Постанова від 14 квітня 2026 р. у справі №320/6848/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/6848/24 Суддя (судді) першої інстанції: Лисенко В.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Аліменка В.О.,

суддів Вівдиченко Т.Р., Файдюка В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 25 червня 2025 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві, у якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо неврахування для розрахунку пенсії за віком Список № 2 позивачу заробітної плати на підставі архівних довідок за 60 календарних місяців роботи підряд за період з вересня 1987 року по серпень 1992 року, з дати її призначення, а саме з 16.08.2020;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві здійснити позивачу розрахунок пенсії з 16 серпня 2020 року з урахуванням заробітної плати за 60 календарних місяців роботи підряд в період з вересня 1987 року по серпень 1992 року, враховуючи коефіцієнти щодо нарахувань та індексації пенсії, провести перерахунок вже отриманих раніше сум пенсії, та провести виплату.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 25 червня 2025 року позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо відмови у здійсненні перерахунку пенсії ОСОБА_1 з урахуванням заробітної плати на підставі архівних довідок за 60 календарних місяців роботи підряд за період з вересня 1987 року по серпень 1992 року, з 01.04.2023.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (код ЄДРПОУ 42098368, вул.Бульварно-Кудрявська, 16, м.Київ) здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії з 01.04.2023 з урахуванням заробітної плати за 60 календарних місяців роботи підряд за період з вересня 1987 року по серпень 1992 року, з урахуванням фактично виплачених сум.

Відмовлено у задоволенні решти позовних вимог.

Не погодившись з вказаним рішення, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла таких висновків.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що позивач є громадянином України, що підтверджується копією паспорту.

17.03.2023 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві з заявою про перерахунок пенсії з врахуванням заробітної плати за період роботи з вересня 1987 року по серпень 1992 року з урахуванням архівних довідок.

Листом від 13.04.2023 №11829-9954/Н-02/8-2600/23 Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві повідомило позивача про те, що перерахунок пенсії на підставі архівних довідок за період роботи з вересня 1987 року по серпень 1992 року є недоцільним, оскільки зменшується індивідуальний коефіцієнт для обчислення заробітку.

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо відмови у здійсненні перерахунку пенсії протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.

Переглянувши матеріали адміністративної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги у їх сукупності, а також оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла наступних висновків.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, визначених законом.

Правові, економічні та організаційні засади функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, а також порядок призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV).

Відповідно до статті 11 Закону №1058-IV загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню підлягають громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України), а також особи без громадянства, які працюють на підприємствах, в установах та організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у їх філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах, а також у фізичних осіб - підприємців та інших осіб, у тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування, за трудовими договорами (контрактами) або на інших підставах, передбачених законодавством, а також виконують роботи за цивільно-правовими договорами.

За змістом статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж визначається як період, протягом якого особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісячно сплачено страхові внески у сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Водночас положеннями статті 65 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що для обчислення пенсії враховується середньомісячний заробіток за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд протягом усієї трудової діяльності незалежно від перерв у роботі, а також за період роботи, починаючи з 01.07.2003 до моменту звернення за призначенням пенсії. При цьому заробіток за періоди до 01.07.2003 враховується на підставі належним чином оформлених документів про нараховану заробітну плату, а за періоди після цієї дати - за даними персоніфікованого обліку. У разі відсутності відповідних відомостей у системі персоніфікованого обліку використовуються документи, видані в установленому законодавством порядку.

Згідно з пунктом 2.10 Порядку №22-1 довідка про заробітну плату (дохід) видається на підставі первинних бухгалтерських документів, зокрема особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів, що підтверджують нарахування і виплату заробітної плати підприємством, установою чи організацією. У разі ліквідації таких суб`єктів господарювання відповідні довідки видаються їх правонаступниками або архівними установами.

Відповідно до пункту 2 розділу III Порядку виконання архівними установами запитів юридичних та фізичних осіб, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 02.03.2015 №295/5, до архівних довідок, що подаються для призначення або перерахунку пенсії, включаються відомості, передбачені Порядком №22-1.

Архівні довідки про заробітну плату оформлюються на підставі первинних документів бухгалтерського обліку та повинні містити інформацію про нараховану та виплачену заробітну плату із зазначенням її розміру у відповідних грошових одиницях за кожен місяць окремо, без здійснення архівними установами розрахунку середньомісячного чи середньорічного заробітку.

Судом першої інстанції встановлено, що 17.03.2023 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві із заявою про перерахунок пенсії та надав архівні довідки про заробітну плату від 17.01.2020 №01-43/3095 (1), №01-43/3095 (2), №01-43/3095 (3), а також від 30.01.2020 №10.

При цьому відповідачем не доведено та не надано належних доказів того, що зазначені довідки не відповідають вимогам чинного законодавства, зокрема Порядку, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 02.03.2015 №295/5.

Разом з тим, відповідно до статті 1 Закону №1058-IV страховими внесками є кошти, що сплачуються на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, у тому числі у вигляді єдиного внеску, та спрямовуються на пенсійне забезпечення.

Страхувальниками у розумінні зазначеного Закону є роботодавці та інші особи, які відповідно до законодавства зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно зі статтею 20 Закону №1058-IV страхові внески обчислюються виключно у грошовій формі на підставі бухгалтерських та інших документів, що підтверджують нарахування заробітної плати чи інших доходів, з яких справляються такі внески.

Обов`язок щодо нарахування та сплати страхових внесків покладено на страхувальників, при цьому такі внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника.

У разі порушення обов`язку щодо своєчасної або повної сплати страхових внесків до страхувальників застосовуються передбачені законом фінансові санкції, а винні посадові особи несуть відповідальність, встановлену законодавством.

Відповідно до статті 106 Закону №1058-IV відповідальність за несплату або несвоєчасну сплату страхових внесків покладається саме на підприємство-страхувальника, яке здійснює їх нарахування із заробітної плати застрахованої особи.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що обов`язок зі сплати страхових внесків, а також відповідальність за його невиконання покладено на роботодавця, а тому позивач не може нести негативні наслідки неналежного виконання страхувальником своїх обов`язків.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а та від 04.09.2018 у справі №482/434/17, що також враховано судом першої інстанції.

За таких обставин відсутність відомостей про сплату страхових внесків за період з вересня 1987 року по серпень 1992 року не може бути підставою для відмови у врахуванні відповідного заробітку при перерахунку пенсії.

Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність бездіяльності відповідача щодо відмови у здійсненні перерахунку пенсії з урахуванням даних, зазначених в архівних довідках.

Разом з тим, відповідно до частини четвертої статті 45 Закону №1058-IV перерахунок призначеної пенсії здійснюється з першого числа місяця, в якому особа звернулася із відповідною заявою, за умови подання всіх необхідних документів до 15 числа включно, або з першого числа наступного місяця - у разі подання заяви після 15 числа.

Оскільки позивач звернувся із заявою 17.03.2023, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про необхідність здійснення перерахунку пенсії з 01.04.2023 із врахуванням заробітної плати за 60 календарних місяців за період з вересня 1987 року по серпень 1992 року відповідно до поданих архівних довідок.

Щодо вимог позивача про зобов`язання відповідача здійснити перерахунок пенсії з урахуванням відповідних коефіцієнтів та індексації, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про їх передчасність.

Відповідно до статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України судовий захист надається у разі наявності порушеного права, а судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях або стосуватися правовідносин, які можуть виникнути у майбутньому.

Згідно з пунктом 10.3 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 №7 резолютивна частина судового рішення не повинна містити приписів, спрямованих на врегулювання можливих правовідносин у майбутньому чи попередження потенційних порушень.

З огляду на те, що предметом спору у даній справі є саме відмова у перерахунку пенсії на підставі архівних довідок, вимоги щодо застосування у майбутньому коефіцієнтів та індексації не можуть бути предметом судового захисту на даний час.

Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні цієї частини позовних вимог як такої, що заявлена на майбутнє та не підтверджує наявності порушеного права на момент звернення до суду.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, доводи апеляційної скарги його не спростовують, у зв`язку з чим воно підлягає залишенню без змін.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції

Згідно з приписами ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та прийнято судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи та обґрунтування апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, з огляду на що, рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 25 червня 2025 року- без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 частини п`ятої ст. 328 КАС України.

Суддя-доповідач В.О. Аліменко

Судді Т.Р. Вівдиченко

В.В. Файдюк