Рішення від 15 квітня 2026 р. у справі №280/664/26 — Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2026 року Справа № 280/664/26 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Максименко Л.Я., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовною заявою ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України

третя особа - ОСОБА_2

про визнання бездіяльності та рішення протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі – відповідач), третя особа - ОСОБА_2 (далі - третя особа), в якій позивач просить суд:

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненадання своєчасної вмотивованої відповіді на рапорт про звільнення ОСОБА_1 з військової служби за призовом під час мобілізації під час дії воєнного стану, за сімейними обставинами на підставі п.п. “г” п. 2 ч. 4 ст. 26 ЗУ “ Про військовий обов`язок і військову службу” у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за дружиною, яка є особою з інвалідністю II групи;

визнати протиправними та скасувати рішення військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про відмову ОСОБА_1 у звільнені з військової служби на підставі п.п. “г” п. 2 ч. 4 ст. 26 ЗУ “ Про військовий обов`язок і військову службу” у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за дружиною, яка є особою з інвалідністю II групи;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби за призовом під час мобілізації під час дії воєнного стану, за сімейними обставинами на підставі п.п. “г” п.2 ч.4 ст. 26 ЗУ “ Про військовий обов`язок і військову службу” у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за дружиною, яка є особою з інвалідністю II групи.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що проходить службу на посаді ст. механіка-водія у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України. Вказує, що подав на ім`я командира рапорт про звільнення з військової служби у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за дружиною, яка є особою з інвалідністю II групи, проте встановлений строк позивач не отримав, що є протиправною бездіяльністю, оскільки порушує процедуру, встановлену Порядком організації роботи з рапортами. Зазначає, що на запит адвоката отримано відповідь військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, згідно якої рапорт на звільнення солдата ОСОБА_1 у військовій частині був розглянутий по суті. За результатами розгляду вказаного рапорту було прийнято рішення про відмову в його задоволені в зв`язку з відсутністю достатніх правових для його задоволення у відповідності до п.п. «г» п.2 ч. 4 ст 26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу». Вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо ненадання своєчасної відповіді на рапорт та протиправним рішення відповідача щодо задоволення мого рапорту З огляду на викладене, просить задовольнити позов.

Відповідач позовну заяву не визнав. У відзиві вх. № 11469 від 04.03.2025 вказує, що за результатами розгляду рапорту позивача від 04.12.2025 та доданих до нього документів командуванням військової частини НОМЕР_1 НГУ 12.12.2025 було прийнято рішення про відмову у задоволенні вказаного рапорту у зв`язку із відсутністю достатніх правових підстав для його задоволення - доданими до рапорту медичними документами не було підтверджено необхідність здійснення постійного стороннього догляду за дружиною, яка є особою з інвалідністю II групи. Вважає, що наказ Міністерства оборони України №531 від 06.08.2024 року, яким затверджено Порядок організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України не розповсюджує свою дію на військовослужбовців Національної гвардії України, адже відповідно до положень статті 1 Закону України «Про Національну гвардію України» від 13 березня 2014 року №876-VІІ Національна гвардія України є військовим формуванням з правоохоронними функціями, що входить до системи Міністерства внутрішніх справ України. Вказує, що Порядок розгляду рапортів військовослужбовців Національної гвардії України врегульований виключно нормами Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. Також, з тих же підстав вважає безпідставним посилання позивача на Інструкцію про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (затверджена наказом Міністра оборони України 10.04.2009№ 170) та Наказ Міністерства Оборони України № 495 від 23.07.2024 «Про затвердження Змін до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України». Також вказує, що позивач до свого рапорту не додав витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи або медичного висновку медико-соціальної експертної комісії (складеного до 26.11.2024), як то передбачено абзацом шостим «Переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян із служби осіб рядового і начальницького складу», затвердженого постановою КМУ №413 від 12.06.2013 (з урахуванням змін, внесених Постановою КМУ №1542 від 27.12.2024), якими б була підтверджена необхідність постійного догляду за його дружиною, що свідчить про відсутність підстав для його звільнення з військової служби саме на підставі підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 та абзацу 11 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІ. Просить відмовити у позові.

У відповіді на відзив вх. № 12682 від 11.03.2026 представник позивача вказує, що Нацгвардія України зобов`язана виконувати та виконує Накази Міністерства оборони України у тому числі Наказ № 531 від 06.08.2024 «Про затвердження Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України», оскільки цей порядок поширюється на всі військові формування, включно з НГУ. Вказує, що строки розгляду рапортів у Національній гвардії України під час воєнного стану регламентуються нормами Дисциплінарного статуту ЗСУ, а також спеціальними наказами Міністерства оборони України (які поширюються на НГУ) та внутрішніми інструкціями НГУ, оновленими з урахуванням цифровізації (Армія+). Вважає також, що Накази МО України № 531, № 495, Інструкція №170 та інші Накази МО України щодо військових розповсюджуються на НГУ, яка наразі підпорядкована МО України. Вказує, що бездіяльність відповідача щодо не надання своєчасної відповіді на рапорт про звільнення позивача з військової служби від 04.12.2025 є протиправною. Відповідач не надав суду належного доказу отримання відповіді на рапорт позивачем. Також вказує, що всі необхідні документи долучено позивачем до свого рапорту. Просить позов задовольнити.

Третя особа надала пояснення вх. № 10828 від 27.02.2026 та вх. № 13373 від 13.03.2026, в яких вказала, що підтримує позовні вимоги та просить їх задовольнити. Вказує також, що на особливий період який діє в Україні з 17 березня 2014 року та під час дії воєнного стану на території України МГУ підпорядковується МО України для виконання завдань з оборони держави відповідно до ЗУ «Про основи національного спротиву», оперативне підпорядкування переходить до Генштабу ЗСУ. Тому вважає, що Нацгвардія України зобов`язана виконувати та виконує Накази Міністерства оборони України у тому числі Наказ № 531 від 06.08.2024 «Про затвердження Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України», оскільки цей порядок поширюється на всі військові формування, включно з НГУ. Також вважає, що посилання відповідача на невідповідність документів позивача, а саме довідки ЛКК , якою підтверджується необхідність постійного догляду за хворою дружиною особою з інвалідністю II групи , яка долучена до рапорту позивача, вимогам Постанови № 413 є незаконним так як дія цієї постанови не розповсюджується па військовослужбовців (крім осіб, які знаходяться на строковій службі). Просить позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою суду від 16.02.2026 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №280/664/26.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно з п. 10 ч.1 ст. 4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 старший солдат, старший механік-водій 1-го відділення 3-го взводу оперативного призначення 4-ї роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) НОМЕР_2 батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ОСОБА_1 , проходить службу на посаді старшого механіка-водія у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України.

04.12.2025 позивачем на ім`я командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України було подано рапорт про звільнення зі служби на підставі п.п. «г». п. 2 ч. 4 ст. 26 ЗУ “Про військовий обов`язок і військову службу” у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за дружиною, яка є особою з інвалідністю II групи.

Як свідчить копія вказаного рапорту, на нього було нанесено візу т.в.о. начальника юридичного відділення м-ра ОСОБА_3 : «відсутні правові підстави для звільнення з військової служби».

Листом Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 08.01.2026 на запит представника позивача повідомлено, що за результатами розгляду вказаного рапорту від 04.12.2025 та доданих до нього документів командуванням військової частини НОМЕР_1 НГУ 12.12.2025 було прийнято рішення про відмову у задоволенні вказаного рапорту у зв`язку із відсутністю достатніх правових підстав для його задоволення у відповідності до п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Доказів направлення позивачу відповіді про результати розгляду рапорту не надано.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо надання своєчасної вмотивованої відповіді на рапорт, не погоджуючись із відмовою у задоволенні рапорту, з вимогою вчинити дії, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Пунктом 2 Указу Президента України від 24 лютого 2022 № 64/2022 військовому командуванню разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування доручено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Станом на час розгляду справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до ч. 7 ст.26 Закону №2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про Національну гвардію України» від 13 березня 2014 року №876-VII (далі – Закон №876-VII) Національна гвардія України є військовим формуванням з правоохоронними функціями, що входить до системи Міністерства внутрішніх справ України і призначено для виконання завдань із захисту та охорони життя, прав, свобод і законних інтересів громадян, суспільства і держави від кримінальних та інших протиправних посягань, охорони громадської безпеки і порядку та забезпечення громадської безпеки, а також у взаємодії з правоохоронними органами - із забезпечення державної безпеки і захисту державного кордону, припинення терористичної діяльності, діяльності незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), терористичних організацій, організованих груп та злочинних організацій.

Згідно ч. 2 ст. 1 Закону №876-VII, Національна гвардія України бере участь відповідно до закону у взаємодії зі Збройними Силами України у відсічі збройній агресії проти України та ліквідації збройного конфлікту шляхом ведення воєнних (бойових) дій, а також у виконанні завдань територіальної оборони.

Згідно ст. 4 Закону №876-VII, Національна гвардія України у своїй діяльності керується Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них нормативно-правовими актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

Слід зазначити, що Указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008 затвержено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, в п. 3 якого вказано: поширити дію Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого цим Указом, та статті 2 цього Указу на військовослужбовців Національної гвардії України та Державної спеціальної служби транспорту.

Пунктом 233 затвердженого Указом президента України передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Суд відмічає, що подання рапорту "по команді" означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті. Лише у разі неприйняття, нерозгляду чи незадоволення рапорту, він подається непрямому, старшому командиру із поясненням причин такої подачі. І так до посадової особи, яка наділена правом звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів.

Судом встановлено, що позивачем було подано до відповідача рапорт про звільнення з військової служби. При цьому, як вказує відповідач, за результатами розгляду вказаного рапорту від 04.12.2025 та доданих до нього документів командуванням військової частини НОМЕР_1 НГУ 12.12.2025 було прийнято рішення про відмову у задоволенні вказаного рапорту у зв`язку із відсутністю достатніх правових підстав для його задоволення.

До матеріалів справи надано лише копія рапорту відповідною візою на ньому.

Представник позивача, при цьому, покликається на те, що у встановлений строк позивачем не було отримано вмотивованої відповіді на рапорт. До матеріалів справи доказів направлення такої відповіді позивачу після розгляду рапорту також на надано.

Відповідач, не спростовуючи такі обставини, покликається на те, що порядок розгляду пропозицій, заяв та скарг військовослужбовців Національної гвардії України здійснюється відповідно до розділу V Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.

Аналізуючи викладене, суд відхиляє такі доводи відповідача з огляду на наступне.

Так, як визначено у Закону України від 24 березня 1999 року № 551-XIV «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» (далі - Дисциплінарний статут Збройних Сил України) цей визначає сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців, а також військовозобов`язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг.

Положеннями ст.110 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, на які покликається відповідач визначено, що усі військовослужбовці мають право надсилати заяви чи скарги або особисто звертатися до посадових осіб, органів військового управління, органів управління Служби правопорядку, органів, які проводять досудове слідство, та інших державних органів у разі:

прийняття незаконних рішень, дій (бездіяльності) стосовно них командирами (начальниками) або іншими військовослужбовцями, порушення їх прав, законних інтересів та свобод;

незаконного покладення на них обов`язків або незаконного притягнення до відповідальності;

виявлення фактів порушення вимог законодавства з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, законодавства про запобігання і протидію дискримінації за ознакою статі, вчинення сексуальних домагань, насильства за ознакою статі, правопорушення проти статевої свободи та статевої недоторканості у військовому колективі.

Тож, нормами Дисциплінарного статуту Збройних Сил України регулюється порядок розгляду заяви чи скарги з визначеного у ст. 110 переліку питань.

При цьому, вказані положення не можуть поширювати свою дію на правовідносини щодо розгляду рапорту військовослужбовця про звільнення зі служби з підстав, визначених ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Водночас, дійсно, як вказав представник відповідача відсутній нормативно-правовий акт яким регламентується порядок розгляду рапортів військовослужбовців саме в Національній гвардії України

Проте, суд не погоджується з доводами відповідача про те, що на Національну гвардію України не поширюються норми наказу Міністерства оборони України від 06.08.2024 №531 «Про затвердження Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України» (далі - Наказ №531).

Так, як визначено у Наказі №531, його затверджено відповідно до Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV, Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, з метою впорядкування та належної організації роботи з рапортами військовослужбовців Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту.

Цей Порядок визначає механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України (далі - Міноборони), Збройних Силах України (далі - Збройні Сили) та Державній спеціальній службі транспорту.

Як визначено у ст. 6-1 Закону №876-VII, Міністр оборони України: 1) спільно з Міністром внутрішніх справ України визначає порядок забезпечення органів військового управління, з`єднань і військових частин Національної гвардії України, які в особливий період підпорядковуються органам військового управління Збройних Сил України; 2) затверджує єдині вимоги щодо якісних характеристик військового озброєння і військової техніки та розрахункову кількість основних видів номенклатури озброєння і військової (спеціальної) техніки, необхідних для оснащення Збройних Сил України та Національної гвардії України, згідно з визначеними потребами та пріоритетами; 3) організовує розроблення єдиних для Збройних Сил України та Національної гвардії України технічних регламентів у сфері військового озброєння і військової техніки; 4) організовує у межах компетенції комплектування Національної гвардії України військовослужбовцями, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу; 5) організовує участь у забезпеченні мобілізації та демобілізації в Національній гвардії України; 6) погоджує тактико-технічні (технічні) завдання на виконання дослідно-конструкторських робіт з розроблення нових зразків озброєння, військової (спеціальної) техніки та військової зброї, їх складових частин, а також модернізації зазначених зразків для потреб Національної гвардії України; 7) здійснює інші повноваження у сфері оборони держави, передбачені законом.

Тож, враховуючи відсутність окремого нормативно-правового акту, який регулює порядок розгляду рапортів у Національній гвардії України, оскільки Наказ №531 прийнятий відповідно Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, дія яких, в тому числі, поширюється на військовослужбовців Національної гвардії України, відсутні підстави вважати, що положення Наказу №531 не поширюють свою дію на військові частини Національної гвардії України.

Тому, такі доводи відповідача суд вважає необґрунтованими.

Повертаючись до обставин даної справи, суд зазначає, що відповідно до п.1 розділу ІІ, рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах. Військовослужбовець має право усно рапортувати за допомогою технічних засобів комунікації. Усні рапорти розглядаються негайно, але не пізніше ніж у строки, для розгляду рапортів у паперовій формі, визначені пунктом 9 розділу III цього Порядку.

За приписами п.п 1-6 розділу ІІІ Наказу №531 у паперовому рапорті військовослужбовець вказує найменування посади командира (начальника), якому адресується рапорт; заголовок «Рапорт»; суть порушеного питання; перелік доданих до рапорту документів або їх копій (за потреби); найменування займаної посади; військове звання, власне ім`я та прізвище; дату; особистий підпис.

Командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції.

Резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку

Непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту. Особливості розгляду рапортів, поданих в електронній формі, врегульовано розділом IV цього Порядку.

Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою.

Якщо для прийняття рішення по суті рапорту недостатньо наданих військовослужбовцем інформації або документів, безпосередній або прямий командир (начальник) військовослужбовця, уповноважений приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, може не погодити рапорт, зазначивши вичерпний перелік підстав та документів (копій документів), які необхідно додати до рапорту для вирішення його по суті.

Командиру (начальнику), уповноваженому приймати рішення стосовно порушеного у рапорті питання, забороняється відмовляти у задоволенні рапорту у разі, якщо до рапорту не додано документів, які є або повинні бути в розпорядженні відповідного командира (начальника).

Пунктом 9 розділу ІІІ Наказу №531 визначено, що розгляд паперового рапорту військовослужбовця всіма його прямими командирами (начальниками) здійснюється:

1) невідкладно, але не пізніше ніж за 48 годин із часу подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які стосуються військової дисципліни, обов`язків особового складу під час виконання бойових наказів (розпоряджень), збереження життя та здоров`я особового складу, відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин;

2) у строк не більше 14 днів із дня подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які не відносяться до питань, визначених підпунктом 1 цього пункту.

Відповідно до п. 2 розділу V Наказу №531 керівники органів військового управління, командири військових частин та підрозділів організовують та забезпечують дотримання встановленого порядку та строків розгляду рапортів військовослужбовців.

Тобто, право військовослужбовця на реалізацію свого права зазначеному у рапорті, так і права на інформацію - кореспондує з обов`язком відреагувати на рапорт.

Як встановлено судом, ані позивачем, ані відповідачем у даному спорі не надано доказів прийняття вмотивованого рішення (надання відповіді) за результатами розгляду рапорту позивача. Суд враховує, що на копії рапорту наявна віза т.в.о. начальника юридичного відділення: «відсутні правові підстави для звільнення з військової служби, однак без зазначення, про які саме правові підстави йдеться.

Вказане, на думку суду, виключає можливість особи встановити підстави відмови у задоволенні його рапорту та вживати заходи для усунення недоліків/надання відповідних документів тощо.

Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідачем не надано позивачу вмотиваного рішення за його рапортом, що є порушенням порядку розгляду рапорту згідно Наказу №531.

Оцінюючи ж доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву про те, що позивач до свого рапорту не додав витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи або медичного висновку медико-соціальної експертної комісії, якими б була підтверджена необхідність постійного догляду за його дружиною, суд зазначає наступне.

За приписами підпункту "г" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232-XII у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку" №3633-IX від 11.04.2024, під час проведення мобілізації та дії воєнного стану контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Відповідно до абзацу 10 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи.

Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170 затверджено Інструкцію про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України. Додатком до цієї Інструкції є Перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби.

Вказана інструкція, враховуючи те, що прийнята на виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, також поширюється на військовослужбовців Національної гвардії України.

Пункт 5 зазначеного Переліку визначає документи, які підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, передбачених частиною дванадцятою статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Зокрема, необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи підтверджується сукупністю таких документів:

копія свідоцтва про шлюб;

один із документів, що підтверджує інвалідність дружини (чоловіка): довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року № 2067, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою згідно з наказом Мінсоцполітики від 21 вересня 2015 року № 946;

висновок медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року № 2067, про потребу в постійному догляді.

Тобто, вищезазначені положення прямо передбачають можливість надання на підтвердження необхідності здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) одного з документів: висновку МСЕК, висновку ЛКК або витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи про потребу в постійному догляді.

Слід зазначити, що визначення терміну «медичний висновок» наведено у пункті 3 Порядку ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров`я, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України «Деякі питання ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров`я» від 18.09.2020 № 2136, як електронний документ, що формується на підставі медичних записів в системі та містить висновок лікаря про тимчасову або постійну втрату працездатності, придатність до певних видів діяльності, про стан здоров`я пацієнта або щодо інших питань, визначених законодавством.

У пункті 3 Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, що сталися з поліцейськими, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05.10.2020 № 705, термін «медичний висновок» вжито у значенні висновку у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров`я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого поліцейського.

У пункті 3 Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 337, термін «медичний висновок» визначено як висновок у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров`я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) та висновок у формі рішення лікарсько-експертної комісії високоспеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров`я (у разі хронічного професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого про встановлення зв`язку погіршення стану здоров`я працівника з впливом на нього важкості та напруженості трудового процесу, небезпечних, шкідливих виробничих факторів, психоемоційних причин або протипоказань за станом здоров`я виконувати роботу.

Отже, медичний висновок - це документ, який містить відомості про стан здоров`я особи та видається з питань, пов`язаних з таким станом здоров`я.

Суб`єктами формування та видачі медичного висновку є лікарі, лікарсько-консультативні та лікарсько-експертні комісії закладів охорони здоров`я.

Процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначено Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317 (далі - Положення № 1317).

Відповідно до пунктів 19, 24 Положення № 1317 комісія (МСЕК) проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акту огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою.

Комісія видає особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, довідку та індивідуальну програму реабілітації і надсилає у триденний строк виписку з акту огляду комісії органові, в якому особа з інвалідністю перебуває на обліку як отримувач пенсії чи державної соціальної допомоги (щомісячного довічного грошового утримання), що призначається замість пенсії, та разом з індивідуальною програмою реабілітації - органові, що здійснює загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виписку з акту огляду комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у наданні додаткових видів допомоги.

Наведене свідчить, що лікар, лікарсько-консультативна комісія та лікарсько-експертна комісія формують медичний висновок, а медико-соціальні експертні комісії - довідку, акт огляду (витяг з акту огляду).

Щодо повноважень ЛЛК і медико-соціальної експертної комісії на видачу медичного висновку щодо необхідності здійснення постійного догляду суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 3 Положення № 1317 медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.

За приписами підпункту 1 пункту 11 Положення № 1317 міські, міжрайонні, районні комісії визначають:

- ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов`язане ушкодження здоров`я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням ними трудових обов`язків;

- потребу осіб з інвалідністю у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв;

- потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування;

- ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування;

- причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім`ї померлого;

- медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним.

У наведеному переліку прав та обов`язків медико-соціальної експертної комісії відсутнє поняття «постійного догляду», який може бути визначений для осіб, яким інвалідність не встановлена, а вказано лише право визначати необхідність стороннього нагляду, догляду.

Поняття «сторонній догляд» не є тотожним поняттю «постійний догляд», адже перше вказує на те, ким надається догляд, а друге - коли надається такий догляд. При цьому, «постійний догляд» - це безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження - постійно.

Водночас відповідно до Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.04.2008 № 189 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 01.06.2021 № 1066), при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров`я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються ЛКК (пункт 1 розділу III).

За приписами пункту 3 розділу ІІІ цього Порядку до основних завдань ЛКК належить: 1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку; 2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності; 3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження; 4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб`єкта господарювання, що були виявлені Фондом соціального страхування України за результатом перевірки обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб`єкта господарювання).

Пунктом 4 розділу ІV Порядку передбачено, що ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи: 1) форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв`язку захворювання з умовами праці, відповідно до вимог, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 337 «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві»; 2) висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.03.2021 № 407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я» затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-2/о «Висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі».

Згідно з пунктами 3, 4 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров`я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі форми первинної облікової документації № 027/о «Виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14.02.2012 № 110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.04.2012 за № 661/20974.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.03.2021 № 407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я» затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі».

Згідно з пунктами 2, 3 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров`я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі заповненої лікарем загальної практики-сімейної медицини форми первинної облікової документації №025/о «Медична карта амбулаторного хворого №__», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14.02.2012 № 110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.04.2012 за № 661/20974.

Також повноваження ЛЛК визначені в наказі Міністерства охорони здоров`я України 31.07.2013 № 667 «Про затвердження форми висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу та Інструкції про порядок його надання».

Так, у затвердженій вказаним наказом Інструкції мова йде про те, що висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу видається лікарською консультативною комісією закладу охорони здоров`я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю (пункт 1). Висновок ЛКК надається особі, що звернулася із заявою, згідно з формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я України від 31.07.2013 № 667, за підписами членів ЛКК, завіреними печаткою закладу охорони здоров`я, у структурі якого перебуває ЛКК (пункт 8).

З аналізу наведеного вбачається, що медико-соціальна експертна комісія має повноваження визначати потребу особи у сторонньому нагляді, догляді або допомозі в межах процедури проведення медико-соціальної експертизи, тобто під час встановлення (чи перегляду) інвалідності або ступеня обмеження життєдіяльності.

Щодо осіб, які не відносяться до цих категорій, але які за станом здоров`я нездатні до самообслуговування і потребують постійно стороннього догляду, то такі повноваження віднесені до ЛКК закладу охорони здоров`я, які мають право приймати, зокрема: 1) висновок або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку; 2) висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою № 080-4/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 3) висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціального послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-2/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 4) висновок щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу за формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я України від 31.07.2013 №667.

Такий правовий підхід відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 21.02.2024 у справі № 120/1909/23, від 11.04.2024 у справі № 420/16689/23, від 13.06.2024 у справі № 520/21316/23 за подібних обставин справи, суті спору і правового регулювання.

Системний аналіз вищезазначених положень нормативно-правових актів свідчить, що необхідність постійного стороннього догляду може підтверджуватися, крім висновку МСЕК, також відповідним медичним висновком ЛКК в наступних випадках:

- особам з порушенням функцій організму внаслідок невиліковної хвороби, через які вона не може самостійно пересуватися та самообслуговуватися (форма 080-4/о);

- громадянам похилого віку з когнітивними порушеннями, внаслідок яких вони потребують постійного догляду (форма 080-2/о);

- людям з інвалідністю I чи II групи, що виникла внаслідок психічного розладу (за формою, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я України від 31.07.2013 № 667).

Суд зауважує, що висновок ЛКК повинен містити в собі саме заключення про потребу у постійному догляді. При цьому, наявність ІІ або ІІІ групи інвалідності автоматично не вказує на потребу в постійному догляді.

Як встановлено судом, дружина позивача є особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_3 від 10.09.2025. Відповідно до висновку ЛКК протокол № 365 від 25.10.2025 дружина позивача потребує постійного стороннього догляду у зв`язку з наявністю невиліковної хвороби та нездатністю до самообслуговування. Також, наданий позивачем висновок ЛКК форми №080-4/о відповідає формі первинної облікової документації відповідно до наказу МОЗ від 09.03.2021 №407 про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі форми 080-4/о містить визначення потреби отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.

Як зазначив Верховний Суд, у постанові від 20 листопада 2025 року в справі № 560/17590/24, відсутність уніфікованого зразка висновку про потребу в постійному догляді та повноважень лікарсько-консультативної комісії для його прийняття свідчить про наявність прогалини та неузгодженості нормативно-правового регулювання, що спричиняє правову невизначеність у реалізації права особи на звільнення з військової служби за відповідною підставою.

Стосовно покликання відповідача на те, що інформація про постійний догляд особи повинна міститися у висновку МСЕК або витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, то суд вважає такі помилковими, з огляду на правові висновки у подібних правовідносинах Верховного Суду у постановах від 21.02.2024 у справі № 120/1909/23, від 11.04.2024 у справі № 420/16689/23, від 13.06.2024 у справі № 520/21316/23, згідно з якими необхідність постійного догляду за хворим може підтверджуватися відповідним медичним висновком ЛКК.

Суд також відхиляє посилання відповідача на норми постанови Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 №413, оскільки така з 22.05.2024 не поширює свою дію на військовослужбовців.

Враховуючи наведене, суд вважає, що надані позивачем документи в сукупності є достатньою підставою для висновку, що дружина позивача потребує постійного догляду у розумінні підпункту «г» пункту 2 ч. 4 ст. 26 Закону № №2232-XII.

Потребу у постійному сторонньому догляді визначають лікувально-консультативні комісії на підставі первинної облікової документації, що ведеться лікуючими лікарями, а тому військові частини не мають ставити під сумнів достовірність таких висновків, у тому числі з питань належності суб`єкта, до повноважень якого віднесено видача відповідних медичних документів (висновків, довідок).

З огляду на викладене, суд відхиляє доводи відповідача про ненадання позивачем витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи або медичного висновку медико-соціальної експертної комісії, якими б була підтверджена необхідність постійного догляду за його дружиною, як на підставу для відмови у звільненні з військової служби згідно підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 та абзацу 11 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та вважає їх необґрунтованими.

Визначаючись із способом захисту, суд зазначає, що у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.

Суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Згідно з положеннями Рекомендації Комітету ОСОБА_4 Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом ОСОБА_4 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Суд зауважує, що як свідчать матеріали справи, відповідачем не надавалась оцінка всім наданим позивачем документам в контексті наявності чи відсутності підстав для звільнення позивача з військової служби, у випадку врахування, зазначених у висновку ЛКК від 28.10.2025 обставин, та відповідно не приймалося вмотивоване рішення з цих підстав.

Оскільки вмотивоване рішення за рапортом позивача відсутнє, то у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про відмову ОСОБА_1 у звільнені з військової служби на підставі п.п. “г” п. 2 ч. 4 ст. 26 ЗУ “ Про військовий обов`язок і військову службу” у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за дружиною, яка є особою з інвалідністю II групи, суд відмовляє.

У свою чергу, за приписами Положення № 1153/2008 уповноваженою особою на прийняття та оголошення наказів про звільнення, а також розгляд рапортів, є командир (начальник) військової частини.

Тобто, вказані повноваження відповідача є дискреційними, а адміністративний суд не може підміняти військову частину та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу. Тільки після прийняття військовою частиною вмотивованого рішення щодо відмови у задоволенні вказаного рапорту, якщо військовослужбовцем були виконані для цього всі умови, визначені законом, адміністративний суд може прийняти рішення відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України.

Водночас, у даній справі відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не було реалізовано дискреційні повноваження щодо належного розгляду рапорту ОСОБА_1 від 04.12.2025 із наданням змістовної оцінки всім долученим до нього документам, а тому позовна вимога про зобов`язання військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі рапорту від 04.12.2025 є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача, що виходить за межі завдань адміністративного судочинства, що зумовлює відмову у її задоволенні.

Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Згідно з Рішенням ЄСПЛ по справі "Рисовський проти України" (Rysovskyyv. Ukraine) від 20.10.2011 року (заява № 29979/04), принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.

У зв`язку з вищевикладеним, суд вважає, що належним способом захисту порушеного права позивача у спірних відносинах є зобов`язання військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України наленим чином розглянути рапорт ОСОБА_1 від 04.12.2025 з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

Згідно з частиною 1 та 2 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

У зв`язку із тим, що позивач звільнений від сплати судового збору за даним позовом, розподіл судових витрат на підставі ст. 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 2, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) третя особа - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності та рішення протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо прийняття вмотивованого рішення за результатами розгляду рапорту про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за дружиною, яка є особою з інвалідністю II групи.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 ), код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) наленим чином розглянути рапорт ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) від 04.12.2025 з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

В іншій частині вимог, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 16 квітня 2026 року.

Суддя Л.Я. Максименко