Постанова від 14 квітня 2026 р. у справі №620/2853/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/2853/25 Суддя (судді) першої інстанції: Соломко І.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Аліменка В.О.,

суддів Безименної Н.В., Вівдиченко Т.Р.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 травня 2025 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А:

До Чернігівського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 12.11.2024 №253150005042;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до страхового стажу позивача період військової служби в рф з 01.01.1992 по 11.11.1995 згідно військового квитка від 12.11.2007 НОМЕР_1 та призначити пенсію за віком з 06.11.2024.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 травня 2025 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фону у Львівській області від 12.11.2024 №253150005042.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період проходження військової служби 01.01.1992 по 11.11.1995 та повторно розглянути заяву від 06.11.2024 з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В решті позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішення, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позовних вимог.

Дану справу розглянуто в порядку письмового провадження, оскільки, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

За змістом частини першої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції має бути розглянута протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

За приписами частини другої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п`ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу.

Згідно з частиною четвертою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі.

Пунктом 1 статті 6, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17 липня 1997 року, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду, з метою забезпечення повного та всебічного розгляду справи, а також прийняття законного та обґрунтованого рішення з дотриманням процесуальних прав усіх учасників судового процесу, дійшла висновку про наявність підстав для продовження строку розгляду апеляційної скарги на розумний строк.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що Позивач є громадянином України, що підтверджується даними його паспорту.

06.11.2024 позивач звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком та надав у тому числі військовий квиток від 12.11.2007 НОМЕР_1 .

За результатами розгляду заяви позивача та поданих документів, ГУ ПФУ у Львівській області прийнято рішення від 12.11.2024 №253150005042 про відмову позивачу у призначення пенсії за відсутності необхідного страхового стажу. У вказаному рішення зазначено, що страховий стаж позивача становить 14 років 04 місяці 27 днів. До страхового стажу позивача не зараховано: період військової служби в РФ з 01.01.1992 по 11.11.1995, згідно військового квитка від 12.11.2007 НОМЕР_1 , оскільки відповідно до Закону України від 23.12.2022 «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на РРФСР по 31.12.1991.

Не погоджуючись з рішенням відповідача, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Переглянувши матеріали адміністративної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги у їх сукупності, а також оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла наступних висновків.

Колегія суддів зауважує, що рішення суду першої інстанції оскаржується тільки в частині задоволенох позовних вимог, а саме щодо незарахування до страхового стажу періоду проходження позивачем військової служби з 01.01.1992 по 11.11.1995.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, а також їх посадові особи зобов`язані діяти виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 46 Конституції України гарантовано право громадян на соціальний захист, що включає, зокрема, забезпечення у разі втрати працездатності, у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правовідносини у сфері пенсійного забезпечення регулюються Конституцією України, Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV.

Згідно з підпунктом «в» абзацу третього статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується, зокрема, військова служба незалежно від місця її проходження.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, а час її проходження зараховується до страхового стажу, стажу роботи, стажу за спеціальністю та стажу державної служби.

Як установлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивачем разом із заявою про призначення пенсії було подано військовий квиток, який містить відомості про проходження ним військової служби, зокрема із зазначенням періоду служби, найменування військової частини, займаної посади, дати зарахування та виключення зі списків особового складу.

Таким чином, військовий квиток є належним та допустимим доказом, що підтверджує проходження позивачем військової служби у спірний період.

Посилання відповідача на припинення участі російської федерації в Угоді від 13.03.1992 як на підставу для незарахування відповідного періоду служби, колегія суддів вважає необґрунтованими.

Відповідно до частини другої статті 4 Закону України №1058-IV, у разі якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені національним законодавством, застосуванню підлягають норми такого міжнародного договору.

Суд першої інстанції правильно врахував, що Україна була учасником багатосторонньої Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, положення якої поширювалися на відповідні правовідносини та передбачали взаємне визнання документів, необхідних для призначення пенсії.

Водночас, хоча Україною прийнято рішення про вихід із зазначеної Угоди, що набрало чинності у 2023 році, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із принципу незворотності дії нормативно-правових актів у часі.

Зазначений принцип, закріплений у статті 58 Конституції України та роз`яснений у рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99, передбачає, що дія нормативно-правового акта поширюється на правовідносини, які виникли під час його чинності.

Отже, оскільки на момент проходження позивачем військової служби у спірний період зазначена Угода була чинною, її положення підлягали застосуванню, а подані позивачем документи - врахуванню при визначенні його страхового стажу.

За таких обставин, неврахування відповідачем періоду проходження позивачем військової служби з 01.01.1992 по 11.11.1995 є безпідставним.

З урахуванням наявних у матеріалах справи доказів, зокрема записів у військовому квитку, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що зазначений період підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність рішення відповідача в цій частині та необхідність його скасування, оскільки воно порушує право позивача на належне пенсійне забезпечення.

Доводи апеляційної скарги не спростовують зазначених висновків суду першої інстанції, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування рішення суду не вбачається.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції

Згідно з приписами ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та прийнято судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи та обґрунтування апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, з огляду на що, рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області - залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 травня 2025 року- без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 частини п`ятої ст. 328 КАС України.

Суддя-доповідач В.О. Аліменко

Судді Н.В. Безименна

Т.Р. Вівдиченко