Рішення від 15 квітня 2026 р. у справі №333/1391/26 — Комунарський районний суд м. Запоріжжя

Єдиний унікальний номер справи 333/1391/26

Номер провадження 2/333/3760/25

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

іменем України

16 квітня 2026 року місто Запоріжжя

Комунарський районний суд міста Запоріжжя

у складі: за участю: головуючого – судді секретаря судового засідання Стоматова Е.Г. Бережної Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжя, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) про розірвання шлюбу, -

ВСТАНОВИВ:

04 лютого 2026 року від позивача надійшов позов до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що шлюб зареєстрований в законному порядку 26 листопада 2022 року відділом ЗАГС адміністрації Залізничного району міста Гомеля, Республіка Білорусь, за актовим записом № 462. Сімейне життя з відповідачем не склалось, нічого вже не пов`язує, не ведуть спільного господарства. З відповідачем проживають окремо, через що, шлюбно-сімейні відносини між ними припинені. Позивач вважає, що шлюб не може бути збережено та його збереження суперечило б його інтересам, у зв`язку з чим, він просить суд: позов задовольнити та розірвати шлюб між подружжям.

Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 05 лютого 2026 року позовну заяву залишено без руху та надано термін для усунення недоліків.

Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 11 лютого 2026 року провадження у цій справі відкрито, справу призначено до розгляду у судовому засіданні. Одночасно вирішено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

У судове засідання позивач не з`явилась, але від неї надійшла заява про проведення розгляду справи без її участі, доводи наведені в обґрунтування позовних вимог підтримує, просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Відповідач у судове засідання повторно не з`явився, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений в установленому законом порядку, про причини неявки суду не повідомив. На адресу місця реєстрації відповідача судом було направлено судову повістку разом з копіями відповідних документів, які були повернуті працівниками пошти у зв`язку з відсутністю адресату за вказаною адресою. Заперечень стосовно позовних вимог позивача суду не надав.

Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Пунктом 991 «Правил надання послуг поштового зв`язку», затверджених постановою КМ України від 5 березня 2009 р. № 270, встановлено, що рекомендовані листи з позначкою «Судова повістка», адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім`ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата (будь-кого із повнолітніх членів його сім`ї) за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку інформує адресата за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка». Якщо протягом трьох робочих днів після інформування адресат не з`явився за одержанням рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка», працівник поштового зв`язку робить позначку «адресат відсутній за вказаною адресою», яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду.

Відповідно до ч.1 ст.131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Відповідно до ч.3 ст.131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Таким чином, згідно з вимогами ст.ст.128,131 ЦПК України, відповідач повідомлений про час та місце слухання справи за адресою його місця проживання чи місця перебування, зареєстрованого у встановленому законом порядку та не з`явився у судове засідання без поважних причин.

Прийнявши до уваги заяву позивача, суд ухвалою від 16 квітня 2026 року постановив провести заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення.

Суд, взявши до уваги заяву представника позивача, перевіривши наявні в матеріалах справи докази, приходить до наступного.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Матеріалами справи встановлено, що 26 листопада 2022 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було зареєстровано шлюб відділом ЗАГС адміністрації Залізничного району міста Гомеля, Республіка Білорусь, актовий запис № 462, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу.

Переклад свідоцтва про укладення шлюбу з білоруської мови на українську мову з апостилем наявний у матеріалах справи.

Згідно п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 107 від 04.02.2023 «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав», установлено, що під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 р. такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.

Виходячи з наведеної норми, суд вважає копію свідоцтва про шлюб сторін та копію свідоцтва про народження дитини сторін належними та допустимими доказами.

Відповідно до частин першої, другої статті 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору України.

Між Україною та Республікою Білорусь немає міжнародного договору у сфері правової допомоги у цивільних і сімейних справах.

Так, згідно заяви Міністерства закордонних справ України щодо розриву дипломатичних відносин з російською федерацією, опублікованої 24 лютого 2022 року вбачається, що Україна заявила про розрив дипломатичних відносин без розриву консульських відносин внаслідок чого Конвенція про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 року на сьогодні у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь не застосовуються.

Крім того, 1 грудня 2022 року Верховною радою України було прийнято Закон «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22 січня 1993 року».

Згідно із пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України від 23 червня 2005 року № 2709-IV «Про міжнародне приватне право» (далі - Закон № 2709-IV) іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм, зокрема, хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 2 Закону № 2709-IV цей Закон застосовується до таких питань, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом, зокрема, підсудність судам України справ з іноземним елементом.

Відповідно до ст. 58 Закону України «Про Міжнародне приватне право України», шлюб між громадянами України, шлюб між громадянином України та іноземцем, шлюб між громадянином України та особою без громадянства, що укладений за межами України відповідно до права іноземної держави, є дійсним в Україні за умови додержання щодо громадянина України вимог Сімейного кодексу України щодо підстав недійсності шлюбу.

Визначаючи матеріальне право якої держави підлягає застосуванню національним судом під час вирішення спору про розірвання шлюбу з іноземним елементом, суди мають керуватися правилами статей 60, 63 Закону № 2709-IV.

Згідно зі статтею 60 Закону № 2709-IV правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а за його відсутності - правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі, а за відсутності такого - правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв`язок іншим чином. Подружжя, яке не має спільного особистого закону, може обрати право, що буде застосовуватися до правових наслідків шлюбу, якщо подружжя не має спільного місця проживання або якщо особистий закон жодного з них не збігається з правом держави їхнього спільного місця проживання. Вибір права згідно з частиною другою цієї статті обмежений лише правом особистого закону одного з подружжя без застосування частини другої статті 16 цього Закону. Угода про вибір права припиняється, якщо особистий закон подружжя стає спільним.

Визначаючи, чи у є подружжя спільний особистий закон, необхідно враховувати положення частини першої статті 16 Закону № 2709-IV, відповідно до якої особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є.

Суд ураховує, що позивач є громадянкою України, а відповідач громадянин Республіки Білорусь, а тому відповідно до частини першої статті 16 згаданого Закону в сторін відсутній спільний особистий закон подружжя.

Згідно ст. 63 Закону України «Про Міжнародне приватне право України» припинення шлюбу та правові наслідки припинення шлюбу визначаються правом, яке діє на цей час щодо правових наслідків шлюбу.

Таким чином, якщо подружжя є громадянами різних держав, і якщо на час розірвання шлюбу хоча б один з них продовжує проживати на території України, то розірвання шлюбу проводиться за законодавством України.

Зважаючи на вищевикладене, а також той факт, що позивач є громадянкою України, її місце проживання зареєстроване на території України, суд дійшов висновку, що до правовідносин сторін у даній справі має застосовуватися законодавство України.

Вивчивши матеріали справи та, беручи до уваги, що сторони однією родиною не проживають, не ведуть спільного господарства, суд вважає, що родина сторін розпалася остаточно та збережена бути не може, а її збереження суперечило б інтересам позивача. Відновити шлюб неможливо, так як, між сторонами відсутня любов, взаємна довіра та повага один до одного.

Відповідно до ст.. 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка.

Статтею 21 СК України визначено, що шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.

Згідно ч. 3, 4 ст. 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушувати до припинення шлюбних відносин, примушувати до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на особисту свободу і може мати наслідки, встановлені законом.

Відповідно до ст.. 105 СК України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду.

Частиною 1 статті 110 СК України передбачено, що позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

Згідно зі ст.. 111 СК України суд приймає міри до збереження шлюбу, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.

У даному випадку сторони вважають неможливим з моральної точки зору продовжувати шлюбні відносини, тому суд не може зобов`язати їх прийняти заходи до примирення.

У відповідності до вимог ст. 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з подружжя, що мають істотне значення.

Згідно зі статтею 51 Конституції України, частиною першою статті 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Стаття 5 Протоколу № 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року, ратифікована Україною 17 липня 1997 року) забезпечує рівноправність членів подружжя як під час перебування у шлюбі, так і …в разі його розірвання.

У відповідності до п. 10 Постанови Пленуму Верховного суду України від 21.12.2007 року „Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя” зазначено, що Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про розірвання шлюбу підлягають задоволенню, оскільки шлюб між сторонами не може бути збережений, а факти, встановлені по справі, свідчать про те, що він фактично розпався, спільне життя подружжя і збереження сім`ї стало неможливим, його формальне існування обмежує особисту свободу позивача та погіршує його особисті інтереси, що мають істотне значення.

На підставі ч. 1 ст. 113 СК України особа, яка змінила своє прізвище, у зв`язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.

Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача у разі задоволення позову. Позивачем зазначена вимога не зазначена.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 21, 56, 104, 105, 110, 113, 112, 113 СК України, ст.ст. 141-142, 200, 2436-265 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) про розірвання шлюбу – задовольнити.

Розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований відділом ЗАГС адміністрації Залізничного району міста Гомеля, Республіка Білорусь, актовий запис № 462 від 26 листопада 2022 року.

Рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили, є документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Рішення суду, після набрання ним законної сили надсилається до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та поставлення відмітки в актовому записі про шлюб, тобто згідно ст.. 115 Сімейного кодексу України.

Веб-адреса цього документу у Єдиному державному реєстрі судових рішень http://reyestr.court.gov.ua/ з посиланням на номер справи.

Повний текст судового рішення складено 16 квітня 2026 року.

Суддя Комунарського районного суду

міста Запоріжжя Е.Г.Стоматов