Постанова від 14 квітня 2026 р. у справі №420/910/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 квітня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/910/25

Місце ухвалення рішення суду 1 інстанції: м. Одеса;

Дата складання повного тексту рішення суду 1 інстанції:

10.07.2025 року;

Головуючий в 1 інстанції: Потоцька Н.В.

П`ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

Головуючого судді – Єщенка О.В.

суддів – Бітова А.І.

– Градовський Ю.М.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 мобільний прикордонний загін Державної прикордонної служби України) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 липня 2025 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 мобільний прикордонний загін Державної прикордонної служби України) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:

визнати протиправними дії НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку на день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення у зв`язку із звільненням з військової служби;

зобов`язати НОМЕР_2 мобільний прикордонний загін (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України сплатити середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 11.01.2024 по 11.07.2024 включно, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.

В обґрунтування позову зазначено, що позивач у період з 1998 року по 2024 рік проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України та даний час виключений зі списків особового складу згідно наказу від 10.01.2024 №14-ос.

На момент виключення зі списків особового складу із позивачем не був проведений повний розрахунок грошового забезпечення, у тому числі не було грошове забезпечення у встановлених розмірі та порядку за період з 29.01.2020 по 09.03.2023. Своє право на виплату вказаного грошового забезпечення позивач був вимушений захищати в судовому порядку та відповідні розрахунки грошового забезпечення проводились відповідачем на виконання судового рішення.

У зв`язку із чим, з огляду на положення статей 116, 117 КЗпП України та фактичну затримку повного розрахунку при звільненні з військової служби, наполягає на відшкодуванні за рахунок відповідача середнього грошового забезпечення за відповідний період.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10 липня 2025 року адміністративний позов задоволено.

Суд визнав протиправними дії НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку на день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення з ОСОБА_1 у зв`язку із звільненням з військової служби.

Зобов`язав НОМЕР_2 мобільний прикордонний загін (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 11.01.2024 по 11.07.2024 включно, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.

Вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що повний розрахунок з позивачем проведений поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України, тому для відповідача настали підстави для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, у виді виплати позивачеві середнього заробітку у межах шестимісячного строку затримки розрахунку.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, НОМЕР_2 мобільний прикордонний загін (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у позові.

Обґрунтовуючи доводи та вимоги апеляційної скарги, апелянт вказує, що правовідносини стосовно виплати позивачеві середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку вже вирішенні в адміністративних справах №420/16070/24, №420/4977/25. Поряд з цим, суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Натомість, присуджуючи позивачеві розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи i середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, суд першої інстанції не врахував як розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Як наслідок, розмір відшкодування у виді середнього заробітку не відповідатиме принципам розумності, справедливості та пропорційності, призвести до надмірного фінансового тягаря для відповідача.

Також, судом першої інстанції помилково не враховано, що звернення із цих позовом відбулось з порушенням вимог статті 233 КЗпП України, а саме поза межами тримісячного строку з моменту отримання позивачем повідомлення про нараховані і виплачені суми.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 посилається на необґрунтованість доводів апелянта, правильність висновків суду першої інстанції та відсутність підстав для скасування судового рішення.

Судом першої інстанції з`ясовано та як встановлено під час апеляційного розгляду, ОСОБА_1 проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) та наказом від 10.01.2024 №14-ос виключений зі списків особового складу.

Судовим рішенням, яке набрало законної сили у справі №420/20034/24, зобов`язано НОМЕР_2 мобільний прикордонний загін (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року, а також виплачених за вказаний період грошової допомоги для оздоровлення, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року на відповідні тарифні коефіцієнти, з урахуванням раніше виплачених сум.

На виконання вищезазначеного судового рішення відповідач 06.12.2024 здійснив позивачеві виплати у розмірі 182772,1 гривень.

Натомість, обов`язок з нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку відповідачем не виконано.

Посилаючись на те, що обов`язок по нарахуванню та виплаті середнього грошового забезпечення за час затримки вказаного розрахунку при виключенні зі списків особового складу відповідачем не виконано, позивач звернувся до суду із цим позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів виходить з наступного.

За правилами пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців та прирівняних до них осіб (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства про порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. В той же час такі питання врегульовані КЗпП України.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Таким чином, законодавство про працю імперативно покладає на роботодавця обов`язок провести повний розрахунок із працівником у день його звільнення, виплативши всі належні йому суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо).

Невиконання цього обов`язку є підставою для притягнення роботодавця до відповідальності, встановленої статтею 117 КЗпП України.

Слід враховувати, що згідно статті 117 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022 року) в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до статті 117 КЗпП України (в редакції з 19.07.2022 року) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Зі змісту чинної норми 117 КЗпП України вбачається, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року у справі №489/6074/23 зроблено висновок про те, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Апеляційний суд, з огляду на приписи Порядку №100, враховує, що згідно наданої відповідачем архівної відомості, розмір грошового забезпечення позивача, виходячи зі складових, що мають постійний характер, у листопаді 2023 року склав у сумі 32032,2 гривень, у грудні 2023 року – 41365,64 гривень.

Виходячи з вказаних показників, розмір середньоденного грошового забезпечення позивача становить 1203,24 гривень (32032,2 гривень + 41365,64 гривень) / 61 день (кількість днів у листопаді та грудні 2023 року).

Отже, сума, яка підлягає відшкодуванню позивачеві, з урахуванням положень Порядку №100, становить: 1203,24 гривень (середньоденне грошове забезпечення) *185 днів (кількість днів затримки розрахунку у межах шести місяців) = 222599,4 гривень.

З метою правильного визначення розміру відшкодування у зв`язку з несвоєчасним розрахунком позивача, колегія суддів враховує, що перераховане на користь позивача грошове забезпечення поза межами строків становить у сумі 182772,1 гривень.

Також, в контексті спірних правовідносин, слід враховувати, що на виконання судового рішення в іншій адміністративній справі відповідачем після виключення зі списків особового складу 16.03.2024 та 20.04.2024 виплачено позивачеві грошове забезпечення у виді грошової компенсації за неотримане речове майно у загальній сумі 140594,57 гривень.

Також, на виконання судового рішення в іншій адміністративній справі відповідачем після виключення зі списків особового складу 24.01.2025 виплачено позивачеві грошове забезпечення у виді індексації грошового забезпечення у загальній сумі 67429,79 гривень.

Як свідчать обставини справи, на момент виключення позивача зі списків особового складу у січні 2024 року позивачеві нараховано грошове забезпечення, виходячи зі складових, що мають постійний характер, у розмірі 25306,7 гривень.

Таким чином, з урахуванням невиплаченої частини грошового забезпечення у сумі 182772,1 гривень, до виплати на момент виключення зі списків особового складу позивачу належало 416103,16 гривень (25306,7 гривень + 182772,1 гривень + 140594,57 гривень + 67429,79 гривень).

Отже, невиплачене у строки, передбачені Положенням від 10.12.2008 року №1153/2008 та статтею 116 КЗпП України, грошове забезпечення складає 43,92 відсотків від належного позивачу на момент виключення зі списків особового складу грошового забезпечення.

Таким чином, з метою дотримання співмірності між розміром середнього заробітку, пов`язаного із затримкою розрахунку при звільненні та часткою невиплаченого грошового забезпечення, нарахуванню на користь позивача підлягає середнє грошове забезпечення у розмірі 97765,65 гривень, що становить 43,92% від 222599,4 гривень – відшкодування в порядку статті 117 КЗпП України.

Слід зауважити, що судом першої інстанції вказані обставини не встановлювались, внаслідок чого ухвалено рішення без повного з`ясування обставин справи, що мають значення для правильного вирішення питання стосовно відшкодування позивачеві середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби.

Доводи ж відповідача про те, що позивачеві вже відшкодовано середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку на підставі судових рішень у справах №420/16070/24 та №420/4977/25 не знаходять свого обґрунтованого підтвердження, адже у цих справах перевірялось питання дотримання відповідачем порядку розрахунку з позивачем по грошовому забезпеченню у виді грошової компенсації за неотримане речове майно та індексації грошового забезпечення. Натомість, у справі, що розглядається перевіряється дотримання відповідачем порядку розрахунку з позивачем по грошовому забезпеченню, розрахованого шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2020, 2022, 2023 років.

Поряд з цим, слід зауважити на тому, що розрахунок по грошовому забезпеченню, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2020, 2022, 2023 років, відповідачем проведено лише 06.12.2024. Із цим позовом позивач звернувся 08.01.2025 (згідно даних поштового відправлення), чим спростовуються доводи апелянта про порушення позивачем строків, встановлених статтею 233 КЗпП України.

Враховуючи викладене, оскільки висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову є правильними, однак не відповідають нормам матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що відповідно до статті 317 КАС України рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову.

Відповідно до приписів частини 5 статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 308, 311, п. 2 ч. 1 ст. 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 мобільний прикордонний загін Державної прикордонної служби України) – задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 липня 2025 року – скасувати.

Ухвалити нове судове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 мобільний прикордонний загін Державної прикордонної служби України) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправними дії НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку на день виключення ОСОБА_1 із списків особового складу та усіх видів забезпечення у зв`язку із звільненням з військової служби.

Зобов`язати НОМЕР_2 мобільний прикордонний загін (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України сплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 11.01.2024 по 11.07.2024 включно, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100, у сумі 97765 (дев`яносто сім тисяч сімсот шістдесят п`ять) гривень 65 коп.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її прийняття, але може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Головуючий-суддя: О.В. Єщенко

Судді: А.І. Бітов

Ю.М. Градовський