Постанова від 14 квітня 2026 р. у справі №405/2934/25 — Кропивницький апеляційний суд

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 квітня 2026 року м. Кропивницький

справа № 405/2934/25

провадження № 22-ц/4809/609/26

Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Єгорової С.М. (суддя-доповідач), суддів: Карпенка О.Л., Мурашка С.І.,

учасники справи:

позивач –Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс»,

відповідач – ОСОБА_1 ,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» на рішення Подільського районного суду міста Кропивницького від 08 грудня 2025 року у складі головуючого судді Шевченко І.М.

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, відзиву на позов і рішення суду першої інстанції.

У травні 2025 Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» звернулось з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути із відповідачки на свою користь заборгованість за кредитним договором №101218942 від 24 червня 2021 року в розмірі 46 250 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 24 червня 2021 року відповідачкою, за власного волевиявлення, з повним розумінням умов кредитування та усвідомленням рівня відповідальності, в особистому кабінеті на офіційному веб-сайті ТОВ «Мілоан» було подано заявку на отримання кредиту № 101218942. Законодавством України передбачено, що оформлення кредиту онлайн із використанням одноразового пароля прирівнюється до підписання договору в паперовій формі власноручним підписом.

ТОВ «Мілоан» направило відповідачці електронним повідомленням (SMS) одноразовий ідентифікатор, при введені якого відповідачка підтвердила прийняття умов кредитного договору № 101218942 від 24 червня 2021 року, який знаходиться у власному кабінеті позичвальниці. Таким чином, ОСОБА_1 уклала договір про споживчий кредит № 101218942 від 24 червня 2021 року з ТОВ «Мілоан» строком на 30 днів.

Позивач зазначає, що відповідачці були перераховані кредитні кошти на її картковий рахунок в сумі 10 000,00 грн.

30 вересня 2021 року відповідно до умов договору про відступлення прав вимоги №09Т, ТОВ «Мілоан» відступило право вимоги за кредитним договором відповідачки на користь ТОВ «Діджи Фінанс», а відповідно ТОВ «Діджи Фінанс» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 .

З огляду на зазначене вище, позивач просить стягнути із відповідачки заборгованість за договором № 101218942 від 24 червня 2021 року в розмірі 46 250 грн, з яких: 10 000 грн - заборгованість по тілу кредиту; 35 250 грн - заборгованість за відсотками, 1 000 грн - заборгованість за комісійними винагородами.

Представник відповідачки, адвокат Писаренко А.Г., подав відзиву на позов, в якому зазначив, що відповідачка не заперечує факт отримання кредитних коштів, проте вважає, що позивачем пропущено термін позовної давності, а укладенням договору відступлення прав вимоги, позивач намагається штучно поновити ці строки.

Представник наголосив, що нарахування 30 000 грн процентів та 1 000 грн комісії за період після завершення строку договору є неправомірним і не може бути враховане судом (а.с.74-78).

Рішенням Подільського районного суду міста Кропивницького від 08 грудня 2025 року задоволено частково позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» заборгованість за кредитним договором № 101218942 від 24 червня 2021 року в розмірі 10 000 грн - заборгованість по тілу кредиту; 5 250 грн - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» 851,11 грн судового збору.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції керувався тим, що відповідачка порушила умови кредитного договору, оскільки взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконала, не повернула у встановлений договором строк суму кредиту первісному кредитору, а згодом і позивачу. З урахуванням того, що відповідачка не спростувала наявність заборгованості станом на день розгляду справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення суми заборгованості в розмірі 10 000 грн - заборгованість по тілу кредиту; 5 250 грн - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом, обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення відсотків в сумі 30 000 грн, суд зазначив, що відповідно до умов кредитного договору №101218942 від 24 червня 2021 року строк кредитування сплив 24 липня 2021 року. Документи, які б свідчили про зміну строку кредитування, суду не надавались, в позовній заяві про зміну строку кредитування також не зазначалось. За встановлених обставин, суд вважав, що відсотки в сумі 30 000 грн, щодо яких позивачем заявлена вимога про стягнення, нараховані поза межами строку кредитування, а тому не підлягають стягненню із відповідачки на користь позивача.

Щодо позовної вимоги про стягнення із відповідачки на користь позивача суми заборгованості за комісійними винагородами в розмірі 1 000 грн, місцевий суд зазначив, що ні з договору, ні з інших матеріалів справи не вбачається надання позивачем відповідачці будь-яких додаткових чи супутніх послуг, пов`язаних з наданням кредиту. За таких обставин, суд вважав, що умова про встановлення комісії за надання кредиту в силу ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування» є нікчемною, а позовна вимога про стягнення комісії за надання кредиту задоволенню не підлягає.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» подало до апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій з підстав неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ставить питання про скасуваннярішення Подільського районного суду міста Кропивницького від 08 грудня 2025 року та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог позивача в повному обсязі та стягнення із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» заборгованості за договором про споживчий кредит №101218942 від 24 червня 2021 року в розмірі 46 250 грн.

В обгрунтування зазначено, що відповідно до п. 1.5.1. кредитного договору, комісія за надання кредиту: 1 000 грн, яка нараховується за ставкою 10.00 відсотків від суми кредиту одноразово. Так, відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб. Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право кредитодавцю встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту. Отже, чинним законодавством України кредитодавцю надано право отримувати плату за надання кредиту, оскільки таке право прямо передбачено Законом України «Про споживче кредитування». Поряд з цим, пунктом 1.5.2. кредитного договору передбачено, що проценти за користування кредитом: 5 250,00 грн, які нараховуються за ставкою 1.75 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.

Звернув увагу суду, що згідно з пунктом 2.3.1.2. договору про споживчий кредит №101218942 від 24 червня 2021 року, позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз, коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування позичальником у спосіб, вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у позичальника відсутня заборгованість перед кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту). Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду, на який продовжено строк кредитування, нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, наведеною в пункті 1.6. договору. У випадку, якщо позичальник протягом періоду, на який продовжено строк кредитування (пролонгації) на стандартних (базових) умовах вчинить дії для продовження строку кредитування на пільгових умовах, такі дії зупиняють строк пролонгації на стандартних (базових) умовах до моменту спливу строку пролонгації на пільгових умовах.

Вказано, що кредит надавався відповідачці строком на 30 днів з 24 червня 2021 року (строк кредитування) (пункт 1.3. договору), термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом (дата платежу) –24 липня 2021 року. За цей період проценти за користування кредитом становили 1.75% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом (175,00 грн на день). Зазначені обставини свідчать про те, що умовами кредитного договору сторони передбачили порядок продовження строку кредитування та умови і строк нарахування процентів за користування кредитом.

За викладеного апелянт вважає, що у спірному випадку строк кредитування пролонговувався та максимально міг бути продовженим на 60 днів (до 22 вересня 2021 року), а тому проценти за користування кредитом слід нараховувати на 90 днів, що включає в себе 30 днів строку початкового кредитування на пільгових умовах + 60 днів продовження строку кредитування на стандартних (базових) умовах). Зазначені обставини свідчать про те, що умовами договору про споживчий кредит № 101218942 від 24 червня 2021 року сторони передбачили порядок продовження строку договору, а також погодили умови і строк нарахування процентів за користування кредитом.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Представник відповідачки адвокат Писаренко А.Г. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Вказав, що після спливу строку кредитування відповідачка не отримувала жодних додаткових кредитних коштів, не укладала жодних додаткових угод, не вчиняла активних дій щодо продовження строку кредиту. Єдиною підставою для так званої пролонгації, на яку посилається позивач, є сам факт прострочення повернення коштів. Таким чином, позивач фактично не продовжував кредитні правовідносини, а лише трансформував прострочення виконання зобов`язання у формально новий «строк кредитування», що супроводжувався значним збільшенням процентної ставки.

Звертає увагу суду, що позивач створив модель, за якої новий строк користування коштами виникає без надання нового кредиту, відповідач не отримує жодного нового майнового блага, а збільшення фінансового навантаження відбувається виключно через порушення зобов`язання. Такий механізм є імітацією нового кредитного строку, а не реальним продовженням кредитного договору. Пролонгація без надання нового кредиту – це не пролонгація, а штраф, замаскований під кредит. Саме тому проценти, нараховані після 24 липня 2021 року, не можуть розглядатися як плата за користування кредитом (а.с.140-142).

Позиція апеляційного суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Згідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Встановлені судом першої інстанції неоспорені обставини, а також обставини встановлені апеляційним судом.

24 червня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено договір позики №101218942, за умовами якого ТОВ «Мілоан» надало позичальниці грошові кошти (фінансовий кредит) в сумі 10 000 грн (п.1.2 договору) строком на 30 днів (п.1.3 договору).

Відповідно до п.1.4 договору дата повернення кредиту 24 липня 2021 року.

Згідно з п.1.5 договору сукупна вартість кредиту, що включає загальну суму зборів, платежів та інших витрат, які повинен сплатити позичальник за цим договором (без врахування суми (тіла) кредиту) складає 6 250.00 грн в грошовому виразі та 36,661.00 відсотків річних у процентному значенні (орієнтовна реальна річна процентна ставка), і включає в себе складові, визначені у п.п. 1.5.1-1.5.2 договору. Орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника, що складається з суми загального розміру кредиту та загальних витрат позичальника за кредитом складає 16 250.00 гривень.

Відповідно до пункту 2.1 договору, кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок.

Згідно із пунктом 3.3.2 договору, позичальник зобов`язаний повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, а також інші платежі передбачені цим договором у порядку, строки та терміни передбачені п.п. 1.1- 1.6. та п. 2.4 цього договору.

Згідно із пунктом 6.1 договору, цей кредитний договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений на веб-сайті товариства miloan.ua.

Відповідно до п.6.2 договору розміщені в особистому кабінеті позичальника проект цього кредитного договору або інформація з посиланням на нього є пропозицією Товариства про укладення кредитного договору (офертою). Відповідь про прийняття пропозиції про укладання цього кредитного договору (акцепт) надається Позичальником шляхом відправлення Товариству електронного повідомлення та відбувається із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який надсилається Товариством електронним повідомленням (SMS) на мобільний телефонний номер Позичальника або передається іншим чином засобами зв`язку вказаними позичальником під час реєстрації особистого кабінету, а позичальник використовує одноразовий ідентифікатор (отриману алфавітно-цифрову послідовність) для підписання цього кредитного договору/електронного повідомлення про прийняття пропозиції про його укладення (акцепту) в особистому кабінеті на сайті Товариства (а.с.29-30).

Згідно з платіжним дорученням №29134892 від 24 червня 2021 року ТОВ «Мілоан» перерахувало отримувачу ОСОБА_1 10 000 грн з призначенням платежу «кошти згідно договору 101218942» (а.с.37).

Крім того, відповідачка підписала графік платежів за договором про споживчий кредит №101218942 від 24 червня 2021 року, який є додатком №1 до договору про споживчий кредит від 24 червня 2021 року. У вказаному додатку визначено, що у випадку продовження строку кредитування відповідно до п.2.3. кредитного договору, позичальник доручає кредитодавцю самостійно оновити Графік платежів/скласти його у новій редакції та розмістити дані графіку в Особистому кабінеті позичальника (а.с.31).

Згідно розрахунку заборгованості ТОВ «Мілоан», заборгованість відповідачки за кредитним договором станом на 22 вересня 2021 року становить 46 250 грн, з яких: 10 000 грн – заборгованість зі тілом кредиту, 35 250 грн – заборгованість за відсотками, 1 000 грн – заборгованість по комісії (а.с.47-48).

30 вересня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладено Договір факторингу № 09Т, за яким ТОВ «Мілоан» відступив за плату ТОВ «Діджи Фінанс» права вимоги, зазначені у відповідному реєстрі прав вимоги (а.с.32-36).

Згідно з витягом з реєстру боржників, який є додатком до договору факторингу до ТОВ «Діджи Фінанс» перейшло право вимоги до відповідачки на суму 46 250 грн за кредитним договором №101218942 від 24 червня 2021 року, з яких: 10 000 грн – сума заборгованості за тілом кредиту, 35 250 грн – сума заборгованості за відсотками, 1 000 грн – сума заборгованості за комісією (а.с.22).

Мотиви, з яких виходить колегія суддів апеляційного суду.

Статтею 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договір.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною 1 статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як передбачено частиною 1 статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору (частини 1, 2 статті 10541 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Позивач у цій справі ТОВ «Діджи Фінанс» просив стягнути з відповідачки на свою користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 46 250 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту – 10 000,00 грн; заборгованість за відсотками – 33 250 грн; заборгованість за комісією – 1 000,00 грн.

Суд першої інстанції частково задовольнив позовні вимоги та стягнув із відповідачки на користь позивача заборгованість за кредитним договором у розмірі 10 000 грн - заборгованість по тілу кредиту; 5 250 грн - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом.

Щодо позовних вимог про стягнення відсотків в сумі 30 000 грн, суд зазначив, що відповідно до умов кредитного договору №101218942 від 24 червня 2021 року строк кредитування сплив 24 липня 2021 року. Документи, які б свідчили про зміну строку кредитування, суду не надавались, в позовній заяві про зміну строку кредитування також не зазначалось. За встановлених обставин, суд вважав, що відсотки в сумі 30 000 грн, щодо яких позивачем заявлена вимога про стягнення, нараховані поза межами строку кредитування, а тому не підлягають стягненню із відповідачки на користь позивача.

Щодо позовної вимоги про стягнення із відповідачки на користь позивача суми заборгованості за комісійними винагородами в розмірі 1 000 грн, місцевий суд зазначив, що ні з договору, ні з інших матеріалів справи не вбачається надання позивачем відповідачці будь-яких додаткових чи супутніх послуг, пов`язаних з наданням кредиту. За таких обставин, суд вважав, що умова про встановлення комісії за надання кредиту в силу ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування» є нікчемною, а позовна вимога про стягнення комісії за надання кредиту задоволенню не підлягає.

Такі висновки суду відповідають встановленим обставинам справи і зроблені з дотриманням вимог закону.

Зокрема, умовами кредитного договору №101218942 передбачено строк кредитування – 30 днів, починаючи з 24 червня 2021 року по 24 липня 2021 року (пункти 1.3., 1.4. договору). Такий строк кредитування також зазначений у в анкеті-заяві на кредит № 101218942 від 23 червня 2021 року (а. с. 18).

У графіку платежів за договором про споживчий кредит, який є додатком № 1 до цього договору, зазначено, що кредит повинен бути погашений 24 липня 2021 року (а. с. 31).

У графіку також зазначено, що у випадку продовження строку кредитування відповідно до п.2.3. кредитного договору, позичальник доручає кредитодавцю самостійно оновити Графік платежів/скласти його у новій редакції та розмістити дані графіку в Особистому кабінеті позичальника.

У пункті 2.2.1. договору зазначено, що позичальник сплачує кредитодавцю комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у розмірах, зазначених в п. 1.5.1-1.5.2 договору, в термін (дату) вказаний у п. 1.4. У випадку, якщо позичальник продовжує строк кредитування, вказаний у п.1.3. договору, він додатково має сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту, проценти за ставкою визначеною п. 1.5.2. або проценти за стандартною (базовою) ставкою, визначеною п. 1.6. договору, в сумі та на умовах визначених п. 2.3. договору.

Відповідно до п. 2.3.1. кредитного договору продовження вказаного в пункті 1.3. договору строку кредитування може відбуватись на пільгових стандартних (базових) умовах, наступним чином: пролонгація на пільгових умовах (п. 2.3.1.1. договору) та пролонгація на стандартних (базових) умовах (п. 2.3.1.2. договору).

Пролонгація на стандартних (базових) умовах: позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз, коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування позичальником у спосіб вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється якщо у позичальника відсутня заборгованість перед кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту) (п. 2.3.1.2. договору).

Аналіз вищенаведених умов договору свідчить про їх явну суперечливість між собою.

Так, у п. 2.2.1. зазначено, що у випадку продовження позичальником строку кредитування він має додатково сплатити комісію, при цьому конкретної прив`язки до п. 2.3.1.1. або п. 2.3.1.2., які передбачають пролонгацію на пільгових та стандартних (базових) умовах, не містить, а лише відсилається на загальний пункт 2.3. договору.

Належних доказів того, що відповідачка як позичальниця вчинила певні дії, які б об`єктивно свідчили б про її добру волю і бажання здійснити пролонгацію кредиту, зокрема сплатила відповідну комісію, як це передбачено п. 2.2.1. договору, позивачем суду не надано.

Крім цього структура самого договору про споживчий кредит достатньо свідчить, що строк кредитування визначається предметом договору (розділ 1) і становить 30 днів, а подальші умови, що визначені у розділі 2 договору, передбачають лише умови виконання самого предмета договору, тобто розділу 1 договору, який і включає у себе строк кредитування.

Колегія суддів також звертає увагу, що позивачем не надано доказів розміщення нового графіку платежів в Особистому кабінеті позичальниці, як це передбачено Графіком платежів.

З урахуванням наведеного, нарахування позичальниці після 24 червня 2021 року процентів у відповідності до п. 2.3.1.2. договору не знаходить свого належного обґрунтування. Відтак, у суду відсутні підстави вважати, що після спливу визначеного у п. 1.4. договору строку кредитування відбулася пролонгація кредиту.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц зроблено висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16 зазначила, що надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за «користування кредитом», так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов`язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов`язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника.

Таким чином, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Право кредитодавця ТзОВ «Мілоан» нараховувати передбачені указаним договором проценти за користування кредитом припинилося 24 червня 2021 року, у зв`язку із чим з цієї дати права та інтереси кредитодавця забезпечувалися частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

З огляду на викладене судом першої інстанції правомірно зменшено розмір відсотків за користування кредитними коштами та стягнуто з відповідачки на користь позивача відсотки за користування кредитом у розмірі 5 250 грн, які нараховані в межах строку кредитування, визначеного кредитним договором.

Крім того, колегія суддів не встановила підстав для скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні із відповідачки на користь позивача заборгованості за комісійними винагородами в розмірі 1 000 грн, враховуючи таке.

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінним.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно із частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України Постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит).

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит, банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19.

Крім цього, у постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі №202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

У пунктах 74, 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі №916/3156/17 сформульовано висновки про те, що такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Отже, якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона, за загальним правилом, може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину.

Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов`язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги і заперечення й вирішити спір по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення в якості обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення.

Велика Палата Верховного Суду наголошувала, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі №910/3009/18, пункті 6.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19, пунктах 33.4.-33.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 липня 2022 року у справі №496/3134/19.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Дослідивши умови кредитного договору №101218942 від 24 червня 2021 року колегія суддів доходить висновку, що вказаний договір не містить переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу та за які банком встановлена комісія за обслуговування кредиту, відтак положення договору про встановлення комісії є нікчемним, відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом фактичними обставинами справи та наведеними нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Виходячи з викладеного, судом першої інстанції правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, не порушено норми процесуального права.

З підстав, передбачених статтею ст. 375 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 384 ЦПК України ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» залишити без задоволення.

Рішення Подільського районного суду міста Кропивницького від 08 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Повна постанова складена 15.04.2026.

Судді С. М. Єгорова

О.Л. Карпенко

С.І. Мурашко