Рішення від 15 квітня 2026 р. у справі №183/2623/25 — Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Єдиний унікальний номер справи 183/2623/25

Провадження № 2/183/1801/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 квітня 2026 року м. Самар Дніпропетровської області

Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді – Майної Г. Є.,

з участю секретаря судового засідання – Федорової Є. П.,

представника позивача адвоката Леонтьєва О. В.,

представника третьої особи - Данчак Т. П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Орган опіки та піклування Залізничної районної державної адміністрації Львівської області, Військова частина НОМЕР_1 про позбавлення батьківських прав, -

В С Т А Н О В И В:

У березні 2025 року позивач ОСОБА_1 через свого представника та підсистему «Електронний суд» звернувся до суду із вищезазначеним позовом. В обґрунтування якого посилався на те, що він та ОСОБА_2 не перебували у зареєстрованому шлюбі, у зв`язку з чим їхня спільна дитина ОСОБА_3 народилася у батьків, які не перебували у шлюбі між собою. Після народження ОСОБА_3 вони фактично перестали проживати разом, ОСОБА_2 перестала цікавитися дитиною, пішла з дому і почала жити своїм життям та своїми інтересами, зовсім не цікавлячись долею та вихованням дитини. Фактичні шлюбні відносини між ними припинилися через рік - півтора після народження ОСОБА_3 . Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 02.04.2019 у цивільній справі №428/14452/18 установлено, що з 2012 року сторони разом проживали, однак у зареєстрованому шлюбі не перебували. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилась донька ОСОБА_4 , яка зареєстрована за місцем мешкання відповідача ОСОБА_2 , однак фактично мешкає за місцем реєстрації позивача ОСОБА_1 , який виховує та утримує дочку. Указаним рішенням визначено постійне місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , 23.06.2012 року разом зі своїм батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Після початку повномасштабної агресії Російської Федерації проти України, він проживав і переховувався від бомбардувань у підвалах та сховищах міста Сєвєродонецька. Перед захопленням міста окупаційними військами країни-агресора, він з донькою виїхали з Сєвєродонецька. ОСОБА_2 виїжджати категорично відмовилася і залишилася жити в окупації. Він разом з донькою та його матір`ю взяті на облік внутрішньо переміщених осіб та проживають у Львові. Відповідач життям доньки не цікавилася, не телефонувала, не виявляла бажання спілкуватись з дитиною та брати участь в її вихованні. На сьогоднішній день дитині вже 12 років, вона не пам`ятає матір та не має до неї ніяких почуттів, оскільки більше п`яти років жодного разу її не бачила. Донька проживає з ним, дитині забезпечені гідні умови проживання та гармонійна атмосфера оточення. Між ним, дитиною і мамою позивача склались усталені доброзичливі стосунки, які сприяють належному вихованню дитини, її повноцінному світосприйманню життя та оточуючих людей. Нагляд за станом здоров`я дитини з моменту її народження і по сьогоднішній день здійснює батько, мати участі в цій сфері життя дитини не брала. Відповідач ніякої матеріальної допомоги на утримання дитини не надавала і не надає, не піклується про її фізичний і духовний розвиток, не спілкується з дитиною взагалі, тобто не дбає про її нормальне самоусвідомлення, не сприяє засвоєнню загальновизнаних норм моралі, не надає доступу до культурних та інших духовних цінностей. Донька не отримує від матері жодного подарунку на день народження, жодної іграшки.

У зв`язку з чим позивач просить позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківських прав відносно доньки – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Ухвалою судді від 24 березня 2025 року позовну заяву позивача залишено без руху з наданням позивачеві строку для усунення недоліків його позовної заяви, що було зроблено позивачем 04 квітня 2025 року.

05 травня 2025 року через канцелярію суду надійшла інформація про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача, яка передана судді 19 травня 2025 року.

Ухвалою судді Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 травня 2025 року постановлено про прийняття позовної заяви до розгляду в порядку загального позовного провадження і відкрито провадження у справі з призначенням підготовчого засідання. Цією ж ухвалою суду було встановлено відповідачеві та третій особі строки для подання відзиву на позовну заяву, а також письмових пояснень щодо позовної заяви.

Ухвалою суду від 05 червня 2025 року задоволено клопотання адвоката Леонтьєва О. В. про проведення підготовчого засідання у цій справі в режимі відеоконференції.

Усною ухвалою суду від 19 червня 2025 року до участі у справі, у якості третьої особи залучено Військову частину НОМЕР_1 .

Ухвалою суду від 19 червня 2025 року зобов`язано Залізничний відділ служби у справах дітей департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради надати суду висновку про доцільність або недоцільність позбавлення відповідача батьківських прав відносно ОСОБА_4 .

Ухвалою суду від 19 червня 2025 року зобов`язано Міністерство соціальної політики України надати суду відомості з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб (у розумінні Постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2016 року № 646) інформацію (персональні дані) відносно ОСОБА_2 .

Ухвалою суду від 01 серпня 2025 року клопотання позивача ОСОБА_1 про проведення судового засідання в режимі відеоконференції повернено заявникові без розгляду.

Усною ухвалою суду від 06 серпня 2025 року замінену третю особу на належну - Орган опіки та піклування Залізничної районної державної адміністрації Львівської області.

Ухвалою суду від 06 серпня 2025 року зобов`язано Орган опіки та піклування Залізничної районної державної адміністрації Львівської області надати суду висновку про доцільність або недоцільність позбавлення відповідача батьківських прав відносно ОСОБА_4 .

Ухвалою суду від 06 жовтня 2025 року постановлено про закриття підготовчого провадження у справі, останню призначено до розгляду по суті.

13 жовтня 2025 року на адресу суду надано висновок щодо визначення доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 .

Ухвалою суду від 04 листопада 2025 року задоволено клопотання адвоката Леонтьєва О. В. про проведення судового засідання у цій справі в режимі відео конференції з приміщення Львівського апеляційного суду.

Ухвалою суду від 07 квітня 2026 року задоволено клопотання адвоката Леонтьєва О. В. про проведення судового засідання у цій справі в режимі відео конференції з приміщення Львівського апеляційного суду.

Представник позивача – адвокат Леонтьєв О. В вимоги позову підтримав та просив його задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився.

Малолітня ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у судовому засіданні висловила свою думку щодо позову.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилася, про день, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, відзиву на позовну заяву і клопотань про відкладення розгляду справи не подавала, тому суд вважає можливим провести розгляд справи за її відсутності.

Представник третьої особи в/ч НОМЕР_1 у судове засідання не з`явився, через підсистему «Електронний суд» надав заяву про розгляд справи за відсутності представника.

Представник третьої особи - ОСОБА_6 у судовому засіданні підтримала раніше поданий висновок органу опіки та піклування, у якому визначено про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав відносно його малолітньої дитини, у зв`язку з чим не заперечувала проти задоволення позову.

У судовому засідання свідок ОСОБА_7 надала пояснення на підтвердження обставин, викладених у позовній заяві.

Суд, заслухавши вступне слово та пояснення представника позивача, представника третьої особи, заслухавши свідка та думку малолітньої ОСОБА_4 у судовому засіданні, дослідивши наявні письмові докази, приходить до висновку про задоволення позову, виходячи з встановлених у судовому засіданні таких обставин.

Судом установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 народилась ОСОБА_4 , батьками якої записані: батько – ОСОБА_1 , мати – ОСОБА_2 , що підтверджується відповідним свідоцтвом про її народження, наданим суду у засвідченій представником позивача копії (т. 1 а.с. 37).

Судом установлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , останні є внутрішньо переміщеними особами, їх фактичним місцем проживання є: АДРЕСА_2 , про що свідчать відповідні довідки про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб від 05 жовтня 2022 року № 1306-5002208332, № 1306-5002208392, які надані суду в засвідчених представником позивача копіях (т. 1 а.с. 55).

Також судом установлено, що малолітня ОСОБА_4 , навчається у середній загальноосвітній школі № 67 м. Львова та у 2024-2025 навчальному році останню переведено у 6-В клас (т. 1 а.с. 39).

Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 02 квітня 2019 року у цивільній справі № 428/14452/18 визначено місце проживання малолітньої дитини – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , за адресою: АДРЕСА_1 . Цим же рішенням припинено стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання малолітньої дитини – дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , які стягувалися на підставі рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 01 жовтня 2014 року у цивільній справі № 428/4217/14-ц (провадження №2/428/1729/2014). Під час ухвалення рішення про задоволення позову ОСОБА_1 судом ураховано висновок Органу опіки та піклування Сєвєродонецької міської ради Луганської області №1303 від 28.02.2019, з якого убачалось, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають спільну дитину – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка зареєстрована разом з матір`ю, але вже протягом останніх 3 років проживає разом із батьком, тому орган опіки та піклування Сєвєродонецької міської ради вважає можливим визначити постійне місце проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом зі своїм батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Також вказаним рішенням установлено, що після ухвалення Сєвєродонецьким міським судом Луганської області рішення від 01.10.2014 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, змінилися життєві обставини, а саме: малолітня ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , переїхала проживати до свого батька ОСОБА_1 , за його зареєстрованим місце проживання та перебуває на його повному утриманні вже протягом трьох років, що також підтверджується дослідженими письмовими доказами. Указане рішення 03 травня 2019 року набрало законної сили (т. 1 а.с. 46-49).

Розпорядженням Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради № 296 від 11 квітня 2024 року малолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , надано статус дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів (т. 1 а.с. 22).

Актом обстеження умов проживання від 23 грудня 2024 року складеним провідним спеціалістом ВСУ СД Залізничного району Костів О. В., головним спеціалістом відділу ССД Залізничного району Рибаком М. С. на підстав заяви ОСОБА_1 від 17 грудня 2024 року № З-Г-70527-3-32 з метою обстеження умов проживання сім`ї проведено обстеження умов проживання за адресою: АДРЕСА_2 . Житло розміщене на 8 поверсі 9 поверхового будинку, складається з 1 кімнат: кухні, коридору, санвузла. Умови проживання задовільні, квартира умебльована, технічно оснащена, у кімнаті є окреме спальне місце для дитини, стіл, шафа для одягу та книг, є одяг, взуття по сезону, засоби гігієни. Для виховання та розвитку дитини створені такі умови: задовільні, дитина забезпечена усім необхідним для навчання, канцтовари, підручники, виховання, розвитку. Квартира перебуває в оренді. За вказаною адресою проживають: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (проживає без реєстрації), ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (проживає без реєстрації), ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (проживає без реєстрації). Стосунки у сім`ї дружелюбні, турботливі. Зі слів батька дитини ОСОБА_1 вихованням дитини займається самостійно, матір дитини ОСОБА_4 проживає окремо та не цікавиться життям дитини (т. 1 а.с. 6).

Також судом установлено, що ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 з 09 квітня 2025 року (т. 1 а.с. 109).

На виконання ухвали суду Мінсоцполітики надано відповідь про те, що згідно з відомостей, внесених до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, станом на 15 вересня 2025 року, відсутня інформація щодо ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 1 а.с. 228).

Згідно зі ст. 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, лю6ові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя; батьки зобов`язані поважати дитину.

Статтею 155 СК України передбачено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та и людської гідності; батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини; відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства; ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до ст. 164 Сімейного Кодексу України, батько (мати) можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо він (вона) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти. Відповідно до роз`яснень, які містяться в п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30 березня 2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав", позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків. В пункті 16 даної Постанови зазначено, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. А тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК України.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку в особистості потребує любові і розуміння, вона повинна, коли це можливо, рости під опікую і відповідальністю своїх батьків, і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про охорону дитинства" батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно зі ст. 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України

Відповідно до ст. 11 Закону України "Про охорону дитинства" сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків.

Статтею 9 Конвенції про права дитини, дитина не повинна розлучатися з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

Відповідно до ч. 1 статті 3 Конвенції Про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради № 789-XII від 27 лютого 1991 року встановлено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

З висновку Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради №260001-вих145784 від 09 жовтня 2025 року, убачається, що:

«Залізничною районною адміністрацією Львівської міської ради, як органом опіки та піклування, на засіданні комісії з питань захисту прав дитини при Залізничній районній адміністрації Львівської міської ради 02.10.2025 (протокол № 22) розглянуто ухвалу Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06.08.2025 (справа № 183/2623/25), яка надійшла на адресу районної адміністрації 15.09.2025, якою орган опіки та піклування Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради зобов`язують надати письмовий висновок щодо доцільності чи недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 .

На засіданні комісії з питань захисту прав дитини була присутня баба дитини, ОСОБА_7 , та малолітня ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 . Батько, ОСОБА_1 , на засідання не прибув, оскільки несе службу у ЗСУ, що підтверджується довідкою від 21.04.2025 № 4614, виданою військовою частиною НОМЕР_1 Міністерства оборони України, проте надав письмові пояснення. Зі слів, ОСОБА_7 та пояснень ОСОБА_1 , матір дитини ОСОБА_2 перебуває на окупованій території. Згідно з відомостей, внесених до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, станом на 30.06.2025 відсутня інформація щодо ОСОБА_2 (довідка від 04.07.2025 № 16491/0/290-25/13).

З письмових пояснень ОСОБА_1 , стало відомо що з матір`ю дитини вони перебували в цивільному шлюбі. За час спільного проживання ОСОБА_2 не приділяла належної уваги та догляду за дитиною, у них були постійні сварки з приводу цього. Після чергової сварки ОСОБА_2 забрала дочку за місце свого проживання. Він навідував дочку, матеріально допомагав, часто забирав її за місцем свого проживання. Згодом дитина почала жити разом з ним та його матір`ю ОСОБА_7 . Матір ОСОБА_2 , не часто цікавилась життям дитини, а після винесення судом рішення від 02.04.2019 (справа № 428/14452/18) про визначення місця проживання дочки з ним, припинила телефонувати і бачитись з дитиною. За все цей період дочка була в очікуванні зустрічі з матір`ю, які нажаль не відбувались, дуже засмучувалась, їй бракувало материнської теплоти. З початком повномаштабного вторгнення він з дочкою та своєю матір`ю перемістились до ОСОБА_8 . З часу проживання у Львові, ОСОБА_2 не телефонувала та не шукала способів спілкування з дочкою, не цікавилась її життям, не вітала з днем народження.

Малолітня ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 повідомила, що постійно проживає з батьком та бабусею. Матір, у період проживання у Сєвєродонецьку не цікавилась її життям, навчанням, не приходила до школи, її вихованням займався лише батько. Після переїзду до Львова не телефонувала до неї, вона її давно не бачила. На запитання членів комісії стосовно питання про позбавлення батьківських прав її матері, не заперечувала.

ОСОБА_7 , яка є бабусею малолітньої ОСОБА_4 , що матір з трирічного віку фактично самоусунулась від виховання дочки. У ОСОБА_2 не було прояву материнської любові та теплоти до дитини, Поліна боляче реагувала, коли матір обіцяла подзвонити або прийти і не виконувала своїх обіцянок. Зараз дівчинка не згадує про свою матір.

У ході розгляду ухвали встановлено те, що відповідно до повторного свідоцтва про народження серія НОМЕР_2 , батьками малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Згідно з довідками про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 05.10.2022 № 1306-5002208332, №1306-5002208392, виданими Залізничним відділом соціального захисту управлінням соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради громадянин ОСОБА_1 з малолітньою дочкою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 і перемістились у м. Львів та проживають за адресою: АДРЕСА_2 . Відповідно до акту обстеження умов проживання від 23.12.2024, складеного працівниками відділу «Служба у справах дітей» Залізничного району управління «Служба у справах дітей» ДГП ЛМР встановлено, що квартира складається з однієї житлової кімнати, кухні, коридору та вигод. Квартира умебльована та облаштована необхідною побутовою технікою. Дівчинка має окреме спальне місце, стіл для виконання домашнього завдання, шафа для зберігання одягу. Дитина забезпечена одягом та взуттям згідно віку та сезону. Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 02.04.2019 (справа № 428/14452/18), визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 разом з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1

Згідно з характеристикою від 22.09.2025 № 253, виданою середньою загальноосвітньою школою № 67 м. Львова, ОСОБА_4 навчається з 01.09.2022 року. Навчанням та шкільним життям ОСОБА_3 цікавиться тато та бабуся. Вони відвідують збори батьківського самоврядування, шкільні заходи. Учениця завжди чисто, акуратно одягнена, має все необхідне для навчання.

Відповідно до характеристики від 19.09.2025 № 3/19.09.2025, виданої простором взаємодії та розвитку «Shelter Lviv», ОСОБА_4 відвідує розвиткові заняття з липня 2023 року. Із татом та бабусею відвідували їхні Денні мандрівки Львівщиною та екскурсії містом. Зі слів ОСОБА_3 , дівчинка переїхала із ОСОБА_9 та проживає у ОСОБА_8 разом з батьком ОСОБА_10 та бабусею ОСОБА_11 , які здійснюють її виховання. Мати залишилась на окупованій території і не бере участі у вихованні дитини та матеріальному забезпеченні, життям дівчинки не цікавиться. На заняття дівчинку приводить бабуся, батько рідко, так як перебуває уЗСУ. Батько приділяє належну увагу вихованню та розвитку дочки, забезпечує задоволення її освітніх і соціальних потреб.

Окрім того, ОСОБА_1 долучено свідчення ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , у яких вони стверджують про те, що ОСОБА_1 самостійно виховує дочку з трирічного віку, матір дівчинки жодного разу не бачили, вона не підтримує зв`язок з дочкою» … «Керуючись ст. 19, п. 2 ч. 1 ст. 164 Сімейного кодексу України, враховуючи відсутність батьківського потенціалу у ОСОБА_2 , документи, які підтверджують ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов`язків, рекомендації комісії з питань захисту прав дитини від 02.10.2025 (протокол № 22), з метою захисту прав та законних інтересів дитини орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 » (т. 1 а.с. 248-250).

Чинне законодавство зазначає, що позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав і інтересів дитини, направлений на позитивний результат у долі неповнолітньої дитини.

Способи ухилення від обов`язку з виховання та утримання дитини зазначено в постанові Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30.03.2007 (із змінами, внесеними згідно з Постановою Верховного Суду №20 від 19.12.2008) в п.16: «Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори як кожен окремо, так і в сукупності, треба розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками».

За змістом роз`яснень, п.п. 15, 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 20 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» (із змінами, внесеними згідно з Постановою Верховного Суду №20 від 19.12.2008) позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Не можна позбавити батьківських прав особу, яка не виконує своїх батьківських обов`язків унаслідок душевної хвороби, недоумства чи іншого тяжкого захворювання (крім хронічного алкоголізму чи наркоманії) або з інших не залежних від неї причин. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом і може мати місце при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Відповідно до ч. 8 ст. 7 СК України, передбачено, що регулювання сімейних відносин має здійснюватись з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно з вимогами ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні.

Суд, вважає за необхідне врахувати, що позбавлення судом особи батьківських прав в значенні пункту 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод ( далі по тексту - ЄКПЛ) становить втручання у її право на повагу до його сімейного життя, яке гарантується пунктом 1 статті 8. Таке втручання не становитиме порушення статті 8 лише у тому разі, якщо воно здійснене «згідно з законом», відповідає одній чи кільком законним цілям, про які йдеться в пункті 2 , і до того ж є «необхідним у демократичному суспільстві» для забезпечення цих цілей.

Як зауважив Європейський Суд з прав людини (далі по тексту - ЄСПЛ) у ряді рішень з цього приводу, визначаючи, чи був такий захід, як позбавлення батьківських прав, «необхідним у демократичному суспільстві» слід проаналізувати, чи може він найкраще задовольняти інтереси дитини. Водночас, ЄСПЛ нагадує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці звертає увагу, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості заявника та його поведінці. Зазначав, що позбавлення батьківських прав має бути виправдане інтересами дитини, і такі інтереси повинні мати переважний характер над інтересами батьків, між інтересами дитини та інтересами батьків має існувати справедлива рівновага.

11 липня 2017 року Європейським Судом з прав людини було винесено рішення у справі «М.С. проти України», у якому суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати, зокрема, два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є не благодійним.

Згідно з роз`ясненнями пункту 16 постанови Пленуму Верховного суду України № 3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і позбавлення батьківських прав та поновлення батьківських прав» ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу.

Згідно з абз. 2 п. 18 вищезгаданої постанови Пленуму Верховного суду України від 20 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» (із змінами, внесеними згідно з Постановою Верховного Суду №20 від 19.12.2008), зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Верховний Суд у постанові від 24 жовтня 2018 року у справі №761/2855/17 вказав, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом та можливе в разі доведення умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків.

У постанові від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20) Верховний Суд зазначив, що «ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини».

У постанові від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц (провадження № 61-29266св18) Верховний Суд вказав, що «зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оцінювальний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин. За положенням частини шостої статі 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини».

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19), від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19), від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18 (провадження № 61-21461св19), від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20 (провадження № 61-6807св21).

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 13 березня 2019 року в справі № 631/2406/15-ц та у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17.

З урахуванням цього, суд констатує, що судова практика у цій категорії справ є сталою і підстави для відступлення від вказаних висновків можливі лише фактичних обставин конкретної справи й доказування.

Оцінюючи надані позивачем докази, які досліджені в судовому засіданні, висловлення малолітньої ОСОБА_3 у судовому засіданні, ураховуючи наявність висновку органу опіки та піклування, який проаналізовано обставини життя позивача, його ставлення до дитини, ставлення дитини до кожного з батьків, умови їх звичайного укладу життя в обсязі, повідомленому батьком та бабусею, суд приходить до переконання, що позивачем доведений той факт, ОСОБА_2 самоусунулася від виконання батьківських обов`язків протягом тривалого часу і за час розгляду справи в суді своєї поведінки не змінила, продовжує ухилятись від цього обов`язку, суд вважає, що в інтересах дитини, необхідно позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно її малолітньої доньки – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а тому позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 81, 82, 141, 142, 259, 263-265, 268, 272, 273, 280-282 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Орган опіки та піклування Залізничної районної державної адміністрації Львівської області, Військова частина НОМЕР_1 про позбавлення батьківських прав – задовольнити.

Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківських прав відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України.

Учасники справи:

- ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , адреса реєстрації, як внутрішньо переміщеної особи: АДРЕСА_3 ;

- ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 ;

- Орган опіки та піклування Залізничної районної державної адміністрації Львівської області, код ЄДРПОУ 04056084, місцезнаходження юридичної особи за адресою: 79006, Львівська область, м. Львів, вул. Виговського, 34;

- Військова частина НОМЕР_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 , адреса місцезнаходження не зазначається відповідно до наказу Генерального штабу Збройних сил України від 30 січня 2023 року та з урахуванням ст. 114-2 КК України.

Рішення суду складено і підписано 16 квітня 2026 року.

Суддя Г.Є. Майна