Рішення від 12 квітня 2026 р. у справі №177/294/26 — Криворізький районний суд Дніпропетровської області

Справа № 177/294/26

Провадження № 2/177/612/26

Р І Ш Е Н Н Я

(заочне)

Іменем України

13 квітня 2026 року Криворізький районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді: Суботіної С. А.

за участі: секретаря Ференц Я. З.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі, у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, цивільну справу за позовною заявою товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» до ОСОБА_1 про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача ТДВ «Страхова група «Оберіг» Войціховський А.В. через систему «Електронний суд» звернувся 28.01.2026 до суду з указаною позовною заявою та просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь ТДВ «Страхова група «Оберіг» грошові кошти в розмірі 18791,50 грн, штрафні санкції, а саме інфляційні втрати, пеню та 3% річних за несвоєчасне виконання зобов`язання за період з дати подання позову до суду включно до дати ухвалення судового рішення, а також судові витрати в справі.

В обґрунтування позову зазначив, що з вини водія ОСОБА_1 , який керував транспортним засобом марки ВАЗ-2101, р/н НОМЕР_1 , 21.02.2023 сталася дорожньо-транспортна пригода, у результаті чого пошкоджено транспортний засіб ЗАЗ TF69YO, р/н НОМЕР_2 . Позивач, на виконання полісу страхування № ЕР-211578573, на підставі заяви про виплату страхового відшкодування з метою відшкодування шкоди третій особі, здійснив виплату відповідного страхового відшкодування в сумі 37583,00 грн. При укладенні полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР-211578573 щодо транспортного засобу ВАЗ-2101, р/н НОМЕР_1 , відповідно до п. 13.2 ст. 13 Закону України № 1961-ІV, застосовано пільгу 50% до вартості страхового платежу, оскільки страхувальником є особа, яка має статус особи з інвалідністю. Вказана пільга надається виключно за умови особистого керування страхувальником таким транспортним засобом. Однак, за матеріалами страхової справи, під час настання ДТП транспортним засобом ВАЗ-2101, р/н НОМЕР_1 , керував ОСОБА_1 , який не є страхувальником за полісом № ЕР-211578573, а тому позивач отримав право вимоги компенсації 50% виплаченого страхового відшкодування від суми 37583,00 грн, що становить 18791,50 грн. Окрім того, відповідач заявив вимогу про стягнення з відповідача штрафних санкцій за несвоєчасне виконання зобов`язань, а саме інфляційних втрат, пені та трьох відсотків річних, які підлягають нарахуванню з наступного дня від дати подання позову, так як досудова вимога відповідачу не направлялася. Оскільки позивач не має можливості одночасно з поданням позову надати розрахунок штрафних санкцій у зв`язку з відсутністю інформації щодо дати прийняття рішення, здійснити такий розрахунок на дату подання позову не представляється можливим. Також, ТДВ «Страхова група «Оберіг» просить стягнути з відповідача судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2662,40 грн та на професійну правничу допомогу в розмірі 8022,50 грн.

Ухвалою судді Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 04.02.2026 позовну заяву прийнято до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Представник позивача правом на участь у судовому засіданні не скористався, у тексті позову зазначив про розгляд справи без його участі, проти ухвалення заочного рішення не заперечував.

Відповідач ОСОБА_1 про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку, однак до суду повторно не з`явився, про причини неявки не повідомив, заяв про розгляд справи за його відсутності до суду не надав. Відзиву не подано.

Справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження за правилами глави 10 розділу ІІІ ЦПК України.

З урахуванням відсутності заперечень представника позивача проти заочного розгляду справи, суд на місці постановив ухвалити заочне рішення, на підставі наявних доказів, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

У зв`язку з неявкою в судове засіданні всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, надавши оцінку доказам у сукупності, суд дійшов до наступного висновку.

Постановою Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20.04.2023 ОСОБА_1 визнано винуватим за ст. 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 850,00 грн (а.с.9).

Судом встановлено, що 21.02.2023 об 11 год. 00 хв. у Дніпропетровській області, м. Кривий Ріг, Довгинцівський район, вул. Дніпровське шосе, буд. 15а, водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем ВАЗ-2101, р/н НОМЕР_1 , не врахував дорожньої обстановки, не вибрав безпечної швидкості для руху, не вжив заходів для зменшення швидкості або безпечного об`їзду перешкоди, не вибрав безпечної дистанції для руху та допустив зіткнення з транспортним засобом ЗАЗ Ланос, р/н НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_2 , який зупинився попереду. Внаслідок ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження, що спричинило матеріальні збитки їх власникам.

Постанова набрала законної сили 02.05.2023.

Оскільки, у розумінні ч. 4 ст. 82 ЦПК України, постанова суду в справі про адміністративне правопорушення обов`язкова для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено судом постанову, у той час, як при винесенні зазначеної постанови суд встановив, що дорожньо-транспортна пригода, яка мала місце 21.02.2023 об 11 год. 00 хв., сталася саме з вини ОСОБА_1 , тому вищевказані обставини окремому доказуванню не підлягають.

Станом на день настання дорожньо-транспортної пригоди, 21.02.2023, цивільно-правова відповідальність власника наземного транспортного засобу ВАЗ-2101, р/н НОМЕР_1 , була застрахована полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР-211578573. Страховиком є ТДВ «Страхова група «Оберіг», страхувальником ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідчення інваліда НОМЕР_5 ), забезпечений транспортний засіб ВАЗ-2101, р/н НОМЕР_1 , 1974 рік випуску, VIN код НОМЕР_6 . Строк дії договору з 18.10.2022 по 17.10.2023 включно. Розмір франшизи 2500,00 грн, страхові суми (ліміти відповідальності) на одного потерпілого за шкоду, заподіяну майну 160000,00 грн, за шкоду здоров`ю, заподіяну життю і здоров`ю 320000,00 грн (а.с.9 зворот).

Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, регулюються Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі по тексту - Закон), в редакції, чинній на дату дорожньо-транспортної пригоди, положення якого спрямовані на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників (ст. 3 Закону).

Відповідно до ст. 22 Закону, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Згідно зі ст. 28 Закону, шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого - це, серед іншого, шкода, пов`язана з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого.

Статтею ст. 29 Закону визначено, що у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_7 , власником автомобіля ЗАЗ TF69YO, р/н НОМЕР_2 , є ОСОБА_2 , який звернувся до ТДВ «Страхова група «Оберіг» щодо страхового відшкодування у зв`язку з настанням страхового випадку 21.02.2023 за договором страхування № ЕР-211578573 (а.с.10).

Як визначено у п. 36.2 ст. 36 Закону, страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна.

Так, представником ТДВ «Страхова група «Оберіг» 03.03.2023 оглянуто транспортний засіб ЗАЗ TF69YO, р/н НОМЕР_2 , та визначено на підставі ремонтної калькуляції страхове відшкодування в розмірі 37583,00 грн, про що складено страховий акт № 41764/1 (а.с.10 зворот – 12 зворот).

Суму страхового відшкодування погоджено з ОСОБА_2 шляхом безготівкового перерахування коштів, за вирахуванням суми франшизи 2500,00 грн, у сумі 37583,00 грн (а.с.12 зворот).

Згідно з платіжною інструкцією від 28.09.2023 № 22358, ТДВ «Страхова група «Оберіг» виплатило ОСОБА_2 страхове відшкодування в розмірі 37583,00 грн (а.с.13).

Згідно з ч. 1 ст. 1166 ЦК України шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

За ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Як передбачено ч. 1 ст. 1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Відповідно до ст. 993 ЦК України, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Як зазначає позивач, при укладенні полісу № ЕР-211578573, де забезпеченим транспортним засобом є ВАЗ-2101, р/н НОМЕР_1 , застосовано положення п.13.2 ст. 13 Закону, де розмір страхового платежу за одним внутрішнім договором страхування зменшується на 50 відсотків, за умови, що страхувальником є громадянин України - учасник війни, особа з інвалідністю II групи, особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесена до I або II категорії, пенсіонер, а забезпечений транспортний засіб має робочий об`єм двигуна до 2500 сантиметрів кубічних включно та належить цьому громадянину на праві власності. Зазначена пільга надається за умови особистого керування таким транспортним засобом особою, яка належить до визначених у цьому пункті категорій громадян України, без мети надання платних послуг з перевезення пасажирів або вантажу.

У полісі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР-211578573 вказано, що страхувальником є ОСОБА_3 , який має посвідчення особи з інвалідністю серії НОМЕР_5 .

При цьому, відповідно до постанови Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20.04.2023 (справа № 211/1255/23), транспортним засобом ВАЗ-2101, р/н НОМЕР_1 , 21.02.2023 керував ОСОБА_1 .

Відповідно до ст.ст. 993, 1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Згідно зі ст. 38 Закону, право страховика на подання регресного позову до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, виникає у разі: а) якщо він керував транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції; б) якщо він керував транспортним засобом без права на керування транспортним засобом відповідної категорії; в) якщо він після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди чи відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду щодо стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, або вжив алкоголь, наркотики чи лікарські препарати, виготовлені на їх основі (крім тих, що входять до офіційно затвердженого складу аптечки або призначені медичним працівником); г) якщо дорожньо-транспортна пригода визначена в установленому порядку безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу існуючим вимогам Правил дорожнього руху; ґ) якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону; д) якщо страховий випадок настав з використанням забезпеченого транспортного засобу в період, не передбачений договором внутрішнього страхування (при укладенні договору страхування з умовою використання транспортного засобу в період, передбачений договором страхування).

Згідно з п. 38-1.1 ст. 38-1 Закону, у разі якщо страховик здійснив страхове відшкодування за шкоду, заподіяну під час використання забезпеченого транспортного засобу, у сфері, що передбачає більше значення коригуючого коефіцієнта, ніж визначено договором страхування, чи з порушенням умов, передбачених п. 13.2 ст. 13 цього Закону (при укладенні договору страхування із застосуванням такого пункту), то особа, відповідальна за шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зобов`язана компенсувати страховику 50 відсотків виплаченого страхового відшкодування.

Таким чином, зважаючи на те, що страхувальник, а саме ОСОБА_3 , є особою віднесеною до пільгової категорії громадян, оскільки ним було пред`явлено пенсійне посвідчення серії НОМЕР_5 , у зв`язку з чим, поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР-211578573, відповідно до п. 13.2 ст. 13 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», був укладений із застосуванням знижки в розмірі 50%, про що в ньому наявна відповідна відмітка, тоді як відповідач ОСОБА_1 керував забезпеченим транспортним засобом із порушенням умов договору страхування, а саме п. 13.2 ст. 13 Закону, на нього не розповсюджуються пільгові умови страхування, а тому суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 50% від виплаченого страхового відшкодування в порядку регресу у розмірі 18791,50 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо стягнення інфляційних втрат, пені та 3% річних за несвоєчасне виконання зобов`язання.

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 10.04.2018 року у справі № 910/10156/17 вказала, що наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК боржник, зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 37); ст. 625 ЦК поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань. Тобто, у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, на винну сторону нараховуються 3% річних та інфляційні втрати від простроченої суми, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України (ч. 41).

Стаття 625 ЦК України визначає загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання. Тобто, дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює окремі види зобов`язань (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 758/1303/15-ц (п. 26).

У постанові від 23.05.2018 року у справі № 910/1238/17 Велика Палата Верховного Суду роз`яснила, що термін «користування чужими грошовими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх (п. 6.20).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову (постанова Верховного Суду від 08.08.2019 у справі № 450/1686/17 та від 15.07.2019 у справі № 235/499/17).

Позивач, зазначаючи, що відповідач порушив грошове зобов`язання, яке на його думку є підставою для нарахування пені, інфляційних втрат, 3% річних, просить стягнути з останнього штрафні санкції за період з дати подання позову до суду включно по дату ухвалення судового рішення.

Статтею 530 ЦПК України визначено строк (термін) виконання зобов`язання.

Так, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач долучає докази направлення його з відповідними додатками відповідачу ОСОБА_1 на адресу його місця реєстрації ( АДРЕСА_1 ). Як слідує з трекінгу поштового відправлення № 7904908694823, воно повернуто відправнику за закінченням встановленого терміну зберігання.

Отже, матеріали справи не містять доказів отримання відповідачем позову з додатками. Саме по собі направлення позову позивачем на адресу відповідача, без належного підтвердження його отримання, не викликає у боржника обов`язку сплатити такі кошти, оскільки боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги.

Вказані обставини впливають на момент, з якого починається строк нарахування трьох відсотків річних, інфляційних збитків, пені, а за відсутності вказаної інформації відсутні підстави вважати, що відповідач порушив грошове зобов`язання.

При цьому, позивачем не доведено наявності між сторонами договірних відносин в частині встановлення відповідальності у вигляді неустойки за порушення зобов`язання

Згідно з п. 36.5 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

За таких обставин, обов`язок щодо несвоєчасної сплати страхового відшкодування законодавець покладає саме на страховика.

Крім цього, відповідно до п. 4 Постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» від 01.03.2013 №4, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її заподіювача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини. Положення статті 625 ЦК не застосовуються до відносин з відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, оскільки відшкодування шкоди є відповідальністю, а не грошовим зобов`язанням, яке виникає з договірних зобов`язань. Винятком є відповідальність страховика (ст. 992 ЦК).

Із огляду на викладене, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 не можна вважати боржником, який прострочив виконання грошового зобов`язання, а тому він не повинен нести наслідки у вигляді сплати позивачу інфляційних втрат, пені та 3% річних.

Відтак, відсутні підстави для нарахування та стягнення з відповідача пені, 3% річних, інфляційних втрат, тому у задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Так, представник позивача просить суд стягнути з відповідача на користь позивача понесені ним витрати зі сплати судового збору в розмірі 2662,40 грн та на професійну правничу допомогу в розмірі 8022,50 грн.

Згідно зі ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справ, покладаються, у разі задоволення позову – на відповідача.

Суд враховує, що при зверненні з позовом до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2662,40 грн, який, із урахуванням задоволення позовних вимог, а також вимог ст. 141 ЦПК України, підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ТДВ «Страхова група «Оберіг» (а.с.8, 8 зворот).

Щодо витрат на правничу допомогу, суд зазначає, що право на професійну правничу допомогу гарантовано ст. 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16.11.2000 № 13-рп/2000, від 30.09.2009 № 23-рп/2009.

У рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат повинен бути співмірним зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами (послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг), обсягом наданих послуг та виконаних робіт, ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

В обґрунтування витрат на правову допомогу стороною позивача було подано договір про надання професійної правничої допомоги від 16.07.2025, укладений між ТДВ «Страхова група «Оберіг» та адвокатом Войціховським А.В., де визначено розмір гонорару адвоката за виконання окремих процесуальних дій; додаткова угода від 01.01.2026 до договору про надання професійної правничої допомоги від 16.07.2025, у якій сторони домовилися викласти п. 4.4.1 договору в редакції, що за підготовку та направлення позовної заяви гонорар адвоката становить 8022,50 грн; попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат на правову допомогу; акт прийому-передачі наданих послуг від 24.01.2026 № 41764/1, де вказано найменування послуг адвоката (ознайомлення та аналіз документів страхової справи, надання консультацій і роз`яснень з правових питань, складання позовної заяви, підготовка додатків, підписання та направлення всіх документів до суду та іншим учасникам справи), кількість витраченого адвокатом часу та їх вартість; свідоцтво ВЛ № 1208 про право на заняття адвокатською діяльністю на ім`я Войціховського А.В.; довіреність від 01.01.2026 № 2026/Ю/5, якою ТДВ «Страхова група «Оберіг» уповноважив адвоката Войціховського А.В. представляти інтереси в судах усіх інстанцій.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 справі № 904/4507/18).

Також у постанові Верховного Суду від 13.05.2021 у справі № 903/277/20 зазначено, що оцінка обґрунтованості, пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням обсягу наданих адвокатом позивача послуг, складністю справи, беручи до уваги, зокрема критерії реальності понесення адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, співмірності, а також підтвердженість таких витрат належними та допустимими доказами вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин кожної справи.

У справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Разом із тим, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

Суд, розглянувши вказані докази, оцінивши розмір витрат на професійну правничу допомогу з точки зору реальності, обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, враховуючи ціну позову, приходить до висновку, що заявлені до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу не є реальними та пропорційними сумі заявлених позовних вимог. Обсяг доказів у справі є незначним, справа є малозначною, не вирізняється підвищеною складністю, а тому суд, зважаючи на категорію справи, рівень її складності, обсяг та вид наданих адвокатом послуг, приходить до висновку, що обґрунтованою та реальною є сума витрат на правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн, що відповідає реальним витратам на надання правничої допомоги в даній справі, є співмірним з ціною позову, не призведе до надмірного, невиправданого збагачення позивача та надмірного тягаря на відповідача.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 13, 19, 76-81, 89, 95, 128, 133, 141, 247, 258-259, 263-265, 280-284, 287, 354, 355ЦПК суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» до ОСОБА_1 про стягнення коштів, – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_8 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» (код ЄДРПОУ 39433769, юридична адреса: вул. Васильківська, буд. 14, м. Київ) у порядку регресу 50% суми виплаченого страхового відшкодування в розмірі 18791 (вісімнадцять тисяч сімсот дев`яносто одна) гривня 50 копійок, а також витрати зі сплати судового збору в розмірі 2662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) гривні 40 копійок та на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 (п`ять тисяч) гривень 00 копійок.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України. Повторне заочне рішення позивач та відповідач можуть оскаржити в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржено з загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Повний текст рішення складено 16.04.2026

Суддя: