Постанова від 14 квітня 2026 р. у справі №420/11134/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 квітня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/11134/25

Місце ухвалення рішення суду 1 інстанції:

м. Одеса;

Дата складання повного тексту рішення суду 1 інстанції:

25.07.2025 року;

Головуючий в 1 інстанції: Іванов Е.А.

П`ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

Головуючого судді – Єщенка О.В.

суддів – Бітова А.І.

– Градовського Ю.М.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 липня 2025 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:

визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Одеській області щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 25.10.2016 р. по 26.03.2025 р.;

стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеській області середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.10.2016 р. по 26.03.2025 р. у розмірі 23 686 (двадцять три тисячі шістсот вісімдесят шість) гривень 42 копійки.

В обґрунтування позову зазначено, що позивач проходив службу в Головному управлінні Національної поліції в Одеській області та даний час звільнений зі служби в поліції.

На момент звільнення зі служби в поліції із позивачем не був проведений повний розрахунок грошового забезпечення, а саме не було виплачено індексацію грошового забезпечення у встановленому порядку та розмірах. Своє право на виплату вказаного грошового забезпечення позивач був вимушений захищати в судовому порядку та відповідні розрахунки грошового забезпечення проводились відповідачем на виконання судового рішення.

У зв`язку із чим, з огляду на положення статей 116, 117 КЗпП України та фактичну затримку повного розрахунку при звільненні з військової служби, наполягає на відшкодуванні за рахунок відповідача середнього грошового забезпечення за відповідний період.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 25 липня 2025 року адміністративний позов задоволено.

Суд визнав протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Одеській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 25.10.2016 р. по 26.03.2025 р.

Стягнув з Головного управління Національної поліції в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.10.2016 р. по 26.03.2025 р. у розмірі 25697,42 грн.

Вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що повний розрахунок з позивачем проведений поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України, тому для відповідача настали підстави для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, у виді виплати позивачеві середнього заробітку з урахуванням принципу пропорційності та у межах шестимісячного строку затримки розрахунку.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, Головне управління Національної поліції в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у позові.

Обґрунтовуючи доводи та вимоги апеляційної скарги, апелянт вказує, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця. Поряд з цим, суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Натомість, присуджуючи позивачеві розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи i середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, суд першої інстанції не врахував як розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Як наслідок, визначений судом розмір відшкодування у виді середнього заробітку не відповідає принципам розумності, справедливості та пропорційності, призводить до надмірного фінансового тягаря для відповідача.

Судом першої інстанції з`ясовано та як встановлено під час апеляційного розгляду, ОСОБА_1 проходив службу в Національній поліції та наказом ГУНП в Одеській області №1081 о/с від 20.10.2016 року звільнений зі служби в поліції.

Судовим рішенням, яке набрало законної сили у справі №420/26560/24, зобов`язано Головне управління Національної поліції в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 07.11.2015року по 24.10.2016року.

На виконання вищезазначеного судового рішення відповідач 27.03.2025 здійснив позивачеві виплати у розмірі 375,58 гривень.

Натомість, обов`язок з нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку відповідачем не виконано.

Посилаючись на те, що обов`язок по нарахуванню та виплаті середнього грошового забезпечення за час затримки вказаного розрахунку при звільненні зі служби в поліції відповідачем не виконано, позивач звернувся до суду із цим позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів виходить з наступного.

За статті 59 Закону України «Про Національну поліцію» служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України. Проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні зі служби в поліції не врегульовані положеннями спеціального законодавства Закону України «Про Національну поліцію». В той же час такі питання врегульовані КЗпП України.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Таким чином, законодавство про працю імперативно покладає на роботодавця обов`язок провести повний розрахунок із працівником у день його звільнення, виплативши всі належні йому суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо).

Невиконання цього обов`язку є підставою для притягнення роботодавця до відповідальності, встановленої статтею 117 КЗпП України.

Слід враховувати, що згідно статті 117 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022 року) в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до статті 117 КЗпП України (в редакції з 19.07.2022 року) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Зі змісту чинної норми 117 КЗпП України вбачається, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року у справі №489/6074/23 зроблено висновок про те, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Апеляційний суд, з огляду на приписи Порядку №100, враховує, що згідно наданої відповідачем архівної відомості, розмір грошового забезпечення позивача, виходячи зі складових, що мають постійний характер, у серпні 2016 року склав у сумі 3864,1 гривень, у вересні 2016 року – 3864,1 гривень.

Виходячи з вказаних показників, розмір середньоденного грошового забезпечення позивача становить 126,69 гривень (3864,1 гривень + 3864,1 гривень) / 61 день (кількість днів у серпні та вересні 2016 року).

З метою правильного визначення розміру відшкодування у зв`язку з несвоєчасним розрахунком позивача, колегія суддів враховує, що перераховане на користь позивача грошове забезпечення поза межами строків становить у сумі 375,58 гривень.

Отже, сума, яка підлягає відшкодуванню позивачеві, з урахуванням положень Порядку №100, становить: 126,69 гривень (середньоденне грошове забезпечення) *2093 (кількість днів затримки розрахунку по 18.07.2022) + 126,69 гривень (середньоденне грошове забезпечення) *184 дні (кількість днів затримки розрахунку у межах шести місяців) = 288473,13 гривень (265162,17 гривень + 23310,96 гривень).

Як свідчать обставини справи, на момент звільнення позивача зі служби в поліції позивачеві нараховано грошове забезпечення у розмірі 41230,45 гривень.

Таким чином, з урахуванням невиплаченої частини грошового забезпечення у сумі 375,58 гривень, до виплати на момент виключення зі списків особового складу позивачу належало 41606,03 гривень (41230,45 гривень + 375,58 гривень).

Отже, невиплачене у строки, передбачені статтею 116 КЗпП України, грошове забезпечення складає 0,9 відсотків від належного позивачу на момент звільнення зі служби поліції грошового забезпечення.

Таким чином, з метою дотримання співмірності між розміром середнього заробітку, пов`язаного із затримкою розрахунку при звільненні та часткою невиплаченого грошового забезпечення, нарахуванню на користь позивача підлягає середнє грошове забезпечення у розмірі 2596,26 гривень, що становить 0,9% від 288473,13 гривень – відшкодування в порядку статті 117 КЗпП України.

Враховуючи викладене, оскільки висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову є правильними, однак не у повній мірі відповідають нормам матеріального права та обставинам справи, колегія суддів вважає, що відповідно до статті 317 КАС України рішення суду підлягає зміні в мотивувальній та резолютивній частинах.

Відповідно до приписів частини 5 статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 308, 311, п. 2 ч. 1 ст. 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Одеській області – задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 липня 2025 року – змінити в мотивувальній частині та резолютивній частині, виклавши абзац третій резолютивної частини рішення наступного змісту:

«Стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.10.2016 р. по 26.03.2025 р. у розмірі 2596 (дві тисячі п`ятсот дев`яносто шість) гривень 26 коп.».

В іншій частині рішення суду першої інстанції – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її прийняття, але може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Головуючий-суддя: О.В. Єщенко

Судді: А.І. Бітов

Ю.М. Градовський