Окрема думка від 11 лютого 2026 р. у справі №990/301/25 — Велика Палата Верховного Суду

ОКРЕМА ДУМКА

Суддів Великої Палати Верховного Суду Стрелець Т. Г., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Стефанів Н. С.

справа № 990/301/25

провадження № 11-352заі25

1. Велика Палата Верховного Суду 12 лютого 2026 року розглянула апеляційну скаргу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія, відповідач) на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (далі - КАС ВС) від 25 серпня 2025 року у справі № 990/301/25 за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до ВККС про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

2. У цій справі Велика Палата Верховного Суду 12 лютого 2026 року ухвалила постанову, якою апеляційну скаргу ВККС залишила без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25 серпня 2025 року - без змін.

Із цією постановою не погоджуємося, тому, керуючись частиною третьою статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), висловлюємо свою окрему думку.

Короткий виклад історії справи

3. У липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до КАС ВС з позовом до ВККС, у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення ВККС від 02 червня 2025 року № 62/ас-25 (далі також - спірне рішення, рішення № 62/ас-25);

- зобов`язати ВККС повторно розглянути питання щодо підтвердження здатності ОСОБА_1 здійснювати правосуддя в апеляційному адміністративному суді.

4. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що спірне рішення Комісії є протиправним, необґрунтованим, немотивованим та таким, що підлягає скасуванню через порушення принципів вмотивованості адміністративного акта, об`єктивності, пропорційності та права позивача на доступ до публічної служби.

Стосовно необґрунтованості висновку про «істотну невідповідність» щодо джерел доходів (пункти 72-95 спірного рішення) та порушення принципу належного внутрішнього переконання Комісії позивач вказує на те, що Комісія покликається на «неспростований сумнів» щодо можливості правомірного формування його активів за рахунок задекларованих доходів у період з 2014 по 2021 роки. Однак, на думку ОСОБА_1 , цей «сумнів» не підкріплений конкретним аналізом наданих ним доказів та пояснень, що є прямим порушенням вимог щодо «усебічного, повного та об`єктивного розгляду усіх матеріалів», про що вказує Верховний Суд у справі № 9901/135/19.

Позивач зазначає, що він надавав детальні пояснення (пункти 78, 80 спірного рішення) щодо структури його доходів та доходів його колишньої дружини ОСОБА_2 , включаючи:

- роботу над довгостроковими проєктами з «гонораром успіху», що передбачає отримання значних сум нерівномірно (пункт 80 спірного рішення);

- здійснення адвокатської діяльності «pro bono» (дві справи);

- отримання гонорарів через адвокатське об`єднання (пункт 80 спірного рішення);

- використання спільного бюджету подружжя, включаючи доходи дружини від підприємницької діяльності та продажу нерухомості (пункт 78 спірного рішення).

Довідка з Пенсійного фонду України (форма ОК-5), надана ОСОБА_1 (пункт 81 спірного рішення), на його думку, підтверджує доходи ОСОБА_2 за період 2014-2021 років у сумі 318 926 грн.

Окремо позивач звернув увагу на те, що Комісія не відобразила та не врахувала відомості про значно більший дохід ОСОБА_2 як фізичної особи - підприємця за 2021-2023 роки. Хоча відповідні податкові декларації були надані Комісії разом із поясненнями та запереченнями щодо інформації, зазначеної у висновку Громадської ради доброчесності (далі - ГРД). Згідно з поданими деклараціями її дохід від підприємницької діяльності становив: за 2021 рік - 804 650,00 грн, за 2022 рік - 274 540,32 грн, за 2023 рік - 725 320,58 грн. Вказаний факт, на думку ОСОБА_1 , свідчить про неповний та необ`єктивний розгляд Комісією наданих доказів.

Також позивач акцентує увагу на тому, що отримання позики в червні 2021 року в розмірі 40 000 доларів США (пункт 45 спірного рішення) пояснює джерела коштів для придбання майнових прав на дві квартири (в будинку, що будується) в Одесі загальною оплаченою вартістю 1 270 877 грн у 2021 році (пункт 86 спірного рішення), а також придбання спільної часткової власності на квартиру в Одесі вартістю 1 297 800 грн у 2018 році (пункт 85 спірного рішення).

ОСОБА_1 наголошує на тому, що Комісія не надала правової оцінки цим поясненням та наданим позивачем документам, обмежившись лише констатацією наявності «сумніву» та виразів на зразок «наважується на придбання» (пункт 94 спірного рішення). Такий підхід, на думку позивача, не відповідає вимогам щодо «належної мотивації його висновку: встановлення обставин, що мають значення… посилання на докази, якими такі обставини обґрунтовані, із зазначенням причин їх прийняття чи відхилення; оцінка доводів та аргументів особи», як це зазначив Верховний Суд.

Щодо непослідовності, відсутності логіки та зловживання дискреційними повноваженнями Комісією, які полягають у зміні оцінки порушень, позивач звертає увагу на таке.

Перша палата Комісії в рішенні від 6 травня 2025 року № 6/ас-25 визнала, що помилки ОСОБА_1 щодо недекларування фінансових зобов`язань та недекларування доходів батька є «суттєвими», і знизила загальний бал на 45 балів за критерієм «сумлінність».

Пленарний склад Комісії у пункті 96 спірного рішення вказав: «Щодо інших обставин, зазначених у висновку ГРД, на переконання Комісії, суддя надав обґрунтовані пояснення». Це означає, як стверджує ОСОБА_1 , що ці порушення, за які було знято 45 балів, фактично не були визнані визначальними.

Проте одночасно пленарний склад Комісії перекваліфікував висновок щодо джерел походження доходів із «суттєвої» на «істотну» невідповідність (пункт 95 спірного рішення), що стало основною причиною негативного рішення.

Така зміна формулювання без конкретного правового обґрунтування відмінностей між «суттєвою» та «істотною» невідповідністю, на думку позивача, є прикладом юридичної тавтології та свідчить про відсутність чітких критеріїв і суб`єктивність оцінки Комісії (пункт 95 спірного рішення).

Покликаючись на висновок Верховного Суду у справі № 9901/135/19, позивач зазначив, що обґрунтування вмотивованості ухваленого рішення лише дискреційністю повноважень та виключною компетенцією Комісії також не може вважатися достатнім. Ця зміна термінології без належного пояснення порушує принцип правової визначеності та створює умови для довільного застосування критеріїв.

Щодо порушення принципу вмотивованості та суб`єктивізм у формулюваннях рішення ОСОБА_1 зазначає таке.

Використання у рішенні таких виразів, як «неспростований сумнів» (пункт 94 спірного рішення), «на переконання Комісії» (пункт 96 спірного рішення), є суто оціночним та відображає лише суб`єктивне сприйняття членів Комісії, а не об`єктивний аналіз доказів. Ці формулювання не підтверджені аналітичними або числовими даними і не можуть слугувати належною правовою підставою для висновку про невідповідність критеріям доброчесності.

На думку позивача, це прямо суперечить висновкам Верховного Суду, який наголошує на неприпустимості ухвалення рішень на підставі лише «внутрішнього переконання» без всебічного та об`єктивного розгляду всіх матеріалів справи та належного мотивування. Ненаведення мотивів прийнятих рішень «суб`єктивізує» акт державного органу і не дає змоги суду встановити дійсні підстави та причини, з яких цей орган дійшов саме таких висновків.

Також позивач звертає увагу на порушення відповідачем принципу презумпції доброчесності та права на справедливу оцінку, зокрема, з тих підстав, що Комісія не врахувала презумпцію доброчесності кандидата, поклавши тягар доведення «відсутності сумнівів» щодо доходів позивача виключно на нього, замість об`єктивного аналізу всіх наданих доказів.

Замість індивідуалізованої оцінки конкретної ситуації ОСОБА_1 , Комісія, на думку позивача, покликалася на загальні припущення, що є порушенням його права на справедливу та неупереджену оцінку.

Додатково позивач звертає увагу на результати голосування під час ухвалення спірного рішення (6 «за», 7 «проти» - пункт 97 спірного рішення), які не дозволили набрати необхідної кількості голосів, що вказує на відсутність абсолютної впевненості членів Комісії щодо невідповідності ОСОБА_1 .

Узагальнюючи доводи адміністративного позову, ОСОБА_1 вказав, що рішення № 62/ас-25 є необґрунтованим, немотивованим, непропорційним і таким, що порушує його права як учасника конкурсу на публічну службу. Воно не відповідає принципам справедливості, правової визначеності, об`єктивності та законності, оскільки ухвалене без належного аналізу фактів, з використанням суб`єктивних формулювань та без дотримання вимог до вмотивованості адміністративних актів, що встановлені законодавством та підтверджені сталою судовою практикою КАС ВС.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

5. КАС ВС рішенням від 25 серпня 2025 року адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнив.

Визнав протиправним та скасував рішення № 62/ас-25 про визнання ОСОБА_1 таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя в апеляційному адміністративному суді. Зобов`язав ВККС повторно розглянути питання щодо підтвердження здатності ОСОБА_1 здійснювати правосуддя в апеляційному адміністративному суді з урахуванням правової оцінки, наданої Верховним Судом у цьому рішенні. Стягнув за рахунок бюджетних асигнувань ВККС на користь ОСОБА_1 1211,20 грн судового збору.

6. Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що межі дискреції ВККС у процесі розв`язання питання про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді не можуть бути неосяжними та повинні підлягати зовнішньому публічному контролю. Процес розгляду Комісією цього питання, як і ухвалене за результатом цього процесу рішення, мають бути зрозумілими як кандидату на посаду судді, стосовно якого розглядалося питання, так і незалежному сторонньому спостерігачеві. Обсяг і ступінь мотивації рішення залежить від конкретних обставин, які були предметом розгляду, але у будь-якому випадку рішення має демонструвати, приміром, що доводи / пояснення кандидата на посаду судді взято до уваги, і, що важливо, давати розуміння, якими мотивами та критеріями керувалася Комісія, коли оцінювала цього кандидата.

Оцінюючи вмотивованість спірного рішення, суд першої інстанції вказав на те, що, ухвалюючи це рішення із зазначенням про неспростовні сумніви, зумовлені незначним доходом позивача та його діями, спрямованими на придбання об`єктів нерухомості, Комісія не надає жодної оцінки правочинам, спрямованим на продаж майна ОСОБА_1 та його дружини, та можливості витратити кошти, отримані в результаті реалізації вказаних правочинів, на купівлю нового нерухомого майна.

Окрім того, рішення Комісії не містить беззаперечних обґрунтувань щодо неможливості ОСОБА_1 та його дружини повернути отриманий у 2018 року кредит у сумі 30 000 доларів США у період до кінця 2021 року.

Щодо набуття майнових прав на дві квартири в місті Одесі, то відповідно до договорів асоційованого членства у споживчих товариствах «Будова-арт» від 16 червня 2021 року № 2/116 та «Будова-фінанс» від 16 червня 2021 року № 2/68-БФ, вартість яких сукупно становить 1 270 877 грн, Комісія в спірному рішенні не встановила, хто саме став набувачем майнових прав, чи перебували ці особи на момент укладення договорів у шлюбі та, відповідно, співвідношення їх фінансового внеску з метою набуття вказаних прав як на момент укладення договору, так і до завершення здійснення відповідних виплат.

Рішення Комісії не містить беззаперечних обґрунтувань щодо неможливості ОСОБА_1 повернути отриманий у 2021 році кредит у сумі 40 000 доларів США у період до листопада 2023 року, з урахуванням доходів позивача у 2022 - 2023 роках. Крім того, не надано оцінки доводам позивача щодо можливості передати майнові права кредитору у разі неможливості сплатити кредит.

Щодо зазначення в розділі 12 «Грошові активи» декларації за 2022 рік відповідних коштів суд першої інстанції звернув увагу на те, що спірне рішення не містить жодних обґрунтованих сумнівів щодо можливості декларування ОСОБА_1 відповідних сум у 2022 році.

Ураховуючи наведене, суд першої інстанції виснував про передчасність висновків, що містяться в спірному рішенні, оскільки Комісія не надала належного обґрунтування щодо прийняття або відмови у прийнятті доводів ОСОБА_1 стосовно його доходів та, відповідно, можливості здійснювати правочини, спрямовані на отримання майнових прав.

7. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 лютого 2026 року погодилась із висновками рішення КАС ВС від 25 серпня 2025 року та залишила його без змін.

Аналізуючи норми права, які регулюють питання оцінювання кандидата на посаду судді за критерієм доброчесності, зокрема частини дев`ятої статті 69 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», Велика Палата Верховного суду дійшла висновку, що таке оцінювання здійснюється ВККС фактично лише за внутрішнім переконанням. Це у свою чергу об`єктивно зумовлює підвищені вимоги до мотивування (обґрунтованості) відповідних сумнівів Комісії та її рішень у конкурсній процедурі на посаду судді апеляційного суду, зокрема рішень, у яких Комісія констатувала наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата критеріям доброчесності чи професійної етики.

Водночас сумніви не можуть бути просто суб`єктивними, вони повинні мати об`єктивну основу (мають підтверджуватися фактичними даними, документами, розрахунками, ґрунтуватися на доказах), яка може бути перевірена і оцінена судом.

Проте висловлений у спірному рішенні висновок ВККС, на думку Великої Палати Верховного Суду, не має належного обґрунтування.

8. Відповідно до частини третьої статті 34 КАС України суддя, не згодний із судовим рішенням, за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку.

Ми не можемо погодитись із висновками Великої Палати Верховного Суду, що сумніви ВККС є суб`єктивними та не мають об`єктивної основи, а зроблений відповідачем у спірному рішенні висновок не має належного обґрунтування.

Тому, керуючись частиною третьою статті 34 КАС України, висловлюємо свою окрему думку з таких міркувань.

9. Суди встановили, що рішенням ВККС від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами та доповненнями) оголошено конкурс на зайняття 550 вакантних посад суддів в апеляційних судах, зокрема в апеляційних адміністративних судах.

Рішенням ВККС України від 4 березня 2024 року № 105/ас-24 ОСОБА_1 допущено до проходження кваліфікаційного оцінювання та участі в конкурсі на зайняття 550 вакантних посад суддів апеляційних судів.

Рішенням Комісії від 12 березня 2025 року № 49/зп-25 до другого етапу кваліфікаційного оцінювання «Дослідження досьє та проведення співбесіди» у межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами), допущено 67 кандидатів на посади суддів апеляційних адміністративних судів, які успішно склали кваліфікаційний іспит, зокрема ОСОБА_1 . Цим рішенням установлено, що другий етап «Дослідження досьє та проведення співбесіди» кваліфікаційного оцінювання кандидатів на посади суддів апеляційних адміністративних судів у межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами), проводиться у складі Першої палати ВККС.

06 травня 2025 року Комісія у складі Першої палати провела співбесіду з ОСОБА_1 , під час якої було обговорено результати дослідження досьє, відповідність кандидата показникам критеріїв особистої і соціальної компетентності, а також критерію доброчесності та професійної етики.

Рішенням Комісії у складі Першої палати від 06 травня 2025 року № 6/ас-25 визначено, що за результатами проходження процедури кваліфікаційного оцінювання кандидат на посаду судді апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 набрав 644,9 бала. Питання про підтвердження або непідтвердження здатності кандидата на посаду судді апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 здійснювати правосуддя в апеляційному адміністративному суді винесено на розгляд Комісії у пленарному складі, оскільки від ГРД надійшов висновок про невідповідність кандидата на посаду судді критеріям доброчесності та професійної етики.

02 червня 2025 року Комісія у пленарному складі провела співбесіду з ОСОБА_1 , за результатами якої ухвалено рішення № 62/ас-25, яким визнала його таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя в апеляційному адміністративному суді.

У пунктах 94, 95 наведеного рішення Комісія зазначила, таке:

«Як зазначалося вище, Комісія ухвалила спірне рішення щодо відповідності позивача як кандидата на посаду судді критерію доброчесності та професійної етики, маючи неспростованим сумнів: як людина, яка мала незначні доходи, а в окремі роки взагалі їх не мала, наважується на придбання об`єктів нерухомості, отримання в позику сум, що кратно перевищують раніше отримані доходи, і водночас має ресурси для повернення отриманих позик, підтримання рівня життя сім`ї, розвитку підприємницької діяльності, здатності надавати юридичні послуги безоплатно, акумулювати значні суми коштів на рахунках і в готівці.

Отже, Комісія у пленарному складі вважає, що зазначені обставини свідчать не про «суттєву» невідповідність показникам професійної етики та доброчесності, а про істотну невідповідність таким показникам».

10. Перевіряючи це рішення на предмет його обґрунтованості, необхідно зазначити про таке.

З огляду на зміст матеріалів справи та оскаржуваного рішення ВККС від 02 червня 2025 року вбачається, що прийняттю такого рішення передували, зокрема, такі події, а саме:

- 24 квітня 2025 року до Комісії надійшов висновок ГРД про невідповідність кандидата на посаду судді апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики (а. с. 37-39, том 1);

- 02 травня 2025 року ОСОБА_1 підготовлені пояснення, адресовані ВККС (а. с. 86, 87, том 1);

- 06 травня 2025 року ВККС у складі Першої палати прийняла рішення № 6/ас-25, яким під час встановлення відповідності кандидата критеріям професійної етики та доброчесності, зокрема, знижено бали кандидата на посаду судді апеляційного суду за вказаним критерієм на 60 балів, з яких 45 балів за показником сумлінність та 15 балів за показником чесність. Вказаним рішенням внесено на розгляд Комісії у пленарному складі питання про підтвердження або непідтвердження здатності кандидата на посаду судді здійснювати правосуддя в апеляційному адміністративному суді (а. с. 18-36, том 1).

11. Відповідно до висновку ГРД кандидат не відповідає критеріям доброчесності та професійної етики за показником «відповідність рівня життя задекларованим доходам» (підпункти 1 і 3 пункту 22 Єдиних показників для оцінки доброчесності та професійної етики судді (кандидата на посаду судді), затверджених рішенням Вищої ради правосуддя від 17 грудня 2024 року № 3659/0/15-24) (далі - Єдині показники № 3659/0/15-24).

Так в пункті 1 свого висновку ГРД вказала, що у кандидата відсутня переконлива інформація про законні джерела походження його доходів. Цей висновок обґрунтований таким.

Відповідно до майнової декларації за 2022 рік кандидат декларує власних грошових активів на близько 1 300 000 грн, однак його офіційні доходи до 2022 року навряд чи дозволяли б йому мати такі заощадження. Оскільки дохід кандидата з 2003 по 2022 рік відповідно до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків складав 139 021 грн. Крім того, у 2015, 2017, 2020, 2021 роках кандидат не отримував жодного офіційного доходу.

Відсутність офіційних доходів ОСОБА_1 пояснив так: «Працював над довгостроковими проєктами, які передбачали оплату за результатом (гонорар успіху), забезпечував своє життя за рахунок спільних коштів подружжя, у т. ч. - доходів моєї колишньої дружини, ОСОБА_2 , та коштів, заощаджених у попередні роки. У 2021 році я отримав 59 541,75 грн від Посольства США в Україні як винагороду експерту, залученому до роботи в атестаційній комісії. Крім того, у вересні 2015 року ОСОБА_2 отримала кошти від продажу частки належної їй квартири за адресою: АДРЕСА_1 ».

Проте ОСОБА_1 не зазначив розміру заощаджень та джерел їх походження.

Додатково ГРД надала інформацію, яка сама по собі не стала підставою для висновку про невідповідність кандидата на посаду судді критеріям доброчесності та професійної етики, але мала бути врахована під час оцінювання.

У декларації за 2022 рік ОСОБА_1 відобразив два об`єкти незавершеного будівництва - дві квартири у місті Одесі (в одному будинку в АДРЕСА_2 ), які частково побудовані за його кошти (дата набуття права - 16 червня 2021 року). Однак у ОСОБА_1 відсутні доходи у 2021 році, а до цього він мав незначні доходи.

У поясненнях ОСОБА_1 зазначив: «16 червня 2021 року мною та ОСОБА_2 були набуті майнові права на квартири площею 35 м2 та 47,8 м2 у місті Одесі на підставі договорів асоційованого членства у споживчому товаристві «Будова-фінанс» № 2/68-БФ та у споживчому товаристві «Будова-арт» № 2/116. Для сплати пайових внесків я, в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_2 , уклав договір позики з ОСОБА_3 на суму 40 000 доларів США. Позичені кошти було спільно повернуто протягом 2022-2023 року за рахунок доходів від підприємницької діяльності - моєї та ОСОБА_2 ».

Із цього приводу ГРД зауважила, що загальна сума пайових внесків склала 83 270 доларів США (48 270 доларів США на підставі договору асоційованого членства у Споживчому товаристві «Будова-фінанс» № 2/68-БФ та 35 000 доларів США у Споживчому товаристві «Будова-арт» № 2/116). Крім того, у майнових деклараціях за 2022 та 2023 роки кандидат на посаду не зазначив фінансових зобов`язань.

Відповідно до змісту майнової декларації за 2023 рік кандидат зазначив у ній дохід від зайняття підприємницькою діяльністю у сумі 1 408 436 грн, однак за даними Державного реєстру фізичних осіб - платників податків кандидат за IV квартал 2023 року отримав дохід, виплачений самозайнятій особі, в сумі 1 564 928,68 грн.

У цій же декларації кандидат зазначив про отримання заробітної плати за сумісництвом від ТОВ «МАРАТУС» у сумі 35 823 грн, однак згідно з відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків ТОВ «Маратус» виплачено кандидату заробітну плату за 2023 рік у сумі 44 500 грн.

12. ВККС з метою сприяння своєчасному ознайомленню з висновком ГРД надіслала його електронну копію ОСОБА_1 та запропонувала надати пояснення і копії підтверджувальних документів за наявності.

Також ОСОБА_1 запропоновано надати пояснення та підтверджувальні документи (за наявності), зокрема, щодо такого питання: «Згідно з Відомостями з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно у 2018 році Ви набули у спільну часткову власність квартиру у м. Одеса (52,3 м2) за ціною 1 297 800 грн (45 000 доларів США на момент укладання договору купівлі - продажу по курсу Національного Банку України). Поясніть джерела походження коштів на придбання вказаного об`єкта нерухомості».

На це питання позивач надав відповідь у письмових поясненнях від 02 травня 2025 року, адресованих Комісії.

Так, ОСОБА_1 зазначив, що 20 січня 2018 року спільно з ОСОБА_2 придбав в м. Одесі квартиру площею 52,3 м2, йому належить її частина. Джерелами походження коштів на придбання цієї квартири вказав: 1) кошти, отримані ОСОБА_2 від продажу квартири в м/ж «Райдужний»; 2) кошти, отримані ним та його батьком від продажу спільної квартири на АДРЕСА_3 ; 3) позику у сумі 30 000 доларів США, отримана від ОСОБА_3 , яку повертають він та його колишня дружина поступово, за рахунок доходів, зокрема ОСОБА_2 (ФОП та роботи в АО «ЕДВАЙЗЕРС»).

Тобто відповідно до змісту вказаних пояснень станом на час їх надання позика отримана від ОСОБА_3 у розмірі 30 000 доларів США, ще повертається.

Водночас у цих же поясненнях ОСОБА_1 зазначив, що, ймовірно, підґрунтям для висновку ГРД стали технічні помилки, допущені ним при заповненні декларацій за 2022 та 2023 роки, які він подавав вперше. Зокрема він не вказав:

- фінансові зобов`язання перед ОСОБА_3 , позику від якого було повністю погашено до моменту подання декларації, у зв`язку із чим він не вважав її такою, що підлягає декларуванню;

- зобов`язання перед споживчими товариствами «Будова фінанс» (договір № 2/68-БФ) та «Будова-арт» (договір № 2/116) щодо сплати пайових внесків. З огляду на форс-мажорні обставини (припинення діяльності товариств та відсутність фактичного початку будівництва), виконання цих зобов`язань було зупинене, а самі зобов`язання вважалися відтермінованими та умовними на момент декларування.

ОСОБА_1 пояснив, що загальна вартість набутих активів у вигляді майнових паїв на квартири, враховуючи фактично сплачені кошти в рахунок договорів, становить:

- на квартиру площею 47,8 м2 - 16 271 доларів США (на момент укладання договору № 2/68-БФ від 16 червня 2021 року 12 070 доларів США, 2000 доларів США 16 серпня 2021 року, 2 201 доларів США);

- на квартиру площею 35 м2 - 35 000 доларів США (на момент укладання договору № 2/116 від 16 червня 2021 року).

Позивач зауважив, що загальна сума сплачених спільно з ОСОБА_2 коштів за обома договорами становить 1 384 261,78 грн, що в еквіваленті до долара США становить 51 271. Враховуючи, що його частка дорівнює 1/2, то вартість набутих ним активів за вказаними договорами становить 692 130, 89 грн, а не 1 300 000 грн, як зазначено у висновку ГРД.

Також ОСОБА_1 пояснив, що він дійсно не мав значних доходів протягом 2015-2021 років, проте з 2011 року був забезпечений житлом, а саме квартирою, частину якої він отримав в дар від своєї тітки, а інша частина була передана йому батьком, яку він отримав у спадок. Протягом спільного життя з ОСОБА_2 до 2021 року, утримання сім`ї здійснювалось за рахунок спільного бюджету подружжя, включаючи її доходи від підприємницької діяльності та заробітну плату, а також грошових коштів, отриманих дружиною від продажу належної їй нерухомості.

На підтвердження наведених обставин ОСОБА_1 надав, зокрема, договори купівлі - продажу, а саме:

- договір купівлі-продажу квартири від 08 вересня 2015 року, за умовами якого ОСОБА_4 та ОСОБА_2 (продавці) передали у власність ОСОБА_5 (покупець) майно, а саме квартиру загальною площею 43,5 м2 ( АДРЕСА_4 ). Ціна договору склала 149 315 грн;

- договір купівлі-продажу від 21 серпня 2017 року, за умовами якого ОСОБА_2 (продавець) передала у власність ОСОБА_6 квартиру загальною площею 40,1 АДРЕСА_5 ). Ціна договору склала 102 636,52 грн;

- договір купівлі-продажу від 15 січня 2018 року, за умовами якого ОСОБА_7 (частки 1/3, 1/6) та ОСОБА_1 (1/3, 1/6) (продавці) продали та передали у власність ОСОБА_8 (покупець) двокімнатну квартиру загальною площею 49,8 м2 ( АДРЕСА_6 ). Ціна договору склала 336 800 грн;

- договір купівлі-продажу від 20 січня 2018 року, за умовами якого ОСОБА_9 та ОСОБА_10 (продавці) передали у власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у рівних частках кожному (покупці) квартиру ( АДРЕСА_7 ). Ціна договору склала 1 297 800 грн (45 000 доларів США).

Також ОСОБА_1 надав копії договорів асоційованого членства в Споживчому товаристві «Будова фінанс» № 2/68-БФ від 16 червня 2021 року та в Споживчому товаристві «Будова-арт» № 2/116 від 16 червня 2021 року; податкові декларації та індивідуальні відомості про застраховану особу з Пенсійного фонду України.

Як вбачається із змісту оскаржуваного рішення ВККС, наведені вище відомості були покладені в його основу.

13. Вважаємо, що зазначена інформація небезпідставно викликала у відповідача питання та підстави сумніватись у доброчесності ОСОБА_1 .

Комісія звернула особливу увагу на доходи позивача та його дружини у період з 2014 по 2021 роки, а саме:

- дохід ОСОБА_1 у вказаний період сумарно становив 84 545 грн, зокрема у 2014 році - 4635 грн, у 2016 році - 2 грн, у 2018 році - 7567 грн, у 2019 році - 12 800 грн, а також 59 541 грн у 2021 році від посольства США, що не відображено в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків;

- у 2015, 2017, 2020, 2021 роках ОСОБА_1 не мав офіційного доходу попри те, що відповідно до відомостей судових рішень здійснював адвокатську діяльність;

- дохід ОСОБА_2 у вказаний період сумарно становив 318 926 грн, зокрема у 2014 році - 4 990 грн, у 2015 році - 2 756 грн, у 2016 році - 17 262 грн, у 2017 році - 38 400 грн, у 2018 році - 36 269 грн, 2019 році - 46 750 грн, у 2020 році - 93 652 грн, у 2021 році - 78 847 грн.

Стосовно ж доходів від укладання договорів купівлі-продажу необхідно зазначити про таке:

- оскільки за умовами договору купівлі-продажу від 08 вересня 2015 року ОСОБА_2 є однією з двох співвласниць проданої квартири, її частка від цієї угоди має становити 1/2, що дорівнює 74 657,5 грн (149 315 грн / 2). Іншого договором не встановлено та позивачем у поясненнях не зазначено;

- за умовами договору купівлі-продажу від 21 серпня 2017 року дохід ОСОБА_2 склав 102 636, 52 грн;

- оскільки за умовами договору купівлі-продажу від 15 січня 2018 року ОСОБА_1 є одним з двох співвласників проданих частин квартири, його частка від цієї угоди має становити 1/2, що дорівнює 149 315 грн (336 800 грн / 2). Іншого договором не встановлено та позивачем у поясненнях не зазначено.

Отже, загальний розмір доходу за договорами купівлі-продажу ОСОБА_2 має становити 177 294, 02 грн (74 657,5 грн + 102 636, 52 грн), а ОСОБА_1 149 315 грн.

14. Відтак загальна сума доходів подружжя за період з 2014 по 2021 роки становить: у ОСОБА_1 - 233 860 грн (84 545 грн + 149 315 грн), а в ОСОБА_2 - 496 220,02 грн (318 926 грн + 177 294, 02 грн). Разом 730 080,02 грн.

Дохід подружжя за період з 2014 по 2017 роки становить: у ОСОБА_1 - 153 952 грн (4 635 грн + 149 315 грн), а ОСОБА_2 - 240 702,02 грн (63 408 грн + 177 294, 02 грн). Разом 394 654,02 грн.

Однак офіційно встановлені витрати щодо придбання нерухомого майна за час перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у шлюбі відповідно до умов договору купівлі-продажу від 20 січня 2018 року складають 1 297 800 грн (45 000 доларів США).

Стосовно пояснень позивача щодо взятої у січні 2018 року в ОСОБА_3 позики в розмірі 30 000 доларів, то, на нашу думку, ця обставина не пояснює фінансової можливості подружжя придбати вказаний об`єкт нерухомого майна, з огляду на розмір їх доходів до моменту укладання цього договору та необхідність підтримання матеріального забезпечення потреб сім`ї з 4 осіб.

Крім того, суди не врахували розбіжностей у письмових поясненнях ОСОБА_1 від 02 травня 2025 року щодо моменту повернення позичених в ОСОБА_3 коштів. Позивач одночасно зазначав, що позика вже була повернута до моменту подання декларації за 2022 рік та що ця позика повертається поступово (тобто станом на час надання цих пояснень ще не повернута).

Наведене вище жодним чином не пояснює, у який спосіб ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до кінця 2021 року могли повернути позичені в ОСОБА_3 30 000 доларів США.

Також необґрунтованими виглядають й пояснення ОСОБА_1 , що він забезпечував своє життя, зокрема, за рахунок коштів, заощаджених у попередні роки, оскільки розмір таких заощаджень та джерела їх походження не зазначено.

В той же час відповідно до відомостей Державного реєстру фізичних осіб - платників податків дохід ОСОБА_1 з 2003 по 2022 роки складав 139 021 грн.

15. На нашу думку, доречним є й посилання ВККС на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 11 травня 2021 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу. Позов було задоволено, а шлюб розірвано. Рішення суду не оскаржувалось та набрало законної сили 14 червня 2021 року.

Відповідно до змісту вказаного судового рішення, з листопада 2019 року до листопада 2020 року сторони проживали окремо з метою вирішення доцільності подальшого збереження шлюбу, продовжують проживати окремо, спільного господарства не ведуть. Відповідач у судове засідання не з`явився, через систему «Електронний суд» подав заяву, у якій позовні вимоги визнав та не заперечував щодо розірвання шлюбу.

Отже, з огляду на доходи позивача у період з 2019 по 2021 роки та відсутність ведення спільного господарства з ОСОБА_2 також виникають питання щодо фінансових джерел існування ОСОБА_1 у цей період та можливості повернути позичені кошти.

16. Крім того, вважаємо необґрунтованими й надані ОСОБА_1 пояснення під час розгляду справи у Великій Палаті Верховного Суду стосовно відсутності у нього у 2015, 2017, 2020, 2021 роках доходу, щодо незначного доходу в інші роки та одночасної наявності у цей період судових рішень за його участі як представника.

ОСОБА_1 з цього приводу зазначив, таке:

- здійснював адвокатську діяльність безкоштовно «pro bono» лише у двох справах;

- отримувачем гонорарів за адвокатську діяльність було адвокатське об`єднання, членом якого він є. Між ним та адвокатським об`єднанням укладені договори за якими його частки від гонорарів (за час всієї адвокатської діяльності) накопичуються таким об`єднанням та інвестуються в цифрові проєкти з авторизації юридичних процесів, що в майбутньому буде приносити дохід;

- працював зі справами, що досі розглядаються з 2016, 2017 років та передбачають винагороду у вигляді «гонорар успіху».

Водночас у справі відсутні докази укладання наведених вище договорів та сум, які були перераховані адвокатському об`єднанню, з прив`язкою таких сум до конкретних справ.

Також викликають питання пояснення позивача щодо його роботи над справами, які передбачають «гонорар успіху» та які ще тривають, оскільки вони не містять жодної конкретизації їх кількості з наданням підтверджуючих документів.

Вважаємо, що позивач не навів належних доводів, підкріплених доказами, щодо відсутності доходів у певні роки та одночасного здійснення при цьому адвокатської діяльності, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень.

17. Відповідно до пункту 22 Єдиних показників № 3659/0/15-24 рівень життя судді (кандидата на посаду судді) відповідає задекларованим доходам, якщо рівень його майнового стану не викликає у звичайної розсудливої людини обґрунтованого сумніву в можливості правомірного його формування за рахунок задекларованих доходів, отриманих із законних джерел.

Водночас згідно із нормою частини дев`ятої статті 69 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» кандидат на посаду судді відповідає критерію доброчесності, якщо відсутні обґрунтовані сумніви у його незалежності, чесності, неупередженості, непідкупності, сумлінності, у дотриманні ним етичних норм, у його бездоганній поведінці у професійній діяльності та особистому житті, а також щодо законності джерел походження його майна, відповідності рівня життя кандидата на посаду судді або членів його сім`ї задекларованим доходам, відповідності способу життя кандидата на посаду судді його попередньому статусу.

Підсумовуючи викладене, вважаємо, що Велика Палата Верховного Суду не мала б погоджуватися з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову в цій справі, оскільки переконані, що оспорюване у ній рішення ВККС України від 02 червня 2025 року № 62/ас-25 є достатньо вмотивованим та відповідає вимогам статті 2 КАС України.

Тому констатуємо наявність у Великої Палати Верховного Суду підстав за результатами розгляду апеляційної скарги ВККС України прийняти постанову, якою апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Судді: Стрелець Т. Г.

Мазур М. В.

Мартєв С. Ю.

Стефанів Н. С.