Рішення від 12 квітня 2026 р. у справі №177/2463/25 — Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 177/2463/25

2/214/2207/26

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

13 квітня 2026 року Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, у складі:

головуючого – судді Попова В.В.,

при секретарі – Собченко Н.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, у м. Кривому Розі, в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Губар Антон Леонідович, до Приватного нотаріуса Криворізького районного нотаріального округу Умріхіної Клавдії Андріївни про оскарження дій нотаріуса, –

ВСТАНОВИВ:

Позивач через свого представника звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просить суд зобов`язати приватного нотаріуса Криворізького районного нотаріального округу Умріхіну Клавдію Андріївну (далі - Відповідач) видати свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/3 частку земельної ділянки, площею 2,8722 га, кадастровий номер 1221882200:01:005:0597, в порядку спадкування за законом після смерті спадкодавця ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача ОСОБА_2 . Після її смерті відкрилась спадщина та Відповідачем було зареєстровано спадкову справу за №61810043. Так, за життя, ОСОБА_2 на праві власності належала земельна ділянка площею 2,8722 га, кадастровий номер 1221882200:01:005:0597, з цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована за адресою: Дніпропетровська область, Криворізький район, Грузька сільська рада. Позивач, будучи спадкоємцем першої черги після смерті матері, прийняв спадщину та йому 04 березня 2020 року Відповідачем було видано свідоцтво про право на спадщину за законом, однак лише на 2/3 частки вказаної земельної ділянки. Свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/3 частку вказаної земельної ділянки Відповідач нікому не видала. Так, позивач та його представник двічі намагались вмовити Відповідача видати позивачу свідоцтво про право на спадщину на ту 1/3 частку земельної ділянки, що залишилась, однак Відповідач наполягала на законності своїх дій та відмовила в усній формі у видачі позивачу відповідного свідоцтва. 11 серпня 2025 року позивач звернувся до Відповідача із письмовою заявою щодо видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, однак відповіді не отримав, у зв`язку з чим був вимушений звернутись до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 01.10.2025 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами та надано відповідачу 15-денний строк з дня отримання даної ухвали суду для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідач належним чином повідомлялась про відкриття провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, своїм правом не скористалась – відзив на позов до суду не надала.

За встановлених обставин суд уважає за можливе вирішити справу за наявними у ній матеріалами, що відповідає положенням ч. 8 ст. 178 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Так, ОСОБА_1 , тобто позивач у цій справі, є сином ОСОБА_2 .

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 на праві власності, на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ДП №118869 від 06.10.2004 року, належала земельна ділянка площею 2,8722 га, кадастровий номер 1221882200:01:005:0597, з цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована за адресою: Дніпропетровська область, Криворізький район, Грузька сільська рада.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла.

ІНФОРМАЦІЯ_2 Відповідач у цій справі видала на ім`я позивача у цій справі свідоцтво про право на спадщину за законом, згідно якого спадщина, на яку видане це свідоцтво складається із 2/3 частки вказаної вище земельної ділянки. Разом із тим у цьому ж свідоцтві зазначено, що свідоцтво про право на спадщину на 1/3 частку спадщини ще не видано.

10 серпня 2025 року представник позивача звернувся до Відповідача із запитом щодо надання інформації про причини не видачі позивачу свідоцтва про право на спадщину за законом на вказану 1/3 частку земельної ділянки.

11 серпня 2025 року позивач звернувся до Відповідача із заявою на видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/3 частку вказаної земельної ділянки, що залишилась.

Отже, розглядаючи пред`явлені позовні вимоги, суд приходить до наступного.

Згідно ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до вимог ч.1, п.1 ч. 2 ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов?язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття.

Відповідно до ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до ч. 1 ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Ч. 1 ст. 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов?язаний звернуться до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Згідно з ч. 1 ст. 1298 ЦК України свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини.

Порядок видачі свідоцтва про право на спадщину за законом врегульовано ст. 68 Закону України «Про нотаріат» та пунктом 4 глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України №296/5.

Стаття 34 Закону України «Про нотаріат» містить вичерпний перелік нотаріальних дій, що вчиняють нотаріуси.

Підстави для відмови у вчиненні нотаріальних дій, нотаріусом або посадовою особою, яка вчиняє нотаріальні дії визначені ч. 1 ст. 49 Закону України «Про нотаріат».

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України «Про нотаріат», нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо: 1) вчинення такої дії суперечить законодавству України; 2) не подано відомості (інформацію) та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії; 3) дія підлягає вчиненню іншим нотаріусом або посадовою особою, яка вчиняє нотаріальні дії; 4) є сумніви у тому, що фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, усвідомлює значення, зміст, правові наслідки цієї дії або ця особа діє під впливом насильства; 5) з проханням про вчинення нотаріальної дії звернулась особа, яка в установленому порядку визнана недієздатною, або уповноважений представник не має необхідних повноважень; 6) правочин, що укладається від імені юридичної особи, суперечить цілям, зазначеним у їх статуті чи положенні, або виходить за межі їх діяльності; 7) особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії, не внесла плату за її вчинення; 8) особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії, не внесла встановлені законодавством платежі, пов`язані з її вчиненням; 8-1) особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії щодо відчуження належного їй майна, внесена до Єдиного реєстру боржників; 9) в інших випадках, передбачених законом.

Ч. 3 ст. 49 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріусу або посадовій особі, яка вчиняє нотаріальні дії, забороняється безпідставно відмовляти у вчиненні нотаріальних дій.

Статтею 50 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

Тлумачення ст. 50 Закону України «Про нотаріат» свідчить, що слід розмежовувати оскарження: 1) нотаріальної дії; 2) відмови у вчиненні нотаріальної дії; 3) нотаріального акта.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19.03.2018 року у справі №754/16825/15-ц викладено висновок, що суд не може зобов`язати нотаріальну контору видати свідоцтво про право на спадщину, оскільки такі дії вчиняються нотаріусом відповідно до Закону України «Про нотаріат».

У постанові від 10.04.2019 року у справі №161/9939/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив, що суд не може підміняти орган, до повноважень якого належить прийняття рішення, яке є предметом оскарження, приймати замість нього своє рішення та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта. Суд першої інстанції зазначеного не врахував, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про задоволення вимог ОСОБА_14 про зобов`язання приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Перчук І. М. видати їй свідоцтво про право на спадщину за законом.

Тобто суд не може зобов`язувати нотаріуса вчиняти дії щодо вирішення питань, які безпосередньо належать до його компетенції.

Аналогічний висновок щодо того, що суд не може зобов`язувати нотаріуса видавати свідоцтво про право на спадщину також викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01.03.2021 року у справі №473/1878/19.

Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.

При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, але є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 року у справі №378/596/16-ц та від 15.09.2022 року у справі №910/12525/20).

З врахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту свого порушеного права.

Разом з тим, суд зазначає, що матеріали даної справи містять копію заяви позивача, адресовану Відповідачу, про видачу на його ім`я свідоцтва про право на спадщину за законом на вказану вище 1/3 частку земельної ділянки, однак при цьому матеріали справи не містять відомостей про отримання Відповідачем вказаної заяви, подання якої та її отримання Відповідачем є необхідною передумовою для вчинення нотаріусом відповідної нотаріальної дії.

Окрім того, матеріали цієї справи не містять матеріалів спадкової справи, що була заведена Відповідачем до майна померлої ОСОБА_2 , у зв`язку з чим суд позбавлений можливості дослідити обставини того, чи виник у Відповідача обов`язок розглянути питання про видачу позивачу свідоцтва про право на спадщину за законом чи приймати рішення про відмову у його видачі. Посилання позивача, викладені у позовній заяві стосовно того, що нотаріус усно відмовив йому у видачі такого свідоцтва суд не приймає до уваги, оскільки усні пояснення посадової особи не можуть свідчити про вчинення нотаріусом неправомірної бездіяльності у розумінні вимог законодавства.

Крім того, відповідно до ст. 49 Закону України «Про нотаріат» у разі відмови у вчиненні нотаріальної дії нотаріус зобов`язаний винести постанову про відмову, однак така постанова у матеріалах справи відсутня, а зазначене вище не надає суду можливості встановити факт саме належного звернення позивача до Відповідача із належною заявою про вчинення відповідної нотаріальної дії.

Таким чином, за відсутності належного обсягу доказів, у суду відсутні правові підстави вважати, що Відповідач допустила неправомірну бездіяльність.

Разом з тим, у разі відсутності у позивача доказів на підтвердження вищезазначених обставин, останній не скористався правом подати до суду клопотання про витребування таких доказів, оскільки в силу приписів ч. 7 ст. 81 ЦПК України, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Відповідно до п. 6 зазначеної вище постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» №14 від 18.12.2009 року, враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

У рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява №26864/03) від 26.06.2008 року зазначено, що у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Таким чином, враховуючи все вищевикладене, а також правовий аналіз наведених вище норм законодавства та встановлених судом фактичних обставин справи, у своїй сукупності, дозволяють суду прийти до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 19, 23, 141, 263-265, 268, 273, 354-355 ЦПК України, суд, –

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Губар Антон Леонідович, до Приватного нотаріуса Криворізького районного нотаріального округу Умріхіної Клавдії Андріївни про оскарження дій нотаріуса.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом 30-ти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя В.В. Попов.