Постанова від 15 квітня 2026 р. у справі №754/16658/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 754/16658/25 Суддя (судді) першої інстанції: Коваленко І.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Оксененка О.М.,

суддів: Черпака Ю.К.,

Штульман І.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 07 листопада 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Деснянського районного суду міста Києва з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції, в якому просив: визнати протиправною та скасувати постанову серії ЕНА №5864218 від 04 жовтня 2025 року у справі про адміністративне правопорушення, якою на позивача було накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1190,00 грн за правопорушення, передбачене частиною першою статті 121-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Позов обґрунтовано тим, що позивач є інвалідом війни 2 групи, тому у нього відсутній обов`язок укладати договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 07 листопада 2025 року - у задоволенні позовних вимог - відмовлено.

В апеляційній скарзі, позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги - задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що позивач рухався в стані крайньої необхідності в пошуках медзакладу, коли його було зупинено поліцейськими, при цьому він не мав можливості скористатись правничою допомогою, оскільки спірну постанову було винесено на місці скоєння адміністративного правопорушення, що свідчить про протиправність оскаржуваної постанови.

Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, 04 жовтня 2025 року о 13:39:00 сержант поліції Мороз Богдан Михайлович виніс постанову серії ЕНА № 5864218, відповідно до якої на позивача було накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у сумі 1190,00 грн за правопорушення, передбачене частиною першою статті 121-3 КУпАП.

Підставою для прийняття спірної постанови слугувало те, що позивач 04.10.2025 о 13 год. 24 хв. у м. Києві, на мосту Північному, керував транспортним засобом без чинного страхового поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів або без чинного внутрішнього електронного договору обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, при цьому водій керував незареєстрованим транспортним засобом в уповноваженому органі МВС, а також без номерного знака, чим порушив п. 2.9 «в» Правил дорожнього руху України.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки за наявними у матеріалах справи доказами, рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 121-3 КУпАП (керування або експлуатація транспортного засобу без номерного знака) є правомірним, що свідчить про наявність підстав для застосування адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Закон України «Про дорожній рух» регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов`язки і відповідальність суб`єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об`єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та об`єднань).

Згідно статті 14 вказаного Закону учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів.

До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, погоничі тварин.

Учасники дорожнього руху зобов`язані, у тому числі, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306.

Відповідно до п. 1.1 Правил дорожнього руху ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.

Пунктом 1.3 вказаних Правил закріплено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

Згідно п. 1.9 Правил дорожнього руху, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Правилами дорожнього руху встановлено, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі, зокрема:

- чинний страховий поліс (страховий сертифікат «Зелена картка») про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів або чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса (на електронному або паперовому носії), відомості про який підтверджуються інформацією, що міститься в єдиній централізованій базі даних, оператором якої є Моторне (транспортне) страхове бюро України. Водії, які відповідно до законодавства звільняються від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі відповідні підтвердні документи (посвідчення) (підпункт «ґ» пункту 2.1);

У свою чергу, відповідно до пункту 2.4 Правил дорожнього руху на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також:

а) пред`явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1;

б) дати можливість перевірити номери агрегатів і комплектність транспортного засобу;

в) дати можливість оглянути транспортний засіб відповідно до законодавства за наявності на те законних підстав, у тому числі провести з використанням спеціальних пристроїв (приладів) зчитування інформації із самоклейної мітки радіочастотної ідентифікації про проходження обов`язкового технічного контролю транспортним засобом, а також перевірку технічного стану транспортних засобів, які відповідно до законодавства підлягають обов`язковому технічному контролю.

Аналогічні положення закріплені і в статті 16 Закону України «Про дорожній рух», згідно якої водій зобов`язаний мати, зокрема при собі та на вимогу поліцейського, а водії військових транспортних засобів - на вимогу посадових осіб військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, пред`являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Відтак, з аналізу вищевказаних норм вбачається, що законодавством визначено перелік випадків, коли працівник поліції має право вимагати, а водій зобов`язаний надати посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб та страховий поліс для перевірки.

Частиною першою статті 126 КУпАП визначено, що керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена картка»), - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

З матеріалів справи вбачається, що позивач є інвалідом другої групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни згідно посвідчення серії НОМЕР_1 , видане 27.02.2020.

У свою чергу, підпунктом 13.1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 (в редакції станом на 17.11.2024) передбачено, що учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності та особи з інвалідністю внаслідок війни, що визначені законом, особи з інвалідністю I групи, які особисто керують належними їм транспортними засобами, а також особи, що керують транспортним засобом, належним особі з інвалідністю I групи, у її присутності, звільняються від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України. Відшкодування збитків від дорожньо-транспортної пригоди, винуватцями якої є зазначені особи, проводить МТСБУ у порядку, визначеному цим Законом.

Крім того, у відповідності до підпункту «в» пункту 2.9 Правил дорожнього руху водієві забороняється: керувати транспортним засобом, не зареєстрованим в уповноваженому органі МВС, або таким, що не пройшов відомчу реєстрацію в разі, якщо законом встановлена обов`язковість її проведення, а також без номерного знака.

Згідно з абзацом першим та другим пункту 7 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 №1388, визначено, що: власники транспортних засобів та особи, що експлуатують такі засоби на законних підставах, або їх представники (далі - власники) (крім суб`єктів господарювання, що придбали транспортний засіб, який перебував на державній реєстрації, для його подальшого продажу) зобов`язані зареєструвати (перереєструвати) транспортні засоби протягом 10 діб після придбання (одержання) або митного оформлення, або тимчасового ввезення на територію України, або виникнення обставин, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів.

Експлуатація транспортних засобів, що не зареєстровані (не перереєстровані) в сервісних центрах МВС та без номерних знаків, що відповідають вимогам, установленим МВС, а також ідентифікаційні номери складових частин яких не відповідають записам у реєстраційних документах або знищені чи підроблені, забороняється.

У свою чергу, адміністративна відповідальність за частиною першою статті 121-3 КУпАП настає за керування або експлуатацію транспортного засобу без номерного знака, з номерним знаком, що не належить цьому засобу або не відповідає встановленим зразкам або вимогам, з номерним знаком, закріпленим у невстановленому для цього місці, перевернутим чи неосвітленим, закритим іншими предметами (в тому числі прозорими), з нанесенням покриття або застосуванням матеріалів, що перешкоджають чи ускладнюють його ідентифікацію, забрудненим номерним знаком, якщо така забрудненість не дає можливості чітко визначити символи або буквено-числову комбінацію номерного знака з відстані двадцяти метрів, а так само вчинення інших дій, спрямованих на умисне приховування номерного знака.

Отже, адміністративним правопорушенням за правилами частини першої статті 121-3 КУпАП визнається, зокрема, керування або експлуатація транспортного засобу без номерного знака.

У той же час, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів (п.1 статті 247 КУпАП).

Відповідно, стаття 72 КАС України передбачає, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Отже, фактичні дані, на основі яких встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи у його вчиненні та інші обставини, встановлюються, зокрема, показаннями технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, іншими визначеними законодавством доказами.

У відповідності до статті 31 Закону України «Про Національну поліцію» поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису.

Статтею 40 вказаного Закону встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою:

1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб;

2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.

У даному випадку, для підтвердження порушення позивачем Правил дорожнього руху відповідач, відповідно до статті 251 КУпАП, мав би надати, зокрема, відеозапис події, із відповідною фіксацією вчиненого правопорушення тощо.

Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що позивач 04.10.2025 о 13 год. 24 хв. у м. Києві, на мосту Північному, керував транспортним засобом без чинного страхового поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів або без чинного внутрішнього електронного договору обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, при цьому водій керував незареєстрованим транспортним засобом в уповноваженому органі МВС, а також без номерного знака, чим порушив п. 2.9 «в» Правил дорожнього руху України.

Слід зазначити, що на обов`язок та важливість доведення саме відповідачем як суб`єктом владних повноважень правомірності винесення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, правомірності та законності прийнятої постанови вказує Верховний Суд у постановах від 24 квітня 2019 року (справа №537/4012/16-а), від 17.07.2019 (справа №295/3099/17).

У свою чергу, відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Саме по собі описання адміністративного правопорушення у оскаржуваній постанові не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.

При цьому, приписами частини третьої статті 283 КУпАП чітко передбачено імперативний обов`язок відповідача щодо зазначення технічного засобу яким здійснено фото або відеозапис у постанові по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.

На підтвердження факту вчинення адміністративного правопорушення, відповідачем надано відеозапис з нагрудної камери БК 470645, у відповідності до якого:

12:51:01 - водій транспортного засобу д.н.з. НОМЕР_2 повідомив поліцейського, що відбулася ДТП, а саме водій транспортного засобу який рухався позаду нього не витримав безпечної дистанції та здійснив зіткнення з його транспортного засобу;

12:52:19 - поліцейський запитав у позивача «чи визнає він свою вину?». позивач відповів «Суд буде приймати рішення»;

12:52:49 - зафіксовано, що на мотоциклі відсутній номерний знак;

12:52:50 - позивач надав поліцейському посвідчення водія;

12:54:01 - позивач повідомив, що мотоцикл новий, куплений в салоні, документи направлені в МРЕО;

12:54:36 - поліцейський запропонував позивачу надати пояснення;

14:05:25 - поліцейський повідомив позивачу, що відносно нього складено протокол за статтею 124 КУпАП, оголосив протокол (14:06:27), позивач підписав цей протокол (14:07:45);

14:08:03 - поліцейський повідомив позивача, що відносно нього винесено постанову за частиною першою статті 121-3 КУпАП. Позивач повідомив поліцейському, що він не зобов`язаний мати поліс, оскільки він є інвалідом війни. Щодо відсутності реєстрації та номерного знака позивач повідомив, що транспортний засіб тільки куплений у салоні, продавець направив документи до МРЕО, а йому необхідно перегнати транспортний засіб з салону;

14:08:34 - поліцейський оголосив позивачу постанову та порядок її оскарження.

Зазначене спростовує доводи апелянта щодо порушення поліцейським його прав стосовно неналежного розгляду справи про адміністративне правопорушення.

У свою чергу, у відповідності до пункту 7 оскаржуваної постанови зазначено, що до неї додається відео з Бк470645.

Таким чином, спірна постанова містить посилання на вказаний відеозапис, на підставі яких поліцейським зроблено висновок про вчинення позивачем інкримінованого позивачу правопорушення.

При цьому, позивачу права за статтею 268 КУпАП та строк оскарження за статтею 289 КУпАП роз`яснено, про що позивач розписався у графі 8 оскаржуваної постанови.

Доводи позивача про те, що йому необхідно було перегнати транспортний засіб з салону, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки факт придбання транспортного засобу в салоні не звільняє позивача від виконання Правил дорожнього руху, які забороняють керувати транспортним засобом без номерних знаків без будь-яких виключень.

Так, 25 вересня 2025 року позивач придбав у ПП ОСОБА_2 мотоцикл - KV Renegade 250 згідно договору купівлі-продажу № 4175 від 25.09.2025.

Відповідно до довідки директора магазину від 27.09.2025 повідомлено, що документи були направлені на отримання тимчасових (червоних) до сервісного центру МВС для постановки на облік мотоцикла на покупця ОСОБА_1 .

Таким чином, мотоцикл був придбаний ще 25 вересня 2025 року, а правопорушення вчинено 04 жовтня 2025 року.

Суд апеляційної інстанції критично оцінює довідку від 27.09.2025, видану директором магазину Мотосалону «Мотого» ОСОБА_2 , оскільки вона не стосується предмета доказування у справі та не містить відомостей, які мають значення для встановлення обставин керування позивачем транспортним засобом без номерного знака.

При цьому, в рішенні Конституційного Суду України від 26 травня 2015 року №5-рп/15 зазначено, що у статті 258 КУпАП визначено випадки, коли протокол про вчинення адміністративного правопорушення не складається, а адміністративне стягнення накладається і стягується на місці вчинення правопорушення, якщо особа не оспорює допущеного нею порушення і адміністративного стягнення, що на неї накладається, а розмір штрафу не перевищує передбаченого у Кодексі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Перелік адміністративних правопорушень, за які адміністративні стягнення накладаються на місці їх вчинення, є вичерпним і може бути змінений лише законом.

Скорочене провадження у справах про зазначені адміністративні правопорушення передбачає, зокрема, фіксацію адміністративного правопорушення і накладання адміністративного стягнення на правопорушника безпосередньо на місці його вчинення. Застосування посадовою особою процедури скороченого провадження в інших випадках, які не визначені законом, тобто розгляд справи про адміністративне правопорушення безпосередньо на місці його вчинення, а не за місцезнаходженням органу, уповноваженого законом розглядати справу про таке правопорушення, призводить до порушення процесуальних прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, закріплених у статтях 257, 268, 277, 278, 279, 280 Кодексу.

Однак, зміни щодо переліку тих правопорушень, за які адміністративні стягнення накладаються на місці їх вчинення були внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху» від 14 липня 2015 року № 596-VIII, яким статтю 258 КУпАП доповнено частиною другою такого змісту: «Протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі».

Тобто, законодавець доповнив існуючий перелік тими правопорушеннями, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції.

При цьому, рішення Конституційного Суду України від 26 травня 2015 року № 5-рп/2015, ухвалено до внесення відповідних змін до статті 258 КУпАП, а тому не може бути застосовано до спірних правовідносин.

Таким чином, у випадку виявлення ознак адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтею 121-3 КУпАП, складення протоколу про адміністративне правопорушення не вимагається, а постанова у справі про адміністративне правопорушення (за наявності відповідних підстав) виноситься безпосередньо на місці вчинення правопорушення посадовою особою органу (підрозділу) Національної поліції.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року у справі № 127/16456/16-а та від 18 листопада 2019 року у справі №158/1820/16-а, від 21 листопада 2019 року у справі №522/22180/16-а.

Отже, працівники підрозділів Національної поліції мають право виносити постанови у справах про адміністративні правопорушення з порушення Правил дорожнього руху (стаття 121-3 КУпАП) на місці вчинення такого правопорушення.

Доводи скаржника щодо незабезпечення йому можливості скористатися правовою допомогою, подавати докази та заявляти клопотання є помилковими, оскільки у відповідності до наявного відеозапису вбачається, що під час розгляду справи позивачу не перешкоджали у висловленні своєї позиції чи заявленні клопотань. Позивач активно спілкувався з поліцейськими, надавав пояснення, однак не заявляв жодних клопотань, у тому числі щодо користування правовою допомогою.

Отже, оскільки суть адміністративного правопорушення, вчиненого позивачем, підтверджується належними та допустимими доказами, що в сукупності є підставою для визнання оскарженої постанови про адміністративне правопорушення щодо позивача за вчинення адміністративного правопорушення неправомірною.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Сама незгода позивача щодо його притягнення до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 121-3 КУпАП не є підставою для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення та звільнення від адміністративної відповідальності.

При цьому, матеріали справи не містять жодних доказів, які б свідчили про відсутність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбачених частиною першою статті 121-3 КУпАП, а доводи позивача не спростовують висновки поліцейського.

Вказане у сукупності з урахуванням всіх зібраних матеріалів, в достатній мірі підтверджує наявність в діях позивача ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статтею 121-3 КУпАП.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини в справі «O'Halloran and Francis v. the United Kingdom» будь-хто, хто вирішив володіти чи керувати транспортним засобом, знав, що таким чином він піддає себе режиму регулювання, котрий застосовується, оскільки визнавалося, що володіння і користування транспортним засобом може потенційно завдати серйозної шкоди. Можна вважати, що ті, хто вирішив володіти та керувати транспортними засобами, погодилися на певну відповідальність та обов`язки.

Тобто, водій при керуванні мотоциклом зобов`язаний, в першу чергу, дотримуватись вимог Правил дорожнього руху України.

Отже, висновок суду попередньої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову є правильним та таким, що відповідає приписам законодавства, якими врегульовано спірні правовідносини.

Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують докази, досліджені та перевірені в суді першої інстанції та не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.

Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.

За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242, 250, 272, 286, 308, 310, 311, 315, 316, 321 КАС України суд,

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 07 листопада 2025 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О.М. Оксененко

Судді Ю.К. Черпак

І.В. Штульман