Постанова від 15 квітня 2026 р. у справі №640/12087/21 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/12087/21 Суддя (судді) першої інстанції: Кондратюк Юлія Степанівна

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Оксененка О.М.,

суддів: Кобаля М.І.,

Штульман І.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства оборони України, в якому просив:

- визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови у виплаті одноразової грошової допомоги;

- зобов?язати Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення та виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_2 , згідно Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» з урахуванням права позивача на отримання одноразової грошової допомоги як інваліду ІІ групи у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01.01.2020, виходячи із розміру одноразової грошової допомоги на дату встановлення II групи інвалідності (21.07.2020);

- встановити судовий контроль за виконанням судового рішення та зобов?язати Міністерство оборони України подати у місячний строк звіт про виконання судового рішення.

Заявлені вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем протиправно відмовлено у задоволенні клопотання про виплату йому одноразову грошову у зв`язку із встановленням другої групи інвалідності.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2025 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що положення про те, що у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності, виплата одноразової грошової допомоги є неконституційними, тому наявні підстави для скасування спірного рішення.

У відзиві на апеляційну скаргу Міністерство оборони України зазначає про те, що позивач проходив строкову військову службу до жовтня 1989 року, а інвалідність ІІ групи позивачу встановлена понад трьох місячний строк після звільнення з військової служби, а саме 21.07.2020, тому він не набув права на отримання зазначеної допомоги відповідно до вимог Закону № 2011-XII.

На думку відповідача, зміна групи інвалідності з ІІІ на ІІ у позивача відбулась через 4 роки та 5 місяців, тобто понад дворічний термін тому він не має права на отримання одноразової грошової допомоги.

Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 проходив військову службу з 16.11.1987 по 10.10.1989, у тому числі приймав участь у бойових діях на території Афганістану з 05.05.1988 по 14.08.1988, що підтверджується Довідкою від 13.01.2015 № 147, виданою ІНФОРМАЦІЯ_1 та військовим квитком НОМЕР_1 .

20 січня 2015 року позивачу первинно було встановлено третю групу інвалідності, внаслідок поранення, пов?язаного з виконанням обов?язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

У відповідності до довідки серії АВ №0659904 позивачу підтверджено третю групу інвалідності.

Надалі, при повторному огляді з 21.07.2020, встановлено другу групу інвалідності, причиною якої поранення (контузія) та захворювання, так, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Як наслідок, позивач звернувся до Київського МТЦКСП із заявою та доданими документами про направлення їх до Міністерства оборони України для розгляду питання, щодо виплати одноразової грошової допомоги як інваліду другої групи.

Відповідно до Протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум: «Заявник не має права на одержання одноразової грошової допомоги, оскільки згідно з пунктом 6 частини другої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а також підпунктом 3 пункту 6 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов?язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, одноразова грошова допомога призначається особам, звільненим зі строкової служби, якщо інвалідність настала не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мало місце в період проходження служби. Заявнику інвалідність встановлено понад 3-місячний термін.

При цьому повідомлено, що згідно з пунктом 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та пунктом 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 р. № 975, у разі зміни групи інвалідності доплата одноразової грошової допомоги здійснюється за умови, якщо зміна відбулася протягом двох років після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності. Заявнику групу інвалідності змінено понад дворічний термін після встановлення первинної групи інвалідності. Допомога у зв`язку з встановленням ІІІ групи інвалідності виплачена в сумі 182700 грн».

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки з дня встановлення позивачеві ІІІ групи інвалідності (20.01.2015) до дня встановлення позивачу ІІ групи інвалідності (21.07.2020) минуло понад два роки, а тому позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі.

Колегія суддів не погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 41 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі Закон №2011-XII).

Відповідно до частини першої статті 16 Закону №2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Згідно з пунктом 4 частини другої статті 16 Закону № 2011-XII, одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Частиною дев`ятою статті 16 Закону №2011-XII встановлено, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Так, 25 грудня 2013 року Постановою Кабінету Міністрів України № 975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.

Згідно з пунктом 3 Постанови №975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є: у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Відтак, право на отримання одноразової грошової допомоги безпосередньо пов`язане з датою встановлення інвалідності та, відповідно, визначається положенням законодавства, яке було чинним саме на той момент, та встановлювало, зокрема, порядок отримання та розмір такої допомоги. Наступна зміна законодавства не впливає на порядок отримання, розмір допомоги тощо, і це відповідає принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права, та, відповідно, не призводить до ситуації, за якої особа, якій встановлена інвалідність, у подальшому внаслідок внесення змін до законодавства втратить таке право взагалі або їй буде зменшено розмір відповідної допомоги.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 750/5074/17, від 14 серпня 2018 року у справі № 807/15426/18, від 22 березня 2019 року у справі №2340/2993/18.

Згідно з частиною четвертою статті 16-3 Закону №2011-XII (в редакції, чинній на час первинного огляду позивача органами МСЕК та встановлення II групи інвалідності) якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

За таких умов норми частини четвертої статті 16-3 Закону №2011-ХІІ застосовуються до правовідносин, що виникли після набрання ним чинності, тобто після 01 січня 2014 року.

Надалі, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII (який набрав чинності з 01 січня 2017 року) частину четверту статті 16-3 Закону №2011-XII доповнено абзацом другим, яким передбачено, що «У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється».

Змістовно абзац другий пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII є конкретизацією правової норми, яка міститься в абзаці першому. Якщо в абзаці першому передбачено умови, коли здійснюється виплата допомоги, то абзац другий передбачає умови, за відсутності яких виплата допомоги не здійснюється.

Обидві ці норми (абзац перший та другий пункту 4 статті 16-3 Закону 2011-XII) передбачають обмеження строку, протягом якого зміна групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності можуть бути підставою для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, дворічним строком. Дворічний строк обчислюється з часу первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності.

З огляду на вищевикладене, право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі у зв`язку із встановленням військовослужбовцю під час повторного огляду вищої групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності визначається за законодавством, що діє на день повторного огляду. Передбачені пунктом 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі дворічним строком після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності застосовуються починаючи з 01 січня 2014 року, а зазначений дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, незалежно від дати, коли їх встановлено вперше (до 01 січня 2014 року чи після).

Вказаний правовий висновок викладений у постанові судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 240/10153/19, та від 02 грудня 2020 року у справі № 1.380.2019.006957.

Як вбачається з матеріалів справи, 20 січня 2015 року позивачу первинно було встановлено третю групу інвалідності, внаслідок поранення, пов?язаного з виконанням обов?язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Надалі, при повторному огляді з 21.07.2020, встановлено другу групу інвалідності, причиною якої поранення (контузія) та захворювання, так, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

При цьому, після встановлення позивачу ІІ групи інвалідності Міністерством оборони України було відмовлено позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги з посиланням на абзац другий пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII та пункт 8 Порядку №975, з огляду на визначення позивачу групи інвалідності понад дворічний термін після установлення ступеня втрати працездатності.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що рішенням Конституційного Суду України (Другий сенат) від 06.04.2022 №1-р(ІІ)/2022 приписи пункту 4 статті 16-3 Закону України №2011-XII визнано такими, що не відповідають Конституції України, а саме: статтям 1, 3, частині першій та другій статті 8, частині п`ятій статті 17, частині першій статті 17 Конституції України.

Конституційний Суд України при розгляді цієї справи для встановлення об`єктивної виправданості наведеного законодавчого обмеження реалізації права на отримання одноразової грошової допомоги в збільшеному розмірі саме строком у два роки, зауважує, що науково вивірені знання та досвід роботи закладів охорони здоров`я, як випливає з матеріалів цієї справи, не свідчать на користь того, що погіршення стану здоров`я військовослужбовців, військовозобов`язаних або резервістів не може настати після спливу цього строку.

Установлення такого законодавчого обмеження є невиправданим з огляду також на те, що законодавець мав можливість обрати для досягнення цієї ж мети засіб, який менш обтяжливо зачіпав би сферу реалізації прав військовослужбовців на соціальний захист.

Аналіз положень Закону № 2011-XII свідчить про те, що не врегульованими є випадки пропуску такого строку з виключних підстав, визнання відповідними органами поважними причин його пропуску за наявності об`єктивно непереборних обставин, які пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

Тому, на підставі наведеного Конституційний Суд України дійшов висновку, що встановлені оспорюваними приписами Закону обмеження права на одноразову грошову допомогу не відповідають вимогам домірності.

Конституційний Суд України зазначає, що конституційний обов`язок держави щодо забезпечення посиленого соціального захисту військовослужбовців (статті 17, 46 Конституції України) є значущішим ніж будь-які цілі, досягнення яких законодавець визначав як підставу для запровадження обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги у збільшеному розмірі при зміні групи інвалідності, збільшенні відсотка втрати працездатності часовими рамками.

Отже, установлені приписами пункту 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» обмеження щодо виплати одноразової грошової допомоги у більшому розмірі за умови встановлення вищої групи інвалідності (або більшого відсотка втрати працездатності) лише протягом двох років є невиправданими та такими, що непропорційно обмежують право на посилений соціальний захист військовослужбовців, гарантований частиною першою статті 46 Конституції України у взаємозв`язку з частиною п`ятою її статті 17 (пункт 5.3. Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 06.04.2022 №1-р(II)/2022).

Конституційний Суд України вважає невиправданим законодавчо обмежувати часовими рамками (строком у два роки) настання причинно-наслідкового зв`язку між пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), отриманим особою під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням нею обов`язків військової служби, та динамікою стану здоров`я. Такий правоприпиняючий строк має бути об`єктивно оцінений, обумовлений індивідуальним станом здоров`я кожної особи, яка отримала поранення (контузію, травму або каліцтво) під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням нею обов`язків військової служби, в межах розумного строку (пункт 6.1. Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 06.04.2022 №1-р(II)/2022).

Положення частини четвертої статті 7 КАС України мають бути застосовані до правовідносин, які виникли до ухвалення рішення Конституційного Суду України, яким положення закону визнані неконституційними. Після прийняття рішення Конституційним Судом України застосуванню підлягають положення Конституції України із урахуванням юридичної позиції, сформульованої у рішенні Конституційного Суду України.

Суди не мають застосовувати положення законів, які не відповідають Конституції, незалежно від того, чи визнавалися вони Конституційним Судом України неконституційними, тобто закони, що суперечать Конституції України не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними.

Така позиція була висловлена ще Пленумом Верховного Суду України у постанові №9 від 01.11.1996 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя»: «Оскільки Конституція України, як зазначено в її ст. 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй».

З огляду на принцип верховенства права (відсутність дискримінації і рівність перед законом) й визначені у частинах третій та четвертій статті 7 КАС України правила, до спірних правовідносин застосовуються приписи статей 3, 8, 17, 46 Конституції України щодо соціального захисту військовослужбовців як норми прямої дії з урахуванням наданої МСЕК оцінки стану здоров`я кожної особи, яка отримала поранення (контузію, травму або каліцтво) під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням нею обов`язків військової служби.

Установлені пунктом 4 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ обмеження щодо виплати одноразової грошової допомоги у більшому розмірі за умови встановлення вищої групи інвалідності (або більшого відсотка втрати працездатності) лише протягом двох років суперечать Конституції України з моменту встановлення такого обмеження.

Відтак, Верховний Суд у постанові Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 грудня 2024 року (справа №240/19209/21) дійшов до таких висновків:

1) на будь-якій стадії судового процесу у випадку, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції, він не застосовує такий закон чи інший правовий акт, зокрема й до правовідносин, які виникли до ухвалення рішення Конституційного Суду України, яким положення закону визнані неконституційними, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії, оскільки принцип прямого (безпосереднього) застосування Конституції у поєднанні з принципом її верховенства над іншими правовими актами неминуче передбачає повноваження судів відмовитись від застосування будь-якого правового акта, який вони визначають таким, що суперечить Конституції України;

2) суди застосовують процесуальний механізм, передбачений частиною четвертою статті 7 КАС України, зокрема й у випадку, коли Конституційним Судом України сформульовано юридичну позицію щодо положення закону, яке підлягало застосуванню на час виникнення відповідних правовідносин;

3) установлені пунктом 4 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ обмеження щодо виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі за умови встановлення вищої групи інвалідності (або більшого відсотка втрати працездатності) лише протягом двох років суперечать Конституції України, а тому для вирішення цього спору підлягає застосуванню частина перша статті 46 Конституції України у взаємозв`язку з частиною п`ятою її статті 17 як норми прямої дії з урахуванням юридичної позиції Конституційного Суду України, сформульованої у Рішенні від 06.04.2022 №1-р(II)/2022.

З огляду на вказане, відповідач, відмовляючи позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги з посиланням на пункт 4 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ та пункт 8 Порядку №975 у зв`язку із тим, що заявнику групу інвалідності змінено після спливу двох років з дня виставлення первинної групи інвалідності, діяв всупереч принципу верховенства права (дотримання прав людини, відсутність дискримінації і рівність перед законом), не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією України.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у цій частині шляхом зобов`язання Міністерства оборони України вирішити питання щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_2 , згідно Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» як інваліду ІІ групи у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 1 січня року, в якому встановлено інвалідність, з урахуванням раніше виплачених сум.

Разом з тим, позовні вимоги про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення задоволенню не підлягають з огляду на наступне.

Положеннями ст. 382 КАС України визначаються спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, до яких належать, зокрема, зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу за невиконання судового рішення тощо.

Тобто, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд може, а отже наділений правом, а не закріпленим обов`язком, під час прийняття рішення у справі.

Такий контроль здійснюється судом шляхом зобов`язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання постанови суду першої інстанції, а у разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладанням штрафу.

При цьому, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об`єктивних обставин, які підтверджуються належними та допустимими доказами.

Аналогічна правова позиція викладена у додатковій постанові Верховного Суду, від 31.07.2018 року по справі №235/7638/16-а (адміністративне провадження №К/9901/43354/18) та в ухвалі від 23 квітня 2019 року у справі №805/516/18-а.

Оскільки у матеріалах справи відсутні будь-які докази, що відповідач буде ухилятися від виконання рішення суду, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено, за таких обставин відсутня необхідність застосування положень статті 382 КАС України.

У силу вимог частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки суд першої інстанції неправильно застосував норм матеріального права, тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2025 року - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги.

Зобов?язати Міністерство оборони України вирішити питання щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_2 , згідно Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» як інваліду ІІ групи у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 1 січня року, в якому встановлено інвалідність, з урахуванням раніше виплачених сум.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 частини п`ятої ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя О.М. Оксененко

Судді М.І. Кобаль

І.В. Штульман