Постанова від 14 квітня 2026 р. у справі №320/29351/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/29351/25 Суддя (судді) першої інстанції: Білоноженко М.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Аліменка В.О.,

суддів Безименної Н.В., Вівдиченко Т.Р.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2025 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просив суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови перерахувати та виплатити позивачу пенсію в розмірі 76% від суми грошового забезпечення на підставі довідок Державної служби України з надзвичайних ситуацій від 05.12.2024 № 30 133/30 та від 13.02.2025 № 30-60/30 без обмеження максимальним розміром пенсії та без застосування до його пенсії коефіцієнтів, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» та статтею 46 Закону України від 19.11.2024 № 4059-IX «Про Державний бюджет України на 2025 рік»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві перерахувати та виплатити позивачу пенсію в розмірі 76% від суми грошового забезпечення на підставі довідки Державної служби України з надзвичайних ситуацій від 05.12.2024 № 30-133/30 без обмеження максимальним розміром пенсії, починаючи з 01.02.2022, в розмірі 76% від суми грошового забезпечення на підставі довідки Державної служби України з надзвичайних ситуацій від 13.02.2025 № 30-60/30 без обмеження максимальним розміром пенсії, починаючи з 01.02.2023, та з урахуванням розміру підвищення пенсії відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.02.2024 № 185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році» без обмеження максимального розміру пенсії, починаючи з 01.03.2024, з урахуванням розміру підвищення пенсії відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 № 209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» без обмеження максимального розміру пенсії, починаючи з 01.03.2025, та без застосування до його пенсії коефіцієнтів, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» та статтею 46 Закону України від 19.11.2024 № 4059-IX «Про Державний бюджет України на 2025 рік», починаючи з 01.01.2025.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2025року позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови перерахувати та виплатити позивачу пенсію в розмірі 76% від суми грошового забезпечення на підставі довідок Державної служби України з надзвичайних ситуацій від 05.12.2024 № 30 133/30 та від 13.02.2025 № 30-60/30 без обмеження максимальним розміром пенсії та без застосування до його пенсії коефіцієнтів, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» та статтею 46 Закону України від 19.11.2024 № 4059-IX «Про Державний бюджет України на 2025 рік».

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві перерахувати та виплатити позивачу пенсію в розмірі 76% від суми грошового забезпечення на підставі довідки Державної служби України з надзвичайних ситуацій від 05.12.2024 № 30-133/30 без обмеження максимальним розміром пенсії, починаючи з 01.02.2022, в розмірі 76% від суми грошового забезпечення на підставі довідки Державної служби України з надзвичайних ситуацій від 13.02.2025 № 30-60/30 без обмеження максимальним розміром пенсії, починаючи з 01.02.2023, та без обмеження максимального розміру пенсії, починаючи з 01.03.2025, та без застосування до його пенсії коефіцієнтів, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» та статтею 46 Закону України від 19.11.2024 № 4059-IX «Про Державний бюджет України на 2025 рік», починаючи з 01.01.2025.

В решті позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішення, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позовних вимог.

За змістом частини першої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції має бути розглянута протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

За приписами частини другої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п`ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу.

Згідно з частиною четвертою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі.

Пунктом 1 статті 6, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17 липня 1997 року, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду, з метою забезпечення повного та всебічного розгляду справи, а також прийняття законного та обґрунтованого рішення з дотриманням процесуальних прав усіх учасників судового процесу, дійшла висновку про наявність підстав для продовження строку розгляду апеляційної скарги на розумний строк.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла таких висновків.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що позивач є пенсіонером та перебуває на обліку в територіальному управлінні Пенсійного фонду України та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ (далі Закон №2262-ХІІ).

З Єдиного державного реєстру судових рішень судом встановлено, позивач отримує військову пенсію що перерахована на підставі рішень Київського окружного адміністративного суду у справах №640/16125/22, №320/50836/24 відновлено додаткові види грошового забезпечення з 01.02.2022 та 01.02.2023, з урахуванням оновлених довідок, та зобов`язано здійснити перерахунок пенсії.

На виконання вказаних рішень суду відповідачем проведено перерахунок пенсії позивача.

З наявних в матеріалах справи розрахунків пенсії за вислугу років на 01.03.2022 та на 01.03.2023 вбачається, що пенсію позивача обмежено максимальним розміром.

Позивач звертався до відповідача із заявою, в якій просив призначити та виплатити пенсію без обмеження максимальним розміром. Проте, відповідач повідомив, що рішенням суду на останнього не покладався обов`язок щодо виплати пенсії без обмеження максимальним розміром в подальшому, крім цього зауважив, що таке обмеження не застосовувалось до пенсії позивача у 2022-2023 роках.

Не погодившись із такою відмовою відповідача, позивач звернувся до суду із цією позовною заявою.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.

Переглянувши матеріали адміністративної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги у їх сукупності, а також оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла наступних висновків.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, визначених законом.

Відповідно до статті 43 Закону України № 2262-XII (у редакції Закону України від 08.07.2011 № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», який набрав чинності з 01.10.2011), було передбачено, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням усіх передбачених законодавством надбавок, підвищень, додаткових виплат, індексації та інших доплат, за винятком окремих доплат особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Згідно з частиною другою Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 08.07.2011 № 3668-VI, у разі якщо внаслідок прийняття цього Закону розмір пенсії зменшується, її виплата здійснюється у раніше встановленому розмірі.

Крім того, законодавець визначив, що для осіб, яким пенсія була призначена до набрання чинності цим Законом і розмір якої перевищує встановлений максимальний рівень, виплата такої пенсії здійснюється без проведення індексації та без застосування інших механізмів підвищення до моменту, коли її розмір відповідатиме граничному рівню.

Разом з тим, Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, якими встановлювалося обмеження максимального розміру пенсії, визнано такими, що не відповідають Конституції України, а отже є неконституційними.

Відповідно до пункту 2 резолютивної частини зазначеного Рішення Конституційного Суду України, положення, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення цього Рішення.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що з 20.12.2016 частина сьома статті 43 Закону України № 2262-XII втратила чинність, а відтак правове регулювання не містить положення про обмеження пенсії максимальним розміром.

Разом з тим, Законом України від 06.12.2016 № 1774-VIII, який набрав чинності з 01.01.2017, було внесено зміни до частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, зокрема шляхом заміни слів щодо строку дії обмеження. Проте, як правильно зазначив суд першої інстанції, такі зміни були внесені до норми, яка на момент їх внесення вже втратила чинність у зв`язку з рішенням Конституційного Суду України, а тому не можуть вважатися такими, що відновлюють відповідне правове регулювання.

З урахуванням наведеного, буквальне та системне тлумачення положень законодавства дає підстави для висновку, що у Законі № 2262-XII відсутня чинна норма, яка б передбачала обмеження максимального розміру пенсії після 20.12.2016.

Відповідно до статті 1-1 Закону № 2262-XII зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, здійснюється виключно шляхом внесення змін саме до цього Закону та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», що також свідчить про неможливість застосування нечинних положень.

Отже, протягом 2017 року та у подальшому стаття 43 Закону № 2262-XII не містила положення щодо обмеження максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами.

Таким чином, внесені Законом № 1774-VIII зміни до норми, яка втратила чинність, не створюють правових підстав для обмеження пенсій.

Висновки суду першої інстанції з цього питання узгоджуються із усталеною практикою Верховного Суду, викладеною у постановах від 16.10.2018 у справі № 522/16882/17, від 31.01.2019 у справі № 638/6363/17, від 12.03.2019 у справі № 522/3049/17, від 15.04.2019 у справі № 522/16973/17, від 08.08.2019 у справі № 522/3271/17, від 10.10.2019 у справі № 522/22798/17, від 23.06.2020 у справі № 686/24928/16-а, від 09.02.2021 у справі № 1640/2500/18, від 21.12.2021 у справі № 120/3552/21-а та від 02.08.2022 у справі № 240/1369/21.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України суди зобов`язані враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі № 812/292/18 зазначила, що у випадку неоднозначного або множинного тлумачення норм права такі норми підлягають застосуванню на користь особи.

Верховний Суд у постанові від 02.08.2022 у справі № 240/1369/21, застосовуючи зазначений підхід, дійшов висновку про необхідність застосування норм спеціального Закону № 2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а не положень Закону № 3668-VI.

Як встановлено судом першої інстанції, відповідачем здійснено перерахунок пенсії позивача з 01.03.2022 та з 01.03.2023 із врахуванням індексації, однак при цьому фактична виплата пенсії була обмежена максимальним розміром.

Таким чином, відповідач, з одного боку, здійснив нарахування пенсії із урахуванням підвищень, а з іншого - безпідставно застосував обмеження її максимального розміру, що суперечить вимогам чинного законодавства.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що після 20.12.2016 спеціальний Закон № 2262-XII, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин, не містить положення щодо обмеження пенсії максимальним розміром.

Відповідно до частини другої статті 13 Закону № 2262-XII (у редакції, чинній на момент призначення пенсії позивачу) максимальний розмір пенсії не повинен перевищувати 90 відсотків відповідних сум грошового забезпечення, а для окремих категорій - 95 або 100 відсотків.

Як встановлено судом, при призначенні пенсії позивачу її розмір було визначено у розмірі 76 відсотків грошового забезпечення.

Подальші зміни до статті 13 Закону № 2262-XII, внесені Законом України від 27.03.2014 № 1166-VII, якими було зменшено граничний розмір пенсії до 70 відсотків, відбулися після призначення пенсії позивачу.

Водночас порядок перерахунку раніше призначених пенсій регулюється статтею 63 Закону № 2262-XII, яка не зазнала змін у зв`язку із прийняттям зазначеного Закону.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що зміни до статті 13 Закону № 2262-XII стосуються виключно порядку призначення пенсії, а не її перерахунку.

З огляду на те, що призначення та перерахунок пенсії є різними правовими процедурами, при перерахунку має застосовуватись відсоткове значення грошового забезпечення, яке діяло на момент призначення пенсії.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.04.2018 у справі № 686/12623/17.

Крім того, відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, якщо інше прямо не передбачено, що унеможливлює застосування змін, які погіршують становище особи, до правовідносин, що виникли раніше.

Таким чином, зміна граничного відсоткового розміру пенсії після її призначення не може бути підставою для зменшення розміру вже призначеної пенсії при її перерахунку.

Водночас суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що відповідач, здійснюючи перерахунок пенсії позивача, безпідставно застосував норми, які регулюють порядок призначення пенсії, а не її перерахунку, зокрема керувався положеннями підзаконного нормативного акта.

Відповідно до статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово наголошував на необхідності забезпечення підвищених гарантій соціального захисту для осіб, які проходили службу у військових формуваннях та правоохоронних органах, що обумовлено специфікою такої служби, пов`язаною з підвищеним ризиком та особливими вимогами.

Зокрема, у рішеннях від 06.07.1999 № 8-рп/99 та від 20.03.2002 № 5-рп/2002 зазначено, що держава повинна забезпечити належний рівень соціальних гарантій для цієї категорії осіб як під час проходження служби, так і після її завершення.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що досягнутий рівень соціальних гарантій не може бути звужений шляхом внесення змін до законодавства, а правовідносини щодо пенсійного забезпечення виникають на момент призначення пенсії.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 10.12.2013 у справі № 21-420а13.

З урахуванням встановлених у справі обставин суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про протиправність дій Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві щодо зменшення основного розміру пенсії позивачу з 76 % до 70 % відповідних сум грошового забезпечення.

У зв`язку з цим обґрунтованим є і висновок суду першої інстанції про необхідність зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачу виходячи з 76 % грошового забезпечення, починаючи з 01.02.2022 та з 01.02.2023, з урахуванням оновлених довідок, наданих Державною службою України з надзвичайних ситуацій від 05.12.2024 № 30-133/30 та від 13.02.2025 № 30-60/30, без застосування обмеження максимальним розміром пенсії.

Щодо позовних вимог у частині перерахунку пенсії з урахуванням індексації, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність спору у цій частині.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, відповідно до розрахунку пенсії за вислугу років загальний розмір пенсії позивача, нарахований з 01.03.2024, визначений із урахуванням індексації, доплат та підвищень, зокрема індексації за 2022, 2023 та 2024 роки.

Отже, індексація, передбачена постановами Кабінету Міністрів України № 118, № 168 та № 185, фактично була врахована при нарахуванні пенсії позивача, однак у зв`язку із застосуванням відповідачем обмеження максимального розміру пенсії не виплачувалась у повному обсязі, що свідчить про відсутність окремого спору щодо нарахування індексації як такої.

Стосовно позовних вимог у частині здійснення перерахунку пенсії з 2025 року без обмеження максимальним розміром, колегія суддів також погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає, зокрема, право на пенсійне забезпечення.

Частиною другою статті 64 Конституції України встановлено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку їх дії, водночас низка прав, у тому числі гарантованих статтею 46 Конституції України, не можуть бути обмежені.

Згідно зі статтею 3 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, у період дії воєнного стану допускається тимчасове обмеження окремих прав і свобод, визначених Конституцією України, однак право на соціальний захист до переліку таких прав не віднесено.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у період дії воєнного стану право на соціальний захист, гарантоване статтею 46 Конституції України, не підлягає обмеженню.

Відповідно до преамбули Закону України № 2262-XII держава гарантує особам, які мають право на пенсію за цим Законом, належний рівень пенсійного забезпечення, у тому числі шляхом перерахунку пенсій у зв`язку із підвищенням грошового забезпечення та надання інших соціальних гарантій.

Частинами першою та третьою статті 11 цього Закону встановлено, що законодавство у сфері пенсійного забезпечення зазначених осіб базується на Конституції України та складається із цього Закону, Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до них, а зміна умов і норм такого забезпечення здійснюється виключно шляхом внесення змін до цих законів.

Разом з тим, статтею 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» передбачено, що у період воєнного стану пенсії, розмір яких перевищує десять прожиткових мінімумів, виплачуються із застосуванням до суми перевищення відповідних коефіцієнтів.

Аналогічні положення містяться у постанові Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1, якою визначено порядок застосування таких коефіцієнтів залежно від розміру перевищення.

Водночас, як правильно зазначив суд першої інстанції, такі норми фактично встановлюють додаткові обмеження розміру пенсій, призначених на підставі Закону № 2262-XII, що суперечить положенням частини третьої статті 1-1 цього Закону, яка забороняє зміну умов пенсійного забезпечення інакше як шляхом внесення змін до спеціального закону.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що законом про Державний бюджет України не можуть вноситися зміни до інших законів або встановлюватися положення, які змінюють їх правове регулювання (рішення від 09.07.2007 № 6-рп/2007, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 30.11.2010 № 22-рп/2010).

Крім того, у рішенні від 28.08.2020 № 10-р/2020 Конституційний Суд України зазначив, що зміна обсягу прав і гарантій, визначених спеціальними законами, шляхом прийняття закону про Державний бюджет України є неприпустимою та суперечить Конституції України.

З урахуванням положень частини третьої статті 8 Конституції України, якою встановлено принцип прямої дії її норм, у разі колізії між нормами закону про Державний бюджет України та спеціального закону застосуванню підлягають норми спеціального закону.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення статті 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1.

Відповідно до частини четвертої статті 63 Закону № 2262-XII усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв`язку із підвищенням грошового забезпечення на умовах, у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України, при цьому у разі зменшення розміру пенсії внаслідок такого перерахунку зберігається раніше встановлений її розмір.

У постанові Верховного Суду від 12.11.2019 у справі № 826/3858/18 сформульовано правовий висновок про те, що саме стаття 63 Закону № 2262-XII визначає підстави та порядок перерахунку пенсій, а Кабінет Міністрів України наділений повноваженнями щодо встановлення умов, порядку та розмірів такого перерахунку, не змінюючи при цьому суті правового регулювання.

При цьому під умовами розуміються обставини, за яких виникає право на перерахунок, а під порядком - визначення послідовності та способу його здійснення.

Величина грошового забезпечення, як виплати, що є визначальною при перерахунку пенсії, встановлюється Кабінетом Міністрів України в межах повноважень щодо визначення розміру перерахунку пенсій. При цьому орган виконавчої влади не уповноважений та не вправі змінювати визначений Законом перелік складових грошового забезпечення, які встановлені статтею 43 Закону № 2262-XII.

Адже до повноважень Кабінету Міністрів України не входить зміна структури грошового забезпечення, а приводом для перерахунку пенсій є підвищення грошового забезпечення відповідних категорій, саме розмір якого, а не складові, можуть змінюватись Кабінетом Міністрів України.

Абзац 3 статті 11 Закону України № 2262-XII містить безумовне застереження, що зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Конституційний Суд України у рішенні від 13.05.2015 за № 4-рп/2015 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень частини третьої статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» наголосив на тому, що виключно Верховна Рада України шляхом прийняття законів визначає види грошового забезпечення для обчислення та перерахунку пенсій військовослужбовців та осіб, які мають право на пенсію за Законом, а Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення права осіб на пенсійне забезпечення, керуючись Конституцією та законами України.

Отже, зміна умов чи норм пенсійного забезпечення (зокрема, визначення видів грошового забезпечення для перерахунку пенсій) підзаконними нормативно-правовими актами є порушенням закону..

У постанові від 09.06.2022 у справі № 520/2098/19 Велика Палата Верховного Суду вказала, що відповідно до статті 7 КАС суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Таким чином, застосування при перерахунку пенсії, призначеної відповідно до Закону №2262-ХІІ, постанови Кабінету Міністрів України, якою змінюються умови та / чи норми пенсійного забезпечення, зокрема постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», є протиправним.

Що стосується безпосередньо можливості обмеження пенсії максимальним розміром (встановлення коефіцієнтів до відповідних сум перевищення), то в ухвалі від 06.02.2025 у справі № 520/909/25 Верховний Суд звернув увагу на те, що він неодноразово висловлював правову позицію щодо застосування норм права у спорах, пов`язаних з обмеженням максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону №2262-XII. Зокрема, у постановах від 16.12.2021 у справі № 400/2085/19, від 20.07.2022 у справі № 340/2476/21, від 25.07.2022 у справі № 580/3451/21, від 30.08.2022 у справі № 440/994/20, від 17.03.2023 у справі № 340/3144/21 та інших Верховний Суд дійшов висновку про те, що у правовідносинах щодо призначення та перерахунку пенсій відповідно до Закону №2262-XII норми зазначеного закону підлягають застосуванню з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, у зв`язку з чим будь-яке обмеження максимального розміру зазначених пенсій є протиправним.

Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України обмеження максимального розміру пенсії та призупинення виплати призначеної пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п`ятою статті 17 Конституції України, які зобов`язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканість України (абзац 10 підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень другого речення частини сьомої статті 43, першого речення частини першої статті 54 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб).

Таким чином, суд висновує, що відповідач зобов`язаний виплачувати позивачу пенсію без обмеження її максимальним розміром, зокрема і без застосування коефіцієнтів до відповідних сум перевищення, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану».

Обираючи належний та ефективний спосіб захисту прав позивача, колегія суддів погоджується з висновокм суду першої інстанції про необхідність зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити нарахування та виплату позивачу пенсії з 01.01.2025 без застосування понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», без обмеження максимальним розміром пенсії та з урахуванням раніше проведених виплат.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, надав їм належну правову оцінку та дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції

Згідно з приписами ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та прийнято судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи та обґрунтування апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, з огляду на що, рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2025 року- без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 частини п`ятої ст. 328 КАС України.

Суддя-доповідач В.О. Аліменко

Судді Н.В. Безименна

Т.Р. Вівдиченко