Рішення від 13 квітня 2026 р. у справі №171/4374/25 — Апостолівський районний суд Дніпропетровської області

Номер справи 171/4374/25

Номер провадження 2/171/809/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.04.26 м. Апостолове

Апостолівський районний суд Дніпровської області у складі:

головуючого судді – Шкарлат Я.Ю.,

при секретарі: Бахтіяровій Н.В.,

за участю представника відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ТОВ «Кредит-Капітал» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», в особі представника Усенко Михайло Ігоровича, звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 31.12.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір №101499963, відповідно до умов якого ОСОБА_3 , було надано кредит у розмірі 10 000,00 грн. Строк користування - 98 днів, який складається з пільгового періоду (з 31.12.2022 до 08.01.2023) та поточного періоду (з 09.01.2023 до 08.04.2023), річні проценти 1088,00%.

У позовній заяві ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» посилається на те, що ТОВ «Мілоан» виконало свої зобов`язання за вказаним договором в повному обсязі, перерахувало на рахунок платіжної картки відповідача 10000 грн., а ОСОБА_3 в свою чергу зобов`язання в частині повної та своєчасної сплати кредитних платежів не виконує, внаслідок чого утворилась заборгованість по кредитному договору, розмір якої становить 39200 грн.

Позивач зазначає, що 28.04.2023 року між первісним кредитором ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» був укладений Договір відступлення права вимоги №96-МЛ/Т, за умовами якого право вимоги за кредитним договором до ОСОБА_3 від ТОВ «Мілоан» перейшло до позивача ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал».

Посилаючись на те, що відповідач заборгованість за кредитним договором не погасив, ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» звернулася до суду з даним позовом, у якому просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №101499963 від 31.12.2022 в розмірі 10000 грн. заборгованості за кредитом, 28200 грн. заборгованості за відсотками, 1000 грн. заборгованості за комісією, а також стягнути 2422,40 грн. судового збору.

Ухвалою Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 04.03.2026 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду у спрощеному позовному провадженні з повідомленням сторін.

Від представника відповідача 31.03.2026 року на адресу суду надійшов відзив, в якому просить суд повністю відмовити в задоволенні позову у зв`язку із недоведеністю факту укладення договору про надання споживчого кредиту та перерахування коштів, неправомірним нарахуванням процентів, недоведеністю факту передачі права вимоги за договором відступлення прав вимоги, ненаданням первинних бухгалтерських документів, а отже, безпідставністю та недоведеністю позовних вимог. Повідомляє суд, що відповідачка поданий позов не визнає в повному обсязі, заперечує проти задоволення позовної заяви в повному обсязі позовних вимог, вважає позовні вимоги необґрунтованими жодним належним доказом та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи та діючому процесуальному і матеріальному законодавству. Відзив обґрунтовує тим, що ТОВ ФК "Кредит-Капітал" не є належним позивачем в даній справі, ним не було доведено існування у нього прав відносно кредитного договору, про який зазначається в позовній заяві. Документи, які надані в додатках до позовної заяви в суд не містять інформації, що викуплено право вимоги по кредитному договору в межах якої позивач просить суд стягнути заборгованість. Як доказ отримання права вимоги Позивачем було подано Договір відступлення прав вимоги № 96-МЛ/Т від 28 квітня 2023 року. Вказаний договір не містить положень, які б доводили, що було передано право вимоги по кредитному договору, який укладено з Відповідачкою. копія договору про споживчий кредит та копія паспорту споживчого кредиту, надані позивачем, не містять даних про накладення підпису ОСОБА_3 на дані документи. Немає доказів що відповідачем підписано в електронному форматі саме той договір, копію якого подано до суду. Анкета заява також не підписана відповідачем і не містить відомостей про погодження інформації, що вказана в ній. Також копія платіжного доручення не є первинним бухгалтерським документом, оскільки не містить всіх обов`язкових реквізитів, а згідно правових висновків Верховного Суду доказом надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів є саме первинні документи, вимоги до яких встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Також позивачем не надано доказів того, що вказана у платіжному дорученні картка належить відповідачу. Також зазначає, що позивач разом із позовною заявою надав всі документи в копіях, тому ставить під сумнів відповідність поданих позивачем копій письмових доказів оригіналу.

06 квітня 2026 року через систему «Електронний суд» від позивача надійшли додаткові пояснення. Просить позовні вимоги про стягнення заборгованості із ОСОБА_2 задовольнити в повному обсязі, оскільки позивачем надано докази на підтвердження своїх позовних вимог, у той час як відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження викладених у відзиві заперечень.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про дату та час розгляду справи повідомлявся належним чином. До суду подав клопотання про розгляд справи у відсутності представника позивача, проти заочного розгляду справи та винесення заочного рішення у справі не заперечував.

Відповідач в судове засідання не з`явилась, про час і місце розгляду справи повідомлялась належним чином, про причини неявки суд не повідомила, заяв про відкладення розгляду справи не подавала, відзив (письмові заперечення) на позов до суду не надходив.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечувала щодо позовних вимог, підтримала відзив, просила відмовити позивачу в повному обсязі.

У виняткових випадках залежно від складності справи суд може відкласти ухвалення та проголошення судового рішення на строк не більше десяти днів з дня переходу до стадії ухвалення судового рішення, оголосивши дату та час його проголошення.

Ухвалою суду від 07.04.2026 року ухвалено оголосити про перехід до стадії ухвалення судового рішення у цивільній справі за позовною заявою Усенка Михайла Ігоровича, який діє в інтересах ТОВ "Кредит-Капітал" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості. Відкладено ухвалення та проголошення судового рішення до 14 год. 40 хв 14.04.2026 року.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що 31.12.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір №101499963 за умовами якого ТОВ «Мілоан» зобов`язалося надати кредит у розмірі 10 000,00 грн., строк користування - 98 днів, який складається з пільгового періоду (з 31.12.2022 до 08.01.2023 ) та поточного періоду (з 09.01.2023 до 08.04.2023), річні проценти 1088,00%.

Так, згідно п. 1.1. договору Товариство надає клієнту фінансовий кредит в розмірі 10 000 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим Договором.

Відповідно до п. 1.3 договору кредит надається загальним строком на 98 днів. Дата надання кредиту 31.12.2022 і складається з пільгового та поточного періодів.

Згідно п.1.5.1. комісія за надання кредиту 1000,00 грн., яка нараховується за ставкою 10,00 відсотків від суми кредиту одноразово в момент видачі кредиту.

Згідно п.1.5.2. проценти за користування кредитом протягом пільгового періоду: 1200,00 грн., які нараховуються за ставкою 1.50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом протягом пільгового періоду.

Згідно п. 1.5.3. проценти за користування кредитом протягом поточного періоду: 27000,00 грн., які нараховуються за стандартною процентною ставкою 3.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом протягом пільгового періоду.

Відповідно до п. 2.4.1. договору сторони домовилися, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом здійснюватимуться в рекомендовану дату платежу, але не пізніше дати остаточного погашення, згідно п. 1.4 Договору.

У конкретному випадку укладення договору відбулося шляхом обміну електронними повідомленнями. Позичальник ОСОБА_3 на підставі статей 11, 12 Закону України "Про електронну комерцію" підписав Договір електронним підписом - одноразовим ідентифікатором шляхом введення коду з SMS повідомлення, отриманого на телефон позичальника або на електронну пошту позичальника.

Відповідно до Довідки про ідентифікацію, складену ТОВ «Мілоан», ОСОБА_3 договір підписала із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором W18446, відправленим на номер телефону.

Укладений вказаним способом правочин згідно п. 12 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію" вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі.

В матеріалах справи знаходиться копія анкети-заяви на кредит № 101499963, заповненої ОСОБА_3 , у якій наведена особиста інформація позичальника, однак не зазначено номеру картки для зарахування кредитних коштів.

Відповідно до Анкети-заяви на кредит - строком кредиту вказано 8 днів з 31.12.2022 року, датою повернення кредиту зазначено 08.01.2023 року, сумою до повернення 12200 грн., вказано комісію за надання кредиту в сумі 1 000 грн. та проценти за користування кредитом в сумі 1200 грн.

Натомість в договорі про споживчий кредит зазначено що кредит надається на 98 днів з 31.12.2022 року і позовом стягуються відсотки в набагато більшому розмірі, ніж вказано в анкеті.

Тобто, в заяві споживач просив надати кредит на 8 днів, але ТОВ «Мілоан» односторонньо збільшило період і відповідно суму коштів, на які претендує, адже як видно з позовної заяви - на погодження вказувалась сума відсотків 1200 грн., а позовом стягується сума відсотків в розмірі 28 200 грн.

Такі дії є порушенням прав споживача.

Згідно Паспорту споживчого кредиту сума кредиту складає 10 000,00 грн., строк кредитування 98 днів, процента ставка - 1,50% в день в межах пільгового періоду та 3,00% в день протягом поточного періоду.

28.04.2023 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» було укладено Договір відступлення прав вимоги №96-МЛ/Т.

Вказаний договір не містить положень, які б доводили, що було передано право вимоги по кредитному договору, який укладено з Відповідачкою.

Додатки до позовної заяви містить Додаток № 1 до Договору – «Форма реєстру Боржників «Реєстр боржників»».

До суду подано не Додаток до договору з переліком боржників право вимоги по кредитних договорах, яких передано до ТОВ "Кредит-Капітал", а бланк, форму Реєстру – зразок, по формі якого мало бути укладено та підписано сам Реєстр. Всі графи вказаного бланку порожні, відсутні прізвища божників, дані договорів тощо. Тобто, вказаний доказ не є належним у справі для доведення факту передання права вимоги до ТОВ "Кредит-Капітал".

Додатки до позовної заяви містить Додаток № 2 до Договору – Форму Акту приймання-передачі Реєстру Боржників. Додаток № 2 - це зразок бланку по формі якого мав бути укладений та підписаний Акт прийому-передачі Реєстру Боржників. Всі графи вказаного бланку порожні, відсутні прізвища боржників, дані договорів, суми тощо. Акту приймання-передачі прав вимоги відносно відповідача по справі до суду позивачем не надано.

Додатки до позовної заяви містить Додаток № 4 до Договору – Форму повідомлення Боржників про відступлення Прав вимоги. Тобто, до суду подано зразок повідомлень, які згідно п. 6.6. Договору повинні були бути передані з мокрими печатками та оригінальними підписами ТОВ «Мілоан» до ТОВ "Кредит-Капітал". А ТОВ "Кредит-Капітал" мав обов`язок їх направити боржникам Протягом 5 (п`яти) календарних днів з дати отримання. В додатках до позовної заяви не подано до суду повідомлення з мокрими печатками та оригінальними підписами Кредитором, адресованого відповідачу, а також не подано доказів направлення відповідачці і отримання нею такого повідомлення.

Згідно наданого позивачем розрахунку кредитна заборгованість відповідача станом на 12.11.2025 року складає 39200 грн., з яких: 10000 грн. заборгованість за тілом кредиту, 28200 грн. заборгованість за відсотками, 1000 грн. заборгованість за комісією.

У конкретній справі, констатуючи даним судовим рішенням факт укладення кредитного договору, що доводиться доказами у справі, суд не може констатувати факт зарахування коштів ОСОБА_2 , правильність нарахування відсотків, встановити факт наявності чи відсутності плат від ОСОБА_2 на погашення заборгованості, та відповідно, встановити факт наявності чи відсутності заборгованості за договором.

Так, на підтвердження позовних вимог позивачем ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» надане платіжне доручення про зарахування кредитних коштів 31.12.2022 на суму 10 000,00 грн. на ім`я ОСОБА_3 , кредит рахунок 414949*48, платіжне доручення № 56816899.

Разом з тим, вказаний доказ не підтверджує факт отримання відповідачем коштів на підставі укладеного договору та наявність у відповідача заборгованості перед позивачем у розмірі, який зазначає позивач, а отже є неналежним.

Суд додатково зазначає, що платіжне доручення не може вважатися належним доказом надання ОСОБА_3 кредиту на підставі вказаного договору, оскільки за формою та змістом не відповідає вимогам, установленим Законом України «Про платіжні послуги» у відповідній редакції. Надана ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» копія платіжного доручення є документом, який створено самою фінансовою установою, не містить відмітки банку або іншої уповноваженої установи про проведення платежу.

Матеріали справи не містять доказів про те, що відповідач володів або користувався банківською карткою НОМЕР_1 , даний номер не є повним.

В свою чергу позивач просив суд витребувати ухвалою суду в емітента карти АТ КБ «Приватбанк» інформацію про надходження на банківську картку зазначену в Платіжному дорученні, кредитних коштів в розмірі 10000 грн., відповідно до Кредитного договору.

В силу положень ст. 12,81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В силу ч.1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.5 ст. 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ч.1 ст. 84 ЦПК України, учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.

Відповідно до ч.1 ст. 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 року № 2121-ІІІ (далі Закон) інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку, є банківською таємницею.

Відповідно до пунктів 1-2 ч.2 ст. 60 Закону, банківською таємницею, зокрема, є: відомості про банківські рахунки клієнтів, у тому числі кореспондентські рахунки банків у Національному банку України; операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди.

В силу положень пункту 2 ч.1 ст. 62 зазначеного Закону інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками за рішенням суду.

В свою чергу, відповідно до пункту 11 ч.2 ст. 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб.

Водночас із цим Глава 12 «Розгляд судом справ про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб» Розділу ІV «Окреме провадження» ЦПК України передбачає процедуру розгляду відповідної категорії справ,при цьому її ст.350 передбачає,що за результатом розгляду суд ухвалює рішення про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи.

Отже, інформація, яку представник позивача просить витребувати, згідно пунктів 1-2 ч.2 ст. 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» є банківською таємницею, доступ до якої визначається спеціальним порядком, передбаченим ст. 347-350 ЦПК України.

Ураховуючи викладені обставини суд вважає, що відсутні підстави для витребування доказів за клопотанням представника позивача, оскільки доступ до такої інформації та її розкриття банком здійснюється у порядку визначеному законодавством, який не пов`язаний з витребуванням доказів у порядку ст. 84 ЦПК України. У зв`язку з чим зазначене клопотання є безпідставним, а відтак задоволенню не підлягає.

Розрахунок заборгованості, на який посилається позивач, не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані позивачем в позовній заяві, а, отже, не є належним доказом наявності заборгованості.

Зазначений розрахунок з зазначенням конкретного розміру заборгованості, є документом, що створений самим позивачем, а, відтак, інформація зазначена в ньому, за умови відсутності первинних документів, на підставі яких він був складений, не може бути доказом наявності заборгованості, на якій наполягає позивач.

Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16.09.2020 у справі № 200/5647/18 та від 28.10.2020 у справі №760/7792/14-ц.

На підтвердження наявності та розміру заборгованості по відсоткам позивачем надано складену ним самостійно Відомість, яка сама по собі не може бути належним та допустимим доказом правильності нарахування відсотків, періоду нарахування відсотків, не відображає плати за кредитом, якщо такі були.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 зазначила: «Велика Палата Верховного Суду наголошує, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).

За змістом ст. 1048 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Такі висновки викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13-ц, в постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 р по справі № 300/438/18.

Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.

Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України».

За умовами договору кредитні кошти надавалися на строком на 98 днів. Лише впродовж таких 98 днів кредитор мав право нараховувати відсотки за користування кредитом у розмірі, визначеному самим кредитним договором.

Втім, встановити із застосуванням якої відсоткової ставки та від якої суми залишку кредиту ТОВ «Мілоан» нараховував відсотки, з наданої Відомості про щоденні нарахування та погашення неможливо.

Щодо частини позовної вимоги про стягнення комісії за договором, суд зазначає наступне.

Так, у рішенні від 11.07.2013 №7-рп/2013 Конституційний Суд України вказав, що умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими споживач вважається слабкою стороною у договорі та підлягає правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.

Згідно зі ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", в редакції, яка діяла на час укладання кредитного договору, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

На спірні правовідносини за цим договором поширюється дія Закону України "Про споживче кредитування", адже за договором позичальнику надано споживчий кредит та такий укладено зі строком погашення кредиту терміном шість місяців.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про споживче кредитування" загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця для отримання, обслуговування та повернення кредиту.

Проте, вимоги позову в частині стягнення зазначеної комісії не підлягають задоволенню, бо стягнення комісії, пов`язаної з обслуговуванням безпосередньо кредиту, суперечать положенням статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Як наголошено у висновках Верховного Суду України в постановах від 16 листопада 2016 року (справа № 6-1746цс16), від 06 вересня 2017 року (справа № 6-2071цс16) і підкреслено у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року (справа № 666/4957/15-ц), з посиланням на пункт 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, зміст якого кореспондується до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Враховуючи наведене, до змісту складової частини кредитного договору було закладено умови з виплати кредитору позичальником комісії, зокрема за надання кредиту, як за дії, вчинювані на власну користь ТОВ «Мілоан», що є нікчемними та не потребують визнання їх недійсними, а тому відсутні підстави для стягнення заборгованості за комісією у розмірі 1000 гривень.

Отже, за матеріалами справи суд позбавлений можливості перевірити видачу відповідачу кредитних коштів, користування відповідачем кредитними коштами та внесення відповідачем грошових коштів на погашення кредитної заборгованості; не може перевірити правильність нарахування заборгованості та обґрунтованість вимог щодо стягнення комісії.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи викладене, повно та всебічно з`ясувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, суд приходить до висновку, що обставини справи не підтверджені належними засобами доказування, зокрема, позивачем не було надано належних та достатніх доказів у підтвердження надання відповідачу кредитних коштів та користування відповідачем кредитними коштами, а також доказів наявності заборгованості саме у визначеному у позові розмірі, а відтак, позовні вимоги є недоведеними та не підлягають задоволенню.

Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 526, 625,630, 631, 1054 ЦК України, ст.ст. 10, 13, 81, 141, 258, 263, 265, 273, 280, 354 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ТОВ «Кредит-Капітал» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості – відмовити в повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційної скарги не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду.

Учасники справи, яким повне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Я.Ю.Шкарлат