Постанова від 15 квітня 2026 р. у справі №400/11446/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 квітня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/11446/25

Перша інстанція: суддя Ярощук В.Г.

Судова колегія П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого: Градовського Ю.М.

суддів: Єщенка О.В.,

Казанчук Г.П.

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2025р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення від 15.08.2025 №143150022403, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2025р. ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ГУ ПФУ в Миколаївській області, ГУ ПФУ в Донецькій області, в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ у Донецькій області від 27.10.2022р. за №143250013878 про відмову у призначенні пенсії за віком;

- зобов`язати ГУ ПФУ в Миколаївській області призначити пенсію за віком з 8.08.2025р. та зарахувати позивачці всі періоди роботи згідно трудової книжки від 6.01.1987р. НОМЕР_1 , та згідно довідок від 9.07.2025р. за №П-211/09.03/4-04 та від 9.07.2024р. за №П-328/09.03/4-04.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначив, що вона звернулась із заявою до пенсійного органу про призначення їй пенсії за віком, проте пенсійний орган своїм рішенням відмовив їй у призначенні пенсії через не зарахування до її страхового стажу період її роботи зазначені в трудовій книжці від 6.01.1987р. НОМЕР_1 , та згідно довідок від 9.07.2025р. №П-211/09.03/4-04 та від 9.07.2024р. №П-328/09.03/4-04.

Позивачка вважає вказане рішення протиправним та незаконним, у зв`язку із чим звернулась в суд із даним позовом.

Посилаючись на вказане просила позов задовольнити.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2025р. адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправними та скасовано рішення про відмову у призначенні пенсії за віком ГУ ПФУ у Донецькій області від 15.08.2025р. №143150022403.

Зобов`язано ГУ ПФУ у Донецькій області:

- зарахувати ОСОБА_1 до її страхового стажу при призначені пенсії за віком період роботи згідно трудової книжки від 6.01.1987р. НОМЕР_2 та з 5.01.1987р. по 1.07.1992р. та з 2.07.1992р. по 6.11.1996р. згідно довідок від 9.07.2025р. №П-211/09.03/4-04 та від 9.07.2024р. №П-328/09.03/4-04;

- повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком.

В решті позовних вимог відмовлено.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень ГУ ПФУ в Донецькій області судовий збір у розмірі 1 211,2грн.

В апеляційній скарзі ГУ ПФУ в Донецькій області, посилаючись на порушення норм права, просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.

Судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду без змін, з наступних підстав.

Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що в даному випадку пенсійним органом протиправно не зараховано до страхового стажу позивачки періоди трудової діяльності згідно трудової книжки, про що визначено в оскаржуваному рішенні, а тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню.

Вирішуючи спір судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та об`єктивно дослідив обставини по справі, надані докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи під час апеляційного розгляду справи, що 8.08.2025 ОСОБА_1 звернулася із заявою до ГУ ПФУ в Миколаївській області про призначення пенсії за віком відповідно до ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9.07.2003р. за №1058-IV (надалі – Закон №1058).

У зв`язку з тим, що призначення / перерахунок пенсії здійснюється за екстериторіальним принципом, вищенаведена заява позивачки була розглянута ГУ ПФУ у Донецькій області, яке 15.08.2022р. прийняло рішення за №143150022403 про відмову у призначенні пенсії.

За результатами розгляду заяви про призначення пенсії та документів, доданих до заяви встановлено, що під час призначення пенсії за віком до страхового стажу не було зараховано:

- періоди роботи згідно трудової книжки від 6.01.1987р. НОМЕР_2 , оскільки ім`я « ОСОБА_2 », яке зазначено в трудовій книжці не відповідає паспортним даним « ОСОБА_2 », що не відповідає вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993р. №58 (надалі – Інструкція №58).;

- період роботи з 5.01.1987р. по 1.07.1992р. та з 2.07.1992р. по 6.11.1996р., згідно довідок від 9.07.2025р. №П-211/09.03/4-04 та №П-328/09.03/4-04, які видані Архівним відділом Миколаївської районної військової адміністрації, оскільки ім`я « ОСОБА_2 », яке зазначено в трудовій книжці не відповідає паспортним даним « ОСОБА_2 ».

Вважаючи протиправними рішення органів Пенсійного фонду України про відмову в призначенні їй пенсії, позивачка звернулася до суду із даним позовом.

Так, позивачка переконана, що такими діями органів Пенсійного фонду України порушено її право на призначення та отримання пенсії за віком.

Перевіряючи правомірність та законність дій та рішень пенсійного органу у спірних правовідносинах, з урахуванням підстав, за якими позивачка пов`язує їх незаконність та протиправність в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія виходить з наступного.

Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи лише на підставі закону в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами ст.46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Положеннями п.1 ч.1 ст.8 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9.07.2003р. за №1058-IV (надалі – Закон №1058) передбачено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб – члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Абзацом тридцять шостим статті 1 Закону №1058-IV встановлено, що страховий стаж – період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Відповідно до абз.1 ч.2 ст.24 Закону №1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку – на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного страхування.

Згідно з абз.1 п.1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV цей Закон набирав чинності з 1.01.2004р.

Тому страховий стаж за період до 1.01.2004р. обчислюється на підставі документів і в порядку, визначених законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-IV, тобто ЗУ «Про пенсійне забезпечення».

Отже, період роботи позивачки до 1.01.2004р. може бути зарахований до страхового стажу лише на підставі документів і в порядку, визначених ЗУ «Про пенсійне забезпечення».

Відповідно до ч.1 ст.56 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

За правилами п.«а» ч.3 ст.56 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.

Відтак періоди роботи позивачки до 1.01.2004р. згідно зі ст.56 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» можуть бути зараховані до страхового (трудового) стажу на підставі документів, що їх підтверджують.

У відповідності до ст.62 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється КМУ.

Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою КМУ від 12.08.1993р. №637, передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Тому у разі наявності трудової книжки страховий стаж за періоди роботи до 1.01.2004р. встановлюється на підставі відповідних записів у ній. При цьому на тривалість страхового стажу не впливає юридичний факт отримання чи не отримання застрахованою особою заробітної плати за відповідний період.

Як вбачається із матеріалів справи, що ОСОБА_1 при поданні заяви до пенсійного органу про призначення /перерахунок пенсії додала до них копію своєї трудової книжки та довідки видані Архівним відділом Миколаївської районної військової адміністрації.

Підставою для не зарахування до страхового стажу відповідних періодів роботи позивачки в оскаржуваному рішенні вказано те, що на титульному аркуші зазначено ім`я позивачки російською « ОСОБА_2 », що не відповідає паспортним даним заявниці, в яких її ім`я російською – « ОСОБА_2 ».

У трудовій книжці НОМЕР_2 , виданій 1.07.2003р., зазначено дату народження її володільця - ІНФОРМАЦІЯ_1 . Така ж дата народження вказана і в паспорті громадянина України позивачки серія НОМЕР_3 , виданого Очаківським МРВУМВС України в Миколаївській області.

Враховуючи вказане, судова колегія вважає, що трудова книжка НОМЕР_4 належить ОСОБА_1 , а її зміст підтверджує трудовий стаж саме позивачки.

Крім того, судова колегія зазначає, що відповідно до ч.1 ст.40 ЗУ «Про забезпечення функціонування української мови як державної» прізвище, імена та по батькові громадян України виконуються державною мовою відповідно до правил українського правопису, передаються шляхом транслітерації за допомогою літер відповідного алфавіту згідно із звучанням державною мовою та не перекладаються іншими мовами.

Тобто, невірний переклад імені громадянина України на іншу мову в офіційних документах не може бути підставою для визнання таких документів не чинними або для не застосування їх.

Отже, відмова ГУ ПФУ в Миколаївській області зарахувати позивачці періоди її роботи, що зазначені у трудовій книжці НОМЕР_4 та довідках від 9.07.2025р. №П-211/09.03/4-04 та №П-328/09.03/4-04, які видані Архівним відділом Миколаївської районної військової адміністрації на тій підставі, що зазначено ім`я позивачки російською « ОСОБА_2 », що не відповідає паспортним даним заявниці, у яких її ім`я російською – « ОСОБА_2 », є протиправною.

Приписами ч.1 ст.47 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній у період здійснення відповідних записів) визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу.

Згідно з абз.1 п.4 Постанови КМУ від 27.04.1993р. за №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

Тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а тому не може впливати на його особисті права.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 6.02.2018р. у справі за №677/277/17.

Отже, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що пенсійним органом протиправно відмовлено позивачці у зарахуванні спірних періодів.

Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

У контексті оцінки кожного аргументу (доводу), наданого стороною, суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах Проніна проти України (пункт 23) і Серявін та інші проти України (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів і інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

В доводах апеляційної скарги апелянт посилався на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. На думку судової колегії, викладені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.

За таких обставин, судова колегія вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням норм процесуального та матеріального права, а тому не вбачає підстав для його скасування.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.246,315,316 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області – залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2025р. – залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Головуючий: Ю.М. Градовський

Судді: О.В. Єщенко

Г.П. Казанчук