Постанова від 14 квітня 2026 р. у справі №620/2481/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/2481/25 Суддя (судді) першої інстанції: Соломко І.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Аліменка В.О.,

суддів Безименної Н.В., Вівдиченко Т.Р.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 травня 2025 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, в якому просив:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо відмови у призначенні позивачу з 01.01.2025 пільг, передбачених статтею 14 Закону України "Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту", як учаснику війни.

- зобов`язати Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області з 01.01.2025 провести нарахування та виплату пільг позивачу, передбачених статтею 14 Закону України "Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту", як учаснику війни.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 травня 2025 року позов задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного (в порядку письмового) позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

За змістом частини першої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції має бути розглянута протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

За приписами частини другої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п`ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу.

Згідно з частиною четвертою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі.

Пунктом 1 статті 6, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17 липня 1997 року, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду, з метою забезпечення повного та всебічного розгляду справи, а також прийняття законного та обґрунтованого рішення з дотриманням процесуальних прав усіх учасників судового процесу, дійшла висновку про наявність підстав для продовження строку розгляду апеляційної скарги на розумний строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів дійшла наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що Позивач має право на пільги встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників війни, що підтверджується посвідченням від 19.04.2019.

Позивач звернулась до відповідача із заявою про надання пільги на оплату житлово-комунальних послуг згідно із Законом України від 22.10.1993 №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», які припинено виплачувати з 01.01.2025.

Відповідачем листом від 18.02.2025 за № 2112-1158/П-02/8-2500/25 повідомлено позивача, що загальний середньомісячний дохід перевищує розмір податкової соціальної пільги.

Не погоджуючись з рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Закон України від 22.10.1993 № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-XII) визначає правовий статус ветеранів війни та спрямований на забезпечення належних умов їх життєзабезпечення, а також на формування в суспільстві шанобливого ставлення до осіб, які брали участь у захисті Батьківщини.

Відповідно до статті 2 Закону № 3551-XII законодавство України про статус ветеранів війни та їх соціальні гарантії складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів. При цьому права і пільги, встановлені раніше законодавством України, а також законодавством колишнього Союзу РСР, не можуть бути скасовані без їх рівноцінної заміни, що свідчить про гарантування державою стабільності соціальних прав зазначеної категорії осіб.

Згідно зі статтею 4 Закону № 3551-XII ветеранами війни визнаються особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи у бойових діях на території інших держав. До цієї категорії належать, зокрема, учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, а також учасники війни, яким законодавством передбачено відповідні соціальні гарантії та пільги.

Відповідно до статті 14 Закону № 3551-XII держава встановлює систему пільг для учасників війни. Зокрема, пунктами 4- 6 частини першої цієї статті передбачено право на 50-відсоткову знижку плати за користування житлом (квартирної плати), комунальними послугами (газ, електроенергія, інші послуги), а також на знижку вартості палива для осіб, які проживають у будинках без центрального опалення. Вказані пільги надаються в межах норм, встановлених чинним законодавством, і мають на меті забезпечення належного рівня соціального захисту осіб, які виконали свій обов`язок перед державою.

Частиною другою статті 14 Закону № 3551-XII передбачено, що зазначені пільги поширюються не лише на самих учасників війни, але й на членів їх сімей, які проживають разом із ними, незалежно від форми власності житла. Водночас частина третя цієї статті визначає порядок обчислення площі житла, на яку поширюється відповідна знижка, що забезпечує однаковий підхід до реалізації зазначених прав.

Разом із тим, Законом України від 28.12.2014 № 76-VIII було внесено зміни до статті 14 Закону № 3551-XII, якими, зокрема, доповнено її частиною шостою, відповідно до якої надання окремих пільг ставилося у залежність від середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу.

Однак рішенням Конституційного Суду України від 18.12.2018 № 12-р/2018 зазначені положення були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). У своєму рішенні Конституційний Суд України наголосив, що встановлення додаткових умов для отримання пільг, зокрема залежності від матеріального становища сім`ї, суперечить суті конституційних гарантій соціального захисту осіб, які захищали Батьківщину, та фактично перекладає обов`язок держави на членів їх сімей.

Крім того, Конституційний Суд України зазначив, що відповідно до частини п`ятої статті 17 Конституції України держава зобов`язана забезпечувати соціальний захист громадян України, які перебували на військовій службі, а також членів їх сімей, і такий обов`язок не може ставитися у залежність від фінансових можливостей держави чи матеріального становища зазначених осіб.

З урахуванням встановленого Конституційним Судом України тримісячного строку для втрати чинності зазначених положень, частина шоста статті 14 Закону № 3551-XII втратила чинність з 19.03.2019 та не підлягає застосуванню у подальшому.

Отже, починаючи з цієї дати, при вирішенні питання щодо надання пільг учасникам війни не може застосовуватися критерій середньомісячного сукупного доходу сім`ї, оскільки така умова визнана неконституційною.

Як встановлено судом, відповідач при розгляді звернення позивача щодо відновлення права на отримання пільг не врахував зазначені правові позиції Конституційного Суду України, що призвело до прийняття рішення, яке не відповідає вимогам чинного законодавства.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до усталеної судової практики та принципу верховенства права застосування підзаконних нормативно-правових актів, прийнятих на виконання норм закону, які визнані неконституційними, є неприпустимим, оскільки такі акти не можуть створювати правових наслідків для учасників правовідносин.

Відтак, посилання відповідача на положення Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім`ї, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 № 389, не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки зазначений нормативний акт був прийнятий на виконання норм, які втратили чинність у зв`язку з їх неконституційністю.

При цьому чинна редакція Закону № 3551-XII не містить будь-яких обмежень щодо надання пільг, передбачених пунктами 4- 6 частини першої статті 14 цього Закону, а відтак відповідні пільги підлягають наданню незалежно від рівня доходів сім`ї.

Таким чином, враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що позивач має право на отримання передбачених законом пільг, а відмова відповідача у їх наданні, викладена у листі від 18.02.2025, є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про обґрунтованість заявлених позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин справи та правильності застосування норм матеріального права, у зв`язку з чим підстав для її задоволення не вбачається.

Враховуючи наведене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і не підлягає скасуванню.

Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області - залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 травня 2025 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 частини п`ятої ст. 328 КАС України.

Суддя-доповідач В.О. Аліменко

Судді Н.В. Безименна

Т.Р. Вівдиченко