьвівСправа №463/6906/25 пров. №А/857/34227/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді Мікули О. І.,

суддів Кузьмича С. М., Курильця А. Р.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Личаківського районного суду м.Львова від 30 липня 2025 року про відмову у відкритті провадження у справі №463/6906/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Львівського комунального підприємства «Львівавтодор» про визнання протиправною та скасування постанови,-

суддя в 1-й інстанції – Яворський С. Й.,

дата ухвалення судового рішення – 30 липня 2025 року,

місце ухвалення судового рішення – м. Львів,

дата складання повного тексту судового рішення – не зазначено,

в с т а н о в и в:

Позивач – ОСОБА_1 звернулася у суд з позовом до відповідача - Львівського комунального підприємства «Львівавтодор», в якому просила визнати протиправним та скасувати накладене на неї працівниками ЛКП «Львівавтодор» стягнення у виді штрафного квитка та стягнути ЛКП «Львівавтодор» на її користь судові витрати в сумі 605 грн 60 коп. та сплачену вартість штрафного квитка у сумі 400 грн.

Ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 30 липня 2025 року відмовлено у відкритті провадження.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, позивач оскаржила її в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувана ухвала постановлена з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, а також з неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а тому підлягає скасуванню, покликаючись на те, що даний спір має вирішуватися згідно із п. 1 ч. 1 ст. 20 КАС України, а саме: місцевим загальним судом як адміністративним судом, якому підсудні адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності. Таким чином, вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у відкритті провадження та просить скасувати оскаржувану ухвалу, а справу направити до вказаного суду першої інстанції для розгляду.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає про те, що, пропонуючи апелянтові придбати штрафний квиток, який є паперовим квитком, інспектори-контролери ЛКП «Львівавтодор» діяли у чіткій відповідності з нормами Правил (пункту 6.8 та підпункту 7.1.1.6 пункту 7.1.1) та у межах своїх повноважень. Вважає, що суд першої інстанції правильно встановив правову природу відносин і дійшов правильного висновку про відмову у відкритті провадження, оскільки штрафний квиток є саме квитком, який дає пасажиру право на поїздку міським пасажирським транспортом, а до юрисдикції адміністративних судів належать саме розгляд спорів щодо оскарження нормативно-правових актів чи актів індивідуальної дії. Таким чином, вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а оскаржувана ухвала є законною та такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.

Враховуючи, що справа розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, клопотань про розгляд справи з викликом сторін до суду апеляційної інстанції подано не було.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзив на апеляційну скаргу в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу – без змін з таких підстав.

Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 звернулась до суду із вимогою про скасування накладеного на неї адміністративного стягнення у вигляді штрафного квитка №Р/473491/25/201/498, то спір у цій справі не може бути предметом розгляду в адміністративному суді, так як штрафний квиток не є актом індивідуальної дії, а відтак наявні підстави для відмови у відкритті провадження.

Даючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За змістом п.2, 7 ч.1 ст.4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. Суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 позовні вимоги до Львівського комунального підприємства «Львівавтодор» мотивує тим, що штрафний квиток є підтвердженням прийнятого інспектором ЛКП «Львівавтодор» відносно неї рішення про притягнення до адміністративної відповідальності за безквитковий проїзд.

Разом з тим, відповідно до пункту 19 частини 1 статті 4 КАС України індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Відповідно до вимог ст.222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, зокрема передбачені положеннями статті 135 КУпАП.

Згідно з вимогами ст.229 КУпАП органи автомобільного транспорту та електротранспорту (тролейбус, трамвай) розглядають справи про адміністративні правопорушення, зв`язані з порушенням правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, правил користування автомобільним транспортом та електротранспортом (стаття 119, частина друга статті 122-2, частини друга, третя статті 132-1, стаття 132-2, частина п`ята статті 133, частини перша, друга, четверта, п`ята і сьома статті 133-1, стаття 133-2, частина друга статті 134, абзаци четвертий, шостий та восьмий статті 135).

Від імені органів автомобільного транспорту та електротранспорту розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право:

1) на автомобільному транспорті - посадові особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті (частина друга статті 122-2, частини друга, третя статті 132-1, стаття 132-2, частини перша, друга, четверта, п`ята і сьома статті 133-1, стаття 133-2); керівник перевізника, який в установленому законодавством порядку надає транспортні послуги, його заступники та контролери (частина третя статті 119, частина п`ята статті 133, частина друга статті 134, абзаци четвертий, шостий та восьмий статті 135);

2) на пасажирському електротранспорті (тролейбус, трамвай) - керівник перевізника, який в установленому законодавством порядку надає транспортні послуги, його заступники та контролери (частина третя статті 119, частина п`ята статті 133, частина друга статті 134, абзаци четвертий та восьмий статті 135).

З урахуванням наведеного, правом щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення, передбачених положеннями статті 135 КУпАП, наділені виключно співробітники органів Національної Поліції, а також працівники перевізника, який в установленому законодавством порядку надає транспортні послуги (керівник перевізника, його заступники та контролери).

Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 13.08.2021 № 690 «Про впровадження та функціонування автоматизованої системи оплати проїзду у пасажирському транспорті загального користування на території Львівської міської територіальної громади» затверджено Правила користування пасажирським транспортом загального користування на території Львівської МТГ (додаток 2 до Рішення № 690, далі – Правила) та Порядок функціонування АСОП у пасажирському транспорті загального користування на території Львівської МТГ (додаток 1 до Рішення № 690, далі – Порядок).

Як передбачено пунктом 3.4 Порядку, оператором АСОП є Львівське комунальне підприємство «Львівавтодор», яке відповідно до рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 23.04.2021 № 304 визначене уповноваженою особою щодо впровадження та функціонування АСОП у пасажирському транспорті загального користування на території Львівської МТГ.

Пункт 1.6 Правил визначає, що пасажир надає згоду на виконання цих Правил у момент входу у транспортний засіб або у момент придбання проїзного документа, залежно від того, яка подія настане швидше.

Згідно з пунктом 4.6 Правил посадка пасажира у транспортний засіб означає згоду пасажира на проведення контролю оплати проїзду, перевезення багажу та пред`явлення контролеру носія проїзного документа так, щоб контролер мав змогу виконати контрольну валідацію та перевірити дані пасажира, які підтверджують право на відповідну пільгу.

У пункті 5.1 Правил передбачено, що право проїзду у пасажирському транспорті загального користування на території Львівської міської територіальної громади надає проїзний документ, який успішно завалідований у салоні транспортного засобу, з чинним на момент поїздки строком дії.

Відповідно до пункту 5.3 Правил, пасажир, увійшовши до салону транспортного засобу незалежно від відстані проїзду, зобов`язаний одразу завалідувати проїзний документ або придбати паперовий квиток на разову поїздку, впевнитись в його успішній валідації за звуковим та світловим сигналом, а також оплатити перевезення багажу (у разі наявності).

Як передбачено п.п. 7.1.1.2 Правил пасажир, увійшовши до салону транспортного засобу, незалежно від відстані проїзду, зобов`язаний одразу завалідувати проїзний документ або придбати паперовий квиток на разову поїздку, впевнитись в його успішній валідації за звуковим та світловим сигналом, а також оплатити перевезення багажу (у разі наявності).

У разі відмови у валідації проїзного документа (за звуковим та світловим сигналом) пасажир повинен використати інший доступний спосіб оплати проїзду (пункт 5.24 Правил).

Відповідно до пункту 6.1 Правил контроль оплати проїзду та перевезення багажу (надалі – контроль) у пасажирському транспорті загального користування здійснюється контролерами, які повинні мати при собі посвідчення, жетон та термінал контролера.

Як передбачено підпунктом 1.4.31 пункту 1.4 розділу 1 Порядку та підпункту 2.1.31 пункту 2.1 розділу 2 Правил, штрафний квиток – це паперовий квиток, який пасажир повинен придбати у контролера під час здійснення контролю оплати проїзду у разі: відсутності у пасажира завалідованого проїзного документа чи паперового квитка на разову поїздку з чинним строком дії; проїзду з недійсним проїзним документом; безоплатного провезення пасажиром дитини віком від семи до шістнадцяти років; неоплаченого перевезення багажу.

Пунктом 6.8 та підпунктом 7.1.1.6 пункту 7.1.1 Правил передбачено, пасажир зобов`язаний придбати у контролера штрафний квиток у разі: відсутності під час контролю завалідованого проїзного документа чи паперового квитка на разову поїздку з чинним строком дії; проїзду з недійсним проїзним документом; безоплатного провезення дитини віком від семи до шістнадцяти років; неоплаченого перевезення багажу.

Відповідно до додатку 1 до рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 31.12.2021 № 1203 «Про встановлення тарифів на послуги з перевезення пасажирів електричним та автомобільним пасажирським транспортом на маршрутах загального користування у Львівській міській територіальній громаді» вартість придбання штрафного квитка - 400 гривень.

Тобто вартість штрафного квитка є одним з тарифів на послуги з перевезення пасажирів електричним та автомобільним пасажирським транспортом на маршрутах загального користування у Львівській МТГ.

Як передбачено положеннями пункту 6.10 Правил штрафний квиток, придбаний у контролера, дає право на одну поїздку (або перевезення одного місця багажу) в одному транспортному засобі у межах кінцевих зупинок маршруту в одному напрямку.

У разі виявлення під час здійснення контролю оплати проїзду факту відсутності у пасажира завалідованого проїзного документа чи паперового квитка на разову поїздку з чинним строком дії, проїзду з недійсним проїзним документом, безоплатного провезення дитини віком від семи до шістнадцяти років чи неоплаченого перевезення багажу, контролери відповідно до підпункту 7.1.1.6 пункту 7.1.1 Правил, пропонують пасажирам придбати штрафний квиток вартістю 400 грн, що не тотожне поняттю штраф, відтак не суперечить вимогам статті 135 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Крім того, пункт 6.11 Правил передбачає, що у разі порушення пасажиром громадського порядку або недотримання цих Правил, у тому числі відмови пасажира від оплати штрафного квитка, контролер має право звернутися до відповідних органів Національної поліції України.

Таким чином, ОСОБА_1 у зв`язку з відсутністю у неї завалідованого проїзного документа чи паперового квитка на разову поїздку погодилась на пропозицію контролера та оплатила штрафний квиток вартістю 400 грн, що надало їй право на одну поїздку (або перевезення одного місця багажу) в одному транспортному засобі у межах кінцевих зупинок маршруту в одному напрямку, у зв`язку з чим у контролера не виникло обов`язку звернутися до відповідних органів Національної поліції України для розгляду справи про адміністративні правопорушення.

Колегія суддів зазначає, що оскільки штрафний квиток фіксує оплату поїздки (або перевезення одного місця багажу) в одному транспортному засобі у межах кінцевих зупинок маршруту в одному напрямку, не визначаючи суб`єктивні права чи обов`язки будь-яких осіб, а тому не є індивідуальним актом суб`єкта владних повноважень, в розумінні пункту 19 частини першої статті 4 КАС України.

Отже, з наведеного вище можна дійти висновку про те, що будь-які зауваження щодо змісту та оформлення цього штрафного квитка також не є рішеннями чи діями суб`єкта владних повноважень у розумінні КАС України.

Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заявлений ОСОБА_1 позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, що є підставою для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 170 КАС України та суд першої інстанції правильно роз`яснив позивачу, що, з огляду на предмет цього позову, він не віднесений до юрисдикції жодного суду, оскільки не може розглядатися за правилами будь-якого судочинства.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування

При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану в рішенні у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у відкритті провадження у справі №463/6906/25, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду - без змін.

Керуючись ст. 139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Личаківського районного суду м.Львова від 30 липня 2025 року про відмову у відкритті провадження у справі №463/6906/25 – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя О. І. Мікула

судді С. М. Кузьмич

А. Р. Курилець

Повне судове рішення складено 15 квітня 2026 року.