Постанова від 14 квітня 2026 р. у справі №640/8070/22 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/8070/22 Суддя (судді) першої інстанції: Т.В. Смішлива

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Аліменка В.О.,

суддів Безименної Н.В., Вівдиченко Т.Р.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2025 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А:

До Луганського окружного адміністративного суду з Київського окружного адміністративного суду надійшла адміністративна справа № 640/8070/22 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, в якому просила:

- визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови у призначенні одноразової грошової допомоги дружині померлого ОСОБА_2 ;

- зобов`язати Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення та виплату одноразової грошової допомоги дружині - ОСОБА_1 у зв`язку зі смертю чоловіка ОСОБА_2 , захворювання якого призвело до смерті, пов`язане з виконанням обов`язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01.01.2020.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення окружним адміністративним судом норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нову постанову, якою задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення було неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права. Крім того, апелянт зазначає, що вона має право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до пункту "а" частини 1 статті 16-2 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Проте, всупереч вимогам Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Порядку призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, у редакції, що діяла на момент смерті її, позивача, чоловіка ОСОБА_2 , відповідачем відмовлено у призначенні та виплати такої одноразової грошової допомоги.

За змістом частини першої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції має бути розглянута протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

За приписами частини другої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п`ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу.

Згідно з частиною четвертою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі.

Пунктом 1 статті 6, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17 липня 1997 року, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду, з метою забезпечення повного та всебічного розгляду справи, а також прийняття законного та обґрунтованого рішення з дотриманням процесуальних прав усіх учасників судового процесу, дійшла висновку про наявність підстав для продовження строку розгляду апеляційної скарги на розумний строк.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 , що підтверджується Свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 . Також, відповідно до Свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 .

Згідно з архівною довідкою № 179/4470 від 13.03.2019 ОСОБА_2 прибув 24.01.1990 до військової частини НОМЕР_3 та за закінченням строку відрядження у в/ч НОМЕР_4 14.05.1990.

Відповідно до свідоцтва про смерть від 11.05.2020 серії НОМЕР_5 ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер.

Відповідно до Витягу з протоколу засідання 12 Регіональної BЛK по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишніх військовослужбовців № 307 від 27.07.2020, захворювання ОСОБА_2 , яке призвело до смерті, так, пов`язане з виконанням обов`язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Згідно з посвідченням № НОМЕР_6 від 26.08.2020, виданим Полтавською обласною державною адміністрацією, позивачці встановлено статус особи, на яку поширюється чинність Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як дружині померлого громадянина з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії 1А, смерть якого пов`язана з Чорнобильською катастрофою.

12.08.2020 позивач, отримала посвідчення, що дає право на пільги, встановлені законодавством України для сімей загиблих (померлих) ветеранів війни (сер. ААВ № НОМЕР_7 , видане Управлінням соціального захисту населення виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради).

З метою реалізації соціального та правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей, передбаченого Конституцією України, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII (ст. ст. 1, 1-1, 1-2.) позивач звернулась із заявою та доданими документами до неї до ІНФОРМАЦІЯ_2 про направлення їх до Міністерства оборони України на комісію для розгляду питання, щодо виплати одноразової грошової допомоги як члену сім`ї загиблого (померлого).

Відповідач у Витязі з протоколу засідання комісії з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 167 від 04.11.2021 відмовив в призначенні одноразової грошової допомоги дружині померлого ОСОБА_2 з наступних підстав: дружині померлого майора у запасі ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), якого ІНФОРМАЦІЯ_4 звільнено зі Збройних Сил Російської Федерації, оскільки відповідно до свідоцтва про смерть НОМЕР_5 від 11.05.2020 смерть настала ІНФОРМАЦІЯ_5 , а згідно наказу ІНФОРМАЦІЯ_6 від 20.04.1994 № 44 майора ОСОБА_2 виключено зі списків особового складу 13.04.1994, тобто до дня смерті, отже на час смерті він не був військовослужбовцем. Виплата одноразової грошової допомоги членам сім`ї померлих осіб, звільнених з військової служби, здійснюється за умови, що смерть настала протягом року після звільнення з військової служби. Ця норма запроваджена Законом України від 06.09.2018 № 2522-VIII Про внесення змін до деяких законів України щодо підвищення соціального захисту військовослужбовців, який набрав чинності з 13.10.2018. Смерть ОСОБА_2 настала 10.05.2020, тобто понад річний термін після звільнення з військової служби (13.04.1994). Крім цього, законодавством України не передбачено здійснення виплат військовослужбовцям інших країн та членам їх сімей. Також до поданих документів не додано висновок ВЛК про причинний зв`язок смерті громадянина ОСОБА_2 .. У поданих документах наявні два висновки ВЛК: Північного регіону від 18.03.2019 № 121 та 12 ВЛК від 27.07.2020, за якими встановлювався причинний зв`язок захворювання, а не смерті, відповідно до яких ОСОБА_2 за життя встановлювалася інвалідність.

Листом від 06.12.2021 № 9/1/8649 ІНФОРМАЦІЯ_7 повідомило про прийняте рішення відповідача.

Вважаючи вищевказані дії Міністерства оборони України та прийняте ним рішення протиправним, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що смерть ОСОБА_2 настала в період, коли законодавством не передбачалось можливості отримання одноразової допомоги, якщо смерть особи, звільненої з військової служби настала після спливу річного строку з моменту звільнення такої особи з військової служби, суд дійшов висновку, що рішення Міністерства оборони України оформлене протоколом №167 від 04.11.2021 року відповідає вимогам законодавства, а підстави для задоволення позову відсутні.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до частини 1 статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною 5 статті 17 Конституції України встановлено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, у ст. 1 якого, зокрема, встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

На підставі статті 41 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).

Згідно з частиною 1 статті 16 Закону №2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

В силу приписів пунктів 1, 2 частини другої статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" одноразова грошова допомога призначається і виплачується, зокрема, у разі: загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби; смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби.

У статті 16 вказаного Закону визначено перелік підстав за яких призначається допомога у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання обов`язків військової служби чи в період її проходження, та у разі смерті, яка настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби не залежно від часу звільнення з військової служби.

Даний правовий висновок узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 761/18099/15-а.

Відповідно до статті 161 Закону № 2011-XII, у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункті 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста. Члени сім`ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Статтею 3 Сімейного кодексу України визначено, що сім`я є первинним основним осередком суспільства, її складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Відповідно до підпункту "а" пункту 1 статті 162 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпункті 1 пункту 2 статті 16 цього Закону.

Частиною 9 статті 16 Закону України №2011-ХІ визначено, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Так, 25 грудня 2013 року Постановою Кабінету Міністрів України № 975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.

Згідно з підпункту 1 пункту 4 Порядку №975 одноразова грошова допомога призначається у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста, якщо смерть настала під час виконання військовослужбовцем обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби.

Одноразова грошова допомога призначається і виплачується рівними частинами членам сім`ї, батькам та утриманцям загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста, зокрема у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста у випадках, передбачених пп. 1 п. 4 цього Порядку, - у розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року (п. 5 Порядку №975).

Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами, що 04.11.2021 року комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум прийнято рішення, оформлене протоколом засідання №167 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, оскільки на день смерті ОСОБА_2 законодавство не передбачає виплату одноразової грошової допомоги членам сім`ї померлого, якщо смерть настала понад річний термін після звільнення з військової служби.

При цьому, суд першої інстанції погодився з твердженнями відповідача, що стаття 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", у редакції, чинній на час смерті військовослужбовця, передбачала виплату одноразової грошової допомоги у разі смерті військовослужбовців, а не осіб звільнених зі служби.

Так, матеріалами справи підтверджується, що дійсно, на день смерті ОСОБА_2 останній не був військовослужбовцем, проте його захворювання, яке призвело до смерті, було безпосередньо пов`язане із виконанням ним обов`язків військової служби.

Частиною 1 статті 164 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) визначено підстави, за якими призначення та виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється.

Нормами цієї статті визначено, що призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста є наслідком:

а) вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення;

б) вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння;

в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом);

г) подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.

Аналогічні положення містяться в пункті 19 Порядку № 975.

Перелік підстав для відмови у виплати одноразової грошової допомоги визначений пунктом 19 Порядку № 975 є виключним та не підлягає розширеному тлумаченню.

Зі змісту вищенаведених норм вбачається, що допомога виплачується не тільки у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання обов`язків військової служби чи в період її проходження, а й у разі смерті, яка настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби незалежно від часу звільнення з військової служби.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 13 травня 2020 року по справі № 489/4898/16-а.

Визначальним є той факт, що військовослужбовець під час або у зв`язку з виконанням ним обов`язків військової служби захворів, внаслідок чого помер. Допомога у такому випадку призначається незалежно від того, чи була особа військовослужбовцем на час смерті. Факт наявності статусу військовослужбовця на час смерті має значення лише у випадку загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання обов`язків військової служби чи в період її проходження.

Норми статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у зв`язку з складністю їх конструкції допускають неоднозначне трактування, внаслідок чого і виник спір.

У разі, якщо б законодавець пов`язував право сім`ї на допомогу лише з фактом смерті (загибелі) особи, яка була військовослужбовцем на час смерті, він би обмежився запровадженням норм про наявність відповідного права у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання обов`язків військової служби чи в період її проходження.

Проте, закон містить також і положення про наявність права на допомогу у разі смерті, яка настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби.

Отже, на думку колегії суддів, допомога призначається незалежно від часу звільнення з військової служби.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 28 січня 2020 року по справі № 2240/2957/18.

З аналізу вищезазначених норм права, колегія суддів доходить висновку, що позовні вимоги позивача в частині щодо визнання протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови у виплаті одноразової грошової допомоги підлягають задоволенню.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне наголосити, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а отже позовні вимоги позивача в частині щодо зобов`язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб відповідно до вимог пункту "а" частини першої ст. 16-2 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975, підлягає задоволенню.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. У зв`язку з цим суд вважає необхідним апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити, рішення Луганського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року - скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Згідно статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 317, 322 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови у призначенні одноразової грошової допомоги дружині померлого ОСОБА_2 ;

Зобов`язати Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення та виплату одноразової грошової допомоги дружині - ОСОБА_1 у зв`язку зі смертю чоловіка ОСОБА_2 , захворювання якого призвело до смерті, пов`язане з виконанням обов`язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01.01.2020.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 частини п`ятої ст. 328 КАС України.

Суддя-доповідач В.О. Аліменко

Судді Н.В. Безименна

Т.Р. Вівдиченко