Рішення від 15 квітня 2026 р. у справі №120/12668/25 — Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

16 квітня 2026 р. Справа № 120/12668/25

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маслоід Олени Степанівни, розглянувши у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

до: Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, 21005),

Головного управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54008)

про: визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - відповідач 1) та Головного управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області (далі - відповідач 2) про визнання протиправним та скасування рішення відповідача 2 від 27.06.2025 №023830031297 про відмову в призначенні позивачеві пенсії за віком відповідно до п. 8 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»; зобов`язання відповідача 1 зарахувати до страхового стажу позивача періоди його роботи з 15.09.1986 по 17.02.1987, з 03.07.1989 по 09.02.1990, з 14.12.2000 по 26.10.2001, з 23.11.1990, по 28.01.1991 та до страхового стажу і стажу роботи водієм міського пасажирського транспорту усі періоди роботи на території рф протягом травня 2005 року по квітень 2012 року згідно з трудовими книжками НОМЕР_1 та НОМЕР_2 та призначити з 20.02.2025 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. 8 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що звернувся до відповідача 1 із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах згідно Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". За принципом екстериторіальності розгляд вказаної заяви здійснював відповідач 2. Так, за результатами розгляду заяви позивача, відповідачем 2 27.06.2025 прийнято рішення №023830031297 про відмову в призначенні пенсії. Вважаючи таке рішення відповідача 2 протиправним, позивач, з метою його скасування, звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 15.09.2025 дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, а також визначено, що вона буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

24.09.2025 за вх.№60220/25 до суду від відповідача 1 та 25.09.2025 за вх.№60433/25 від відповідача 2 надійшли відзиви на позовну заяву, в яких наведено заперечення проти заявлених позовних вимог. Аргументуючи свою позицію відповідачі вказують, що за результатами розгляду документів позивача, доданих до заяви, до його страхового стажу не зараховано наступні періоди: з 15.09.1986 по 17.02.1987 — період навчання, оскільки в трудовій книжці НОМЕР_1 у підставах внесення запису не зазначено дату видачі свідоцтва; з 03.07.1989 по 09.02.1990 — період роботи, оскільки запис про звільнення не засвідчено підписом відповідальної особи, що суперечить вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок; з 23.11.1990 по 28.01.1991 — період роботи, оскільки в підставах внесення запису про звільнення наявне виправлення, яке не завірено згідно з чинним законодавством; з 14.12.2000 по 26.10.2001 — період роботи, оскільки назва підприємства в записі про прийняття не відповідає назві на печатці, якою засвідчено звільнення, інформація про реорганізацію відсутня, а в реєстрі застрахованих осіб дані про трудові відносини за цей час відсутні (період зараховано лише частково за підтвердженими даними з інших підприємств); з травня 2005 року по квітень 2012 року — періоди роботи на території російської федерації, оскільки відповідно до ст. 24-1 Закону № 1058 періоди трудової діяльності за межами України зараховуються до стажу, якщо це передбачено міжнародними договорами. Відповідачі зауважують, що у зв`язку з припиненням з 01.01.2023 участі російської федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, до страхового стажу особам, які працювали на території рф, зараховуються лише періоди роботи на території РРФСР по 31.12.1991. Крім того, через зупинення дії Конвенції про правову допомогу 1993 року у відносинах з рф, документи, видані на її території, потребують засвідчення апостилем, який у наданих позивачем документах відсутній. Також із пільгового стажу водія міського пасажирського транспорту виключено періоди перебування у відпустках без збереження заробітної плати (21.02.2020, 23.12.2020, 17.06.2021, з 29.08.2021 по 30.08.2021), оскільки вони не вважаються часом безпосередньої зайнятості в шкідливих умовах праці. У зв`язку з викладеним, загальний страховий стаж позивача склав 26 років 1 місяць 25 днів, а пільговий — 10 років 4 місяці 19 днів, що є недостатнім для призначення пенсії згідно з п. 8 ч. 2 ст. 114 Закону № 1058.

Ч. 4 ст. 243 КАС України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

У відповідності до вимог ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши усі обставини справи та надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.

28.05.2025 позивач звернувся до відповідача 1 із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах згідно з п. 8 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

За принципом екстериторіальності розгляд вказаної заяви здійснював відповідач 2.

Рішенням відповідача 2 від 27.06.2025 №023830031297 у призначенні пенсії за віком позивачеві відмовлено у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

При цьому, до страхового стажу позивача не зараховано наступні періоди згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 04.03.1987:

- навчання з 15.09.1986 по 17.02.1987, оскільки в підставах внесення запису не зазначено дату видачі свідоцтва;

- роботи з 03.07.1989 по 09.02.1990, оскільки запис про звільнення не засвідчено підписом відповідальної особи;

- роботи з 14.12.2000 по 26.10.2001, оскільки назва підприємства в записі про прийняття не відповідає назві підприємства на печатці, якою засвідчено запис про звільнення. Інформація про перейменування/реорганізацію підприємства відсутня. Крім того, в реєстрі застрахованих осіб відсутні дані про трудові відносини. До страхового стажу вищевказаний період зараховано частково за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб періодами роботи на інших підприємствах;

- до страхового стажу та до стажу роботи водієм міського пасажирського транспорту не зараховано періоди роботи протягом травня 2005 року - квітня 2012 року, згідно з трудовими книжками НОМЕР_1 від 04.03.1987 та НОМЕР_2 від 29.06.2009, на території російської федерації, оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

В зв`язку з цим, до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території РРФСР по 31.12.1991.

До стажу роботи водієм міського пасажирського транспорту зараховано періоди роботи з 07.09.2014 по 31.01.2015, з 16.02.2015 по 14.02.2025 згідно з довідкою, що уточнює особливий характер роботи або умови праці, необхідні для призначення пільгової пенсії і підтверджує постійну зайнятість на роботі з шкідливими умовами праці від 14.02.2025 № 297.

Зі страхового стажу виключено період роботи згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 04.03.1987 з 23.11.1990 по 28.01.1991, оскільки в підставах внесення запису про звільнення наявне виправлення, яке не завірено згідно чинного законодавства; із пільгового стажу, згідно довідки № 297 від 14.02.2025, виключено періоди перебування у відпустках без збереження заробітної плати 21.02.2020, 23.12.2020, 17.06.2021, з 29.08.2021 по 30.08.2021.

Таким чином, відповідач 2 дійшов висновку, що страховий стаж позивача складає 26 років 01 місяць 25 днів, а пільговий – 10 років 04 місяці 19 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком на підставі п. 8 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача 2, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи суд керується такими мотивами.

У ст. 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Ст. 46 Конституції України закріплює право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій встановлені Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", який набрав чинності 01.01.2004.

Згідно положень ч. 1 ст. 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 вказаного Закону, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Ст. 9 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено наступні види пенсійних виплат, що призначаються в солідарній системі: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до ч. 1 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

Згізно з п. 8 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пільгових умовах пенсія за віком призначається водіям міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятим у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу:

для чоловіків - не менше 30 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців.

Отже, передумовою призначення пенсії за віком на підставі п. 8 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» є наявність таких складових: віку особи та відповідного страхового і пільгового стажу.

Ст. 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Приписами ч. 2 ст. 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону №1058-IV).

У законодавстві, що діяло до 01.01.2004, зокрема, у ст. 56 Закону №1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Ч. 1, 3 ст. 44 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Згідно із ст. 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Порядок підтвердження стажу також регламентовано у ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення", яка визначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 року встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Відповідно до п. 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. При цьому лише у разі відсутності трудової книжки або записів у ній органи Пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів. У разі сумніву органу, що призначає пенсію, у належності та обґрунтованості поданих заявником документів, в нього є право перевірити надані заявником документи шляхом звернення до установ, підприємств, організацій, де працював заявник, із відповідними запитами.

Постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162 була затверджена Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях", яка діяла на момент оформлення трудової книжки позивача (далі - Інструкція № 162).

Згідно із п. 2.2, 2.3, 2.5, 2.9 Інструкції № 162 заповнення трудової книжки вперше проводиться адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше недільного терміну з дня прийому на роботу.

У трудову книжку вносяться відомості про працівника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність.

Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведенні на іншу постійну роботу чи звільнення здійснюються адміністрацією підприємства після прийняття наказу, але не пізніше тижневого строку, а при звільненні-в день звільнення та повинні точно відповідати тексту наказу.

У випадку виявлення неправильного запису або неточних відомостей про роботу, переведенню на іншу постійну роботу, виправлення проводиться адміністрацією того підприємства, де був здійснений відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов`язана надати працівнику необхідну допомогу.

П. 10 Інструкції № 162 визначено, що відповідальність за організацію ведення трудових книжок покладається на керівника підприємства.

Безпосередньо відповідає за своєчасне заповнення, зберігання, облік і видачу працівникам трудових книжок, начальник відділу кадрів, або особа яка призначається наказом керівника підприємства.

Вказана Інструкція №162 перестала застосовуватися відповідно до наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, яким затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція № 58).

Відповідно до п. 2.4 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (п. 4.1 Інструкції № 58).

З аналізу вказаних норм слід дійти висновку, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств. Відтак, неналежне оформлення даних трудової книжки не може позбавити позивача права на включення періодів роботи, зазначених в такій трудовій книжці, до його страхового стажу і на отримання пенсії з врахуванням вказаних періодів.

Суд звертає увагу на позицію, викладену Верховним Судом у постанові від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а, відповідно до якої "підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці".

Згідно із записами трудової книжки НОМЕР_1 позивач в період з 15.09.1986 по 17.02.1987 навчався на курсах підготовки водіїв-професіоналів 3 класу (запис № 1, здійснений на підставі свідоцтва №627482); з 03.07.1989 по 09.02.1990 – працював водієм 3 класу в Міжрайонній міжгосподарській спеціалізованій пересувній механізованій колоні тресту «Сельсртой» (записи №5 та №6 (містять інформацію про дату та номер наказів про прийняття та звільнення)); з 18.02.1990 по 28.01.1991 – працював водієм в Молодіжному турклубі «Едельвейс» (записи №7 та №9), згідно із записом №8 – 23.11.1990 позивачеві присвоєно кваліфікацію водія 2 класу; з 14.12.2000 по 26.10.2001 – працював на посаді водія автомобіля в транспортному цеху Вінницького м`ясокомбінату (записи №21 та №22 (містять інформацію про дату та номер наказів про прийняття та звільнення)).

Оцінюючи зауваження відповідача 2 щодо оформлення в трудовій книжці НОМЕР_1 періодів навчання (1986– 1987) та роботи (з 1989 по 2001) позивача, суд повторно наголошує, що не усі недоліки записів можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу.

Визначальним є факт підтвердження безпосередньої зайнятості особи на відповідних роботах, а не безумовне дотримання відповідальними особами роботодавця формальних правил діловодства.

Спірні записи у трудовій книжці позивача містять чіткі посилання на підстави їх внесення, зокрема номери та дати наказів про прийняття та звільнення, а також реквізити свідоцтва про навчання. Це дає змогу достовірно ідентифікувати час, місце та характер діяльності позивача.

Суд підкреслює, що повна відповідальність за організацію ведення, правильність заповнення, облік та зберігання трудових книжок покладається виключно на керівника підприємства або уповноважену ним особу.

Позивач, як найманий працівник, не має впливу на процес засвідчення записів печатками, наявність підпису відповідальної особи чи правильність найменування підприємства у реквізитах штампів.

Відтак, право позивача на встановлені законом соціальні гарантії та пенсійне забезпечення не може бути поставлене в залежність від якості виконання професійних обов`язків кадровими службами роботодавця.

Відсутність дати видачі свідоцтва, невідповідність назви підприємства на печатці чи відсутність підпису відповідальної особи є недоліками, за які позивач не несе відповідальності, і такі дефекти не можуть позбавляти його права на зарахування відповідного стажу.

Враховуючи викладене, відповідачем 2 безпідставно не зараховано до страхового стажу позивача вищевказані періоди навчання та роботи. Відмова у врахуванні стажу через формальні помилки в документах, за наявності в них необхідної змістовної інформації, є непропорційним втручанням у право особи на соціальний захист, гарантований ст. 46 Конституції України.

Щодо незарахування періоду роботи водієм міського пасажирського транспорту не зараховано періоди роботи протягом травня 2005 року - квітня 2012 року, згідно з трудовими книжками НОМЕР_1 від 04.03.1987 та НОМЕР_2 від 29.06.2009, на території російської федерації, то суд зазначає наступне.

Згідно із записами №24-32 трудової книжки НОМЕР_1 та трудової книжки НОМЕР_2 позивач з 24.05.2005 по 03.05.2011, з 10.06.2011 по 05.04.2012 працював водієм автобуса в «Государственном унитарном предприятии «Мосгортранс».

Відповідно до ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Таким чином, призначення і виплата пенсій в Україні здійснюється також на підставі міжнародних договорів (угод), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.

Ст. 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, чинної на момент роботи позивача (далі - Угода) передбачено, що пенсійне забезпечення громадян держав учасниць цієї Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якого вони проживають.

Метою Угоди є взаємне визнання і виконання державами-учасницями зобов`язань "відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди". Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов`язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.

Ст. 5 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, яка підписана Україною 13.03.1992, передбачається, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди.

Відповідно до ст. 6 Угоди, призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди здійснюється за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, у тому числі пенсій на пільгових умовах та за вислугою років, громадянам держав учасниць Угоди, враховується трудовий стаж, набутий на території будь якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до вступу в силу цієї Угоди.

Необхідні для пенсійного забезпечення документи, що видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав, що входили у склад СРСР до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав-учасниць Співдружності без легалізації (ст. 11 Угоди).

Таким чином, на громадян України, які працювали на територіях інших держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав, які приєднались до вказаної Угоди, розповсюджувалась дія нормативних актів приймаючої Держави в галузі пенсійного забезпечення, у тому числі тих, які визначали порядок зарахування трудового стажу.

Наведені положення вказаних міжнародних договорів передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.

Відповідно до ст. 13 Угоди кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення. Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

З огляду на викладене, цією Угодою визначено стаж, який підлягає безумовному врахуванню при визначенні розміру пенсії.

Відповідно до Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Приписами ч. 2 ст. 24 Закону України «Про міжнародні договори України» визначено , що припинення та зупинення дії міжнародного договору України здійснюються: в) щодо міжнародних договорів, які укладено від імені Уряду України та які не потребували надання згоди на їх обов`язковість Верховною Радою України або затвердження Президентом України, а також щодо міжвідомчих договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України, - у формі постанови Кабінету Міністрів України.

Згідно з ч. 1 ст. 25 Закону України «Про міжнародні договори України» припинення дії міжнародного договору України звільняє Україну від будь-якого зобов`язання щодо виконання договору і не впливає на права, зобов`язання чи правове становище України, що виникли в результаті виконання договору до припинення його дії.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійною забезпечення» постановлено про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у місті Москві.

Листом Міністерства закордонних справ України від 29.12.2022 № 72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 № 376 (із змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року в м. Москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19.06.2023.

Міністерство юстиції України у повідомленні від 10.01.2023, яке опубліковано у Офіційному віснику України від 10.01.2023, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 для України 19.06.2023.

З огляду на визначені наслідки припинення дії міжнародного договору України необхідно дійти висновку, що денонсація Угоди від 13.03.1992 означає, що вказана Угода припинила породження зобов`язань для сторін у майбутньому, але не впливає на права, зобов`язання або юридичне становище учасників цієї Угоди, які виникли в результаті її виконання, - вони зберігаються і після припинення вказаної Угоди.

Суд наголошує на тому, що закон не має зворотної дії в часі. До того ж не зарахування стажу роботи чи розмірів заробітної плати в період чинності міжнародної угоди, осіб, які працювали за межами України, у зв`язку з денонсацією угоди щодо пенсійного забезпечення з державами, - є неприпустимим та порушує конституційні принципи. Так, працюючи за межами України, особа мала легітимні очікування щодо її пенсійного забезпечення.

За наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.

Отже, відповідачем 2 безпідставно не зараховано до страхового стажу позивача період його роботи на території російської федерації протягом травня 2005 року - квітня 2012 року згідно з трудовими книжками НОМЕР_1 від 04.03.1987 та НОМЕР_2 від 29.06.2009.

Таким чином, з огляду на завдання та принципи адміністративного судочинства, суд дійшов висновку, що рішення відповідача 2 від 27.06.2025 №023830031297 про відмову в призначенні позивачеві пенсії за віком не відповідає критеріям, визначеним ст. 2 КАС України, відповідно, є необґрунтованим і протиправним, отже, позовні вимоги в частині його скасування підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги зобов`язального характеру, то суд зауважує, що відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Водночас, у відповідності до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

З метою відновлення порушеного права позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача 1 зарахувати до страхового стажу позивача періоди його роботи з 15.09.1986 по 17.02.1987, з 03.07.1989 по 09.02.1990, з 23.11.1990, по 28.01.1991, з 14.12.2000 по 26.10.2001, з 24.05.2005 по 03.05.2011, з 10.06.2011 по 05.04.2012 згідно з трудовими книжками НОМЕР_1 та НОМЕР_2 та призначити пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Щодо дати, з якої належить призначити позивачеві пенсію, то суд вказує, що відповідно до приписів ст. 45 Закону 1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією. Водночас, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Судом встановлено, що позивач звернувся із заявою про призначення пенсії 28.05.2025, водночас датою досягнення ним пенсійного віку, взначеного п. 8 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (55 років) є 16.05.2024.

Відтак, з урахуванням вищенаведених обставин, пенсію за віком позивачеві належить призначити з 28.05.2025.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про часткове задоволення позову.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд зазначає, що згідно ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

При зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір в розмірі 1211 грн 20 коп.

Таким чином, поверненню позивачеві за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області підлягає сума у розмірі 908 грн 40 коп.

Керуючись ст. 2, 6, 9, 73-78, 90, 245, 246, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління пенсійного фонду України у Вінницькій області та Головного управління пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області №023830031297 від 27.06.2025 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком згідно з п. 8 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди його роботи з 15.09.1986 по 17.02.1987, з 03.07.1989 по 09.02.1990, з 23.11.1990, по 28.01.1991, з 14.12.2000 по 26.10.2001, з 24.05.2005 по 03.05.2011, з 10.06.2011 по 05.04.2012 згідно з трудовими книжками НОМЕР_1 та НОМЕР_2 та призначити з 28.05.2025 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 908 грн 40 коп.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 )

Відповідач 1: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, 21005, код ЄДРПОУ 13322403)

Відповідач 2: Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54008, код ЄДРПОУ 13844159)

Повний текст рішення складено та підписано суддею 16.04.2026 року.

Суддя Маслоід Олена Степанівна