Постанова від 13 квітня 2026 р. у справі №682/2813/25 — Хмельницький апеляційний суд

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2026 року

м. Хмельницький

Справа № 682/2813/25

Провадження № 22-ц/820/911/26

Хмельницький апеляційний суд

в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Костенка А.М. (суддя-доповідач), Гринчука Р.С., Ярмолюка О.І.,

секретар судового засідання Дубова М.В.

з участю: позивача, його представника, представника відповідача

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 682/2813/25 апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 15 січня 2026 року у складі судді Шевчука В.В. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплаченої одноразової матеріальної допомоги на оздоровлення, одноразову матеріальну допомогу, інші виплати, передбачені колективним договором.

Заслухавши доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд

в с т а н о в и в :

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнення, просив стягнути з АТ «Українська залізниця» на його користь невиплачену матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022-2024 роки в сумі 50976 грн., одноразову матеріальну допомогу в зв`язку з виходом на пенсію в сумі 139012,24 грн., одноразову матеріальну допомогу в зв`язку з виходом на пенсію за сумлінну працю в сумі 139012,24 грн., грошову винагороду з нагоди ювілею у розмірі 13 851 грн, відповідно до колективного договору, з подальшими відрахуваннями встановлених законодавством податків та інших обов`язкових платежів при виконанні рішення суду.

В обґрунтування поданого позову, позивач вказував, що працював у регіональній філії Південно-Західна залізниця Акціонерне товариство «Українська залізниця», загальний стаж роботи в цій галузі – 44 роки, 5 місяців та 2 дні. Відповідно до наказу від 25.11.2024 року, був звільнений за власним бажанням, у зв`язку з виходом на пенсію за віком з 03.12.2024 року. Однак, позивач вказував, що при звільненні відповідачем не проведено повний розрахунок, а саме, не виплачені наступні кошти: матеріальна допомога на оздоровлення за 2023 рік у розмірі 16104 грн, відповідно до п.3.10 колективного договору; грошову допомогу з нагоди ювілею у розмірі 13 851 грн, відповідно до п.3.13 колективного договору; одноразової допомоги при виході на пенсію у розмірі 139012,24 грн, відповідно до абз.1 п. 8.18 колективного договору; додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю у зв`язку із виходом на пенсію у розмірі 139012,24 грн, відповідно до абз.2 п. 8.18 колективного договору.

Позивач зазначав, що виплати цих коштів, передбачені колективним договором, а тому зупинення дії певних пунктів колективного договору в односторонньому порядку суперечить вимогам КЗпП та Закону України «Про колективні договори і угоди. Крім того, рішення правління АТ «Укрзалізниця» №Ц-54/31, яким призупинені виплати передбачені колективним договором прийнято 14.03.2022 року, а Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який дає право роботодавцю зупиняти дію окремих положень колективного договору набрав чинності 24.03.2024 року. За таких обставин рішення правління АТ «Укрзалізниця» № Ц-54/31 від 14.03.2022 року є незаконним і таким, що не мало виконуватися.

Також позивач вважав, що ним не пропущено строк звернення до суду, оскільки він звернувся до суду з позовом з дотриманням строків передбачених ст. 233 КЗпП, адже отримавши наказ про припинення трудового договору, він дізнався про порушення свого права, тому звернувся до роботодавця за роз`ясненнями, при цьому не отримав у місячний термін відповідь на своє звернення з приводу проведення з ним повного розрахунку.

Рішенням Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 15 січня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі та вирішити питання щодо стягнення судових витрат в суді першої та апеляційної інстанцій.

Апелянт вказує, що ним не пропущено строк звернення до суду, оскільки отримавши наказ про припинення трудового договору, у ньому містилася вказівка про виплату йому матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023-2024 роки, тоді він звернувся до відповідача з усною вимогою про виплату цих коштів, але відповіді не отримав, у зв`язку з чим направив відповідну заяву, при цьому ніякої відповіді не отримав. Про порушенням своїх прав він дізнався 15.11.2025 року коли ознайомився із відзивом на позовну заяву, відтак строк звернення до суду ним не пропущено. При цьому, суд першої інстанції зауважив, що строк звернення до суду слід обраховувати з дня отримання працівником письмового повідомлення про суми нараховані при звільненні, однак наказ про звільнення містив лише вказівку про виплату матеріальної допомоги та інших виплат після отримання окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця». Відтак відповідач частково виконав вимоги ст. 116 КЗпП України, здійснив розрахунок згідно повідомлення про нараховані та виплачені кошти при звільненні, проте ним не здійснено розрахунок додаткової заробітної плати, заохочувальних та компенсаційних виплат, інших виплат.

АТ «Укрзалізниця» подало відзив на апеляційну скаргу, вказує, що виплати, передбачені колективним договором, на які має право позивач, призупинені згідно із рішення правління АТ «Укрзалізниця» №Ц-54/31 від 14.03.2022 року, таке рішення повністю відповідає вимогам Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» згідно прикінцевих положень якого, під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», цей Закон діє з початку воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», та втрачає чинність з дня припинення або скасування воєнного стану. Вказує, що матеріальна допомога на оздоровлення позивачу за 2022 рік виплачена при звільненні, а права на матеріальну допомогу на оздоровлення за 2024 рік позивач не має, оскільки у відпустку у 2024 році не ходив, і отримав при звільненні компенсацію за невикористану відпустку.

Виплата спірних видів матеріальної допомоги, зокрема працівникам дирекції регіональної філії «Південно-Західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», передбачена Колективним договором, Державного територіально – галузевого об`єднання «Південно – Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» на 2001-2005 роки, пролонгованого на 2006-2025 роки зі змінами та доповненнями. Оскільки виплати, які є предметом спору у даній справі, передбачені колективним договором, їх призупинення відповідачем відповідає положенням статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Вказаний Закон є чинним, не скасований, не визнаний неконституційним, а тому підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідач також вважає, що строк звернення до суду з позовними вимогами про стягнення невиплачених коштів пропущено. Приписами частини другої статті 233 КЗпП України передбачено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Справа, яка переглядається, належить до трудового спору про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні відповідно до статті 116 КЗпП України Отже, тримісячний строк для звернення до суду з вимогами на підставі 116 КЗпП України відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України, пов`язується не з тим, як за загальним правилом коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а з моментом одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставою для скасування чи зміни судового рішення повністю або в частині є невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 тривалий час працював у регіональній філії Південно-Західна залізниця Акціонерне товариство «Українська залізниця», остання посада - старший електромеханік 1 групи. Загальний стаж роботи на залізничному транспорті 44 роки, 5 місяців та 2 дні.

Наказом № 4к від 02.03.2022 року визначено, що за багаторічну та сумлінну працю на залізничному транспорті, вагомий особистий внесок у розвиток виробничого підрозділу, відповідальне відношення до виконання посадових обов`язків, дисциплінованість та добросовісність в роботі, професійну майстерність та наполегливість з нагоди ювілею 60 річчя від дня народження, відповідно до п. 3.13 колективного договору державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-Західна залізниця» на 2001-2005 року,пролонгованого на 2006-2022 роки та ст. 143 КЗпП, виплатити грошову винагороду ОСОБА_1 .

Однак така нагорода з моменту видачі даного наказу до моменту звільнення, під час звільнення і по даний час не виплачена.

Наказом №342/ос від 25.11.2024 позивач був звільнений за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком на підставі ст. 38 КЗпП України з 03.12.2024 із проведенням компенсації за невикористані 132 дні відпустки з 08.07.2021 по 03.12.2024.

Також у даному наказі зазначено:

-виплатити 6 прожиткових мінімумів на оздоровлення, передбачені п. 3.10 змінами та доповненнями до колективного договору на 2001-2005 р.р., пролонгованого на 2006-2022 р.р., після отримання окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця»;

-виплатити 6 прожиткових мінімумів на оздоровлення, передбачені п. 3.10 змінами та доповненнями до колективного договору на 2001-2005 р.р., пролонгованого на 2006-2023 р.р., після отримання окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця»;

-виплатити передбачені колективним договором п.8.18, 5 середньомісячних заробітків (посадових окладів), після отримання окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця»; виплатити передбачені колективним договором п.8.18, 5 середньомісячних заробітків (посадових окладів), після отримання окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця».

Як вбачається з колективного договору, укладеного між адміністрацією виробничого підрозділу «Шепетівська дистанція сигналізації та зв`язку регіональної філії «Південно-Західна залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» і профспілковим комітетом первинної профспілкової організації Шепетівської дистанції сигналізації та зв`язку (зі змінами, які діяли на час виникнення спірних відносин), визначено наступне:

- п.3.10 працівникам ВП Шепетівської дистанції сигналізації та зв`язку, які безперервно пропрацювали у підрозділах АТ «Укрзалізниця» не менше 6 місяців та подали письмову заяву, надавати один раз у календарному році матеріальну допомогу на оздоровлення, як правило, разом із наданням щорічної відпустки, у розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених Законом на перше січня звітного року;

- 3.13 працівникам дистанції за бездоганну працю з нагоди ювілею та досягнення пенсійного віку, виплачувати грошову винагороду в розмірі посадового окладу (місячної тарифної ставки).

- абз.1 п. 8.18 при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку із виходом на пенсію, виплачувати одноразову матеріальну допомогу в розмірі п`яти середньомісячних заробітків;

- абз.2 п. 8.18 у разі звільнення працівників за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком, протягом двох місяців після настання цього права, виплачувати їм додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті в розмірі п`яти середньомісячних заробітків.

Рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 року було призупинено здійснення працівникам залізниці додаткових виплат, передбачених галузевою угодою та колективними договорами, зокрема матеріальної допомоги, на період дії правового режиму воєнного стану в Україні (пп. 1.1.4 п.1.1).

Однак п. 1 рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14 жовтня 2024 року виплату одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи при звільнення працівника вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію (включаючи додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті), яку було призупинено згідно з підпунктом 1.1.4 пункту 1.1 рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14 жовтня 2024 року 14.03.2022 року, відновлювати поетапно відповідно до пункту 3.2.21 Галузевої угоди працівникам АТ «Укрзалізниця», які звільнились /будуть звільнені у період з січня до грудня 2024 року в порідку черговості згідно п. 2 цього рішення з урахуванням п. 3 цього рішення. В п. 2 вказано, що нарахування та виплату, зазначену в п. 1 цього рішення проводити в хронологічному порядку відповідно до дати звільнення працівника, починаючи з листопада 2024 року згідно графіку погашення.

Крім того рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 лютого 2024 року, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року в справі № 211/7338/23, визнано незаконним та скасовано п. 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ "Українська залізниця" від 14.03.2022 року у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів.

Скасовуючи дане протокольне рішення суди виходили з того, що Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», за нормами якого на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця, Верховною Радою України прийнято 15 березня 2022 року, а набрав він чинності він 24 березня 2022 року, у той час як оспорюване рішення АТ «Українська залізниця» та яке стало підставою для невиплати позивачу оспорюваних сум матеріальної допомоги було прийнято 14 березня 2022 року, а закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі (стаття 58 Конституції України), тому положення вказаного закону не могли застосовуватися судом при розгляді цієї справи.

Матеріальна допомога на оздоровлення за 2022 рік була виплачена позивачу в січні 2025 року, що підтверджується платіжною відомістю від 06.01.2025 року № 323.

Інші виплати, вказані в наказі № 4к від 02.03.2022 року та в наказі про звільнення позивача з роботи, на час ухвалення рішення позивачу не виплачені.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, у задоволенні позову слід відмовити у зв`язку із пропуском позивачем строку звернення, передбаченим ст. 233 КЗпП, і позивач не просив про поновлення строку для звернення до суду, однак з таким висновком суду погодитись не можна.

Згідно ст.ст. 1, 2 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Основна заробітна плата це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

До інші заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

З врахуванням викладеного колегія суддів вважає, що матеріальна допомога на оздоровлення, виплати за бездоганну працю з нагоди ювілею, виплати при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку із виходом на пенсію відносяться до заробітної плати як інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Так дійсно згідно ч. 2 ст. 233 КЗпП України (чинної на момент виникнення спірних правовідносин), із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116 КЗпП України).

Однак у рішенні Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України (справа щодо строків звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат) № 1-р/2025 вказано, що «Конституційний Суд України зазначає, що законодавець наділений дискрецією у визначенні строків звернення працівника до суду у трудових спорах і може встановлювати різні строки для різних категорій таких спорів з урахуванням характеру спірних правовідносин, правової природи вимог, тривалості або регулярності порушення, способу його виявлення, обсягу і складності доказування тощо.

Установлення строків звернення працівника до суду щодо вирішення трудового спору є допустимим лише за умови дотримання принципу домірності (пропорційності): вони мають бути застосовані з легітимною метою (юридична визначеність, ефективність судочинства), бути потрібними (захист від утрудненого доказування через плин часу) та не виходити за межі, виправдані в демократичному суспільстві. Окремим критерієм, що конкретизує пропорційність, є розумність установленого строку: його визнають конституційно допустимим лише тоді, коли він забезпечує реальну можливість звернення до суду, не створює надмірного чи несправедливого тягаря для особи та відповідає об`єктивним умовам суспільного життя на час ухвалення закону. Отже, строки звернення до суду мають забезпечувати ефективний судовий захист та застосовуватися пропорційно, не позбавляючи особу реальної можливості реалізувати своє право на судовий захист та захистити порушене право. Строки звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат відповідають вимогам Конституції України лише за умови, що вони не позбавляють сутності права на своєчасне одержання винагороди за працю; вони повинні бути вмотивовані легітимною метою юридичної визначеності й ефективності судочинства, залишати працівникові реальну і достатню можливість для звернення до суду, забезпечувати баланс інтересів працівника, роботодавця та суспільства.

Застосовуючи ці критерії до оспорюваних приписів Кодексу, Конституційний Суд України констатує: законодавець хоча й мав на меті дотримання юридичної визначеності та організації правосуддя, однак тримісячний строк у справах щодо стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат є надмірно коротким.

Конституційний Суд України також зазначає, що баланс між правом працівника на своєчасне й повне одержання винагороди за працю, інтересом роботодавця у юридичній визначеності та захисті від безмежної в часі відповідальності, а також публічним інтересом у стабільності правопорядку й ефективності правосуддя в будь-якому разі не може бути досягнутий у спосіб позбавлення працівника можливості скористатися своїм правом на одержання винагороди за працю.»

Хоча Конституційний Суд України і не визнав не конституційною норму ч. 2 ст. 233 КЗпП, апеляційний суд вважає за можливе послатись на мотивувальну частину даного рішення з огляду на обставини справи.

Так в наказі про звільнення працедавець сам вказав: «Виплатити позивачу 6 прожиткових мінімумів на оздоровлення, передбачені п. 3.10 змінами та доповненнями до колективного договору на 2001-2005 р.р., 6 прожиткових мінімумів на оздоровлення, передбачені п. 3.10 змінами та доповненнями до колективного договору на 2001-2005 р.р., пролонгованого на 2006-2023 р.р., виплатити передбачені колективним договором п.8.18, 5 середньомісячних заробітків (посадових окладів),; виплатити передбачені колективним договором п.8.18, 5 середньомісячних заробітків (посадових окладів), однак після отримання окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця».

При цьому представник відповідача у відзиві послався на невиплату позивачу даних коштів при звільненні в зв`язку з тим. що виплати передбачені колективним договором, на які має право позивач, призупинені згідно із рішення правління АТ «Укрзалізниця» №Ц-54/31 від 14.03.2022 і дане рішення повністю відповідає вимогам Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» згідно прикінцевих положень якого, під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану", діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану".

Також представник позивача не заперечила право позивача на отримання даних коштів, визнала обов`язок підприємства по їх сплаті і зазначила, що дані виплати будуть проведені після припинення воєнного стану.

Тобто порушення прав позивача є триваючим та фактично визнається відповідачем, однак з посиланням на введення воєнного стану та тимчасове призупинення таких виплати.

З врахування викладеного, триваючого порушення прав позивача, мотивів рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року у справі № 1-р/2025 щодо принципу пропорційності і захисту прав працівника, колегія суддів вважає, що позивачем не пропущено строк звернення з даним позовом до суду, а посилання суду першої інстанції на норми ч. 2 ст. 233 КЗпП є помилковими.

При цьому як вказано вище п. 1 рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14 жовтня 2024 року виплату одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи при звільнення працівника вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію (включаючи додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті), яку було призупинено згідно з підпунктом 1.1.4 пункту 1.1 рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14 жовтня 2024 року 14.03.2022 року відновлено, також рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 лютого 2024 року, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року в справі № 211/7338/23, визнано незаконним та скасовано п. 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ "Українська залізниця" від 14.03.2022 року у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів і про дані обставини позивач знати не міг, відповідач не надав суду доказів про обізнаність позивача про ухвалення даних рішень і таке рішення було надано відповідачем лише разом з відзивом на позовну заяву і лише з цього моменту відповідач дізнався про відновлення виплат та з цього моменту слід обраховувати строк, передбачений ч. 2 ст. 233 КЗпП, який з врахуванням і даних обставин не пропущений.

Крім того 14 жовтня 2025 року позивач направив відповідачу заяву з проханням провести всі належні йому виплати при звільненні, однак відповідач на дану заяву жодної відповіді не дав.

Що стосується розгляду позовних вимог позивача по суті, то колегія суддів виходить з наступного.

В позові позивач просив суд стягнути на його користь, передбачені колективним договором, наказом про звільнення, невиплачені йому при звільненні матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022, 2023, 2024 роки, виплатити, передбачені колективним договором п.п. 8.18, 8.18 при звільненні на пенсію та винагороду до ювілейної дати – 60 років, передбачено п 3.13 Колективного договору.

Позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до ст. 94 КЗпП заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України "Про оплату праці" та іншими нормативно-правовими актами.

Поняття заробітної плати та її структура визначені в ст.ст. 1. 2 закону України «Про оплату праці», зазначені вище.

Згідно ст.. 116 КЗПП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Як вказана вище матеріальна допомога на оздоровлення за 2022 рік була виплачена позивачу в січні 2025 року, що підтверджується платіжною відомістю від 06.01.2025 року № 323.

Вказана обставина апелянтом ні в суді першої, ні в суді апеляційної інстанцій не спростована, а відтак позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими і в їх задоволенні слід відмовити.

Далі як видно з п. 3.1 порядку надання щорічної матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» матеріально допомога на оздоровлення надається працівникам один раз в календарному році на підставі поданої заяви, як правило, при наданні щорічної відпустки не менше 14 календарних днів.

У разі звільнення працівника йому відповідно до вимог статті 83 КЗпП України виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки.

Основною умовою, за якої виплачується матеріальна допомога на оздоровлення, є факт надання працівникові щорічної відпустки (повністю або її частини).

Таким чином, подією, яка безпосередньо пов`язується з виплатою цієї допомоги, має бути рішення про надання щорічної відпустки (або частини такої відпустки).

Якщо працівник отримав грошову компенсацію за дні невикористаної щорічної відпустки, матеріальна допомога на оздоровлення не виплачується.

Отже, допомога на оздоровлення надається лише у разі надання щорічної відпустки. У випадку виплати компенсації за невикористану відпустку допомога на оздоровлення не виплачується

Такі правові висновки викладені в постанові постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 464/2409/16, від 30 червня 2020 року у справі № 761/1091/18), від 08 січня 2025 року у справі № 753/8125/17

З матеріалів справи вбачається, що позивач не звертався до роботодавця про надання йому щорічної відпустки повністю або частково за 2024 рік і рішення про надання щорічної відпустки і про надання матеріальної допомоги на оздоровлення за 2024 рік роботодавець не приймав, водночас позивачу сплачено компенсацію за невикористану відпустку за 2024 рік.

Вказані обставини позивач підтвердив в ході розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

З урахуванням наведеного також слід відмовити у задоволенні вимог у частині стягнення з відповідача на користь позивача матеріальної допомоги на оздоровлення за 2024 рік.

Також згідно ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у період дії воєнного стану роботодавець може ініціювати зупинення дії окремих положень колективного договору, які регулюють відносини, визначені цим Законом.

Відповідно до п.п. 2, 3 прикінцевих положень цього ж Закону Главу XIX "Прикінцеві положення" Кодексу законів про працю України доповнити пунктом 2 такого змісту:

"2. Під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану", діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану".

Цей Закон діє у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану", та втрачає чинність з дня припинення або скасування воєнного стану.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» передбачено, що на період дії правового режиму воєнного стану можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану.

Однак рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 лютого 2024 року, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року в справі № 211/7338/23, визнано незаконним та скасовано п. 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ "Українська залізниця" від 14.03.2022 року у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, оскільки таке рішення було видане до набрання чинності Законом України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану".

Отже, з врахуванням викладеного на час звернення позивача з позовом до суду та на час розгляду справи у відповідача існував обов`язок по сплаті позивачу матеріальної допомоги за 2023 рік винагороду до ювілейної дати – 60 років без окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця».

Таким чином з врахуванням змісту наказу №342/ос від 25.11.2024 про звільнення позивача з роботи, а саме виплати 6 прожиткових мінімумів матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік розмір такої допомоги складає 16104 грн. (прожитковий мінімум для працездатних осіб на 2023 рік - 2684х6), а розмір винагороди з нагоди ювілею 60 річчя від дня народження, відповідно до п. 3.13, передбачений наказом № 4к від 02.03.2022 року складає 11447 грн. в розмірі посадового окладу позивачу, що ним в апеляційному суді не заперечувалось.

Крім того п. 1 рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14 жовтня 2024 року з порядком денним «Про поновлення виплат одноразової допомоги працівникам акціонерного товариства «Українська залізниця», які звільнились/будуть звільнені у період з січня до грудня 2024 року» виплату одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи при звільнення працівника вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію (включаючи додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті), яку було призупинено згідно з підпунктом 1.1.4 пункту 1.1 рішення правління АТ «Укрзалізниця» 14.03.2022 року відновлено поетапно відповідно до пункту 3.2.21 Галузевої угоди працівникам АТ «Укрзалізниця», які звільнились /будуть звільнені у період з січня до грудня 2024 року в порідку черговості згідно п. 2 цього рішення з урахуванням п. 3 цього рішення. В п. 2 вказано, що нарахування та виплату, зазначену в п. 1 цього рішення проводити в хронологічному порядку відповідно до дати звільнення працівника, починаючи з листопада 2024 року згідно графіку погашення.

Позивач був звільнений з роботи 25 листопада 2024 року, тобто на час його звільнення АТ "Укрзалізниця» було поновлено виплату одноразової матеріальної допомоги, передбаченої абзацами 1, 2 п. 8.18 колективного договору, укладеного між адміністрацією виробничого підрозділу «Шепетівська дистанція сигналізації та зв`язку регіональної філії «Південно-Західна залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» і профспілковим комітетом первинної профспілкової організації Шепетівської дистанції сигналізації та зв`язку, залежно від стажу роботи при звільнення працівника вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію (включаючи додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті), яку було призупинено згідно з підпунктом 1.1.4 пункту 1.1 рішення правління АТ «Укрзалізниця» 14.03.2022 року.

Знову ж таки, як вказано вище, і рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 лютого 2024 року, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року в справі № 211/7338/23, визнано незаконним та скасовано п. 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ "Українська залізниця" від 14.03.2022 року у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів.

Отже на час звільнення позивача дані пункти колективного договору, п.п. 3.13, абз 1та2 п 8.18, діяли та не були призупинені, а відтак позивач має право на стягнення даної допомоги, виплата якої йому прямо передбачена в наказі звільнення.

В зв`язку з цим позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача не виплаченої при звільненні з роботи у зв`язку із виходом на пенсію одноразової матеріальної допомоги з урахуванням стажу роботи позивача на залізничному транспорті в розмірі п`яти середньомісячних заробітків – 139012,24 грн. та додаткової матеріальної допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті в розмірі п`яти середньомісячних заробітків - 139012,24 грн - підлягають задоволенню.

З врахуванням викладеного рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з підстав неправильного застосування норм матеріального права з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову частково та стягнення з відповідача на користь позивача матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік в сумі 16104 грн., винагороди з нагоди ювілею 60 річчя від дня народження, відповідно до п. 3.13, передбаченої наказом № 4к від 02.03.2022 року, в сумі 11447 грн, одноразової матеріальної допомоги при звільненні з роботи у зв`язку із виходом на пенсію з урахуванням стажу роботи позивача на залізничному транспорті, передбаченої абз. 1 п. 8.18 колективного договору, в розмірі 139012,24 грн. та додаткової матеріальної допомогу при звільненні з роботи у зв`язку із виходом на пенсію за сумлінну працю на залізничному транспорті, передбачену абз. 2 п. 8.18 колективного договору в розмірі 139012,24 грн., а в загальному підлягає стягненню на користь позивача 305575,4 грн., з яких необхідно провести утримання податку з доходу фізичних осіб й інших обов`язкових платежів.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України підлягають розподілу і судові витрати.

При подачі позову ухвалою суду від 29 жовтня 2025 року позов було залишено без руху з підстав несплати судового збору і визначено розмір судового збору в сумі 3428,51 грн.

На виконання вимог даної ухвали позивач сплатив 3428,51 грн. судового збору за подання позову.

Однак згідно п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати.

За ст. 7 цього ж Закону сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: 1) зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом; 2) повернення заяви або скарги; 3) відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі; 4) залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв`язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням);ь 5) закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається, що звільнений від сплати судового збору п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», однак на вимогу неправомірної ухвали суду першої інстанції сплатив судовий збір. Вважає дану ухвалу незаконною та теж оскаржує її в апеляційному порядку.

Апеляційним судом встановлено, що предметом спору є стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по заробітній платі, а відтак позивач був звільнений від сплати судового збору згідно п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», а ухвала суду про залишення позову без руху з підстав несплати судового збору не відповідає нормам процесуального і матеріального права.

З урахуванням викладеного, слід дійти висновку, що, оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з підстав порушення норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, а сплачений позивачем судовий збір в сумі 3428,51 грн. за подання позову в суді першої інстанції слід повернути позивачу, так як він звільнений від сплати судового збору з урахуванням предмету позову.

Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

Із положень ч.ч. 1-5 ст. 137 ЦПК України слідує, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

В силу ч.ч. 2, 3, 8 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову – на відповідача; у разі відмови в позові – на позивача; у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підтвердження наявності витрат на професійну правничу допомогу позивач надав суду ордер на представництво його інтересів в суді адвокатом Рівнячком Л.С., опис виконаних робіт та розрахунок, Акт приймання-виконання робіт з надання правничої допомоги в суді першої інстанції, за якими вартість послуг адвокат складає 5000 грн. і складається з підготовки та виготовлення позовної заяви, вивченні відзиву на позо,ю виготовлення відповіді на відзив.

Відповідачем в апеляційній скарзі вказано на неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу,

Однак колегія суддів вважає, що розмір витрат на правничу допомогу є співмірним складності справи, ціні позову та виконаних адвокатом дій при наданні правничої допомоги.

Як вбачається з матеріалів справи позов був поданий з ціною 342851,48 грн., задоволено частково на суму 305574,4 грн., тобто 89,12 % (305574,4х100/342851,48).

В зв`язку з цим витрати на професійну правничу допомогу слід стягнути з відповідача на користь позивача пропорційно до задоволених позовних вимог в сумі 4456 грн. (5000х89,12%).

Керуючись ст. ст. 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 15 січня 2026 року та ухвалу Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 29 жовтня 2025 року про залишення позовної заяви без руху з підстав несплати судового збору скасувати, і ухвалити нове судове рішення.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (місце знаходження: 03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5, ЄДРПУО 40075815 ) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) нараховані та невиплачені при звільненні з роботи грошові кошти в загальній сумі 305574,4 грн.

В решті позову відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (місце знаходження: 03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5, ЄДРПУО 40075815 ) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 4456 грн.

Повернути ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 3428,51 грн. сплачений судовий збір за подання позову.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 16 квітня 2026 року.

Судді А.М. Костенко

Р.С. Гринчук

О.І. Ярмолюк