Постанова від 15 квітня 2026 р. у справі №400/10022/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 квітня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/10022/25

перша інстанція: суддя Мороз А.О.,

повний текст судового рішення

складено 13.01.2026, м. Миколаїв

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючої-судді – Казанчук Г.П.

суддів – Градовського Ю.М., Єщенка О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одеса апеляційну скаргу Державної екологічної інспекції України на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 січня 2026 року у справі № 400/10022/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної екологічної інспекції України про стягнення середнього заробітку в сумі 147114,88 грн,-

ВИКЛАД ОБСТАВИН :

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Державної екологічної інспекції України, в якому просив суд:

- стягнути з Державної екологічної інспекції України 147 114,88 (сто сорок сім тисяч сто чотирнадцять гривень 88 коп.) середнього заробітку за час затримки у виконанні постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду щодо поновлення на посаді начальника Державної екологічної інспекції у Миколаївській області за період з 19.06.25 р. до 16.09.25 р.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07.07.22 р. у справі № 400/6412/21 визнано протиправним наказ Державної екологiчної інспекції України вiд 20 липня 2021 р. № 94-тр/р та поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Державної екологічної інспекції у Миколаївській області - головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Миколаївської області з 20 липня 2021 р. Однак станом на день подання цього позову постанова суду не виконана, позивача не поновлено на посаді начальника Державної екологічної інспекції у Миколаївській області, тому відповідач повинен нарахувати та виплатити йому середній заробіток за час затримки виконання рішення за період з 19.06.25 р. до 16.09.25 р. на суму 147 114,88 грн.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 січня 2026 року позов ОСОБА_1 до Державної екологічної інспекції України, задоволено.

Стягнуто з Державної екологічної інспекції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 19.06.25 р. до 16.09.25 р. в сумі 147 114,88 грн.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Державної екологічної інспекції України на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1 471,15 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що наведений позивачем розрахунок суми середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення в розмірі 147 114,88 грн. відповідає вимогам Порядку № 100, в той час, як відповідач не надав суду доказів виконання рішення суду, а саме прийняття наказу про поновлення на посаді або призначення позивача на рівнозначну посаду, не зазначив, що унеможливлює виконання рішення суду за наявністю вакансій по рівнозначній посаді.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Державної екологічної інспекції України подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що судом першої інстанції при ухваленні судового рішення не було враховано правову позицію Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладену у постанові від 10.10.2019 року у справі №522/13736/15, відповідно до якої середній заробіток за час вимушеного прогулу або різниця у заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи не можуть вважатись заробітною платою та не витікають із трудового договору як підстави для виплати. На думку апелянта, за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України "Про оплату праці", тобто середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника не входить до структури заробітної плати. А відтак, за твердженнями апелянта, у позивача відсутнє право вимагати виплатити йому середній заробіток за час затримки виконання рішення суду.

Також, апелянт посилається на те, що з метою виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07.07.2022р. у справі №400/6412/21 листом від 08.08.2022р. №4088/6.2/16-22 Державною екологічною інспекцією України позивачу були запропоновані посади для поновлення його на роботі, однак позивач своєї згоди на призначення на будь-яку з вищевказаних посад не надав, що унеможливлює своєчасне виконання рішення суду.

Рух справи в апеляційній інстанції:

Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19.02.2026 року відкрито апеляційне провадження і призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.

Відповідно до вимог статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі – КАС України) суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

За правилами частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, суд апеляційної інстанції, -

УСТАНОВИВ:

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду, що 20.07.21 р. Держекоінспекція України прийняла наказ № 94-тр/р про звільнення, ОСОБА_1 з посади начальника Держекоінспекції України у Миколаївській області – головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Миколаївської області, відповідно до пункту 11 частини 1 статті 87 Закону № 889-VIII, у зв`язку з ліквідацією територіального органу.

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про оскарження наказів та поновлення його на посаді начальника Державної екологічної інспекції у Миколаївській області.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07.07.22 р. у справі № 400/6412/21 визнано протиправним та скасовано наказ Державної екологічної інспекції України від 20 липня 2021 р. № 94-тр/р про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Державної екологічної інспекції України у Миколаївській області - головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Миколаївської області; визнано протиправним та скасовано наказ Державної екологічної інспекції у Миколаївській області від 20 липня 2021 р. № 76-0 “Про оголошення наказу Державної екологічної інспекції України від 20 липня 2021 р. № 94-тр/р “Про звільнення ОСОБА_1 ”; поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Державної екологічної інспекції у Миколаївській області - головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Миколаївської області з 20 липня 2021 р. та стягнуто з Державної екологічної інспекції у Миколаївській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 21 липня 2021 р. до 7 липня 2022 р. в сумі 105 204 грн. (сто п`ять тисяч двісті чотири гривень 36 коп.), з відрахуванням до бюджету обов`язкових платежів.

На виконання вказаного судового рішення Миколаївським окружним адміністративним судом видані виконавчі листи від 20.07.22 р.

Відповідач у відзиві зазначив, що з метою виконання рішення суду 08.08.22 р. ним було надіслано позивачу лист із запропонованими посадами, але позивач не надав згоди на посади зазначені у листі. На думку, відповідача ним вжито всіх заходів для виконання судового рішення, а незгода позивача на посади зазначені у листі, в свою чергу, унеможливлює його виконання.

Позивач вважає, що через невиконання судового рішення, відповідач повинен нарахувати та виплатити йому середній заробіток за час затримки виконання рішення за період з 19.06.25 р. до 16.09.25 р. на суму 147 114,88 грн.

Приписами частини 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.

Відповідно до статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Пунктом 3 частини першої статті 371 КАС України встановлено, що рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.

Положеннями ст.236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Аналіз зазначених вище норм вказує на те, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов`язок полягає у тому, що у роботодавця обов`язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.

Добровільне виконання рішення суду боржником це його законодавчо встановлений обов`язок. Зокрема, зазначений обов`язок не залежить від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі.

Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєвоважливих прав та інтересів громадян і держави.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Так, стаття 236 КЗпП України передбачає обов`язок роботодавця, у разі затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі, виплатити працівнику середній заробіток за час затримки.

Таким чином, для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України, суду належить встановити, чи мала місце затримка виконання такого рішення; у разі наявності затримки виконання рішення з`ясуванню підлягає період цієї затримки, який обраховується від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі; та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

Невиконання у період з 21 березня 2025 року по 18 червня 2025 року судового рішення по справі №400/6412/21 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді сторонами у справі не заперечується.

КЗпП України не містить визначення поняття «поновлення на роботі», як і не встановлює порядку виконання відповідного рішення. Частково умови, за яких рішення суду про поновлення на роботі вважається примусово виконаним, закріплені у статті 65 Закону України «Про виконавче провадження».

За змістом статті 65 Закону України «Про виконавче провадження», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

При розумінні роботи як регулярно виконуваної працівником діяльності, обумовленої трудовим договором, поновлення на роботі також включає допущення працівника до фактичного виконання трудових обов`язків, тобто створення умов, за яких він може їх здійснювати.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі №521/1892/18, від 20 жовтня 2022 року у справі №160/12318/21.

В ході розгляду справи встановлено, що відповідачем у даній справі, як і у справі №400/6412/21, судовим рішенням у якій позивача було поновлено на посаді, є Державна екологічна інспекція України, яка є суб`єктом призначення, що згідно із визначенням, наданим у Законі України «Про державну службу», означає державний орган або посадову особу, яким відповідно до законодавства надано повноваження від імені держави призначати на відповідну посаду державної служби в державному органі та звільняти з такої посади.

Державною екологічною інспекцією України, яка і була зобов`язана виконати постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07.07.2022р. у справі №400/6412/21, яка підлягає негайному виконанню, та видати наказ про поновлення ОСОБА_1 на роботі, вказане судове рішення виконано не було.

А відтак, згідно ст.236 КЗпП України, позивач набув право на виплату середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на посаді.

Щодо посилань апелянта на те, що судом першої інстанції при ухваленні судового рішення не було враховано правову позицію Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладену у постанові від 10.10.2019р. у справі №522/13736/15, відповідно до якої середній заробіток за час вимушеного прогулу або різниця у заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи не можуть вважатись заробітною платою та не витікають із трудового договору як підстави для виплати, а тому і підстави вимагати виплати середнього заробітку у позивача відсутні, колегія суддів зазначає наступне.

За сталою практикою Верховного Суду середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника.

Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин.

При цьому, право особи на отримання середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення виникає у особи в силу положень ст. 236 КЗпП України та пов`язано лише з фактом затримки виконання роботодавцем судового рішення про поновлення на посаді.

Крім того слід звернути увагу на те, що предметом дослідження Верховного Суду у справах №369/10046/18 та №522/13736/15 фактично було питання строку пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі та висновків щодо відсутності підстав для виплати середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення у зв`язку з тим, що вказана виплата не є заробітною платою вказані судові рішення не містять.

В апеляційній скарзі апелянт також посилався на те, що оскільки місцем роботи позивача була Державна екологічна інспекція у Миколаївській області, то і виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу покладається на установу, в якій особа працювала перед звільненням.

Колегія суддів вважає вказані доводи апелянта необґрунтованими, з огляду на наступне.

Так, при вирішенні питання належного відповідача, який в силу приписів статті 236 КЗпП має нести відповідальність за затримку виконання рішення суду про поновлення працівника на посаді, суд має дослідити та установити: кому належать повноваження щодо вирішення питання поновлення позивача на посаді; на кого покладено обов`язок щодо виконання судового рішення про поновлення на роботі особи, і таким чином встановити, ким допущено затримку виконання судового рішення.

В даному випадку посада, яку обіймав позивач, з якої його було звільнено та в подальшому поновлено на підставі судового рішення, а саме: начальник Державної екологічної інспекції у Миколаївській області - головний державний інспектор з охорони навколишнього природнього середовища Миколаївської області згідно положень ст.6 Закону України «Про державну службу» відноситься до категорії "Б".

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про державну службу» повноваження керівника державної служби здійснюють в іншому, крім зазначеному у цій статті, центральному органі виконавчої влади - керівник відповідного органу.

Частиною 2 цієї статті визначено, що керівник державної служби, зокрема, призначає громадян України, які пройшли конкурсний відбір, на посади державної служби категорій "Б" і "В", звільняє з таких посад відповідно до цього Закону.

Таким чином, з урахуванням положень п.7 ст.2 Закону України «Про державну службу», керівник Державної екологічної інспекції України є суб`єктом призначення стосовно позивача та саме він наділений повноваженнями на поновлення його на посаді.

В даному випадку керівник Державної екологічної інспекції України діє від імені органу державної влади - Державної екологічної інспекції України, а тому належним відповідачем у даній справі є саме відповідний орган (Державна екологічна інспекція України).

Крім того, слід зазначити, що постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07.07.2022р. у справі №400/6412/21 було скасовано наказ Державної екологічної інспекції України від 20.07.2021р. №94-тр/р про звільнення ОСОБА_1 , з посади начальника Державної екологічної інспекції у Миколаївській області головного державного інспектора з охорони навколишнього природнього середовища Миколаївської області та поновлено позивача на посаді. Судом у ході розгляду справи №400/6412/21 досліджувалась правомірність дій саме Державної екологічної інспекції України під час звільнення позивача з посади та надавалась оцінка рішенню цього органу про звільнення, а тому обов`язок щодо поновлення позивача на посаді згідно судового рішення покладено саме на Державну екологічну інспекцію України, як суб`єкта призначення.

Враховуючи викладене, посилання апелянта на ту обставину, що у фактичних трудових відносинах позивач перебував з Державною екологічною інспекцією у Миколаївській області, якою і здійснювалось нарахування та виплата заробітної плати позивачу, а тому і виплата середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення повинна здійснюватися Державною екологічною інспекцією у Миколаївській області є безпідставними, позаяк означені обставини не свідчать, що у цьому випадку виконання рішення суду у справі №400/6412/21 в частині поновлення позивача на посаді повинно здійснюватися саме цим органом.

При цьому, як зазначено вище, обов`язок щодо виконання судового рішення у справі №400/6412/21 в частині поновлення позивача на посаді покладено саме на суб`єкта призначення, яким в даному випадку є Державна екологічна інспекція України, а тому відповідальність за затримку виконання судового рішення має нести саме цей орган.

У поданій апеляційній скарзі апелянт вказував на те, що середній заробіток сплачується виключно у випадку перебування особи у вимушеному прогулі, а тому до спірних правовідносин у цій справі має бути застосована норма щодо сплати різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, про що у позивача необхідно витребувати докази.

З приводу вказаних тверджень колегія суддів зазначає наступне.

У постанові від 12.05.2022р. у справі №540/2186/21 Верховний Суд вказав, що вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудову функцію. При цьому, вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив найманого працівника. Тому за цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року в справі №755/12623/19 (провадження №14-47цс21) сформувала висновок про те, що середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Такий висновок підтверджується також змістом частини другої статті 235 КЗпП України, якою визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.

Тобто, в разі визнання звільнення незаконним і поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.

З огляду на зазначене, вимушеним прогулом у розумінні статті 235 КЗпП України є період часу з дня звільнення працівника по день ухвалення рішення суду про поновлення його на роботі.

В даному випадку позивачем пред`явлено позов про стягнення з Державної екологічної інспекції України не середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який є по суті неотриманою заробітною платою, а середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення його на роботі, правова природа якого є відмінною від середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Посилання Державної екологічної інспекції України на те, що з метою виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07.07.2022р. у справі №400/6412/21 позивачу пропонувались посади для поновлення його на роботі, однак, позивач своєї згоди на призначення на будь-яку з вищевказаних посад не надав, що унеможливлює своєчасне виконання рішення суду, колегія суддів вважає необґрунтованими, з огляду на відсутність будь-яких доказів дійсного пропонування відповідачем будь-яких посад позивачеві та його письмової відмови від запропонованих посад.

Варто зазначити, що в апеляційній скарзі Держекоінспекція не висловила незгоди з обґрунтованістю заявленої позивачем до стягнення суми середнього заробітку за період з 21 березня 2025 року по 18 червня 2025 року.

На підставі викладеного у сукупності колегія вважає правильним висновок суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог та їх задоволення.

Доводи апеляційної скарги Державної екологічної інспекції України не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, а тому підстав для задоволення скарги відповідача колегія суддів не вбачає.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної екологічної інспекції України залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 січня 2026 року у справі №400/10022/25 залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Головуюча суддя Г.П. Казанчук

Судді Ю.М. Градовський

О.В. Єщенко