Постанова від 15 квітня 2026 р. у справі №420/38768/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 квітня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/38768/25

перша інстанція: суддя Хлімоненкова М.В.,

повний текст судового рішення

складено 30.01.2026, м.Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючої–судді Казанчук Г.П.,

суддів – Єщенка О.В., Градовського Ю.М.

розглянувши апеляційну скаргу Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 січня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,

ВИКЛАД ОБСТАВИН :

ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом про:

- визнання протиправними дії Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України щодо відмови у зарахуванні до стажу служби у поліції у календарному обчисленні ОСОБА_1 періоду служби у Державному бюро розслідувань з 05.09.2018 по 18.02.2022.

- зобов`язання Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України видати наказ по особовому складу, зарахувати до стажу служби у поліції у календарному обчисленні ОСОБА_1 період служби в Державному бюро розслідувань з 05.09.2018 по 18.02.2022, який надає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки відповідно до ст. 78 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він тривалий час проходить службу в ДВБ Національної поліції України, а з 05.09.2018 по 18.02.2022 проходив службу в ДБР. Представник позивача звернувся до відповідача із заявою про зарахування до стажу служби у поліції ОСОБА_1 періоду служби у Державному бюро розслідування з 05.09.2018 по 18.02.2022, про що просив видати наказ. Проте, листом № 86961-2025 від 13.11.2025 відповідач факт проходження позивачем служби у Державному бюро розслідувань визнає, але на думку відповідача є вичерпний перелік видів служб та роботи які зараховуються до стажу служби в поліції, та служба в ДБР в цьому переліку відсутня.

Позивач зауважує, що період його служби у Державному бюро розслідувань України з 05.09.2018 по 18.02.2022 є періодом безпосередньої правоохоронної діяльності під час організації досудового розслідування, і при вирішенні питання про зарахування до стажу роботи в поліції періоду його роботи в ДБР потрібно виходити із суті діяльності, функцій які виконувалися та визначенням чинним на момент проходження служби статусу такої служби.

Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України (надалі відповідач) надав відзив на позовну заяву, у якому вказуючи на необґрунтованість вимог позивача, просить відмовити у задоволенні позову, мотивуючи тим, що при вирішенні питання щодо обчислення стажу служби в поліції, який дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки слід застосовувати приписи частини другої статті 78 Закону № 580-VIII, якою встановлено вичерпний перелік складових (посад, періодів служби) такого стажу служби в поліції. При цьому делегування частиною четвертою статті 78 Закону № 580-VIII Кабінету Міністрів України встановлення порядку обчислення вислуги років у поліції не надає Уряду права визначати додаткові складові стажу служби в поліції, які не передбачені частиною другою статті 78 Закону № 580-VIII.

Також відповідач зауважує, що в період часу з 05.09.2018 до 24.09.2020 ОСОБА_1 обіймав посаду в центральному апараті Державного бюро розслідувань, що відноситься до державної служби, яка не може бути зарахована до стажу служби в поліції. Із норм Законів України «Про Національну поліцію» та «Про державну службу» слідує, що «служба в поліції» та сам статус поліцейського за своєю юридичною природою відрізняється від «державної служби», оскільки це обумовлено різною специфікою завдань та функцій, визначених згаданими Законами, а також особливостями «проходження служби в поліції» та «обіймання посади державного службовця». Водночас, порядок проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань визначається Законом № 794-VIII, Положенням № 743, а також іншими нормативно-правовими актами.

Позивачем до суду надано відповідь на відзив, у якому звертає увагу суду на те, що норми Закону України «Про Національну поліцію» та Закону України «Про Державне бюро розслідувань», служба в Державному бюро розслідувань та служба в Національній поліції України (органах внутрішніх справ) проходить у одному законодавчому порядку та особи, які проходять службу в Державному бюро розслідувань та службу в Національній поліції України, мають ті самі гарантії соціального і правового захисту, а отже, служба у Державному бюро розслідувань прирівняна до служби в Національній поліції України. Також, аналізуючи повноваження, завдання та функції Державного бюро розслідувань та Національної поліції України, позивач вважає, що і Державне бюро розслідувань, і відповідні підрозділи Національної поліції України здійснюють оперативно-розшукову та кримінально-процесуальну функції.

Відповідач надав заперечення на відповідь на відзив, у яких звертає увагу суд на основні відмінності між службою в поліції та державною службою, які полягають в специфіці діяльності: поліцейський виконує завдання правоохоронного характеру (кримінальна поліція, патрульна, органи досудового розслідування, поліція охорони, спеціальна поліція), тоді як державний службовець охоплює широкий спектр функцій від управління та фінансів до освіти та охорони здоров`я; та в правовому статусі: поліцейському під час несення служби присвоюється спеціальне звання (рядовий, молодший лейтенант, лейтенант, старший лейтенант, капітан, майор, підполковник, полковник, генерал) та особливий статус правоохоронця, що не притаманний державним службовцям.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30.01.2026 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправними дії Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України щодо відмови у зарахуванні до стажу служби у поліції ОСОБА_1 періоду служби в Державному бюро розслідувань з 05.09.2018 по 18.02.2022.

Зобов`язано Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України зарахувати до стажу служби у поліції ОСОБА_1 період служби в Державному бюро розслідувань з 05.09.2018 по 18.02.2022, який дає право на встановлення надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки відповідно до ст. 78 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України 968,96 грн. сплаченого судового збору.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що обіймаючи посаду державного службовця в ДБР позивач виконував завдання та функції ДБР, що визначені законом, що полягають запобігання, виявлення, припинення та розслідування злочинів, а тому такий період слід зарахувати періоду за який обраховується вислуга років позивача.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що в період часу з 05.09.2018 до 24.09.2020 ОСОБА_1 обіймав посаду в центральному апараті Державного бюро розслідувань, що відноситься до державної служби, яка не може бути зарахована до стажу служби в поліції. Із норм Законів України «Про Національну поліцію» та «Про державну службу» слідує, що «служба в поліції» та сам статус поліцейського за своєю юридичною природою відрізняється від «державної служби», оскільки це обумовлено різною специфікою завдань та функцій, визначених згаданими Законами, а також особливостями «проходження служби в поліції» та «обіймання посади державного службовця». Водночас, порядок проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань визначається Законом № 794-VIII, Положенням № 743, а також іншими нормативно-правовими актами.

Рух справи в апеляційній інстанції:

Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24.02.2026 відкрито апеляційне провадження і призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25.03.2026 витребувані додаткові докази.

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 02.04.2026 витребувані додаткові докази.

Відповідно до вимог статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі – КАС України) суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

За правилами частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, суд апеляційної інстанції, -

УСТАНОВИВ:

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду, що ОСОБА_1 у період з 05.09.2018 по 18.02.2022 проходив службу в Державному бюро розслідувань.

Згідно записів трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_1 від 01.09.1996 (а.с.17-18):

Державне бюро розслідувань

- №7 від 05.09.2018 - призначений на посаду заступника директора Територіального управління Державного Бюро розслідувань розташованого у місті Миколаєві, як обраний за конкурсом з випробувальним строком 6 місяців - наказ №95 о/с від 04.09.2018;

05.09.2018 року – Прийняв Присягу Державного службовця.

- №8 від 06.03.2019 - присвоєно четвертий ранг державного службовця - наказ від 01.03.2019 №31-о/с;

- №9 від 24.09.2020 припинено державну службу та звільнено із займаної посади у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису - наказ від 24.09.2020 №596-02;

Штамп «Державне бюро розслідувань»

- №10 від 25.09.2020 – призначений на посаду та прийнятий на службу до Державного бюро розслідування – наказ ДБР №416-ос/дск від 24.09.2020;

- №11 від 18.02.2022 – звільнений зі служби у Державному бюро розслідувань – наказ ДБР №47-ос/дск від27.02.2022;

- №12 від 21.02.2022 – прийнятий на службу до Національної поліції – наказ ДАБ НПУ від 18.02.2022 №99 о/с.

Наказом Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України від 18.02.2022 № 99 о/с ОСОБА_1 прийнято на службу в поліцію та призначено старшим оперуповноваженим відділу моніторингу та зонального контролю Запорізького управління.

Наказом Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України від 10.05.2022 № 191 о/с ОСОБА_1 відповідно до статті 78 Закону України «Про Національну поліцію» установлено стаж служби в поліції, який дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки станом на 01 травня 2022 року -14 років 06 місяців 20 днів.

Наказом Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України від 01.04.2022 № 150 o/с полковник поліції ОСОБА_1 призначений начальником Одеського управління Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України.

Наказом Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України від 27.11.2023 № 435 о/с на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 серпня 2023 року та постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2023 року у справі №420/13984/23, здійснено перерахунок та зараховано полковнику поліції ОСОБА_1 начальнику Одеського управління, стаж служби в податковій міліції з 10 серпня 2015 року до 31 серпня 2018 року, у кількості 03 роки 00 місяців 22 дні, до стажу служби в поліції. Відповідно до статті 78 Закону України «Про Національну поліцію» установлено стаж служби в поліції станом на 01 грудня 2023 року - 19 років 02 місяці 11 днів.

Представник позивача звернувся до відповідача із заявою №12 /11-П від 12.11.2025, якою просив видати наказ по особовому складу про зарахування до стажу служби у поліції ОСОБА_1 періоду служби у Державному бюро розслідувань з 05.09.2018 по 18.02.2022 (а.с.13-15).

Листом №86961-2025 від 13.11.2025, наданому у відповідь на заяву адвоката, Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України зазначив, що ураховуючи, що статтею 78 Закону встановлено вичерпний перелік видів служб та часу роботи, які зараховуються до стажу служби в поліції, і служба в підрозділах Державного бюро розслідувань в цьому переліку відсутня, законних правових підстав для її зарахування до стажу служби в поліції немає (а.с.9).

Отже наявність протиправних дій щодо відмови у зарахування до стажу поліції періодів роботи та служби в ДБР в Миколаївській області є предметом спору, переданого на вирішення адміністративного суду.

Приписами частини 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини регулюються Законами України «Про Національну поліцію», «Про Державне бюро розслідувань», «Про державну службу» та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно інформації трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_1 від 01.09.1996 спірний період складається з періоду роботи позивача на посаді державної служби з 05.09.2018 до 24.09.2020, та з періоду проходження служби позивач з 25.09.2020 до 18.02.2022. Протягом усього спірного періоду позивач перебував у трудових відносинах з ДБР у Миколаївській області.

Спірним у даній справі є питання зарахування до стажу служби в поліції, який надає право про встановлення надбавки за вислугу років, періоду проходження державної службу в територіальному органі ДБР на посаді державного службовця, та періоду проходження позивачем служби за посадою рядового і начальницького складу.

Отже, в аспекті порушеного в апеляційній скарзі питання колегії суддів у цій постанові необхідно надати відповідь чи має право особа, що працювала на посаді державної служби в територіальному органі ДБР і мала статус державного службовця з 05.09.2018 по 24.09.2020, та проходила службу у цьому органі з 25.09.2020 по 18.02.2022, на зарахування такого періоду до вислуги років, що надає право на отримання надбавки за вислугою років згідно з нормами Законів України «Про Національну поліцію».

Перш за все, колегія суддів звертає увагу на застосування до спірного періоду Закону України «Про Державне бюро розслідувань» у редакції чинній до 27 грудня 2019 року та після цієї дати.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» Державне бюро розслідувань є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.

У відповідності до вимог частини 1 статті 14 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» (в редакції, чинної на дату прийняття позивача на посаду) до працівників Державного бюро розслідувань належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці, працівники, які уклали трудовий договір із Державним бюро розслідувань.

Служба в Державному бюро розслідувань є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України. Час проходження служби в Державному бюро розслідувань зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.

На службу до Державного бюро розслідувань приймаються на конкурсній основі в добровільному порядку (за контрактом) громадяни України, які спроможні за своїми особистими, діловими та моральними якостями, віком, освітнім і професійним рівнем та станом здоров`я ефективно виконувати відповідні службові обов`язки. Кваліфікаційні вимоги та критерії професійної придатності для зайняття посад у цих підрозділах затверджуються Директором Державного бюро розслідувань.

Призначення на посади у Державному бюро розслідувань, крім посад, визначених у частині першій статті 10, частині першій статті 13 та частині першій статті 24 цього Закону, здійснюється за результатами відкритого конкурсу, що проводиться в порядку, визначеному Директором Державного бюро розслідувань на основі Типового порядку проведення відкритого конкурсу, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Порядок присвоєння спеціальних звань начальницького складу Державного бюро розслідувань та їх співвідношення з іншими спеціальними, а також військовими званнями і рангами державних службовців затверджується Кабінетом Міністрів України.

Трудові відносини працівників Державного бюро розслідувань регулюються законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). На державних службовців Державного бюро розслідувань поширюється дія Закону України «Про державну службу». Посади державних службовців Державного бюро розслідувань відносяться до відповідних категорій посад державної служби в порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону № 889 -VІІІ цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Статтею 39 Закону № 889-VІІІ визначено, що державному службовцю присвоюються ранги, які є видом спеціальних звань. Встановлюється дев`ять рангів державних службовців.

На виконання частини другої вказаної статті постановою КМУ від 27 травня 2020 року № 306 затверджено «Питання присвоєння рангів державних службовців та співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями» (далі - Постанова № 306), яка визначає механізм присвоєння державним службовцям рангів під час прийняття на державну службу та її проходження.

У зв`язку із набранням чинності 27 грудня 2019 року чинності Законом № 305-ІХ правовий статус ДБР змінився із центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган.

Відповідно до статтею 1 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» (в редакції Закону № 305-ІХ) є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.

Відповідно до абзацу другого частини першої статтею 9 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» (у редакції Закону № 305-ІХ) організаційна структура системи ДБР визначається Президентом України.

Таким чином, з 27 грудня 2019 року змінився не лише правовий статус ДБР, але й порядок визначення організаційної структури ДБР (до внесення вищевказаних змін організаційна структура ДБР затверджувалася Директором ДБР за погодженням із Кабінетом Міністрів України).

Вказані зміни було запроваджено з метою удосконалення правових основ організації та діяльності ДБР шляхом реформування вказаного органу задля цілей удосконалення законодавчого регулювання питань, пов`язаних із діяльністю територіальних управлінь ДБР, проходженням служби особами рядового та начальницького складу ДБР, конкурсними відборами та переведенням працівників ДБР, притягненням працівників ДБР до дисциплінарної відповідальності тощо.

На виконання вимог статті 9 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» у вищевказаній редакції Указом Президента України від 05 лютого 2020 року № 41/2020 затверджено нову організаційну структуру ДБР.

Затвердження нової структури зумовило необхідність прийняття змін до штатного розпису як центрального апарату так і територіальних органів ДБР.

За приписами частини п`ятої статті 14 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» (у редакції Закону № 305-IX) трудові відносини працівників ДБР регулюються цим Законом (у частині переведення працівників Державного бюро розслідувань на нижчі або рівнозначні посади та звільнення осіб рядового та начальницького складу), законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). На державних службовців ДБР поширюється дія Закону № 889-VIII. Посади державних службовців ДБР відносяться до відповідних категорій посад державної служби в порядку, встановленому законодавством.

Тож законодавець при регулюванні трудових відносин при проходженні та припинені державної служби згідно із Законом № 889-VІІІ та державної служби особливого характеру, згідно з Законом № 794-VІІІ, встановив відмінності у правовому статусі осіб, які належать до різних за родом і умовами діяльності категорій службовців (державних службовців та осіб рядового і начальницького складу), та введено особливості щодо проходження служби та реалізації повноважень службовців ДБР.

Законом № 305-ІХ доповнено Закон України «Про Державне бюро розслідувань» статтею 14-3, якою врегульовано порядок переведення працівників ДБР, за змістом якої:

- державні службовці можуть бути переведені у системі ДБР за їхньою згодою без обов`язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади, у порядку, визначеному Законом № 889-VІІІ (частина перша статті 14-3);

- особи рядового і начальницького складу можуть бути переведені у системі ДБР, у тому числі з територіального управління до центрального апарату ДБР, за їхньою згодою без обов`язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади (частина друга статті 14-3);

- переведення осіб рядового і начальницького складу може здійснюватися за їхньою ініціативою, ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших закладів, установ системи ДБР, які порушили питання про переведення (частина третя статті 14-3).

У наказі ДБР від 24.09.2020 №596-ос «Про звільнення ОСОБА_1 » зазначено про припинення державної служби та про виплату вихідної допомоги.

Згідно послужного списку ОСОБА_1 , період роботи з 05.09.2018 по 24.09.2020 вказаний у пункті 10 «Самостійна трудова діяльність, крім служби в ЗСУ, СБУ, МВС України, органах поліції тощо», натомість період служби з 25.02.2020 по 18.02.2022 віднесено до пункту 11 «Проходження служби в ЗСУ, СБУ, МВС України, органах поліції».

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що Законом України «Про Державне бюро розслідувань», зокрема, статтею 14-3 не було передбачено автоматичне переведення особи, що займає посаду державної служби, на посаду, яка підлягає заміщенню рядовим та начальницьким складом, тобто у період з 05.09.2018 по 24.09.2020 позивач перебував на посаді державної служби та відповідно був державним службовцем. А з 25.09.2020 по 18.02.2022 позивач вже почав проходити службу в ДБР.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що Законом України «Про Державне бюро розслідувань» чітко розмежовано, що особам, які є державними службовцями Директор ДБР за поданням директора відповідного ТУ ДБР присвоює ранг державного службовця, а особам рядового та начальницького складу, які в установленому порядку прийняті на службу та склали Присягу осіб рядового і начальницького складу ДБР - спеціальні звання ДБР.

Аналогічні за змістом висновки про застосування норм права викладені в постановах Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі № 200/11081/20-а, від 07 вересня 2023 року у справі №200/110841/20-а.

У справі, що переглядається, згідно записів трудової книжки убачається, що позивач був прийнятий на роботу до ТУ ДБР за процедурою, передбаченою для вступу на державну службу у порядку Закону № 889-VІІІ, після запровадженого Законом № 305-IX був звільнений з посади державної служби та прийнятий на посаду та прийнятий на служби до ДБР, визначеному Законом України «Про Державне бюро розслідувань» (у редакції Закону № 305-IX).

Порядок, затверджений постановою КМУ № 564 не змінював правовий статус позивача і не створював правових підстав для автоматичного присвоєння позивачу, який був державним службовцем, спеціального звання особи рядового та начальницького складу ДБР. Натомість, такі дії були вчинені після прийняття його на службу в ДБР з 25.09.2020.

Водночас, доводи суду першої інстанції про наявність підстав для зарахування до вислуги років поліції, періоду роботи позивача з 05.09.2018 по24.09.2020 на посаді державної служби є помилковим.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що із набранням чинності Законом № 305-IX змінився не лише правовий статус ДБР, але й порядок визначення його організаційної структури. Метою таких законодавчих змін було удосконалення правових основ організації та діяльності ДБР шляхом реформування вказаного органу задля цілей удосконалення законодавчого регулювання питань, пов`язаних із діяльністю територіальних управлінь ДБР, проходженням служби особами рядового та начальницького складу ДБР, конкурсними відборами та переведенням працівників ДБР, притягненням працівників ДБР до дисциплінарної відповідальності тощо.

Зокрема, регулюючи питання трудових відносин працівників ДБР, законодавець встановив чіткі відмінності у правовому статусі осіб, які належать до різних за родом і умовами діяльності категорій службовців (державних службовців та осіб рядового і начальницького складу), та введено особливості щодо проходження служби та реалізації повноважень службовців ДБР.

Відповідно до частини 2 статті 78 Закону України «Про Національну поліцію України» до стажу служби в поліції зараховуються:

1) служба в поліції на посадах, що заміщуються поліцейськими, з дня призначення на відповідну посаду;

2) військова служба в Збройних Силах України, Державній прикордонній службі України, Національній гвардії України, Управлінні державної охорони, Цивільній обороні України, внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки, Державній спеціальній службі транспорту;

3) служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду;

4) час роботи у Верховній Раді України, місцевих радах, центральних і місцевих органах виконавчої влади із залишенням на військовій службі, на службі в органах внутрішніх справ України або на службі в поліції;

5) час роботи в органах прокуратури і суді осіб, які працювали на посадах суддів, прокурорів, слідчих, а також служба у Службі судової охорони;

6) дійсна військова служба в Радянській Армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР.

У відповіді на запит суду, ДБР у Миколаївській області повідомило суд про те, що у період з 05.09.2018 по 24.09.2020, позивачу не присвоювалось спеціальне звання.

Водночас, за змістом наказу ДБР від 24.09.2020 №416-ос/дск, ОСОБА_1 призначення на посаду начальника відділу Управління забезпечення особистої безпеки Державного бюро розслідувань з присвоєнням спеціального звання старшого начальницького складу «полковник Державного бюро розслідувань», як такому що має спеціальне звання «полковник податкової міліції».

Згідно Додатку 7 до постанови Кабінету Міністрів України від 27 травня 2020 року №564 «Схема співвідношення між спеціальними званнями міліції та спеціальними званнями ДБР» спеціальне звання міліції «полковник міліції» є відповідним спеціальному званні «полковник ДБР».

Водночас, звання «полковник міліції» є спеціальним званням старшого начальницького складу, яке при переатестації у зв`язку з реформою 2015 року відповідає званню полковник поліції в Україні. Це звання належало до системи органів внутрішніх справ (МВС) до 2015 року і є еквівалентом аналогічного звання у новій структурі поліції.

Верховний Суд у постанові від 07.09.2023 року у справі 200/11082/20 зазначив, що ОСОБА_1, як на момент призначення на посаду в ТУ ДБР у м. Краматорську, так і на час звільнення мав статус державного службовця і після запровадженого Законом № 305-IX реформування, то підстави для зарахування періоду його роботи на посаді державної служби - заступника начальника Третього слідчого відділу (відділу з розслідування військових злочинів) до стажу, що надає право на призначення пенсії за вислугою років відповідно до Закону № 2262-XII, відсутні.

Колегія суддів розмежовує різність понять щодо права на призначення пенсії за вислугою років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та права на зарахування до стажу в поліції, водночас, вважає вказаний висновок можливо застосувати до правовідносин даної справи, оскільки період роботи на посаді державної служби не може бути разахований ні до стажу в поліції, ні до стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугою років.

Тож ураховуючи, що позивач у період з 05.09.2018 по 24.09.2020 мав статус державного службовця, то підстави для зарахування періоду його роботи на посаді державної служби до стажу, що надає право на призначення вислуги років в поліції, відсутні, оскільки періоди роботи на державній службі не підлягають зарахуванню до стажу роботи в поліції.

Водночас, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо необхідності зарахувати до стажу для обчислення вислуги років у поліції періоду проходження позивачем служби з 25.09.2020 по 18.02.2022, з огляду на те, що протягом вказаного періоду позивач проходив службу, яка за своїм змістом відповідає змісту службі у правоохоронному органі із присвоєнням спеціального звання.

На осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань поширюється Дисциплінарний статут Національної поліції України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Відповідно до ст.19 Закону № 794-VIII особи рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань користуються соціальними гарантіями відповідно до Закону України "Про Національну поліцію" та інших законів України з урахуванням положень, встановлених цим Законом.

Крім того, відповідно до ст.20 Закону №794-VIII, на осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань поширюються умови грошового забезпечення, передбачені для працівників Національної поліції, з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. Умови оплати праці працівників Державного бюро розслідувань, які є державними службовцями, визначаються законодавством про державну службу з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

Як установлено колегією суддів, 24.09.2020 позивачу було припинено державну службу та звільнено із займаної посади Державного бюро розслідування у зв`язку із скороченням посади державної служби. Наступного ж дня – 25.09.2020 позивач призначений на посаду, прийнятий на службу Державного бюро розслідувань та надалі проходив службу в центральному апараті Державного бюро розслідувань на посаді начальницького складу.

Відтак, колегія суддів вважає за можливим зарахувати до стажу служби у поліції періоду служби позивача у Державному бюро розслідувань з 25.09.2020 по 18.02.2022. Водночас, у зарахування періоду роботи позивача на посаді державної служби з 05.09.2018 по 24.09.2020 до стажу служби у поліції слід відмовити.

Колегія суддів зауважує, що Національна поліція і Державне бюро розслідування є органами державної влади, на які законами України покладено здійснення правоохоронних функцій (є правоохоронними органами) та до основних завдань яких належить запобігання, виявлення, припинення та розслідування злочинів.

Підсумовуючи вище викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Колегія суддів, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції вважає, що внаслідок неповного з`ясування обставин та порушення норм матеріального права, суд першої інстанції при ухваленні судового рішення про задоволення позову в частині задоволення позовних вимог щодо періоду з 05.09.2018 по 24.09.2020 дійшов помилкових висновків, а отже апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, а рішення суду у згаданій частині - скасуванню з прийняттям нового судового рішення про відмову в цій частині позову.

Згідно з вимогами ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оскільки судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів, керуючись п. 4 ч.1 ст. 317 КАС України, колегія суддів вважає необхідним скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволенні позовних вимог про зобов`язання зарахувати до стажу служби у поліції періоду служби позивача у Державному бюро розслідувань з 25.09.2020 по 18.02.2022 та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в цій частині.

Згідно частини 5 статті 139 КАС України у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи висновок колегії суддів про часткове скасування рішення суду першої інстанції, перерозподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 січня 2026 року по справі № 420/38768/25 у частині визнання протиправними дій Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України щодо відмови у зарахуванні до стажу служби у поліції ОСОБА_1 та зобов`язання зарахувати до стажу служби у поліції періоду роботи в Державному бюро розслідувань з 05.09.2018 по 24.09.2020 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України про визнання протиправними дій щодо відмови у зарахуванні до стажу служби у поліції ОСОБА_1 періоду служби з 05.09.2018 року по 24.09.2020 року та зобов`язання зарахувати до стажу служби у поліції періоду роботи в Державному бюро розслідувань з 05.09.2018 року по 24.09.2020 року.

В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 січня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуюча-суддя Г.П. Казанчук

Судді Ю.М. Градовський

О.В. Єщенко