Вирок від 15 квітня 2026 р. у справі №442/1855/26 — Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

Справа № 442/1855/26

Провадження № 1-кп/442/214/2026

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 квітня 2026 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючої судді ОСОБА_1 ,

з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дрогобичі кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 62025140120000683 від 06.05.2025 відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дрогобича Львівської області, громадянина України, українця, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , із середньою освітою, військовослужбовця, раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407, ч. 4 ст. 408 КК України,

учасники справи:

прокурор ОСОБА_4 ,

обвинувачений ОСОБА_3 ,

захисник ОСОБА_5 ,

встановив:

Суд визнає доведеним, що солдат ОСОБА_3 , будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, перебуваючи на посаді водія господарчого відділення взводу забезпечення зенітного ракетно-артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 , діючи з прямим умислом, тобто усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, бажаючи тимчасово ухилитися від проходження військової служби, з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, в умовах воєнного стану, 30.12.2024 самовільно залишив місце служби - місце розташування підрозділу військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) після чого перебував поза межами вказаної військової частини, проводив час на власний розсуд та обов?язки військової служби не виконував, а отже останній у такий спосіб незаконно припинив виконувати свій конституційний обов?язок щодо захисту Вітчизни, незалежності, територіальної цілісності до 05.02.2025.

05.02.2025 солдат ОСОБА_3 прибув до Дрогобицького РВП ГУНП у Львівській області (Львівська обл., м. Дрогобич, вул. 22 січня буд.30) виявив бажання продовжити проходження військової служби.

Таким чином ОСОБА_3 самовільно залишив військову частину будучи військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, в умовах воєнного стану, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 КК України.

Крім цього, солдат ОСОБА_3 будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації та після призначення його вищестоящим органом військового управління на посаду солдата резерву 301 запасної роти військової частини НОМЕР_2 , діючи з прямим умислом, тобто усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, бажаючи ухилитися від проходження військової служби, з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, в умовах воєнного стану, 23.02.2025 не з?явився до військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_3 ) та проводив службовий час на власний розсуд, не пов?язаний із проходженням військової служби та обов?язки військової служби не виконував.

11.02.2026 під час проведення санкціонованого обшуку за адресою: АДРЕСА_1 встановлено місцезнаходження солдата ОСОБА_3 та у подальшому останнього затримано чим припинено вчинення солдатом ОСОБА_3 триваючого кримінального правопорушення, проти встановленого порядку несення військової служби.

Таким чином ОСОБА_3 вчинив дезертирство, тобто не з`явився з метою ухилитися від проходження військової служби на службу у разі переведення, в умовах воєнного стану, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 408 КК України.

Будучи допитаним у ході судового розгляду обвинувачений ОСОБА_3 , винуватим себе у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень визнав повністю, у вчиненому щиро кається і прохає суворо не карати. Пояснив, що коли перебував на службі у військовівй частині в Рава-Руській, там були відсутні належні умови несення служби, належні умови проживання. Казарми розбиті ніким не охоронялись, військові робили хто що хотів, командири піячили. Відповідно він вирішив їхати додому, бо матір потребувала допомоги з батьком. 05.02.2025 він прибув у Дрогобицький райвідділ, звідки його відправили проходити військову службу на полігон під АДРЕСА_2 . згодом примісово він був переведений у 125 бригаду і автобусом доставлений до м.Львова. У Львові їх залишили переночувати у приміщенні, яке ніхто не охороняв, і на ранок всі розійшлись хто куди. Він сів на трамвай і поїхав додому. Весь час до 11.02.2026 перебував за місцем проживання. Під час проведення обшуку зрозумів, що не може не впустити працівників поліції, відкрив двері , і згодом його затримали. Під час всього періоду з моменту коли його призвали , а також під час СЗЧ не вживав заходів для пошуку військової частини куди би міг перевестись.

Оскільки обвинувачений ОСОБА_3 повністю визнав свою винуватість у пред`явленому обвинуваченні, погодився з кваліфікацією вчинених ним діянь, а інші учасники кримінального провадження не мають жодних заперечень щодо встановлених обставин, при цьому позиція учасників кримінального провадження є добровільною, суд вважає недоцільним дослідження доказів, поданих на підтвердження події кримінальних правопорушень і винуватості обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень.

Заслухавши думку учасників судового провадження, роз`яснивши їм зміст ч. 3 ст. 349 КПК України про те, що в такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці обставини в апеляційному порядку, суд визнає недоцільним дослідження доказів щодо цих обставин і визнає фактичні обставини доведеними наявними у матеріалах кримінального провадження доказами.

Умисні дії обвинуваченого ОСОБА_3 органом дізнання правильно кваліфіковано:

- за ч. 4 ст. 407 КК України, тобто самовільне залишення місця служби військовослужбовцем тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану;

- за ч. 4 ст. 408 КК України, як дезертирство, тобто нез`явлення з метою ухилитися від проходження військової служби на службу у разі переведення, вчинене в умовах воєнного стану.

Доведеність вини і така кваліфікація дій обвинуваченого в суду не викликає сумнівів.

Обставиною, яка пом`якшує покарання, є повне визнання вини та каяття.

Обставин, які обтяжують покарання, не встановлено.

Суд також враховує обставини вчинення кримінального правопорушення, зокрема форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, тривалість вчинення кримінального правопорушення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали.

Так, визначаючи міру покарання суд враховує, що обвинувачений вчинив закінчені умисні кримінальні правопорушення, суспільна небезпечність яких полягає у тому, що ухилення від виконання військових обов`язків та дезертирство, що, з урахуванням ситуації, яка наразі склалася в країні у зв`язку зі збройною агресією рф та конституційним обов`язком кожного громадянина по захисту Батьківщини, вчинені військовозобов`язаним умисний тяжкий та особливо тяжкий злочини представляють значну суспільну небезпечність, оскільки заподіює шкоду керованості, боєздатності та боєспроможності підрозділу, а також дисципліні, яка існує в підрозділі за місцем проходження військової служби під час воєнного стану.

Так, визначаючи міру покарання суд враховує, що обвинувачений вину визнав повністю, є особою несудимою, на обліках у лікарів психіатра, нарколога не перебуває.

Відповідно до вимог ч.2 ст.65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, а згідно з ч. 2 ст.50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених.

Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують і обтяжують.

Враховуючи дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, зокрема, його вік та стан здоров`я, конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення, зокрема тривалість вчиненого злочину, поведінку обвинуваченого після вчинення злочину, суд вважає, що покарання в мінімальній межі санкції статті буде достатнім.

При обранні виду та міри покарання суд, реалізуючи принципи справедливості та індивідуалізації покарання, враховуючи, що призначене покарання має бути не лише карою, але і переслідувати цілі загальної та спеціальної превенції, вважає, що покарання у межах санкції частини статті відповідатиме вчиненому і сприятиме виправленню обвинуваченого й запобіганню вчинення нових злочинів.

Суд не знаходить можливим для призначення ОСОБА_3 більш м`якого покарання, ніж передбачено законом або звільнення від відбування покарання, з огляду на те, що частина 1статті 69 і частина 1 ст.75 КК України, з урахуванням змін внесених Законом України № 2839-ІХ «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального Кодексу України та інших законодавчих актів України», прямо вказують на неможливість прийняття зазначених рішень у випадку засудження за кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану.

Тому, з урахуванням особливостей вказаного кримінального правопорушення та обставин його вчинення, даних про особу обвинуваченого, який є учасником бойових дій та його ставлення до скоєного, суд, реалізуючи принцип законності, справедливості та індивідуалізації покарання, доходить висновку про необхідність призначення ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі, оскільки саме таке покарання буде повністю відповідати ступеню тяжкості вчинених кримінальних правопорушень.

Під час досудового розслідування по даному кримінальному провадженню експертні дослідження не проводилися.

Речові докази по даному кримінальному провадженню відсутні.

Оскільки обвинуваченому під час досудового розслідування обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, даний запобіжний захід вважається продовженим до набрання вироком законної сили.

На підставі викладеного, враховуючи ступінь тяжкості скоєні кримінальних правопорушень, особу винного, а також всі обставини по справі, керуючись статтями 336,370, 371, 373, 374, 376 КПК України, суд

ухвалив:

Визнати винним ОСОБА_3 у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст. 407 та ч.4 ст. 408 КК України та призначити йому покарання:

- за ч.5 ст.407 КК України у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі;

- за ч.4 ст. 408 КК України у виді 5 (п`яти) років 3 (трьох) місяців позбавлення волі.

На підставі ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_3 остаточно призначити покарання у виді 5 (п`яти) років 3 (трьох) місяців позбавлення волі.

До вступу вироку в законну силу залишити ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Початок строку відбування ОСОБА_3 покарання обчислювати з 11.02.2026, тобто з часу затримання.

Вирок може бути оскаржений до Львівського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку на подачу апеляційної скарги за відсутності такої скарги, а при оскарженні вироку - після постановлення ухвали апеляційним судом.

Обвинуваченому та прокурору копію вироку вручити негайно після його проголошення.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Вирок виготовлено в нарадчій кімнаті.

Суддя ОСОБА_1