Постанова від 15 квітня 2026 р. у справі №160/19941/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

16 квітня 2026 року м. Дніпросправа № 160/19941/25

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Головко О.В. (доповідач),

суддів: Ясенової Т.І., Суховарова А.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2025 року (суддя Маковська Олена Володимирівна) в адміністративній справі

за позовом ОСОБА_1

до ІНФОРМАЦІЯ_1

про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просить: визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови ОСОБА_1 в оформленні та видачі посвідчення «Член сім`ї загиблого (померлого) військовослужбовця», оформленого листом від 10.05.2025 № 7/3920; зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про видачу посвідчення «Члена сім`ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби» відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про посвідчення членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби» від 28.05.1993 № 379 з урахуванням висновків суду, викладених в рішенні.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове судове рішення, яким позов задовольнити. Апеляційна скарга ґрунтується на тому, що судом першої інстанції не надано належної оцінки нормам чинного законодавства, його висновки не відповідають обставинам справи, що призвело до прийняття невірного рішення. Зазначає, що разом із додатковими поясненнями додано докази на підтвердження безпосередньої участі ОСОБА_2 в бойових діях, які проводились Військовою частиною НОМЕР_1 , який отримав посвідчення учасника бойових дій № НОМЕР_2 від 25.04.2023, нагороджений медаллю «За визволення Харківської області», медаллю «Незламним героям російсько-української війни», медаллю «За незламність духу», грамотою командира ВЧ НОМЕР_1 від 01.10.2023, що додатково підтверджує обов`язок захисту з боку держави членів сім`ї померлого ОСОБА_2 , надання їм особливого статусу та забезпечення додатковими гарантіями, що буде підтверджуватись відповідним посвідченням «Члена сім`ї загиблого (померлого) військовослужбовця».

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, суд апеляційної інстанції дійшов таких висновків.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 05 травня 2025 року звернулася до ІНФОРМАЦІЯ_1 з заявою, в якій просила видати їй посвідчення члена сім`ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України від 28 травня 1993 року № 379 як дружині померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 сержанта у відставці ОСОБА_2 .

Листом від 10.05.2025 за № 7/3920 відповідач повідомив про відсутність витягу із наказу про виключення військовослужбовця із списків особового складу у зв`язку із смертю. Як слідує з документів, а саме зі свідоцтва про смерть, ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , а відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 07.11.2024 сержант ОСОБА_2 звільнений у відставку 07.11.2024, тобто на час смерті не проходив військову службу. Відповідно видати посвідчення немає законних підстав.

Позивач вважає протиправними такі дії відповідача, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд апеляційної інстанції зазначає, що Закон України № 2011-XII від 20.12.1991 «Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

За приписами статті 1 Закону № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону № 2011-XII дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Частиною 6 статті 18 Закону № 2011-XII визначено, що вдова (вдівець), батьки загиблого або померлого військовослужбовця, а також дружина (чоловік), у разі якщо вона (він) не взяла (не взяв) інший шлюб, та її (його) неповнолітні діти або повнолітні діти - особи з інвалідністю з дитинства, батьки військовослужбовця, який пропав безвісти під час проходження військової служби, мають право на пільги, передбачені цим Законом.

Наказом Міністерства оборони України № 937 від 31.12.2014 затверджено «Інструкцію з організації роботи із соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей у Міністерстві оборони України», згідно з пунктом 4.16 якої членам сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби (у тому числі членам сімей військовослужбовців строкової служби), видається посвідчення члена сім`ї (батька, матері, дружини, чоловіка або дитини) військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби, у порядку, установленому постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.1993 № 379 «Про посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби».

Порядок видачі посвідчень членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.1993 № 379 визначає процедуру видачі посвідчень членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби (далі - посвідчення).

Пунктом 2-4 Порядку № 379 визначено, що посвідчення є документом, що підтверджує статус члена сім`ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби, на підставі якого надаються пільги, гарантії та компенсації, встановлені для таких осіб Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Підставою для видачі посвідчення є:

витяг із наказу про виключення військовослужбовця із списків особового складу у зв`язку із смертю, визнанням його судом безвісно відсутнім чи оголошення померлим або копія такого наказу;

свідоцтво про смерть військовослужбовця або рішення суду про визнання його безвісно відсутнім;

документ про причини та обставини смерті військовослужбовця (відповідний наказ (витяг із наказу), акт проведення розслідування, довідка про обставини травми (поранення, контузія, каліцтво) тощо), який підтверджує, що військовослужбовець загинув (помер) не внаслідок вчинення ним кримінального чи адміністративного правопорушення або що загибель (смерть) сталася не внаслідок вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп`яніння чи навмисного заподіяння собі тілесного ушкодження;

постанова військово-лікарської комісії (крім випадків, коли військовослужбовець пропав безвісти).

Посвідчення видаються батькам, дружині (чоловіку) у разі, коли вона (він) не взяла (не взяв) інший шлюб, дітям, які не досягли повноліття, або повнолітнім дітям - особам з інвалідністю з дитинства військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти (і за рішенням суду визнані безвісно відсутніми) під час проходження військової служби.

Отже, право на отримання посвідчення має, зокрема, дружина, за наявності умов, визначених Законом № 2011-XII, які підтверджуються документами, визначеними в пункті 3 Порядку № 379 переліку документів.

Не є спірним у цій справі, до того ж підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 є дружиною ОСОБА_2 , який з 03 березня 2022 року був призваний на військову службу у Військову частину НОМЕР_1 .

У період з 12.06.2022 по 11.07.2023 ОСОБА_2 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, що підтверджується Довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 08.11.2024 № 6021.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 07.11.2024 № 326 сержанта ОСОБА_2 з 07 листопада 2024 року звільнено у відставку відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» за п. «б» за станом здоров`я: на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби або про тимчасову непридатність до військової служби (з переоглядом через 6 - 12 місяців).

ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 помер, про що Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кам?янського району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) видано Свідоцтво про смерть серії НОМЕР_3 від 28.01.2025.

Згідно з протоколом засідання штатної 20 регіональної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця № 1306 від 28.03.2025, захворювання сержанта ОСОБА_2 , 1970 року народження: «Атеросклеротична хвороба серця», яке згідно з витягом з наказу командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 07.11.2024 № 32, довідки (додаток 6) про безпосередню участь № 6021 від 08.11.2024, виданої командиром військової частини НОМЕР_1 , свідоцтва про хворобу № 6842/с ВЛК в/ч НОМЕР_4 від 12.08.2024, довідки про причину смерті № 120к від 23.01.2025, виданого ДСУ «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи» Кам??янським районним відділенням, свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 від 28.01.2025, виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кам?янське Кам?янського району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), послужило причиною смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 , - ЗАХВОРЮВАННЯ, ЯКЕ ПРИЗВЕЛО ДО СМЕРТІ, ТА ПРИЧИНА СМЕРТІ, ТАК, ПОВ?ЯЗАНІ З ПРОХОДЖЕННЯМ ВІЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ».

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що підставою для видачі посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби, зокрема є витяг із наказу про виключення військовослужбовця із списків особового складу у зв`язку зі смертю, тоді як у цій справі ОСОБА_2 помер після звільнення у відставку, що виключає можливість поширення на позивача, як дружину колишнього військовослужбовця, постанови Кабінету Міністрів України «Про посвідчення членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби» від 28.05.1993 № 379.

Суд апеляційної інстанції частково погоджується з таким висновком, адже буквальне читання норм Порядку № 379 свідчить про те, що статус члена сім`ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби, на підставі якого надаються пільги, гарантії та компенсації, встановлені для таких осіб Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Разом з цим колегія суддів звертає увагу, що буквальний зміст частини 6 статті 18 Закону № 2011-XII не дає можливість стверджувати, що умовою для отримання членами сім`ї загиблого (померлого) військовослужбовця пільг, передбачених цим Законом, є загибель (смерть) військовослужбовця під час проходження військової служби. Відповідна умова передбачена виключно щодо військовослужбовців, які пропали безвісти під час проходження військової служби.

У даному випадку суд першої інстанції мав застосувати закон, який має вищу юридичну силу, керуючись принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Не є спірним у цій справі, що ОСОБА_2 в умовах введення воєнного стану в Україні був мобілізований до лав Збройних Сил України та добросовісно виконував конституційний обов`язок щодо оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності. Під час несення служби отримав поранення, не сумісні з подальшим проходженням служби, що стало підставою для його звільнення у відставку. У подальшому ОСОБА_2 помер від захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, що підтверджується протоколом засідання штатної 20 регіональної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця № 1306 від 28.03.2025.

Наведені обставини є у повній мірі достатніми для твердження, що військовослужбовець ОСОБА_2 помер внаслідок травм та захворювань, отриманих під час проходження військової служби, а тому на дружину померлого поширюються пільги, передбачені Законом № 2011-XII.

За висновком суду апеляційної інстанції, відповідач, приймаючи рішення щодо оформлення та видачі ОСОБА_1 посвідчення «Член сім`ї загиблого (померлого) військовослужбовця» мав застосувати закон, адаптуючись до змінних умов, пов`язаних з війною, використовуючи владні повноваження з урахуванням оцінки конкретних обставин та принципів права.

Натомість відповідач, так само як і суд першої інстанції, формально застосував приписи Порядку № 379, не забезпечивши гарантії, передбачені статтею 17 Конституції України, за якими Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Також суд вважає слушними зауваження апелянта, що відповідач під час розгляду справи не надав відзив на позовну заяву, натомість вважає помилковим твердження про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки така обставина, за твердженням позивача, свідчить про визнання суб`єктом владних повноважень позовних вимог.

Колегія суддів звертає увагу апелянта, що відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Згідно з ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Отже, не подання відповідачем відзиву не може бути безумовною підставою для задоволення позову.

Водночас колегія суддів, з огляду на пасивну поведінку відповідача, який також не подав відзив на апеляційну скаргу, тоді як за приписами статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається саме на відповідача, користуючись наданим процесуальним законом правом, вважає за доцільне застосувати наслідки, передбачені статтею 159 КАС України, кваліфікуючи бездіяльність суб`єкта владних повноважень як визнання позову та апеляційної скарги.

Враховуючи сукупність наведених обставин, колегія суддів доходить висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, що є підставою для його скасування.

Керуючись ст.ст. 243, 317, 322 Кодексу адміністративного судочинства України суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2025 року в адміністративній справі № 160/19941/25 скасувати.

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови ОСОБА_1 в оформленні та видачі посвідчення «Член сім`ї загиблого (померлого) військовослужбовця», оформленого листом від 10.05.2025 № 7/3920.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про видачу посвідчення «Члена сім`ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби» відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про посвідчення членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби» від 28.05.1993 № 379 з урахуванням висновків суду, наведених у цій постанові.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 сплачений судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги в загальному розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп.

Постанова набирає законної сили з 16 квітня 2026 року та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повної постанови у випадках, передбачених статтею 328 КАС України.

Повна постанова складена 16 квітня 2026 року.

Головуючий - суддя О.В. Головко

суддя Т.І. Ясенова

суддя А.В. Суховаров