Постанова від 15 квітня 2026 р. у справі №742/38/26 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

16 квітня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 742/38/26

Головуючий у першій інстанції – Коротка А. О.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1112/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого-судді Висоцької Н.В.

суддів: Мамонової О.Є., Шитченко Н.В.,

сторони: позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – ОСОБА_2 ,

розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 27 лютого 2026 року про повернення позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2026 року адвокат Вайленко Г.О. в інтересах ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки від усіх видів доходу (заробітку) платника аліментів, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з дня пред`явлення позову та до досягнення дитиною повноліття, а саме по ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду від 10.02.2026 позовну заяву ОСОБА_1 , подану адвокатом Вайленко Г.О., до ОСОБА_2 про стягнення аліментів залишено без руху та надано п`ятиденний строк для усунення недоліків з дня отримання копії ухвали.

Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду від 27.02.2026 позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів визнано неподаною та повернуто на підставі ч. 3 ст. 185 ЦПК України.

Не погодившись з вказаною ухвалою суду, представник ОСОБА_1 – адвокат Вайленко Г.О. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Прилуцького міськрайонного суду від 27.02.2026 про повернення позовної заяви, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

За доводами скарги оскаржувана ухвала постановлена судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права.

В обґрунтування незаконності оскаржуваної ухвали суду заявниця посилається, що позов про стягнення аліментів на утримання малолітнього сина був викладений українською мовою, тобто позов відповідає вимогам ЦПК України та Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної», проте залишаючи позов без руху, суд першої інстанції зазначив, що позов не відповідає вимогам ст. 177 ЦПК України.

Вказує, що при поданні позову позивачем було виконано вимоги ч. 1 ст. 177 ЦПК України, оскільки нею було додано до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї в екземплярі для відповідача, тому вважає, що суд не вправі через не долучення до позову екземпляру позовної заяви, перекладеної па офіційну державну мову держави, де проживає відповідач, при пред`явленні позову, залишати позовну заяву без руху та повертати її позивачу. Крім того, на переконання заявника, аналіз наданих сторонами доказів мас здійснюватися судом не на стадії вирішення питання про наявність чи відсутність підстав для відкриття провадження у справі або залишення позову без руху, а вже після відкриття провадження у справі.

Як зазначає заявник, залишаючи позовну заяву без руху, суд надав позивачці строк для усунення недоліків, а оскільки ухвала про залишення позову без руху була отримана в електронному кабінеті 13.02.2026 (в останній робочий день тижня), позивачка звернулась до бюро перекладів у перший робочий день, і 02.03.2026 було нотаріально завірено переклад, що підтверджується відповідними доказами.

За доводами скарги, 16.02.2026 представником позивача було направлено до суду першої інстанції заяву про продовження строку для усунення недоліків позову, проте судом не було продовжено строк через необґрунтованість причин неможливості усунути недоліки позову у встановлений строк.

Заявник стверджує, що ні позивачу ні її представнику не могло бути відомо точний строк виготовлення перекладу документів та його нотаріального засвідчення станом на 16.02.2026, оскільки такий строк може коливатися, що залежить від навантаженості та зайнятості сертифікованого перекладача, нотаріуса, а також від електропостачання.

На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи, проте відзив на апеляційну скаргу до суду подано не було.

Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Поштова кореспонденція (копія ухвали про відкриття апеляційного суду з копією апеляційної скарги), направлена на зареєстровану адресу проживання ОСОБА_2 , що підтверджується відомостями відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області на підставі тимчасової посвідки № НОМЕР_1 від 21.07.2020 (а.с. 101), згідно даних трекінгу АТ «Укрпошта» є неврученою (а.с. 107-108).

З метою дотримання гарантій справедливого судового розгляду, дотримання принципів змагальності і процесуальної рівноправності сторін, враховуючи, що ОСОБА_2 з 10.10.2023 перебуває поза межами території України згідно відомостей Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 07.04.2026 (а.с. 103), що унеможливлює використання судом засобів поштового зв`язку для інформування відповідача ОСОБА_2 , який проживає в Республіці Фінляндія, апеляційним судом опубліковано оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України (а.с. 105-106), що згідно положень ч. 11 ст. 128 ЦПК України є належним повідомленням учасника справи.

Згідно з частиною 2 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Вислухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги, враховуючи наступне.

Згідно п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

За вимогами п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

За матеріалами справи, у січні 2026 року адвокат Вайленко Г.О. в інтересах ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки від усіх видів доходу (заробітку) платника аліментів, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з дня пред`явлення позову та до досягнення дитиною повноліття, а саме по ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду від 10.02.2026 позовну заяву ОСОБА_1 , подану адвокатом Вайленко ГюО., до ОСОБА_2 про стягнення аліментів залишено без руху та надано п`ятиденний строк для усунення недоліків з дня отримання копії ухвали (а.с. 28-29).

Вказаною вище ухвалою встановлено, що подана позовна заява не відповідає вимогам 175, 177 ЦПК України, оскільки позивачкою не надано позовну заяву з додатками перекладену на офіційну державну мову держави, де проживає відповідач, яка засвідчена належною особою у встановленому порядку згідно положень ч. 1 ст. 498 ЦПК України, ч. 1 ст. 80 Закону України «Про міжнародне приватне право».

Копію ухвали Прилуцького міськрайонного суду від 10.02.2026 було направлено ОСОБА_1 та адвокату Вайленко Г.О. в їх електронні кабінети в підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС.

Вказана копія ухвали була доставлена 13.02.2026 до електронних кабінетів ОСОБА_1 та адвоката Вайленко Г.О., що підтверджується довідками про доставку електронного документу (а.с. 30, 31).

16.02.2026 через систему «Електронний суд» суду першої інстанції надійшла заява від представника ОСОБА_1 – адвоката Вайленко Г.О. про продовження строку на усунення недоліків позову ОСОБА_1 в межах максимально встановленого законом строку на усунення недоліків позовної заяви (а.с. 35-36).

Проте, ухвалою Прилуцького міськрайонного суду від 27.02.2026 позовну заяву на підставі ч. 3 ст. 185 ЦПК України повернуто позивачу (а.с. 37).

Повертаючи позовну заяву на підставі ч. 3 ст. 185 ЦПК України, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем недоліки позовної заяви не усунуті.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

За положеннями ст.ст. 55, 124 Конституції України та ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Однією з основних засад судочинства, визначених п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду.

Згідно ст. 55 Конституції України, кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободу від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ст. 1 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» високі Договірні сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією права і свободи, визначенні в розділі І «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод».

Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Так, відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.

У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», заява №48778/99).

Україна, як учасниця Конвенції, повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

Відповідно до ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом, зокрема, з ініціативи суду (частина друга статті 127 ЦПК України).

За змістом вище наведених норм процесуального закону повернення заяви з тих підстав, що особа не виконала вимоги ухвали про залишення заяви без руху, можливе лише в тому випадку, коли особа отримала копію відповідної ухвали, але ухилилась від виконання вимог, зазначених в ній.

За матеріалами справи, ухвалою Прилуцького міськрайонного суду від 10.02.2026 позовну заяву залишено без руху, у встановлений судом строк представником ОСОБА_1 – адвокатом Вайленко О.Г. до суду була подана заява про продовження строку на усунення недоліків позову, проте 27.02.2026 ухвалою суду позовну заяву визнано неподаною та повернуто позивачу.

Згідно ст. 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними і публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Відповідно до ст. 121 ЦПК України суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню цивільного судочинства.

Дійшовши висновку про необгрунтованість поданого клопотання про продовження строку на усунення недоліків та відмови в його задоволенні, суд першої інстанції не звернув уваги на положення ст. 127 ЦПК України та не врахував обсяг документів, доданих до позовної заяви, які необхідно позивачці перекласти на офіційну мову відповідача, а також не врахував, що копія ухвали про залишення позову без руху була отримана позивачкою та її представником 13.02.2026 о 16:10 та 16:03 відповідно (останній робочий день тижня), у зв`язку з чим у позивачки була відсутня можливість у встановлений судом строк виконати вимоги, зазначені в ухвалі про залишення її позову без руху.

Крім того, враховуючи характер визначених в ухвалі про залишення позовної заяви недоліків, для виконання яких потребується значний час, встановлення п`ятиденного строку для їх виконання, на думку колегії суддів не відповідає критеріям розумності та пропорційності, тому відмовляючи в задоволенні клопотання про продовження процесуального строку для усунення недоліків позовної заяви, суд першої інстанції вдався до надмірного формалізму та передчасно постановив відповідну ухвалу, якою визнав неподаною та повернув позовну заяву позивачеві.

Колегія суддів наголошує на тому, що здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя, що кореспондується із положеннями статті 4 ЦПК України, з огляду на які, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За висновками ЄСПЛ, право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення у справі «Белле проти Франції» від 04 грудня 1995 року). Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року).

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

При застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції.

Враховуючи те, що вищезазначені обставини судом першої інстанції враховані не були, тому суд першої інстанції передчасно дійшов висновку про необхідність повернення позовної заяви позивачу на підставі ч. 3 ст. 185 ЦПК України, допустив порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення помилкової ухвали про визнання неподаною та повернення позовної заяви, яку відповідно до ст. 379 ЦПК України слід скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст. 367, п. 6 ч. 1 ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 379, 382-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 27 лютого 2026 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне судове рішення складено 16.04.2026.

Головуючий Судді: