Постанова від 14 квітня 2026 р. у справі №640/1649/22 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/1649/22 Суддя (судді) першої інстанції: Черникова А.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Аліменка В.О.,

суддів Безименної Н.В., Вівдиченко Т.Р.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дії, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просила:

- визнати протиправним зменшення з 90 % до 88% відповідачем з 1 червня 2016 року довічного утримання судді у відставці та зобов`язання поновити порушене право перерахувавши довічне утримання судді у відставці виходячи з 90 % суддівської винагороди відповідного працюючого судді;

- визнати протиправною відмову в проведенні перерахунку щомісячного довічного грошового утримання, зобов`язавши Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві провести перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 1 січня 2020 року згідно із Довідкою Донецького апеляційного суду від 11 січня 2020 року № 311-14/33/2020 та з 19 лютого 2020 року із довідкою Донецького апеляційного суду від 3 березня 2020 року за № 311-14/145/2020 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та здійснити виплати з урахуванням фактично сплачених сум.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що рішенням управління Пенсійного фонду України у Ворошиловському районі м. Донецька від 31 грудня 2010 року вона була взята на облік з призначенням довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 90 % заробітної плати відповідно працюючого судді відповідно ст. 8 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та Закону України «Про статус суддів» 1992 року.

На час звільнення та взяття на облік ПФУ її стаж роботи на посаді судді складав 24 роки 6 місяців, а стаж, який давав право на відставку 29 років 8 місяців, з яких 3 роки 3 місяці була включена робота на посаді слідчого в лавах МВС і 1 рік 11 місяців очного навчання в юридичному інституті.

У зв`язку з бойовими діями в Донецькій області, вона з 1 листопада 2014 року перебувала на обліку в Пенсійному фонді м. Суми, з 6 травня 2015 року перебуває на обліку в Головному управлінні ПФУ Солом`янському районі м. Києва.

Про зниження розміру з 90 % до 88 % суддівської винагороди позивачу стало відомо в серпні 2019 року, дізнавшись що ще у червні 2016 року за її зверненням про перерахунок грошового утримання судді у відставці відповідно до довідки апеляційного суду про підвищення заробітної плати, відповідач зменшив його до 88%, про що не повідомив позивача.

1 серпня 2021 року з листа відповідача їй стало відомо, що стаж роботи на посаді слідчого МВС не давав право на відставку, оскільки суперечить п. 4 ст. 43 діючого на той час Закону України «Про статус суддів» від 15.12.1992 № 2862-ХІІ. Вважає, що відповідач неправомірно зменшив розмір суддівської винагороди з 90% до 88%.

Окрім того, позивач зазначила, що 10 березня 2020 року звернулась до управління Пенсійного фонду України в Солом`янському районі м. Києва із заявою про перерахунок пенсії з 1 січня 2020 року за довідкою від 11 січня 2020 року та 19 лютого 2020 року довічного грошового утримання судді у відставці на підставі рішення Конституційного Суду України за довідкою від 3 березня 2020 року. Останню відповідь відповідача позивач отримала у серпні 2021 року, якою їй було відмовлено у перерахунку довічного грошового утримання за відповідними довідками.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Киві щодо зменшення з 90 % до 88% довічного утримання судді у відставці ОСОБА_1 з 1 червня 2016 року.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Киві поновити порушене право ОСОБА_1 , яким перерахувати довічне утримання судді у відставці виходячи з 90 % суддівської винагороди з 1 червня 2016 року.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві № 122 від 29 квітня 2020 року (О/р № 865784/87) «Про пенсійне забезпечення гр. ОСОБА_1 » про відмову у перерахунку довічного грошового утримання судді.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві провести перерахунок та здійснити виплату ОСОБА_2 довічного грошового утримання судді у відставці відповідно до довідки виданої Донецьким апеляційним судом від 3 березня 2020 року за № 311-14/145/2020 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, починаючи з 19 лютого 2020 року, з урахуванням фактично виплачених сум.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що підстави для здійснення спірного перерахунку пенсії відсутні.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

За змістом частини першої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції має бути розглянута протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

За приписами частини другої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п`ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу.

Згідно з частиною четвертою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі.

Пунктом 1 статті 6, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17 липня 1997 року, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду, з метою забезпечення повного та всебічного розгляду справи, а також прийняття законного та обґрунтованого рішення з дотриманням процесуальних прав усіх учасників судового процесу, дійшла висновку про наявність підстав для продовження строку розгляду апеляційної скарги на розумний строк.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи, що Позивач є громадянкою України.

Позивач була звільнена з посади судді Донецького апеляційного суду у зв`язку з поданням про відставку відповідно до постанови Верховної Ради України 7 жовтня 2010 року № 2596-VI.

З 31 грудня 2010 року позивач перебувала на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Ворошиловському районі м. Донецька та отримувала щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, виходячи із суддівської винагороди судді в розмірі 90% заробітної плати відповідно до ст. 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» 15 грудня 1992 року № 2862-XII 1992 року.

У зв`язку з переїздом до м. Суми, позивач перебувала на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Суми з 1 листопада 2014 року, розмір довічного грошового утримання позивача у відставці був обчислений з розрахунку 90 % заробітної плати.

На підставі заяви від 6 травня 2015 року позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві (Солом`янський район).

21 червня 2016 року позивач звернулась із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про перерахунок довічного грошового утримання з 8 червня 2016 року.

З 8 червня 2016 року що під час перерахунку грошового утримання відповідно до довідки Донецького апеляційного суду від 16 червня 2016 року про заробітну плату, відповідачем була зменшена частина відсотку для розрахунку з 90 % до 88 % від заробітної плати.

Як зазначає відповідач у відзиві, позивач зверталась до Пенсійного управління за зверненнями ВЕБ-26002-Ф-С-20-023777, ВЕБ-26002-Ф-С-20-023625, ВЕБ-26002-Ф-С-20-023600, які зареєстровані в Головному управлінні 4 травня 2020 року № 10574/С-2600-20, 4 травня 2020 року № 10625/С-2600-20, 5 травня 2020 року № 10681/С-2600-20.

Листом від 29 липня 2021 року за вих.№19802-19346/С-02/8-2600/21, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві на її неодноразові звернення направили відповіді листи від 14 травня 2020 року за вих.№9671-10574/С-02/8-2600-20 та від 29 квітня 2020 року за вих.№2600-0310-8/52297.

Листом від 14 травня 2020 року за вих. №9671-10574/С-02/8-2600-20, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило позивача, що вона перебуває на обліку в управлінні (Солом`янський район) та отримує довічне грошове утримання, розмір якого обчислено відповідно до Закону України «Про судоустрій та статус суддів», як внутрішньо переміщена особа. Довічне грошове утримання призначено з 31 грудня 2010 року.

При проведенні перерахунку пенсії відповідно до заяви позивача від 8 червня 2016 року, було виявлено помилку в частині визначення відсотку для розрахунку пенсії, та з 8 червня 2016 року перерахунок пенсії позивача був проведений з розрахунку 88% від заробітку.

Листом від 29 квітня 2020 року за вих.№2600-0310-8/52297 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило позивача, що за її заявою від 10 березня 2020 року про перерахунок пенсії, до якої додані довідки від 11 січня 2020 року №311-14/33/2020 про розмір суддівської винагороди, який визначений станом на 1 січня 2020 року, та від 3 березня 2020 року № 311-14/145/2020 про розмір суддівської винагороди, визначений станом на 18 лютого 2020 року, які видані Донецьким апеляційним судом, відсутні підстави для перерахунку, оскільки відповідно до норм ст. 142 Закону України «Про судоустрій та статс суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIІІ розмір складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді після 18 лютого 2020 року не змінювався.

В позовній заяві позивач зазначає, що при отриманні листа від 29 липня 2021 року за вих.№19802-19346/С-02/8-2600/21, 12 серпня 2021 року вона звернулась до Донецького окружного адміністративного суду із даним позовом.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 5 жовтня 2021 року адміністративна справа № 200/10474/21 за позовом позивачки до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві була передана за підсудністю до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києві від 17 грудня 2021 року позовна заява позивачки була повернута позивачу у зв`язку з не усуненням недоліків позовної заяви.

11 січня 2022 року позивач повторно звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва із даним позовом.

10 березня 2020 року при отриманні довідок, виданих Донецьким апеляційним судом №311-14/33/2020 від 11 січня 2020 року та №311-14/145/2020 від 03 березня 2020 року про розмір суддівської винагороди для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці позивач зверталась із заявою до відповідача для здійснення перерахунку. Зазначені довідки були видані на підставі Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 2 червня 2016 року.

В матеріалах справи, разом із позовом, позивачем надані аналогічні довідки №311-16/122/21 від 9 липня 2021 року та №311-16/123/2021 від 9 липня 2021 року.

Згідно з довідкою про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці №311-16/123/2021 від 9 липня 2021 року, яка видана Донецьким апеляційним судом, станом на 01.01.2020 суддівська винагорода, яка враховується при призначенні/перерахунку щомісячного довічного грошового утримання як судді у відставці складає 60695,25 грн, у тому числі: - посадовий оклад- 34683,00 грн.; доплата за вислугу років (60%) 20809,80 грн; - надбавка за почесне звання «Залужений юрист України» (15%) 5 202,45 грн. Довідка видана на підставі Закону України «Про судоустрій та статус суддів України від 02.06.2016, Рішення конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року №2-р/2020.

Згідно з довідкою про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці №311-16/122/21 від 9 липня 2021 року, яка видана Донецьким апеляційним судом, станом на 18.02.2020 суддівська винагорода, яка враховується при призначенні/перерахунку щомісячного довічного грошового утримання як судді у відставці складає 202317,50 грн, у тому числі: - посадовий оклад - 115 610,00 грн; доплата за вислугу років (60%) 69 366,00 грн; - надбавка за почесне звання «Залужений юрист України» (15%) 17341,50. Довідка видана на підставі Закону України «Про судоустрій та статус суддів України від 02.06.2016, Рішення конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020.

Рішенням № 122 від 29 квітня 2020 року, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (О/р № 865784/87) відмовило ОСОБА_1 у перерахунку щомісячного грошового утримання судді у відставці за її заявою від 10 березня 2020 року. Підстава відмови: на дату звернення позивача із заявою про перерахунок чинними були положення пункту 25 розділу ХІІ Закону України «Про судоустрій та статс суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIІІ, у зв`язку з чим відповідачем не проведений перерахунок відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 133 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI.

Розглядаючи дану справу в межах доводів апеляційної скарги та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду виходить з такого.

Передусім слід зазначити, що суд першої інстанції правильно визначився із застосовним матеріальним правом, обґрунтовано виходячи з того, що норми матеріального права підлягають застосуванню в редакції, чинній саме на момент виникнення спірних правовідносин, що повністю відповідає загальновизнаним принципам дії законів у часі, а також усталеній судовій практиці.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, на момент виходу позивача у відставку та призначення їй щомісячного довічного грошового утримання діяв Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII), норми якого й підлягають застосуванню при вирішенні даного спору.

Відповідно до частини першої статті 137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII від 02.06.2016 до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посадах суддів судів України, арбітрів (суддів) арбітражних судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів, суддів Конституційного Суду України, членів Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, а також суддів та арбітрів у відповідних органах колишнього СРСР та союзних республік.

Разом із тим, як обґрунтовано зазначив суд першої інстанції, законодавче регулювання цього питання зазнало подальших змін, зокрема 05 серпня 2018 року, коли на підставі Закону України №2509-VIII від 12.07.2018 статтю 137 Закону №1402-VIII було доповнено частиною другою, відповідно до якої до стажу роботи на посаді судді також підлягає зарахуванню стаж (досвід) професійної діяльності, вимоги до якого визначені законом та який надає право для призначення на посаду судді. Вказана норма має принципове значення для правильного вирішення даного спору, що також було належним чином враховано судом першої інстанції.

Крім того, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що стаж роботи суддів, призначених чи обраних на посаду до набрання чинності Законом №1402-VIII, має визначатися відповідно до законодавства, яке діяло на момент їх призначення, що прямо передбачено як положеннями самого Закону №1402-VIII, так і змінами, внесеними Законом України «Про Вищу раду правосуддя» №1798-VIII, яким було доповнено Прикінцеві та перехідні положення відповідною нормою.

Суд першої інстанції також обґрунтовано звернув увагу на те, що до набрання чинності Законом №1402-VIII правовідносини у відповідній сфері регулювалися Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року №2453-VI, а ще раніше - Законом України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 року №2862-ХІІ, положення яких підлягають врахуванню з огляду на принцип збереження раніше набутого стажу.

Так, відповідно до норм зазначених законів, до стажу роботи, що дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання, за певних умов зараховувався, окрім роботи на посаді судді, також час роботи на посадах прокурорів і слідчих, за умови наявності стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, позивач має достатній стаж роботи на посаді судді, що перевищує 10 років, а тому період її роботи на посаді слідчого з 1 серпня 1981 року по 6 листопада 1984 року підлягає зарахуванню до відповідного стажу, що дає право на відставку та визначення розміру довічного грошового утримання.

Крім того, суд першої інстанції обґрунтовано врахував і той факт, що до такого стажу також підлягає зарахуванню період навчання позивача у Харківському юридичному інституті ім. Ф.Е. Дзержинського, що узгоджується із вимогами законодавства, яке діяло на момент її призначення на посаду судді.

Дослідивши надані докази, зокрема трудову книжку та інші матеріали справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про протиправність дій Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо неврахування зазначених періодів при визначенні стажу позивача, з чим повністю погоджується і суд апеляційної інстанції.

Відтак, висновок суду першої інстанції про необхідність здійснення перерахунку довічного грошового утримання позивача виходячи із 90 % суддівської винагороди, починаючи з 1 червня 2016 року, є законним, обґрунтованим та таким, що відповідає встановленим обставинам справи.

Що стосується позовних вимог у частині перерахунку щомісячного довічного грошового утримання з 1 січня 2020 року, то апеляційний суд зазначає наступне.

Суд першої інстанції обґрунтовано проаналізував положення Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII, зокрема пункти 23, 24 та 25, а також зміни, внесені Законом України №193-IX, та дійшов правильного висновку щодо правового значення Рішення Конституційного Суду України від 18.02.2020 №2-р/2020, яким пункт 25 було визнано неконституційним.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що з моменту ухвалення зазначеного рішення Конституційного Суду України, тобто з 18 лютого 2020 року, а фактично з наступного дня - 19 лютого 2020 року, змінився правовий режим регулювання спірних правовідносин, оскільки відповідні норми втратили чинність і більше не підлягали застосуванню.

Відповідно, саме з цієї дати у позивача виникло право на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання відповідно до положень Закону №1402-VIII без застосування обмежень, які містилися у неконституційній нормі.

Також суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що підставою для перерахунку довічного грошового утримання є зміна розміру суддівської винагороди, зокрема її складових, що повністю узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у численних постановах, у тому числі у зразковій справі №620/1116/20.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві від 29 квітня 2020 року №122, яким позивачу було відмовлено у здійсненні відповідного перерахунку.

Так само правильним є і висновок суду першої інстанції про необхідність зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі відповідної довідки, починаючи саме з 19 лютого 2020 року, з урахуванням уже виплачених сум.

Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, не містять посилань на нові обставини чи докази, які не були предметом дослідження, та фактично зводяться до переоцінки встановлених судом обставин і неправильного тлумачення норм матеріального права.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, є законним і обґрунтованим, а підстави для його скасування чи зміни відсутні.

Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення позову.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції

Згідно з приписами ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та прийнято судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи та обґрунтування апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, з огляду на що, рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві - залишити без задоволення, а рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5ст.328 КАС України.

Суддя-доповідач В.О. Аліменко

Судді Н.В. Безименна

Т.Р. Вівдиченко