Рішення від 02 квітня 2026 р. у справі №208/12072/25 — Заводський районний суд міста Кам’янського

справа № 208/12072/25

провадження № 2/208/1990/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2026 р. м. Кам`янське

Заводський районний суд міста Кам`янського у складі:

головуючого судді - Гречаної В.Г.,

за участі секретаря судового засідання Агеєвої В.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Кам`янське в порядку загального позовного провадження позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по сплаті аліментів та пені за прострочку зі сплати аліментів,-

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача – адвокат Марцелов Максим Юрійович, який діє в інтересах ОСОБА_1 звенрувся до Заводського районного суду міста Кам`янського з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по сплаті аліментів та пені за прострочку зі сплати аліментів.

В обґрунтування позову представник позивача зазначає, що згідно виконавчого листа №2-1528 виданого 11.04.2005 роком Красноармійським міськрайонним судом Донецької області з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 стягувалися аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у розмірі 14 частини до повноліття дитини.

ІНФОРМАЦІЯ_4 сину позивачки виповнилось 18 років, у зв`язку з цим нарахування аліментів було призупинено та обчислено загальну суму заборгованості по аліментам, яка підлягає стягненню.

Внаслідок недотримання відповідачем рішення суду, за ним утворилась заборгованість по сплаті аліментів, яка станом на 11.03.2025 року складає 260 866,93 гривень, що підтверджується постановою про повернення виконавчого документа стягувачу ВП №16600136, видана державним виконавцем Покровського відділу державної виконавчої служби у Покровському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

Відповідач у добровільному порядку аліменти не сплачує, участі у вихованні дитини не бере і станом на вересень 2025 року має заборгованість по аліментах.

Згідно частини другої статті 27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про дитини від 20 листопада 1989 року батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансовихможливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками,одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів додня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але більше 100 відсотків заборгованості.

3 вини відповідача, виникла заборгованість зі сплати аліментів, тому наявні правові У для стягнення з відповідача пені, передбаченої статтею 196 СК України.

У статті 196 СК України не встановлено будь-яких обмежень періоду нарахування пені, навпаки, в ній зазначено, що пеня нараховується за кожен день прострочення.

Правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі 1 % від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення полягає в тому, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів враховується розмір несплачених аліментів за кожен місяць та кількість днів прострочення за кожним платежем окремо.

Аліменти нараховуються щомісячно, тому строк виконання цього обов`язку буде різним, а отже, кількість днів прострочення сплати аліментів за кожен місяць також буде різною.

Отже, загальна сума пені за несплату або несвоєчасну сплату аліментів маєрозраховуватися за формулою: p= (A1 x 1% x Q1) + (A2 x 1% x Q2) +..........(An x 1% x Qn), де:

р - загальна сума пені за несплату або прострочення сплати аліментів, обраховуєтьсяпозивачем на момент подачі позову;

А1 - нарахована сума аліментів за перший місяць;

Q1 - кількість днів прострочення сплати суми аліментів за перший місяць;

А2 - нарахована сума аліментів за другий місяць;

Q2 - кількість днів прострочення сплати аліментів за другий місяць;

An - нарахована сума аліментів за останній місяць перед подачею позову;

Qn - кількість днів прострочення сплати аліментів за останній місяць.

Таким чином, розмір неустойки (пені) по аліментах за період з 11.03.2025 року по 09.09.2025 року необхідно розраховувати наступним чином.

Кількість днів прострочення: 183 дні. Сума, на яку нараховується пеня: 260 866,93 грн

Розрахунок: 260 866,93 (сума аліментів) ? 1% ? 183 (кількість днів прострочення) = 477 386,48 грн. Загальна сума пені за несплату аліментів становить 477 386,48 гривень.

Оскільки, відповідно до статті 196 СК, пеня не може перевищувати 100 відсотківзаборогованості, вважаємо доцільним стягнути пеню з Відповідача в розмірі 100% від сумизаборгованості по сплаті аліментів, а саме 260 866,93 гривень.

Враховуючи вищевикладене представник позивача просить суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованістиь зі сплати аліментів у розмірі 260 866,93 грн та пеню за прострочення сплати аліментів у розмірі 260 866,93 грн.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.09.2025 року цивільну справу № 208/12072/25 було розподілено судді Гречаній В.Г.

Відповідно до відповіді № 1776640 від 15.09.2025 року з Єдиного державного демографічного реєстру ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно із відповіддю № 1776649 від 15.09.2025 року з Єдиної інформаційної системи соціальної сфери ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 як внутрішньо переміщена особа зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

Як вбачається із відповіді № 1776645 від 15.09.2025 року з Єдиного державного демографічного реєстру ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .

Згідно із відповіддю № 17766529 від 15.09.2025 року з Єдиної інформаційної системи соціальної сфери відомості про ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 як внутрішньо переміщену особі - відсутні.

Ухвалою суду від 16.09.2025 року позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу термін для усунення виявлених судом недоліків позовної заяви.

22.09.2025 року адвокатом Марцеловим М.Ю. на виконання ухвали суду було усунуто недоліки рпозовної заяви в межах строку, встановленого судом.

Ухвалою суду від 23.09.2025 року відкрито провадження по цивільній справі № 208/12072/25 та призначено справу до підготовчого судового засідання.

Ухвалою суду від 01.12.2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Представником позивача – адвокатом Марцеловим М.Ю., який діє в інтересах ОСОБА_1 подано до суду заяву про розгляд справи за його відсутності та відсутності позивача. Позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити. Проти винесння заочного рішення не заперечує.

Відповідач по справі ОСОБА_2 , про місце, день та час розгляду справи неодноразово повідомлялася шляхом розміщення оголошення про виклик особи на сайт суду, оскільки останнє відоме суду місце її реєстрації та проживання знаходиться на території, на якій ведуться бойові дії та робота мережі об`єктів поштового зв`язку "Укрпошти", у зв`язку з введенням воєнного стану, ускладнена, а місце фактичного мешкання не відоме, що в розумінні ч. 8 ст. 128 ЦПК України, є належним повідомленням про розгляд справи

В судове засідання не з`явилася, причини своєї неявки суду не повідомила. Правом на подання відзиву на позовну заяву не скористалася.

Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи, що дозволило суду вважати за необхідне визнати його неявку з неповажних причин, провести заочний розгляд справи, розглянути справу на підставі наявних у справі доказів.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Таким чином, суд вважає за можливе на підставі ст.280,281, 282 ЦПК України ухвалити у справі заочне рішення суду в судовому засіданні за відсутності сторін та без фіксування процесу технічними засобами відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.

На примусовому виконанні у Покровському відділі державнорї виконавчої служби у Покровському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції виконавче провадження № 16600136 з примусового виконання виконавчого листа, виданого 11.04.2005 року Красноармійським міськрайонного суду Донецької області № 2-1528 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 аліментів у розмірі частини від усіх видів його заробітку (доходу) до досягненням дитиною повноліття.

11.03.2025 року головним державним виконавцем Покровському відділі державної виконавчої служби у Покровському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу у зв`язку із досягненням дитиною повноліття. Відповідно до постанови у відповідача по справі наявна заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 260 866 грн 93 коп.

Будь-яких доказів щодо погашення заборгованості зі сплати аліментів по справі сторонами по справі суду не надано.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Право на доступ до правосуддя не є абсолютним, на цьому наголошує і Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях «Голдер проти Великої Британії» від 21.02.1975 року, «Де Жуффр де ля Прадель проти Франції» від 16.12.1992 року, оскільки певна визначена процедура звернення за захистом свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права повинна бути передбачена нормами національного законодавства. І за таких обставин кожна особа, звертаючись до суду із позовом, повинна дотримуватись норм процесуального законодавства.

Частиною першою статті 6 Конвенції, яка з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України є частиною національного законодавства, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Ст. 4 ЦПК України визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребування судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 6 статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Щодо стягнення неустойки (пені) за прострочку зі сплати аліментів суд защзначає наступне.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Статтею 180 СК України визначено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України № 789-XII від 27 лютого 1991 року, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до частин першої-другої статті 27 вказаної Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

За змістом частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

При цьому, той із батьків, із якого присуджені аліменти, зобов`язаний сплачувати їх, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до боржника передбаченої законом відповідальності.

Обов`язок доведення відсутності вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів покладається на боржника. (такий висновок міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 січня 2021 року у справі №636/3546/17).

Як передбачено статтею 196 СК України, у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості. Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.

Неустойка (пеня) може бути стягнута з особи, яка є винною в ухиленні (простроченні) сплати аліментів.

Під ухиленням від сплати аліментів закон розуміє як пряму відмову від надання утримання, так і різні дії (бездіяльність) зобов`язаної особи, спрямовані на повне або часткове ухилення від сплати аліментів; приховання особою дійсного розміру свого заробітку (доходу); зміну роботи або місця проживання з метою запобігання сплати аліментів; приховання свого місцезнаходження; інші дії, що свідчать про намір особи ухилитися від виконання обов`язків щодо утримання.

У разі несплати аліментів у поточному місяці з 1 числа наступного місяця виникає заборгованість, яка тягне відповідальність у вигляді неустойки.

Згідно з п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосуванням судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» передбачена ст.196 СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв`язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Виходячи з аналізу норм Глави 49 ЦК України, неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки.

Оскільки неустойка у виді пені обчислюється у відсотках від суми невиконаних або неналежно виконаних зобов`язань, які виникають у боржника щомісяця, то й пеня має триваючий характер і обчислюється за прострочення кожного зобов`язання окремо.

Отже, з урахуванням правової природи пені, як дієвого стимулу належного виконання обов`язку та виходячи з того, що аліменти призначаються та виплачуються (стягуються) щомісячно, за змістом ст. 196 СК України пеня нараховується на суму заборгованості за той місяць, в якому не проводилось стягнення аліментів.

Відповідно до постанови КЦС ВС від 20.07.2020 по справі № 362/4462/16 Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 квітня 2019 року у справі №333/6020/16-ц (провадження №14-616цс18) відступила від висновків Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше прийнятих постановах від 02 листопада 2016 року у справі №6-1554цс16, від 16 березня 2016 року у справі №6-2589цс15, від 03 лютого 2016 року у справі № 6-1477цс15 та від 16 березня 2016 року у справі № 6-300цс16, і дійшла висновку, що пеня за заборгованість зі сплати аліментів нараховується на весь розмір несплачених у відповідному місяці аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення.

Розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов`язання не включається до строку заборгованості) та помножити на один відсоток.

Тобто формула для розрахунку пені така: заборгованість за місяць х кількість днів заборгованості х 1%.

За цим правилом обраховується пеня за кожним простроченим місячним платежем.

Отже загальна сума пені за несплату або несвоєчасну сплату аліментів має розраховуватися за формулою:

p=(A1х1%хQ1)+(A2х1%хQ2)+ (Anх1%хQn), де:

p - загальна сума пені за несплату або прострочення сплати аліментів, обраховується позивачем на момент подачі позову;

A1- нарахована сума аліментів за перший місяць (сума аліментів які не були сплачені);

Q1 - кількість днів прострочення сплати суми аліментів, починаючи з першого дня першого місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати;

A2 - нарахована сума аліментів за другий місяць (сума аліментів які не були сплачені);

Q2 - кількість днів прострочення сплати суми аліментів, починаючи з першого дня першого місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати;

An - нарахована сума аліментів за останній місяць перед подачею позову;

Qn - кількість днів прострочення сплати аліментів за останній місяць.

У разі виплати аліментів частинами, якщо такі часткові платежі вчинені протягом місяця, у якому повинні сплачуватися аліменти, і їх загальна сума становить місячний платіж, визначений у рішенні суду про стягнення аліментів, вважається, що той з батьків, який повинен сплачувати аліменти, виконав ці зобов`язання. У разі, якщо місячний платіж сплачено не у повному розмірі, то пеня буде нараховуватися з першого дня місяця, наступного за місяцем сплати чергового платежу, на різницю між розміром, який мав бути сплачений на утримання дитини, та розміром фактично сплачених аліментів з урахуванням строку прострочення та ставки пені 1 %.

Строк прострочення вираховується з урахуванням раніше зазначеного правила і починає перебіг з першого дня місяця, наступного за місяцем внесення періодичного платежу, до дня, який передує дню сплати заборгованості.

У разі, якщо заборгованість зі сплати аліментів погашено частково в іншому місяці, то визначення пені на заборгованість зі сплати аліментів розраховується з урахуванням розміру несплаченої частки аліментів за певний місяць з дня сплати частки місячного платежу і до дня, який передує дню погашення заборгованості за відповідним місячним платежем, помножену на 1 %.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 19 січня 2022 року (справа №711/679/21) зазначив, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти сімейного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад.

Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії; положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин; в СК України не передбачено як відбувається погашення вимог за грошовим зобов`язанням.

Тому в такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства, а саме стаття 534 ЦК України; при здійсненні часткових платежів аліментів такі кошти спочатку зараховуються на погашення заборгованості за аліментами, яка виникла у попередньому місяці (попередніх місяцях), починаючи з першого місяця її виникнення, а тільки згодом, у разі відсутності заборгованості, на погашення платежу за поточний місяць.

У цій же постанові Верховний Суд виклав правовий висновок про те, що оскільки пеня є змінною величиною, основою для обчислення якої є саме заборгованість за аліментами за певний місяць, то формулювання «не більше 100 відсотків заборгованості» (в абзаці 1 частини 1 статті 196 СК України) означає, що розмір пені не повинен перевищувати розмір заборгованості, на яку вона нараховується. У разі, якщо позивач, з урахуванням принципу диспозитивності пред`явив позов про стягнення пені за декілька місяців, то розмір пені за ці місяці не повинен перевищувати сукупний розмір заборгованості, на яку вона нараховується.

В даному випадку, зібрані докази вказують на те, що у період з 11.03.2025 року по 09.09.2025 року ОСОБА_2 не виконував належним чином судового рішення про стягнення з нього аліментів на утримання свого сина, допускав прострочення сплати аліментів.

Як вбачається з наявних в матеріалах доказів, зокрема постанови державного виконавця про повернення виконавчого документу стягувачу від 11.03.2025 року, сума заборгованості зі сплати аліментів відповідача по справі складає 260 866,93 грн.

Розмір розрахованої пені за несвоєчасну сплату аліментів, надани представником позивача складає 477 386,48 грн, однак, з урахуванням норм чинного законодавства, представник позивача просить суд стягнути суму, яка не пеервищує 100 % заборгованості, а саме суму коштів в розмірі 260 866,93 грн, що відповідає вимогам ст. 196 СК України.

З урахуванням усього викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача на її користь неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, підлягають задоволенню у повному обсязі, а саме з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня в розмірі 260 866,93 грн, яка є законною та обгрунтованою.

Щодо стягнення суми боргу по аліментам суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 5 ЦПК України встановлено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Сімейним кодексом України визначено право та способи захисту у спорах про стягнення аліментів, а також у спорах про стягнення заборгованості з аліментів.

Відповідно до частини третьої статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Отже є два способи виконання обов`язку батьків, які проживають окремо, в утриманні дитини : за домовленістю (добровільно), або за рішенням суду.

Відповідно до частин першої, третьої статті 194 СК України (в чинній на час звернення з цим позовом редакції) аліменти можуть бути стягнуті за виконавчим листом за минулий час, але не більш як за десять років, що передували пред`явленню виконавчого листа до виконання. Заборгованість за аліментами, які стягуються відповідно до статті 187 цього Кодексу, погашається за заявою платника шляхом відрахувань з його заробітної плати, пенсії, стипендії за місцем їх одержання або стягується за рішенням суду.

Згідно з частиною першою статті 187 СК України один із батьків може подати заяву за місцем роботи, місцем виплати пенсії, стипендії про відрахування аліментів на дитину з його заробітної плати, пенсії, стипендії у розмірі та на строк, які визначені у цій заяві.

Вказані норми матеріального права визначають порядок стягнення аліментів за виконавчим листом за минулий час та заборгованості за аліментами, що утворилася при їх відрахуванні, за заявою платника, поданою відповідно до статті 187 СК України, і саме в цьому випадку закон передбачає право на звернення до суду та стягнення заборгованості за аліментами.

Стягнення ж заборгованості за аліментами, які вже стягуються на підставі судового рішення, закон не передбачає. Суд, при наявності спору може лише визначити розмір такої заборгованості, яка має бути стягнена в межах виконавчого провадження, при виконанні рішення суду про стягнення аліментів, і ухвалення окремого (додаткового) рішення суду про стягнення цієї заборгованості не потребує.

У цій справі розмір заборгованості за аліментами визначення не потребує, стягнення такої заборгованості не може бути самостійним предметом позову, оскільки підлягає стягненню державним виконавцем у порядку передбаченому Законом України «Про виконавче провадження» на виконання рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу від 18.06.2003 року про стягнення аліментів.

Щодо посилань позивачки про повернення виконавцем їй виконавчого листа як підставу для стягнення з відповідача боргу по аліментним платежам у даному спорі, суд зазначає, що згідно ч.4 ст.194 Сімейного кодексу України, заборгованість за аліментами стягується незалежно від досягнення дитиною повноліття, а у випадку, передбаченому статтею 199 Сімейного кодексу України, до досягнення нею двадцяти трьох років.

Відповідно до пункту 9 розділу XVI Інструкції про виконавче провадження, виконавець закінчує виконавче провадження про стягнення аліментів після закінчення передбаченого законом строку їх стягнення за умови, що суму аліментів стягнено в повному обсязі. Заборгованість за аліментами стягується незалежно від досягнення дитиною повноліття.

В п.10. Інструкції визначено, що у разі наявності заборгованості, яка виникла на момент закінчення встановленого строку для стягнення аліментів, її стягнення проводиться у загальному порядку, визначеному Законом.

Отже, борг, який виник у період аліментних зобов`язань, також підлягає оплаті і після досягнення дитиною повноліття.

Згідно зі статтею 11 Закону № 606-XIV державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до статті 30 Закону № 606-XIV державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження - згідно із статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із статтею 48 цього Закону.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону (частина п`ята статті 47 Закону № 606-XIV).

Відповідно до статті 49 Закону № 606-XIV передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі: 1) визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду; 2) визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання; 3) смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва; 4) скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі; закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення; передачі виконавчого документа ліквідаційній комісії (або ліквідатору) у разі ліквідації боржника - юридичної особи; 8) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом; 9) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ; 10) направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби; 11) повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону; 12) якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини; 13) непред`явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 51 цього Закону; 14) списання згідно із Законом України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію» заборгованості, встановленої рішенням суду, яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа.

Отже, у разі повернення виконавчого документа стягувачу виконавче провадження не є закінченим, після якого могли б настати правові наслідки, передбачені частиною другою статті 50 Закону № 606-XIV.

Повернення виконавчого документа стягувачу через відсутність у боржника майна (згідно з п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження») не є закінченням виконавчого провадження, а свідчить лише про його повернення, що дозволяє повторне пред`явлення.

Отже, враховуючи викладене позов в частині стягнення заборгованості зі сплати аліментів в розмірі 260 866,93 грн. не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Згідно з ч.6 ст.141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Судові витрати у вигляді судового збору позивачем за подання позовної заяви до суду не сплачувалися в силу положень п.3 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».

Таким чином, з відповідача пропорційно до задоволеної частини вимог підлягає стягненню на користь держави судовий збір в сумі 1211,20 грн.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 82, 133, 141, 142, 247, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України, ст. 196 СК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по сплаті аліментів та пені за прострочку зі сплати аліментів - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса фактичного проживання: АДРЕСА_4 пеню за несвоєчасну сплату аліментів на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 за період з 11.03.2025 року по 09.09.2025 року у розмірі 260 866 (двісті шістдесят тисяч вісімсот шістдесят шість) гривень 93 копійок.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 на користь держави суму судового збору у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 коп.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заяви про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивачем заочне рішення суду може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Відповідачем заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарженняякщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України http://zv.dp.court.gov.ua.

Відомості про сторони:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса фактичного проживання: АДРЕСА_4 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3

Суддя В.Г. Гречана