Рішення від 15 квітня 2026 р. у справі №638/10420/23 — Індустріальний районний суд міста Харкова

Суддя Зайцева М. С.

Справа № 638/10420/23

Провадження № 2/644/934/26

16.04.2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2026 року

Індустріальний районний суд м. Харкова у складі: головуючого судді– Зайцевої М.С., за участю секретаря – Селіхової А.В., представника відповідача- Замніус М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в приміщенні Індустріального районного суду м. Харкова цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Харківської міської ради про визнання особи наймачем житлового приміщення,-

УСТАНОВИВ:

Позивач просить визнати його наймачем житлового приміщення – квартири АДРЕСА_1 . В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 20.04.1990 року на підставі ордеру за № Т 2076 його матір ОСОБА_2 було визнано наймачем трикімнатної квартири АДРЕСА_1 . Починаючи з 13.09.2000 року він був зареєстрований в квартирі АДРЕСА_1 , але у подальшому з метою отримання ОСОБА_2 субсидії, він був вимушений знятися з реєстрації. При цьому, місце свого проживання він не змінював, після зняття з реєстрації продовжував проживати в квартирі з матір`ю та вести з нею спільне господарство. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 03.02.2022 року за ним було визнано право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_2 . 22.03.2023 року з метою визнання його наймачем вказаного житлового приміщення він подав відповідне звернення через ЦНАП м. Харкова до Харківської міської ради, однак відповіді не отримав. При цьому він є єдиним членом сім`ї ОСОБА_2 , а наразі є єдиним користувачем квартири АДРЕСА_1 .

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 28.08.2023 року відкрито загальне позовне провадження у справі, призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 21.12.2023 року задоволено клопотання представника відповідача, закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Харківської міської ради про визнання особи наймачем житлового приміщення.

Постановою Харківського апеляційного суду від 20.06.2024 року скасовано ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 21.12.2023 року, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постановою Верховного Суду України від 30.09.2024 року залишено без задоволення касаційну скаргу Харківської міської ради, постанову Харківського апеляційного суду від 20.06.2024 року залишено без змін.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 10.12.2024 року закрито підготовче судове засідання у справі за позовом ОСОБА_1 до Харківської міської ради про визнання особи наймачем житлового приміщення, призначено до судового розгляду.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 25.02.2025 року дану цивільну справу передано за підсудністю до Орджонікідзевського районного суду м. Харкова.

Ухвалою суду від 09.04.2025 року цивільна справа була прийнята до провадження та призначена до розгляду в судовому засіданні.

Позивач в судове засідання не з`явився, повідомлявся належним чином та своєчасно.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, подав заяву з проханням проводити розгляд справи за відсутності сторони позивача.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечувала, вважала їх недоведеними та такими, що задоволенню не підлягають. Щодо витрат на правничу допомогу в розмірі 50000 грн. заперечувала, вважала їх завищеними та неспівмірними зі складністю справи.

Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 належить Територіальній громаді м. Харкова, комунальна форма власності.

Відповідно до копії довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 16.02.2023 року за відомостями Департаменту реєстрації Харківської міської ради, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 з 14.02.2023 року по теперішній час.

Згідно копії відповіді Департаменту житлово- комунального господарства Харківської міської ради № М-7-3931/0/1-23.08.31-3639/0/129-23 від 20.04.2023 року, для надання відповіді стосовно визнання ОСОБА_1 наймачем житлового приміщення- квартири АДРЕСА_1 , Департаментом направлено відповідний запит до Юридичного Департаменту.

На запит адвоката Максимова М.І. до ХМР стосовно того чи був визнаний ОСОБА_1 наймачем квартири АДРЕСА_1 , відповіді отримано не було.

Відповідно до копії рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 03.02.2022 року, ухваленого за результатами розгляду справи №644/2687/21, визнано за ОСОБА_1 право користування житловим приміщенням- квартирою АДРЕСА_1 . Підставою для ухвалення рішення стало встановлення судом обставин того, що позивач ОСОБА_1 є сином померлої ОСОБА_2 . Ордер на квартиру був виданий ОСОБА_2 в 1990 році, до 2018 року в квартирі був зареєстрований позивач, а з січня 2018 року знятий з реєстрації. Позивач проживав постійно в квартирі за адресою АДРЕСА_2 , як до, так і після смерті матері, продовжує там проживати та здійснювати заходи по утриманню квартири.

За змістом ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду (ст. 47 Конституції України).

Статтею 18 ЖК УРСР передбачено, що управління житловим фондом здійснюється власником або уповноваженим ним органом у межах, визначених власником.

В роз`ясненнях, наданих в п. 4 Постанови №2 Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року з наступними змінами, «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами ЖК Української РСР, зазначено, що в силу ст. 61 ЖК Української РСР житлово-експлуатаційна організація, а при її відсутності - підприємство, установа, організація як наймодавець можуть бути стороною в спорах, що виникають з договорів найму жилого приміщення. Вони вправі, зокрема, пред`являти позов про визнання наймача, таким, що втратив право користування жилим приміщенням, розірвання договору найму жилого приміщення і виселення в зв`язку з систематичним порушенням правил співжиття, псуванням і руйнуванням жилих приміщень. Однак, у справах із питань, віднесених до компетенції органів місцевого самоврядування чи місцевої державної адміністрації, або з питань управління житловим фондом, віднесених його власником або уповноваженим ним органом до свого відання згідно ст. 18 ЖК Української РСР, належною стороною повинен бути відповідний орган чи власник житлового фонду.

За змістом ст. 103 ЖК УРСР договір найму жилого приміщення може бути змінено тільки зі згоди наймача, членів його сім`ї та наймодавця.

У постанові Верховного Суду України від 11 липня 2012 року у справі № 6-60цс12 зроблено висновок, що у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов`язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім`ї наймача (ч. 1,2 ст. 64 ЖК УРСР). Крім того, особи, які вселилися до наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо особи вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача та якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (ст. 65 ЖК УРСР). Під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім`ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.

Таким чином, сам факт вселення особи до квартири зі згоди наймача, у разі відсутності угоди про порядок користування жилим приміщенням, свідчить про набуття такою особою рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням.

Згідно положень ст. 106 ЖК УРСР, повнолітній член сім`ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім`ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім`ї наймача. У разі відмови наймодавця у визнанні члена сім`ї наймачем за договором найму спір може бути вирішено в судовому порядку.

За змістом вказаної норми закону будь-який член сім`ї наймача, що має повну цивільну дієздатність, має право вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення. Виходячи з принципу рівності прав та обов`язків наймача та членів його сім`ї (ст. 64 ЖК УРСР), члени сім`ї заміщують наймача в договірних правовідносинах найму. Тому права вимагати зміни договору в цих випадках має будь-хто з членів сім`ї наймача, які залишились проживати у приміщенні. Судовому розгляду, зокрема, підлягають спори у випадку, якщо наймодавець або орган, який вирішує питання щодо внесення змін в договір найму, не визнає в якості члена сім`ї наймача особу, яка поставила питання про визнання її наймачем за договором, а також у випадку відмови інших членів сім`ї на зміну договору.

Відповідно до положень ст. 82 ЦПК України, судом враховано обставини встановлені рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 03.02.2022 року, зокрема, щодо обставин постійного проживання ОСОБА_1 в квартирі АДРЕСА_1 , як до так і після смерті матері ОСОБА_2 на ім`я якої було видано ордер.

При цьому суд зауважує, що відсутність вмотивованої відмови виконавчого органу місцевого самоврядування, в контексті положень статті 106 ЖК, не позбавляє права особи звернутися за захистом свого порушеного, невизнаного чи оспорюваного права до суду, та не є підставою для відмови у задоволенні позову (постанова ВС/КЦС від 30 січня 2018 року в справі № 686/15695/15-ц).

З урахуванням викладеного, суд дійшов до висновку, що ОСОБА_1 набув статусу наймача квартири, оскільки тривалий час, починаючи з 1990 року, тобто з моменту отримання ордеру на квартиру проживає в зазначеній квартирі, як член сім`ї наймача та несе витрати на її утримання. Наймач квартири ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть, ОСОБА_1 був єдиним членом сім`ї ОСОБА_2 , а наразі єдиним користувачем квартири АДРЕСА_1 , що у розумінні положень ст. 106 ЖК України є достатньою підставою для задоволення позову.

Розподіл судових витрат, суд вирішує в порядку ст. 141 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір».

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

В позовній заяві міститься вимога про стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 50000 грн. Крім того, представником позивача подано окреме клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу. Просить стягнути з Харківської міської ради на користь ОСОБА_1 , витрати на правничу допомогу у розмірі 50000 грн.

Представник Харківської міської ради щодо заявлених вимог про стягнення витрат на правничу допомогу заперечував, вважав що сума витрат у розмірі 50000 грн. є необґрунтованою, неспівмірною зі складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг та ціною позову. Зазначив, що адвокатом подано позовну заяву разом з додатками, аналогічно позову поданому у 2021 році. Адвокат представляє інтереси клієнта у цій справі через відеоконференцію, що підтверджує відсутність заявлених витрат на правничу допомогу. Просив відмовити у задоволенні вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу.

Згідно п. 8 ч. 2 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 50000 грн. представник позивача надав суду: договір про надання правничої допомоги від 15.08.2023 року, укладений між адвокатом Максимовим М.І. та ОСОБА_1 ; додаткову угоду № 1 до договору про надання правничої допомоги від 15.08.2023 року.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Виходячи з положень статей 137, 141 ЦПК України, статті 30 Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» суд має вирішити питання про відшкодування стороні, на користь якої відбулося рішення, витрат на послуги адвоката, керуючись принципами справедливості, співмірності та верховенства права.

За змістом статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно вимог статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі, гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц та в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Суд має вирішити питання про відшкодування стороні, на користь якої відбулося рішення, витрат на послуги адвоката, керуючись принципами справедливості, співмірності та верховенства права.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 зауважено, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений і у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі N 904/4507/18.

15.08.2023 року між адвокатом Максимовим М.І. та ОСОБА_1 укладено договір про надання правничої допомоги. 15.08.2023 року укладена додаткова угода № 1 до договору про надання правничої допомоги. Інтереси позивача ОСОБА_1 в суді представляв адвокат Максимов М.І., яким було ініційовано подачу позовної заяви в інтересах ОСОБА_1 .

Згідно п. 3 Додаткової угоди №1 від 15.08.2023 року, вартість години роботи адвоката коштує 2500 грн. Запланована тривалість надання правової допомоги 20 годин.

Згідно п. 4 Додаткової угоди №1 від 15.08.2023 року, сторони договору погодили наступний порядок сплати гонорару за надання правової допомоги: 5.1 одноразовий платіж у розмірі 50000 грн., що сплачується клієнтом у день укладення та підписання договору про надання правової допомоги від 15.08.2024 року. Згідно прибуткового касового ордеру № 1 від 15.08.2023 року на підставі договору про надання правової допомоги від 15.08.2023 року адвокатом Максимовим М.І. прийнято від ОСОБА_1 50000 грн.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат заявлена до стягнення сума «гонорару» не може оцінюватись судом виходячи суто з домовленості сторін у договорі про надання правничої допомоги, а повинна оцінюватись на предмет її пропорційності, необхідності, неминучості порівняно з фактично понесеними витратами на правничу допомогу.

Подібний висновок наведений в постановах Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 915/294/21.

Враховуючи наведене, для здійснення розподілу судових витрат, безпосередньо та причинно пов`язаних з розглядом справи, суд вважає, що витрати у формі "гонорару" за оцінкою розумності та справедливості у даному випадку, буде віднесення на відповідача в розмірі 7000 грн, які відповідають обсягу запланованої правничої допомоги та складності справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, суд стягує з відповідача на користь позивача витрати, пов`язані зі сплатою ним при пред`явленні позову судового збору 858,88 грн.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 76-82, 137, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 – задовольнити.

Визнати ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , наймачем житлового приміщення- квартири АДРЕСА_1 .

Стягнути з Харківської міської ради на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в сумі 858,88 грн. та витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката в розмірі 7000 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів.

Інформація про сторони:

Позивач: ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ).

Відповідач: Харківська міська рада (місцезнаходження: м. Харків, майдан Конституції, б. 7, Код 04059243).

Головуючий: М. С. Зайцева