Постанова від 14 квітня 2026 р. у справі №320/32216/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/32216/24 Суддя (судді) першої інстанції: Жук Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Аліменка В.О.,

суддів Безименної Н.В., Вівдиченко Т.Р.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2025 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві, в якому просила суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві щодо відмови у зарахуванні позивачці до загального стажу періодів роботи з 15.10.1986 року по 31.12.1993 рік та з 01.01.1994 року по 01.11.1994 рік, та щодо відмови у перерахунку позивачці пенсії за віком;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у місті Києві зарахувати позивачці до загального стажу періоди роботи з 15.10.1986 року по 31.12.1993 рік та з 01.01.1994 року по 01.11.1994 рік, перерахувати та провести виплату перерахованої пенсії за віком позивачці з дати її призначення, а саме з 16.04.2024.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2025 року позов задоволено.

Не погодившись з вказаним рішення, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла таких висновків.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що позивачка, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію за віком з 16.04.2024 року.

До заяви про призначення пенсії позивач надала оригінали всіх необхідних документів, а саме: паспорт, ідентифікаційний код, трудову книжку, свідоцтво про укладення шлюбу, диплом.

Відповідно до запису № 1 Трудової книжки Серії НОМЕР_1 , у період з 15.10.1986 року (наказ № ПІ-к від 09.10.86р.) по 31.12.1993 рік (наказ № 129-к від 22.10.93р.), позивач працювала у Орендному підприємстві Будинок моделей «Хрещатик»;

У період з 01.01.1994 року (Наказ № 1-к від 01.01.1994р.) по 01.11.1994 рік (Наказ № 155-к від 01.11.1994 р.) позивач працювала у АТЗТ Будинок моделей «Хрещатик», що підтверджується записом № 5 Трудової книжки Серії НОМЕР_1 .

Однак, як вбачається з рішення про призначення пенсії № 262340025128 позивачці орган пенсійного фонду не врахував при призначенні пенсії періоди роботи з 15.10.1986 року по 31.12.1993 рік та з 01.01.1994 року по 01.11.1994 рік.

09.05.2024 року позивачка звернулася до відповідача із заявою з проханням зарахувати їй період її стажу роботи період роботи з 15.10.1986 року по 01.11.1994 рік, перерахувати та виплатити перераховану пенсію з дати її призначення, а саме з 16.04.2024.

Відповідач листом № 23549-22119/О-02/8-2600/24 від 07.06.2024 відмовив позивачці у перерахунку пенсії, оскільки назви підприємств при в записах про прийняття на роботу не відповідають назвам підприємств на печатках при звільненні.

Не погоджуючись з діями відповідача, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.

Переглянувши матеріали адміністративної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги у їх сукупності, а також оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла наступних висновків.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, визначених законом.

Згідно з частиною четвертою статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, які враховувалися до стажу роботи до набрання чинності цим Законом, підлягають зарахуванню до страхового стажу у порядку і на умовах, передбачених раніше чинним законодавством, крім випадків, встановлених цим Законом.

За змістом статті 24 зазначеного Закону страховий стаж визначається як період, протягом якого особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісячно сплачено страхові внески у сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Обчислення страхового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду України за даними персоніфікованого обліку, а за періоди до його впровадження - на підставі документів відповідно до законодавства, що діяло раніше.

До набрання чинності Законом № 1058-IV правове регулювання відповідних правовідносин здійснювалося, зокрема, Законом України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення», яким оперувалося поняттям загального трудового стажу, що є ширшим за страховий стаж, оскільки охоплює також періоди суспільно корисної діяльності, під час яких особа не підлягала загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.

Пунктом «д» частини третьої статті 56 Закону № 1788-XII передбачено включення до стажу роботи, що дає право на пенсію, періодів навчання у відповідних навчальних закладах та інших формах підготовки і підвищення кваліфікації.

Згідно зі статтею 48 Кодексу законів про працю України та статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Аналогічні положення закріплено у Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, відповідно до якого за відсутності трудової книжки або належних записів у ній стаж встановлюється на підставі інших документів, зокрема довідок, виписок з наказів, архівних даних тощо.

Відповідно до пункту 3 зазначеного Порядку у разі відсутності трудової книжки або необхідних записів у ній, чи наявності неточностей, для підтвердження стажу можуть використовуватися інші документи, що містять відомості про періоди роботи.

Проаналізувавши наведені норми, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що трудова книжка є основним доказом стажу роботи, а у разі наявності недоліків у її веденні такі обставини не можуть автоматично позбавляти особу права на зарахування відповідних періодів роботи за наявності інших підтверджуючих даних.

Порядок ведення трудових книжок визначено відповідними інструкціями, а відповідальність за їх належне оформлення покладається на роботодавця. Відтак, недотримання правил ведення трудових книжок з вини адміністрації підприємства не може мати негативних наслідків для працівника.

Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом, зокрема у постановах від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 та від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, відповідно до яких недоліки у заповненні трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування періодів роботи при визначенні стажу.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, у трудовій книжці позивачки містяться записи про її роботу у період з 15.10.1986 по 31.12.1993 в Орендному підприємстві Будинок моделей «Хрещатик», а також з 01.01.1994 по 01.11.1994 в АТЗТ Будинок моделей «Хрещатик».

Посилання відповідача на невідповідність назв підприємств у записах та відбитках печаток як підставу для незарахування зазначених періодів до стажу колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки такі недоліки мають формальний характер та не спростовують факту здійснення позивачкою трудової діяльності.

З огляду на викладене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач не може нести негативні наслідки недоліків у веденні трудової документації, допущених роботодавцем, а наявність необхідного страхового стажу є визначальною для реалізації права на пенсійне забезпечення, а не формальне дотримання вимог щодо оформлення документів.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, у зв`язку з чим підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення не вбачається, а тому воно підлягає залишенню без змін.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції

Згідно з приписами ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та прийнято судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи та обґрунтування апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, з огляду на що, рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2025 року- без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 частини п`ятої ст. 328 КАС України.

Суддя-доповідач В.О. Аліменко

Судді Н.В. Безименна

Т.Р. Вівдиченко