Постанова від 07 квітня 2026 р. у справі №166/1500/25 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2026 року

м. Київ

справа № 166/1500/25

провадження № 61-448св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Луспеника Д. Д.,

суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,Коломієць Г. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник Пузін Денис Миколайович, на ухвалу Волинського апеляційного суду від 10 грудня 2025 року у складі колегії суддів: Данилюк В. А., Федонюк С. Ю., Шевчук Л. Я.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі -ТОВ «ФК «ЄАПБ») звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позову зазначало, що між Товаристовом з обмеженою відповідальністю «Аванс Кредит» (далі - ТОВ «Аванс Кредит») та відповідачем укладено кредитні договори: 01 грудня 2023 року № 00583-12/2023 та 22 грудня 2023 року № 36030-12/2023. Указані кредитні договори підписано електронними підписами позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора і надіслані на мобільний телефон відповідача.

У подальшому, між ТОВ «Аванс Кредит» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» 24 травня 2024 року укладено договір факторингу № 24052024, у відповідності до умов якого ТОВ «Аванс Кредит» передало ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «Аванс Кредит» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників. Згідно з реєстром боржників до договору факторингу від 24 травня 2024 року № 24052024 ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло право грошової вимоги до відповідача: за кредитним договором № 00583-12/2023 в розмірі 29 050 грн, з яких: 7 000,00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу, 22 050,00 грн - сума заборгованості за відсотками; за кредитним договором № 36030-12/2023 в розмірі 9 035,00 грн, з яких: 2 780,00 грн - сума заборгованості за основним боргом, 6 255,00 грн - сума заборгованості за відсотками.

Усупереч умовам кредитних договорів, незважаючи на повідомлення, відповідач не виконав свого зобов`язання, після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідача останній не здійснив жодного платежу для погашення існуючої заборгованості кредиторам. При цьому, з моменту отримання права вимоги до відповідача, а саме з 24 травня 2024 року, позивачем не здійснювалося нарахування жодних штрафних санкцій.

У зв`язку з викладеним позивач просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у сумі 38 085,00 грн, яка складається із: заборгованості за кредитним договором № 00583-12/2023 в розмірі 29 050,00 грн, з яких 7 000,00 грн - основний борг, 22 050,00 грн - відсотки; заборгованості за кредитним договором № 36030-12/2023 в розмірі 9 035,00 грн, з яких: 2 780,00 грн - основний борг, 6 255,00 грн - відсотки.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ратнівського районного суду Волинської області від 23 жовтня 2025 року позов ТОВ «ФК «ЄАПБ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» заборгованість у сумі 38 085,00 грн.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» 3 028,00 грн судового збору.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв представник Пузін Д. М. , подав апеляційну скаргу.

Короткий зміст ухвал суду апеляційної інстанції

Ухвалою Волинського апеляційного суду від 01 грудня 2025 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Пузіна Д. М. залишено без руху, оскільки апеляційна скарга не відповідала вимогам статей 356, 357 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), зокрема, подана з порушенням строку на апеляційне оскарження, а також не оплачена судовим збором у розмірі, передбаченому законом.

Ухвалою Волинського апеляційного суду від 10 грудня 2025 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Пузіна Д. М. на рішення Ратнівського районного суду Волинської області від 23 жовтня 2025 року.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що заявник не усунув недоліків касаційної скарги, зокрема не подав заяву про поновлення строку на оскарження рішення із зазначенням поважних підстав для його поновлення та не надав доказів отримання відповідачем копії оскаржуваного рішення.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У січні 2026 року через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник Пузін Д. М., на ухвалу Волинського апеляційного суду від 10 грудня 2025 року, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та направити на новий розгляд.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, апеляційний суд не врахував, що в апеляційній скарзі представником заявника зазначено, що він отримав рішення суду першої інстанції через підсистему «Електронний суд» 06 листопада 2025 року.

Відзиви на касаційну скаргу станом на час розгляду справи Верховним Судом не надходили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 12 січня 2026 року касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник Пузін Д. М., передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник Пузін Д. М., на ухвалу Волинського апеляційного суду від 10 грудня 2025 року залишено без руху.

Ухвалою Верховного Суду від 06 лютого 2026 року (після усунення заявником недоліків касаційної скарги) відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник Пузін Д. М., (з підстав, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України), витребувано із суду першої інстанції матеріали справи № 166/1500/25 та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У лютому 2026 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи № 166/1500/25.

Ухвалою Верховного Суду від 01 квітня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою

статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи

з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Нормативно-правове обґрунтування та мотиви, з яких виходив Верховний Суд

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України, суд апеляційної інстанції виходив з того, що наведені заявником підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження є неповажними.

Натомість Верховний Суд не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції, враховуючи таке.

Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України).

При цьому забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і базуватися на справедливих судових процедурах, передбачених вимогами законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.

У пункті 1 частини другої статті 129 Конституції України однією із засад судочинства також проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

За приписами частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини першої статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.

Згідно з частиною першою статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу (частина перша, пункт 2 частини другої, частина третя статті 354 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 357 ЦПК України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 356 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 185 ЦПК України, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Частиною третьою статті 357 ЦПК України передбачено, що апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Норми, які регулюють строки подання скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) виходить з того, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції»).

Питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (рішення ЄСПЛ від 26 квітня 2007 року у справі «Олександр Шевченко проти України», заява № 8371/02, рішення ЄСПЛ від 14 жовтня 2003 року у справі «Трух проти України», заява № 50966/99).

Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 272 ЦПК України днем вручення судового рішення є день вручення судового рішення під розписку.

У статтях 127, 357, 358 ЦПК України не визначено конкретного переліку причин, що відносяться до поважних і можуть бути підставою для поновлення пропущеного процесуального строку. Однак суд апеляційної інстанції, керуючись верховенством права та основними засадами судочинства, повинен надати оцінку наведеним особою, яка подає апеляційну скаргу, обставинам на предмет поважності причин пропуску строку, встановити, чи є такий строк значним, та чи поновлення такого строку не буде втручанням у принцип юридичної визначеності з урахуванням балансу суспільного та приватного інтересу.

Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов`язані з перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.

Отже, вирішення питання про поновлення процесуального строку належить до дискреційних повноважень суду, і у кожній конкретній справі суд має ґрунтовно перевіряти, чи є обставини, на які посилається заявник, такими, що свідчать про наявність поважних причин для поновлення строку.

Матеріалами справи підтверджується, що Ратнівський районний суд Волинської області у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін ухвалив рішення 23 жовтня 2025 року.

У матеріалах справи наявна розписка ОСОБА_1 про отримання ним копії зазначеного судового рішення 27 жовтня 2025 року (а. с. 70).

Суд встановив, що 27 листопада 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв представник Пузін Д. М. , звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення Ратнівського районного суду Волинської області від 23 жовтня 2025 року (а. с. 107-114).

Таким чином, звернення представника ОСОБА_1 - Пузіна Д. М. з апеляційною скаргою на рішення Ратнівського районного суду Волинської області від 23 жовтня 2025 року відбулось в межах тридцяти днів з моменту отримання копії судового рішення.

У апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 заявив клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Ратнівського районного суду Волинської області від 23 жовтня 2025 року.

З урахуванням викладеного, визнаючи причини пропуску строку на апеляційне оскарження, зазначені заявником, неповажними, апеляційний суд не врахував, що особа має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду; не звернув уваги на те, що у матеріалах справи містяться відомості про отримання відповідачем копії оскаржуваного судового рішення; не надав оцінки тому, що з апеляційною скаргою сторона відповідача звернулась у межах тридцяти днів з моменту вручення йому копії судового рішення.

При цьому посилання представника заявника в апеляційній скарзі на те, що копію повного рішення отримано ним через підсистему «Електронний суд» 06 листопада 2025 року о 20 год 30 хв, не мають правового значення, оскільки, як зазначено вище, матеріали справи містять розписку відповідача про отримання ним особисто копії оскаржуваного судового рішення.

Таким чином, за встановлених у цій справі обставин апеляційний суд застосував приписи частини четвертої статті 357 та пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України, за змістом яких суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржник у строк, визначений судом, не подав заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними, - за відсутності на те правових підстав.

З огляду на зазначене, висновок суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження у зв`язку з неповажними причинами пропуску заявником строку на апеляційне оскарження є передчасним.

За таких обставин, оскаржувана ухвала не може вважатися законною та обґрунтованою.

За змістом статті 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень та протиправних посягань.

Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів особи. За правовим висновком, сформульованим Конституційним Судом України, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року у справі № 3-рп/2003). Отже, право на апеляційне оскарження судових рішень в контексті положень частин першої та другої статті 55, пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України є складовою права кожного на звернення до суду.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Одним з елементів верховенства права є дотримання прав людини, зокрема права сторони спору на представлення її позиції та права на справедливий судовий розгляд (пункти 41 і 60 доповіді «Верховенство права», схваленої Венеційською Комісією на 86-му пленарному засіданні, місто Венеція, 25-26 березня 2011 року).

ЄСПЛ у справі «Воловік проти України» (рішення від 06 грудня 2007 року) зазначив, що якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братися до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду.

Апеляційний суд не врахував зазначеного та відмовив у відкритті апеляційного провадження без належних правових підстав, що не відповідає принципу верховенства права, а також порушив право заявника на апеляційне оскарження судового рішення як складової частини права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції.

Вказане призвело до порушення норм процесуального права, а тому оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції не може вважатися законною та обґрунтованою, що є підставою для її скасування та направлення справи до апеляційного суду для продовження розгляду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини четвертої статті 406 ЦПК України у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Згідно з частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

За викладених обставин, ухвала Волинського апеляційного суду від 10 грудня 2025 року підлягає скасуванню з передачею справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду (для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження).

Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник Пузін Денис Миколайович, задовольнити.

Ухвалу Волинського апеляційного суду від 10 грудня 2025 рокускасувати, справу № 166/1500/25 направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття провадження у справі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийД. Д. Луспеник

Судді:І. Ю. Гулейков

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк