Рішення від 14 квітня 2026 р. у справі №580/428/26 — Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2026 року справа № 580/428/26

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі судді Л.В.Трофімової розглянув у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу №580/428/26 за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, ухвалив рішення.

І. ПРОЦЕДУРА/ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ

16.01.2026 вх.№2377/26 представник позивача – адвокат Приміч Денис Володимирович (ордер серії ВН №1642939) у позовній заяві просить:

– визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) про відмову ОСОБА_1 у звільненні з військової служби за пунктом г) через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) частини 4, абзацом 6 (військовослужбовці, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України) пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”;

– зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення його з військової служби за пунктом г) через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) частини 4, абзацом 6 (військовослужбовці, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України) пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” з урахуванням правової оцінки, наданої судом.

18.02.2026 відкрите провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).

Суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі (ч.1 ст.258 КАС України). Відповідно до ч. 2. ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті, зміст якої відповідає змісту ч. 4 ст. 12 КАС України. У разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі під час розгляду справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється (ч.4 ст.229 КАС України).

ІІ. ДОВОДИ ПОЗИВАЧА

В обґрунтуванні позовних вимог зазначається, що ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 . 26.12.2025 Позивач подав рапорт про звільнення з військової служби на підставі абз.6 п.3 ч.12 ст.26 Закону України “Про військовий обов`язок та військову службу”: військовослужбовці, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України) пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України ««Про військовий обов?язок і військову службу».

ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) надана відповідь від 14.01.2026 №08/810-26-Вих, якою повідомлено, що підстави для звільнення його з військової служби у запас немає, позаяк лише рішення суду щодо позбавлення особи батьківських прав є підтвердженням факту самостійного виховання дитини одним з батьків, та зазначають, що у постанові від 13.06.2018 за результатами розгляду справи №822/2446/17 Верховним Судом викладено позицію про те, що розірвання шлюбу та встановлення місця проживання дитини з позивачем, що передбачає обов`язок батька щодо утримання та виховання дитини, не доводять факт відсутності участі матері у вихованні дитини. Позивач звернувся до суду.

ІІІ. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА

Відповідач позовні вимоги не визнає. 20.02.2026 вх.№8870/26 у відзиві на позовну заяву просив відмовити, позаяк наданих документів не достатньо для підтвердження факту самостійного виховання та утримання дитини, рішення суду щодо встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини — відсутнє. Надана Позивачем копія рішення Малинівського районного суду №521/9102/17 про розірвання шлюбу та про визначення місце проживання дитини з батьком, копія висновку органу опіки та піклування, не доводять факт самостійного виховання та утримання дитини батьком, позаяк мати не позбавлена батьківських прав і має обовязки стосовно виховання дитини під час дії режиму воєнного стану, коди батько боронить суверенітет держави (публічний інтерес). Для набуття статусу «одинокий батько», необхідні умови: не перебування у шлюбі, виховання та утримання дитини самим батьком — без участі іншого з подружжя у житті дитини. Розірвання шлюбу та встановлення місця проживання дитини з позивачем, що включає в себе обов`язок батька щодо утримання та виховання дитини, не доводять факт відсутності участі матері у вихованні дитини та, відповідно, не підтверджують наявність у Позивача статусу «одинокий батько», тому Відповідачем правомірно відмовлено ОСОБА_1 у звільненні з військової служби.

ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Суд встановив, ОСОБА_1 , прийнятий на військову службу по мобілізації, на особливий період, та зарахований до списків особового складу та на всі види забезпечення, під час воєнного стану введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-1X, у розпорядження Начальника НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_5 ), згідно Витягу з наказу №748-OC від 13.09.2025, що підтверджується записом у військовому квитку серія та номер НОМЕР_6 , виданий ІНФОРМАЦІЯ_2 від 12.09.2025.

Згідно із наказом НОМЕР_4 прикордонного загону від 24.09.2025 №775-ОС «По особовому складу» відповідно наказу Голови Державної прикордонної служби України від 19.09.2025 №1890-OС солдат ОСОБА_1 зарахований у розпорядження начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується листом НОМЕР_4 прикордонного загону «Про надання відповіді» від 24.10.2025.

У позивача від шлюбу з ОСОБА_2 є дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_7 від 04.01.2013, виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одеса Одеського міського управління юстиції.

Згідно із рішенням Малиновського районного суду міста Одеса від 30.03.2021 у справі №521/9102/17 шлюб, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 24 вересня 2010 року Київським відділом реєстрації актів цивільного стану міського управління юстиції актовий (запис №854) — розірваний, визначено місце проживання ОСОБА_3 з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідно до Висновку органом опіки та піклування про визначення місця проживання малолітнього сина з одним з батьків від 22.12.2017 №3425/01-20 рекомендованим місцем проживання для дитини визначено разом із батьком ОСОБА_1 .

Позивач 26.12.2025 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) з рапортом в якому просив: звільнити та виключити зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, солдата ОСОБА_1 , за пунктом г) через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) частини 4, абзацом 6 (військовослужбовці, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України) пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України ««Про військовий обов?язок і військову службу».

ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) надана відповідь від 14.01.2026 №08/810-26-Вих з повідомленням розгляду рапорту під час дії режиму воєнного стану, що підстави для звільнення його з військової служби у запас немає, позаяк лише рішення суду щодо позбавлення особи батьківських прав є підтвердженням факту самостійного виховання дитини одним з батьків, та зазначається про врахування висновку Верховного Суду у постанові від 13.06.2018 у справі №822/2446/17: розірвання шлюбу та встановлення місця проживання дитини з позивачем, що передбачає обов`язок батька щодо утримання та виховання дитини, не доводить факт відсутності участі матері у вихованні дитини.

Розглянувши подані документи і матеріали, перевіривши аргументи щодо обставин справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів сукупно, суд дійшов висновку, що у задоволенні адміністративного позову належить відмовити з огляду на таке.

V. НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Згідно з ч. 2 ст. 65 Конституції України громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Преамбулою Закону України “Про військовий обов`язок та військову службу” від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі – Закон №2232) визначено, що: цей Закон здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону №2232 військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаний із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби”.

Законом №2232 передбачені види військової служби, серед яких служба за призовом під час мобілізації, на особливий період та військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Згідно з п.п. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-XII під час дії воєнного стану військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Згідно із абз. 5 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2232-XII під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: військовослужбовці, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.

Відповідно до частини 7 статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України затверджено Указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008 (далі — Положення №1153/2008).

Відповідно до пункту 233 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Згідно із частиною третьою статті 11 Закону України №2402-III від 26.04.2001 "Про охорону дитинства" (далі - Закон №2402-III) встановлено, що батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Згідно з ч. 1 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до ч.1-2 ст. 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною 5 статті 157 цього Кодексу.

Згідно із ч.1 ст. 3 Сімейного кодексу України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Факт відсутності участі батька або матері у вихованні дитини може бути підтверджений судом виключно в разі вирішення питання щодо позбавлення особи батьківських прав.

Законом України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 № 2402-ІІІ визначено, що батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей, предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів, батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 18 січня 2023 року у справі №826/10888/18 висновує: саме по собі порушення процедури прийняття акту не повинно породжувати правових наслідків для його правомірності, крім випадків, прямо передбачених законом. Виходячи з міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акту необхідно розуміти не як вимоги до самого акту, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на його прийняття. Дефектні процедури прийняття адміністративного акту, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків. Не кожен дефект акту робить його неправомірним. Фундаментальне порушення - це таке порушення суб`єктом владних повноважень норм права, допущення суттєвої, істотної помилки при прийнятті певного рішення, яке мало наслідком прийняття незаконного рішення.

Верховний Суд 18 січня 2023 року у справі №580/1300/22 звернув увагу, що легітимні очікування не можна ототожнювати із сподіваннями, що виникають на підставі особистого сприйняття або помилкової оцінки певних обставин чи норм права (законодавства); не можуть виникати легітимні очікування, якщо існує реальний спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства; обов`язковою умовою, за наявності якої певне сподівання (вимога) особи набуває ознак легітимного очікування є те, що таке очікування (вимога) має належне правове підґрунтя, тобто наявне достатнє джерело для відповідного очікування (вимоги).

Верховний Суд у справі № 640/11938/20 зазначає: порушення вимог Закону рішенням чи діями суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх судом протиправними, оскільки обов`язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Верховний Суд у постанові від 20.04.2022 у справі № 280/7420/20 у п.38 зазначив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень. Під час вирішення справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (ст.245 КАС України).

VІ. ОЦІНКА СУДУ

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1153/2008#Text) військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, що підтверджують підстави звільнення. Командири військових частин зобов`язані забезпечити своєчасне здавання посади, проведення усіх необхідних розрахунків з військовослужбовцями, стосовно яких виданий наказ по особовому складу про звільнення з військової служби, у порядку, визначеному пунктом 242 Положення, та направлення їх на військовий облік до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки за місцем проживання. Наслідком розгляду рапорту військовослужбовця про його звільнення з військової служби посадові особи, які мають право на його звільнення з військової служби, зобов`язані видати наказ по особовому складу про звільнення такого військовослужбовця з військової служби чи надати обґрунтовану відмову у задоволенні рапорту.

Суд встановив, що рапорт про звільнення з військової служби на підставі абзацу 6 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" розглянутий з наданням обгрунтованої відповіді Позивачеві з покликанням на висновки ВЕрховного Суду, що має застосовувати адміністративний орган на виконання вимог ч.5 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Суд враховує, що для звільнення з військової служби саме за такою сімейною обставиною військовослужбовець має надати підтверджене рішенням суду питання щодо позбавлення матері батьківських прав, позаяк лише за умови підтвердження військовослужбовець належить звільненню з військової служби на підставі абзацу 6 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”, позаяк проживання батьків дитини окремо, розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини з одним з них не впливає на обсяг прав та обов`язків батьків щодо виховання дитини, не звільняє того з батьків, хто проживає окремо від обов`язку та не позбавляє права брати особисту участь у вихованні дитини.

VІІ. ВИСНОВКИ СУДУ

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, у межах позовних вимог.

Досліджені судом докази у справі та перевірені доводи сторін свідчать про відсутність підстав для звільнення позивача з військової служби з підстав абз. 6 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України “Про військовий обов`язок та військову службу”, позаяк суд не виявив порушеного права Позивача у спірних правовідносинах з огляду на те, що у дитини, крім батька, є мати. Суд дійшов висновку, що позовні вимоги є безпідставними та не потребують задоволення.

VІІІ. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Враховуючи ст. 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 2, 5-16, 73-78, 90, 139, 242-246, 255, 258, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Судові витрати не розподіляються.

Рішення набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, що може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляд справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 КАС України до Шостого апеляційного адміністративного суду у зв`язку із початком функціонування модулів ЄСІТС з урахуванням підпунктів 15.1, 15.5 пункту 15 частини 1 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України відповідно до рішення ВРП від 17.08.2021 №1845/О/15-21.

Копію рішення направити сторонам справи:

позивач: ОСОБА_1 [ АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ];

відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) [ АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ].

Рішення суду складене 15.04.2026.

Суддя Лариса ТРОФІМОВА