Постанова від 14 квітня 2026 р. у справі №420/12513/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 квітня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/12513/25

Місце ухвалення рішення суду 1 інстанції: м. Одеса;

Дата складання повного тексту рішення суду 1 інстанції:

28.07.2025 року;

Головуючий в 1 інстанції: Тарасишина О.М.

П`ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

Головуючого судді – Єщенка О.В.

суддів – Бітова А.І.

– Градовський Ю.М.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 липня 2025 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:

визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України щодо не нарахування та виплати середнього грошового забезпечення за час затримки остаточного розрахунку при звільненні по виплаті грошового забезпечення, за період з 08.04.2023 року по 08.10.2023 року включно;

зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України сплатити середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку при звільненні по виплаті грошового забезпечення, за період з 08.04.2023 року по 08.10.2023 року включно відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100.

В обґрунтування позову зазначено, що позивач у період з 26.07.1996 по 07.04.2023 проходив військову службу у Збройних Силах України, у тому числі у період з 26.07.2001 по 07.04.2023 – у військовій частині НОМЕР_2 та даний час виключений зі списків особового складу.

На момент виключення зі списків особового складу із позивачем не був проведений повний розрахунок грошового забезпечення, у тому числі не було виплачено грошове забезпечення у встановлених розмірі та порядку за період з 29.01.2020 по 07.04.2023. Своє право на виплату вказаного грошового забезпечення позивач був вимушений захищати в судовому порядку та відповідні розрахунки грошового забезпечення проводились відповідачем на виконання судового рішення.

У зв`язку із чим, з огляду на положення статей 116, 117 КЗпП України та фактичну затримку повного розрахунку при звільненні з військової служби, наполягає на відшкодуванні за рахунок відповідача середнього грошового забезпечення за відповідний період.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28 липня 2025 року адміністративний позов задоволено.

Суд визнав протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України щодо не нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки остаточного розрахунку при звільненні по виплаті грошового забезпечення, за період з 08.04.2023 року по 08.10.2023 року включно.

Зобов`язав НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України сплатити на користь ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку при звільненні по виплаті грошового забезпечення, за період з 08.04.2023 року по 08.10.2023 року включно відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100.

Вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що повний розрахунок з позивачем проведений поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України, тому для відповідача настали підстави для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, у виді виплати позивачеві середнього заробітку у межах шестимісячного строку затримки розрахунку.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, НОМЕР_1 Прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у позові.

Обґрунтовуючи доводи та вимоги апеляційної скарги, апелянт вказує, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки нормам законодавства, що регулює спірні правовідносини, та обставинам справи і помилково не враховано, що загальні положення трудового законодавства не поширюються на правовідносини, пов`язані із проходженням громадянами України військової служби і які врегульовані нормами спеціального законодавства.

Апелянт зауважує на помилковому залишенні судом першої інстанції поза увагою тієї обставини, що питання стосовно виплати позивачеві середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні вже вирішено в іншій адміністративній справі №420/35455/23. Поряд з цим, положення статті 117 КЗпП України не передбачають правової можливості виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні окремо по кожній із виплат, які належать працівнику на день звільнення; право на звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні виникає у разі фактичного розрахунку щодо всіх виплат, які нараховані або щодо яких існує спір про їх розмір.

На переконання апелянта, під час прийняття адміністративного позову до розгляду судом першої інстанції не надано належної правової оцінки й положенням 5 Закону України «Про судовий збір», помилково залишено поза увагою те, що сама по собі наявність у позивача статусу учасника бойових дій не гарантує звільнення від сплати до бюджету судового збору з усіх спорів. Дія положень пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» поширюється лише на випадки звернення до адміністративного суду за захистом прав, пов`язаних винятково зі статусом учасника бойових дій. Натомість, в межах спірних правовідносин жодним чином не розглядається питання порушення прав позивача як учасника бойових дій, тому на нього не поширюються пільги в частині оплати судового збору.

Судом першої інстанції з`ясовано та як встановлено під час апеляційного розгляду, ОСОБА_1 проходив військову службу у НОМЕР_1 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України та наказом від 07.04.2023 №121-ос виключений зі списків особового складу.

Судовим рішенням, яке набрало законної сили у справі №420/27083/24, зобов`язано НОМЕР_1 Прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 08.04.2022 року по 07.04.2023 року включно грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки, премії, компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, одноразової допомоги при звільненні, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів , посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме: встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року на відповідні тарифні коефіцієнти та провести їх виплату, з урахуванням раніше виплачених сум.

На виконання вищезазначеного судового рішення відповідач 25.03.2025 здійснив позивачеві виплати у розмірі 636969,26 гривень.

Натомість, обов`язок з нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку відповідачем не виконано.

Посилаючись на те, що обов`язок по нарахуванню та виплаті середнього грошового забезпечення за час затримки вказаного розрахунку при виключенні зі списків особового складу відповідачем не виконано, позивач звернувся до суду із цим позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів виходить з наступного.

За правилами пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців та прирівняних до них осіб (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства про порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. В той же час такі питання врегульовані КЗпП України.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Таким чином, законодавство про працю імперативно покладає на роботодавця обов`язок провести повний розрахунок із працівником у день його звільнення, виплативши всі належні йому суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо).

Невиконання цього обов`язку є підставою для притягнення роботодавця до відповідальності, встановленої статтею 117 КЗпП України.

Слід враховувати, що згідно статті 117 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022 року) в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до статті 117 КЗпП України (в редакції з 19.07.2022 року) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Зі змісту чинної норми 117 КЗпП України вбачається, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року у справі №489/6074/23 зроблено висновок про те, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Апеляційний суд, з огляду на приписи Порядку №100, враховує, що згідно наданої відповідачем особистої картки грошового забезпечення, розмір грошового забезпечення позивача, виходячи зі складових, що мають постійний характер, у лютому 2023 року склав у сумі 17914 гривень, у березні 2023 року – 17914 гривень.

Виходячи з вказаних показників, розмір середньоденного грошового забезпечення позивача становить 607,25 гривень (17914 гривень + 17914 гривень) / 59 день (кількість днів у лютому та березні 2023 року).

З метою правильного визначення розміру відшкодування у зв`язку з несвоєчасним розрахунком позивача, колегія суддів враховує, що перераховане на користь позивача грошове забезпечення поза межами строків становить у сумі 636969,26 гривень.

Отже, сума, яка підлягає відшкодуванню позивачеві, з урахуванням положень Порядку №100, становить: 607,25 гривень (середньоденне грошове забезпечення) * 184 днів (кількість днів затримки розрахунку у межах шести місяців) = 111734 гривень.

Як свідчать обставини справи, на момент виключення позивача зі списків особового складу у квітні 2023 року позивачеві нараховано грошове забезпечення у розмірі 528274,47 гривень.

Також, на виконання судового рішення в іншій адміністративній справі (№420/10887/23) відповідачем після виключення зі списків особового складу виплачено позивачеві 06.12.2023 грошове забезпечення у виді індексації грошового забезпечення у загальній сумі 79268,72 гривень.

Таким чином, з урахуванням невиплаченої частини грошового забезпечення у сумі 636969,26 гривень, до виплати на момент виключення зі списків особового складу позивачу належало 1244512,45 гривень (528274,47 гривень + 79268,72 гривень + 636969,26 гривень).

Отже, невиплачене у строки, передбачені Положенням від 10.12.2008 року №1153/2008 та статтею 116 КЗпП України, грошове забезпечення складає 51,18 відсотків від належного позивачу на момент виключення зі списків особового складу грошового забезпечення.

Таким чином, з метою дотримання співмірності між розміром середнього заробітку, пов`язаного із затримкою розрахунку при звільненні та часткою невиплаченого грошового забезпечення, нарахуванню на користь позивача підлягає середнє грошове забезпечення у розмірі 57185,46 гривень, що становить 51,18% від 111734 гривень – відшкодування в порядку статті 117 КЗпП України.

Слід зауважити, що судом першої інстанції вказані обставини не встановлювались, внаслідок чого ухвалено рішення без повного з`ясування обставин справи, що мають значення для правильного вирішення питання стосовно відшкодування позивачеві середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби.

Доводи ж відповідача про те, що позивачеві вже відшкодовано середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку на підставі судових рішень у справі №420/35455/23 не знаходять свого обґрунтованого підтвердження, адже у цій справі перевірялось питання дотримання відповідачем порядку розрахунку з позивачем по грошовому забезпеченню у виді індексації грошового забезпечення. Натомість, у справі, що розглядається, перевіряється дотримання відповідачем порядку розрахунку з позивачем по грошовому забезпеченню, розрахованого шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2022, 2023 років.

Також, слід зазначити, що згідно посвідчення Серії НОМЕР_3 позивач має статус учасника бойових дій, тому відповідно до положень пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» наділений пільгами в частині оплати судового збору у справі, що стосується захисту його прав та інтересів.

Враховуючи викладене, оскільки висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову є правильними, однак не у повній мірі відповідають нормам матеріального права та обставинам справи, колегія суддів вважає, що відповідно до статті 317 КАС України рішення суду підлягає зміні в мотивувальній та резолютивній частинах.

Відповідно до приписів частини 5 статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 308, 311, п. 2 ч. 1 ст. 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) – задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 липня 2025 року – змінити в мотивувальній частині та резолютивній частині, виклавши абзац третій резолютивної частини рішення наступного змісту:

«Зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, за період з 08.04.2023 року по 08.10.2023 року включно, у сумі 57185 (п`ятдесят сім тисяч сто вісімдесят п`ять) гривень 46 коп.».

В іншій частині рішення суду першої інстанції – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її прийняття, але може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Головуючий-суддя: О.В. Єщенко

Судді: А.І. Бітов

Ю.М. Градовський