Суд: Сьомий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них
Дата: 15 квітня 2026 р.
Справа: №560/15649/25
Суддя: Моніч Б.С.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 560/15649/25
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Фелонюк Д.Л.
Суддя-доповідач - Моніч Б.С.
16 квітня 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Моніча Б.С.
суддів: Гонтарука В. М. Білої Л.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 11 лютого 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити дії,
В С Т А Н О В И В :
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ
ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, в якому просилаа:
- визнати неправомірними дії відповідачів і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 01.08.2025 № 220250002609 щодо відмови у призначенні пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати до страхового стажу роботи період перебування у декретній відпустці по догляду за дитиною до трьох років з 14.01.2003р. по 14.02.2003р., з 01.03.2003р. по 14.07.2003р., з 01.08.2003р. по 31.12.2004р. та призначити пенсію за віком згідно ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 06.06.2025р.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач має право на призначення пенсії за віком, проте, йому протиправно відмовлено в її призначенні.
ІІ. ЗМІСТ РІШЕНННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 11.02.2026 позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 01.08.2025 №220250002609.
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди з 14.01.2003 по 14.02.2003, з 01.03.2003 по 14.07.2003, з 01.08.2003 по 31.12.2003 та з 01.01.2004 по 31.12.2004.
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити, здійснити нарахування й виплату ОСОБА_1 пенсії за віком згідно з Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 06.06.2025.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп. судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області.
ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України з заявою від 25.07.2025 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV).
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 01.08.2025 №220250002609 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу (32 роки). Зазначено, що вік позивача 60 років, страховий стаж - 30 років 08 місяців 23 дні. За результатом розгляду документів, до страхового стажу зараховано всі періоди трудової діяльності.
Згідно з формою РС-право до страхового стажу позивача зараховано періоди: з 02.01.1982 по 09.07.1985; з 15.07.1985 по 16.01.1986; з 17.01.1986 по 05.10.1990; з 06.10.1990 по 26.05.2000; з 15.08.2000 по 15.12.2002, з 15.02.2003 по 28.02.2003; з 15.07.2003 по 31.07.2003; з 01.01.2005 по 31.03.2005; з 01.04.2005 по 14.01.2006; з 27.01.2006 по 21.01.2007; з 28.03.2007 по 31.05.2007; з 01.08.2007 по 12.09.2007; з 07.04.2008 по 06.06.2008; з 29.09.2008 по 17.12.2008; з 16.04.2009 по 15.05.2009; з 01.05.2010 по 31.10.2010; з 19.11.2010 по 15.08.2011; з 01.10.2011 по 30.11.2011; з 06.12.2018 по 28.02.2019; з 15.04.2019 по 30.06.2025.
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого повторно 07.03.2020 Віньковецьким районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький), ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Згідно з відомостями з трудової книжки НОМЕР_2 позивач в період з 16.04.2003 по 14.01.2006 перебував в декретній відпустці по догляду за дитиною.
Позивач працювала: з 15.07.2003 по 31.07.2003 та з 01.01.2005 по 31.03.2005 в ПОС “Урожай”; з 01.04.2005 по 14.01.2006 в СВК “Яснозір`я”.
Позивач, вважаючи порушеними його права, звернулася з позовом до суду.
IV. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що наявні підстави для зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи з 14.01.2003 по 14.02.2003, з 01.03.2003 по 14.07.2003 та з 01.08.2003 по 31.12.2003.
Щодо періоду з 01.01.2004 по 31.12.2004, то суд зазначив, що перебування позивача у декретній відпустці по догляду за дитиною до трьох років з 01.01.2004 по 31.12.2004 підтверджується відомостями його трудової книжки та до впровадження системи персоніфікованого обліку позивач перебував в декретній відпустці, відтак позивач мав законні сподівання на внесення до реєстру застрахованих осіб достовірних відомостей.
Суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача є визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 01.08.2025 №220250002609, а також зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити, здійснити нарахування й виплату позивачу пенсії за віком згідно з Законом №1058-ІV.
V. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, посилаючись на норми матеріального та процесуального права, оскаржило його в апеляційному порядку з вимогою скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив, що суд І інстанції дійшов до хибного висновку щодо наявності підстав для зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів: з 14.01.2003 по 14.02.2003, з 01.03.2003 по 14.07.2003, з 01.08.2003 по 31.12.2003, оскільки відсутнє свідоцтво про народження дитини у електронній пенсійній справі позивачки, з 01.01.2004 по 31.12.2004, оскільки відсутні індивідуальні відомості про застраховану особу в Державному реєстрі загальнообов`язкового державного соціального страхування.
Згідно поданих документів та індивідуальних відомостей про застраховану особу страховий стаж позивачки становить 30 років 08 місяців 23 дні (за необхідних 32 роки), що недостатньо для призначення пенсії за віком.
Позивач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу, що в силу вимог ч. 4 ст. 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
VI. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених ст. 308 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.
Згідно вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до визначення, яке міститься у статті 1 Закону №1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.
Пенсійним віком є встановлений законодавством вік, із досягненням якого, особа може претендувати на виплату пенсії за віком.
Приписами частини 1 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Положеннями частини 1 статті 9 Закону №1058-IV встановлено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.
Умови призначення пенсії за віком визначені статтею 26 Закону №1058-IV.
Згідно з частиною 1 статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Зі змісту наведеного слідує, що за загальним правилом для виникнення у осіб права на призначення пенсії за віком є наявність сукупності таких ознак: 1) досягнення встановленого законодавством пенсійного віку; 2) наявність встановленого законодавством страхового стажу.
Відтак, для призначення позивачу пенсії за віком необхідна наявність двох обов`язкових умов у сукупності: вік 60 років; страховий стаж не менше 32 років.
Як встановив суд, позивач, на час звернення до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком (25.07.2025), згідно з паспортними даними досяг віку 60 роки, що не заперечується сторонами.
Спірним є наявність в позивача необхідного страхового стажу.
Надаючи оцінку доводам відповідача щодо відсутності необхідного стахового стажу, колегія суддів враховує наступне.
Відповідно до частини 3 статті 56 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-XII) до стажу роботи зараховується також час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.
Згідно з пунктом 11 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637), час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми встановлюється на підставі: свідоцтва про народження дитини або паспорта громадянина України (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть); документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала.
Зі змісту наведених норм слідує, що час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми до досягнення ними трирічного віку зараховується до страхового стажу та встановлюється на підставі свідоцтва про народження дитини або паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть) та документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала.
Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим повторно 07.03.2020 Віньковецьким районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький), підтверджено, що в ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 народилась дитина ОСОБА_3 .
При цьому, відсутність свідоцтва про народження дитини в електронній пенсійній справі позивача не спростовує факту народження дитини та перебування позивача у відпустці по догляду за дитиною, оскільки такий факт підтверджується належними та допустимими доказами, поданими до суду. Надання позивачем свідоцтва про народження відповідно до пункту 11 Порядку №637 є достатнім доказом здійснення догляду за дитиною.
Відповідно до статті 181 Кодексу законів про працю України відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу) зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю.
Колегія суддів також враховує, що відповідач фактично не заперечує правову можливість зарахування періоду догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а його заперечення зводяться виключно до формальних підстав щодо відсутності відповідних відомостей у електронних реєстрах.
Таким чином, висновок суду першої інстанції про наявність підстав для зарахування до страхового стажу позивача періодів з 14.01.2003 по 14.02.2003, з 01.03.2003 по 14.07.2003 та з 01.08.2003 по 31.12.2003 є обґрунтованим та відповідає вимогам законодавства.
Разом з тим, як правильно встановлено судом першої інстанції, періоди з 15.02.2003 по 28.02.2003 та з 15.07.2003 по 31.07.2003 вже зараховані до страхового стажу позивача як періоди роботи, що виключає їх повторне врахування.
Щодо періоду з 01.01.2004 по 31.12.2004, колегія суддів зазначає наступне.
Система персоніфікованого обліку впроваджена в Україні на підставі Закону №1058-IV, який набрав чинності 01.01.2004.
Відповідно до частини 4 статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Статтею 62 Закону №1788-ХІІ встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Порядку №637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку, є трудова книжка.
Отже, законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед іншими відомостями, зокрема інформацією з електронних реєстрів.
Як встановлено судом, перебування позивача у відпустці по догляду за дитиною до трьох років у період з 01.01.2004 по 31.12.2004 підтверджується записами в трудовій книжці, достовірність яких відповідачем не спростована.
Колегія суддів звертає увагу, що відсутність відомостей у Державному реєстрі загальнообов`язкового державного соціального страхування не може бути безумовною підставою для неврахування відповідних періодів, якщо такі підтверджені належними первинними документами, зокрема трудовою книжкою.
Крім того, до впровадження та на початковому етапі функціонування системи персоніфікованого обліку саме роботодавець був відповідальним за подання відповідних відомостей, а тому негативні наслідки неналежного виконання ним цього обов`язку не можуть покладатися на застраховану особу.
Верховний Суд у своїй усталеній практиці, зокрема у постановах від 27.03.2018 у справі №208/6680/16-а, від 24.05.2018 у справі №480/12392/16-а, від 31.10.2019 у справі №226/1994/17, неодноразово наголошував, що обов`язок щодо нарахування та сплати страхових внесків, а також подання відповідної звітності до органів Пенсійного фонду України покладається саме на страхувальника, тоді як застрахована особа не може нести негативні наслідки неналежного виконання такого обов`язку.
Зазначена правова позиція підлягає застосуванню і у спірних правовідносинах, оскільки відсутність відомостей у Державному реєстрі загальнообов`язкового державного соціального страхування не є безумовною підставою для відмови у зарахуванні відповідних періодів до страхового стажу за умови їх підтвердження належними та допустимими доказами.
Колегія суддів звертає увагу, що у даному випадку перебування позивача у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у період з 01.01.2004 по 31.12.2004 підтверджується записами у трудовій книжці, які є основним документом, що засвідчує стаж роботи, та достовірність яких відповідачем не спростована.
Отже, сукупність наявних у матеріалах справи доказів свідчить про наявність правових підстав для зарахування до страхового стажу позивача зазначеного періоду.
Погоджуючись із висновками суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що після зарахування спірних періодів, а саме: з 14.01.2003 по 14.02.2003, з 01.03.2003 по 14.07.2003, з 01.08.2003 по 31.12.2003 та з 01.01.2004 по 31.12.2004, загальний страховий стаж позивача перевищує 32 роки, що відповідає вимогам статті 26 Закону №1058-IV та є достатнім для призначення пенсії за віком.
Доводи апеляційної скарги зводяться до формального посилання на відсутність окремих відомостей у відповідних інформаційних системах та фактично спрямовані на переоцінку доказів, яким суд першої інстанції надав належну правову оцінку, однак не містять переконливих аргументів щодо неправильного застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, з дослідженням усіх основних питань, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону і підстав для їх скасування не вбачається.
VII. ВИСНОВКИ СУДУ
З огляду на викладене, колегія суддів уважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги відповідача колегією суддів не встановлено.
Згідно з частини 1 статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права та підстав для його скасування не вбачається, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В :
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 11 лютого 2026 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Моніч Б.С.
Судді Гонтарук В. М. Біла Л.М.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua