Рішення від 15 квітня 2026 р. у справі №339/8/26 — Болехівський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 339/8/26

Провадження № 2/339/78/26

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

(з а о ч н е)

16 квітня 2026 року Болехівський міський суд Івано-Франківської області

у складі: головуючого - судді Кілик М.П.,

за участю секретаря судового засідання Ганчар Л.В.,

за участю: позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Болехів за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,

в с т а н о в и в :

позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому просить стягнути з відповідача заборгованість за договором позики в розмірі 9800 доларів США.

У обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 02 жовтня 2024 року о 18:00 год між сторонами було укладено договір позики, згідно з яким ОСОБА_2 отримав в борг грошові кошти в сумі 14 000 доларів США, які зобов`язався повернути 16 серпня 2025 року. Факт передачі коштів та дата повернення їх підтверджується борговою розпискою. 20 червня 2025 року ОСОБА_2 частково повернув кошти позивачу в розмірі 4000 доларів США. Оскільки позичальник не повернув кошти у вказаний термін, позивач 21 листопада 2025 року направив відповідачу досудову вимогу про повернення коштів за договором позики. Станом на день звернення до суду відповідач ОСОБА_2 у встановлений строк не повернув залишок боргу в розмірі 9800 доларів США. Відповідач не реагує на неодноразові нагадування про добровільну сплату боргу, він порушив умови договору позики, що унеможливлює повернення боргу без звернення до суду.

Ухвалою судді від 22 січня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в справі, визначено, що справа буде розглядатися за правилами загального позовного провадження, визначено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Ухвалою від 24 лютого 2026 року закрито підготовче провадження, розгляд справи призначено на 06 березня 2026 року. У зв`язку з неявкою відповідача розгляд справи у подальшому відкладено.

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні позов підтримав, дав пояснення, аналогічні змісту позовної заяви, проти заочного розгляду справи не заперечив.

Відповідач ОСОБА_2 у судові засідання _06 березня 2026 року та 16 квітня 2026 року не прибув, про дату, час та місце судових засідань був належно повідомлений, копію позовної заяви з додатками отримав, що стверджується відповідними зворотними поштовими повідомленнями; правом на подачу відзиву не скористався, причин своєї неявки не повідомив.

Враховуючи повторну неявку відповідача в судові засідання та згоду позивача на проведення заочного розгляду справи, суд відповідно до вимог ч.4 ст.223, ст.280 ЦПК України вважає за можливе вирішити справу на підставі наявних у ній доказів та ухвалити заочне рішення.

Вислухавши позивача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст.4 ЦПК України, до суду може звернутись кожна особа за захистом своїх порушених прав, а також інтересах інших осіб у випадках встановлених законом.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.1 ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

За вимогами ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.76 ЦПК України).

Відповідно до ч.1 ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з ст.78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Матеріали справи містять оригінал розписки, написаної власноручно ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_1 ), якою він підтверджує, що 02 жовтня 2024 року о 18 год ним отримано кошти в сумі 14000 доларів (588000 грн) за договором позики. Ці кошти він отримав від ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Кошти зобов`язується повернути 16.08.2025 (а.с.45).

20 червня 2025 року ОСОБА_2 частково повернув позивачу на погашення боргу кошти в розмірі 4000 доларів США, у гривневому еквіваленті 166800 грн. Вказані кошти отримав позивач ОСОБА_1 , про що видав відповідну розписку, відповідно до якої частина боргу, що залишилася, становить 9800 доларів США, у гривневому еквіваленті – 408860. На розписці проставлено підписи ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а.с.46).

21 листопада 2025 року позивач направив відповідачу письмову вимогу про повернення боргу (позики) в сумі 9800 доларів США (а.с.11). Вказану вимогу відповідач отримав 27.11.2025, що підтверджується роздруківкою відстеження поштового пересилання (а.с.12), проте умов домовленості не виконано.

За змістом статей 526, 530, 610, частини першої статті 612 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ст.1047 ЦК України).

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником коштів із зобов`язанням їх повернення.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч.1, ч.3 ст.1049 ЦК України).

Частинами 1 та 2 ст.202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

З метою забезпечення правильного застосування статей 1046 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Такі правові висновки про застосування статей 1046 1047 ЦК України викладені в постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17 і підтримані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

Крім цього, ст.545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Отже, наявність оригіналу боргової розписки у позивача (кредитора), свідчить про те, що боргове зобов`язання відповідачем не виконане.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, підтвердженій у постановах від 12.11.2020 у справі №154/3443/18, від 26.09.2018 у справі №483/1953/16-ц, від 31.10.2018 у справі №707/2606/16-ц.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ч.1 ст.525 ЦК України).

Отже, досліджуючи оригінал боргової розписки, написаної власноручно відповідачем ОСОБА_2 та засвідчену його підписом, суд дійшов висновку, що вона містить усі необхідні та достатні ознаки договору позики, за умовами якого, зокрема, позикодавець – позивач ОСОБА_1 02.10.2024 передав позичальнику – відповідачу ОСОБА_2 кошти в розмірі 14000 доларів США, які відповідач ОСОБА_2 зобов`язався повернути 16.08.2025.

Відтак суд дійшов висновку про наявність між сторонами правовідносин з договору позики, що підтверджується змістом наданої позивачем розписки (а.с.45), яка містить умови отримання позичальником в борг коштів, дати отримання цих коштів, зобов`язання їх повернення до визначеної дати.

Кошти відповідачем у повному обсязі не повернуто. 20 червня 2025 року ОСОБА_2 частково повернув позивачу на погашення боргу кошти в розмірі 4000 доларів США, в гривневому еквіваленті 166800 грн, частина боргу, що залишилася, - 9800 доларів США, про що вказано вище.

Суд установив, що відповідач, отримавши вказані кошти, свої зобов`язання за договором позики не виконав та суму боргу у встановлений строк не повернув позикодавцеві ОСОБА_1 .

Суд дійшов висновку, що неналежним виконанням умов договору позики з боку відповідача (неповернення грошових коштів у повному обсязі) були порушені права позивача, внаслідок чого його права підлягають захисту з передбачених ст.1046 ЦК України підстав, шляхом стягнення зазначеної в письмових розписках неповернутої суми заборгованості – 9800 доларів США.

Відповідач на пропозицію суду відзив на позовну заяву не надав, не надав суду доказів на спростування вимог позивача, доказів, які б спростовували факт укладення договору позики, чи погашення ним повної суми заборгованості.

Суд враховує позицію Великої Палати Верховного Суду в справі № 373/2054/16-ц від 16 січня 2019 року про те, що як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення ч.1 ст.1046 ЦК України, а також ч.1 ст.1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

З урахуванням вищенаведеного, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають до задоволення в повному обсязі, з відповідача на користь позивача слід стягнути суму основного боргу 9800 доларів США згідно з розпискою від 02 жовтня 2024 року.

При зверненні до суду з позовом позивач сплатив судовий збір у розмірі 4243,40 грн. Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки суд ухвалив рішення про задоволення позову, - з відповідача підлягає стягненню в користь позивача сума оплаченого судового збору.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. ст.ст.13, 19, 81, 82, 89, 141, 263-265, 268, 280-282, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ухвалив:

позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в розмірі 9800 (дев`ять тисяч вісімсот) доларів США.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, що складаються із судового збору в розмірі 4243 гривень 40 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня його складення. Якщо повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така подана протягом 20 днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Івано-Франківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його складення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заяви про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне найменування учасників справи та їх місце проживання:

позивач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ;

відповідач: ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .

Повний текст рішення складено 16 квітня 2026 року.

Суддя: М.П.Кілик