Постанова від 13 квітня 2026 р. у справі №152/1549/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 152/1549/25

Провадження № 22-ц/801/760/2026

Категорія: 70

Головуючий у суді 1-ї інстанції Роздорожна А. Г.

Доповідач:Міхасішин І. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2026 рокуСправа № 152/1549/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого: Міхасішина І.В.,

суддів: Войтка Ю.Б., Стадника І.М.

з участю секретаря судового засідання: Кахно О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниця цивільну справу № 152/1549/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів,

за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Славінської Наталії Леонтіївни на рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 20 січня 2026 року, ухвалене у складі судді Роздорожної А. Г., -

встановив:

В листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом ОСОБА_2 про стягнення аліментів

Позовні вимоги мотивовані тим, що 3 серпня 2014 року виконавчим комітетом Мурафської сільської ради зареєстровано шлюб між позивачкою та відповідачем ОСОБА_2 .. Від спільного шлюбу позивачка та відповідач мають трьох малолітніх дітей: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочок ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Спільне життя позивачки з відповідачем в шлюбі не склалося, однією сім`єю вони не проживають. Спільні діти сторін проживають з матір`ю та перебувають на її утриманні, тоді як відповідач з серпня 2025 року остаточно проживає окремо від сім`ї. Позивачка має господарство, доходи від утримання якого повністю витрачає на дітей. Відповідач ОСОБА_2 добровільно коштів на утримання дітей не надає, лише інколи на прохання позивачки може переказати одноразово за кілька місяців приблизно 10000 грн, внаслідок чого весь обсяг обов`язків по утриманню дітей покладено на позивачку. Позивачці відомо, що відповідач здоровий, працездатний, не має на утриманні інших осіб, а тому має можливість та повинен утримувати своїх малолітніх дітей, так як працює за кордоном та отримує заробітну плату, розмір якої, з його слів, становить від 80000 до 120000 грн. З 1 липня 2025 року відповідач ОСОБА_2 офіційно працевлаштований за Трудовим договором у ТОВ «Модзелевський і Родек» у м. Варшава Республіка Польща. Зароблені грошові кошти відповідач витрачає на задоволення власних потреб та, маючи змогу добровільно надавати кошти на утримання дітей, від надання такої допомоги ухиляється, чим порушує права позивачки щодо рівності батьків утримувати дітей та права малолітніх дітей на належне утримання з боку батька. Представник позивачки просила стягувати з відповідача на користь позивачки аліменти на утримання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 20000 грн щомісячно, та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 10000 грн щомісячно та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 10000 грн щомісячно, починаючи з дня пред`явлення позову і до досягнення дітьми повноліття; стягнути з відповідача на користь позивачки судові витрати на правничу допомогу в розмірі 2000 грн. (а.с.1-8).

Рішенням Шаргородського районного суду Вінницької області від 20 січня 2026 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів - задоволено частково.

Вирішено стягувати із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розміріпрожиткового мінімуму на кожну дитину відповідного віку щомісячно,починаючи з 18 листопада 2025 року і до їх повноліття.

Стягнуто із ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 1211 (тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.

Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в сумі 2000 (дві тисячі) грн.

Не погодившись із таким рішенням, представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Славінська Наталія Леонтіївна, подала апеляційну скаргу в якій зазначено, що суд першої інстанції ухвалюючи оскаржуване рішення неправильно застосував норми матеріального права, присили рішення суду першої інстанції скасувати в частині стягуваних з відповідача на користь позивача аліментів на утримання малолітніх дітей та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги позивачки задовольнити та стягувати з відповідача аліменти в твердій грошовій сумі на утримання малолітніх дітей : ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 20000 грн щомісячно, та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 10000 грн щомісячно та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 10000 грн щомісячно починаючи з дня пред`явлення позову і до досягнення дітьми повноліття. Стягнути з відповідача судові витрати понесені позивачкою в розмірі 5000 гривень.

02 березня 2026 року на адресу Вінницького апеляційного суду від відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, постановлено відповідно до норм чинного законодавства. Просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Позивачка ОСОБА_2 та її представник адвокат Славінська Н.Л. в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали просили суд її задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений завчасно та належним чином.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі N 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, заслухавши думку учасників справи, які прийняли участь в судовому засіданні, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності відповідача.

14 квітня 2026 року на адресу суду від відповідача ОСОБА_2 надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи скріншот з діалогу з ОСОБА_1 у застосунку «Viber», докази направлення та змісту посилки від 12.04.2024 року.

Ухвалою апеляційного суду (із занесенням до протоколу судового засідання без винесення окремого процесуального документа) від 14 квітня 2026 року в задоволені клопотання відповідача ОСОБА_2 про долучення доказів відмовлено, виходячи з того, що неіснування певних доказів на момент постановлення рішення суду першої інстанції взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції таких додаткових доказів незалежно від інших причин неподання позивачем таких доказів до суду. Навпаки саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Саме такої позиції послідовно дотримується Верховний Суд, яка викладена у постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 922/393/18.

Згідно з статтею 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно зі свідоцтвом про шлюб, сторони уклали шлюб 3 серпня 2014 року та зареєстрували його у виконавчому комітеті Мурафської сільської ради Шаргородського району Вінницької області, актовий запис №10 (а.с.15).

Відповідно до копій свідоцтв про народження, сторони є батьками малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.12-14).

Згідно з копією довідки №01-19/1100 від 11 листопада 2025 року, виданої відділом «Центр надання адміністративних послуг Мурафської сільської ради Жмеринського району Вінницької області», малолітні діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстровані та проживають біля позивачки по АДРЕСА_1 (а.с.17).

З копії трудового договору вбачається, що 27 червня 2025 року у м. Варшава між ТОВ «Модзелевський і Родек» та відповідачем ОСОБА_6 укладено трудовий договір на невизначений строк з 1 липня 2025 року. Тривалість робочого часу – повний робочий день, заробітна плата – 50 злотих/годину брутто (а.с.18-19).

Відповідачу ОСОБА_2 на підставі статті 16 ЗУ від 24 вересня 2010 року «Про облік населення» присвоєно код з універсальної електронної системи реєстру населення (РЕSEL) (а.с. 21).

Також, судом встановлено, що 14 серпня 2024 року відповідачем ОСОБА_2 перераховано кошти на рахунок позивачки ОСОБА_1 в сумі 1000 злотих, 11 квітня 2025 року – на суму 1000 злотих, 12 листопада 2025 року на суму 920 злотих, 16 листопада 20325 року на суму 97,35 злотих (а.с.62, 65, 66,78).

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, відповідач добровільно сплачував матері позивачки – ОСОБА_7 грошові кошти в рахунок за допомогу позивачці ОСОБА_1 в догляді за дітьми.

Відповідач офіційно працевлаштований у Республіці Польща, працює та отримує заробітну плату. Таким чином, з огляду на досліджені судом обставини, суд вважає, що відповідач не позбавлений можливості забезпечувати на рівні з позивачкою інтереси та утримання дітей, тобто може надавати допомогу на їх утримання, проте від добровільного надання щомісячної матеріальної допомоги на утримання дітей ухиляється, оскільки, як вбачається з позовної заяви та досліджених у справі доказів, переважний обсяг обов`язків, пов`язаних з утриманням дітей – ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , покладено на позивачку ОСОБА_1 , що ставить останню в скрутне матеріальне становище та у нерівні умови.

Підставою даного позову є фактичні обставини, якими позивачка обґрунтовує свої вимоги, а також правові норми, на які вона посилається в підтвердження своїх вимог, а саме ненадання відповідачем належної матеріальної допомоги на утримання спільних малолітніх дітей. Предметом позову є матеріально-правова вимога позивачки до відповідача про стягнення аліментів.

Статтею 51 Конституції України передбачено обов`язок батьків утримувати дітей до їхнього повноліття.

Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Тобто, обов`язок утримувати дитину є рівною мірою обов`язком як матері, так і батька, причому, обов`язком особистим, індивідуальним, а не солідарним.

Згідно з частиною третьою статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» установлено, що у 2026 році прожитковий мінімум на дітей віком до 6 років становить 2817 грн, від 6 до 18 років – 3512 гривень на одну особу в розрахунку на місяць, який визначає вартісну величину достатнього для забезпечення нормального функціонування організму дитини, збереження її здоров`я, забезпечення набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості дитини з метою забезпечення гармонійного розвитку.

Згідно з частиною першою статті 184 СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі.

Згідно з частиною першою статті 191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України N789-XII від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, викладених у статтях 12 і 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтями 76 і 81 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Разом з цим, суд першої інстанції вірно вказав, що позивачка не надала суду доказів на обґрунтування позовних вимог, а саме що відповідач має можливість надавати кошти на утримання дітей саме в розмірі 20000 грн щомісячно на сина та в розмірі по 10000 грн на дочок щомісячно, оскільки діти вже частково перебувають на утриманні матері. Окрім цього, позивачка не зазначила, яку суму грошових коштів вона витрачає на утримання кожної дитини, не підтвердила такі витрати відповідними доказами. Суд зазначає, що обов`язок утримувати дитину є рівною мірою обов`язком як матері, так і батька, причому, обов`язком особистим, індивідуальним, а не солідарним. При цьому, суд враховує, що відповідач здоровий, працездатний, інших дітей, яких він утримує, не має (відомості протилежного до суду не подав).

Тому керуючись принципами розумності, законності та справедливості, Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову частково, а саме в частині стягнення з відповідача аліментів на утримання дітей в розмірі прожиткового мінімуму на кожну дитину відповідного віку. За умови надання позивачкою грошового утримання дітям в такому ж розмірі, діти отримуватимуть від обох батьків матеріальне утримання в розмірі двох прожиткових мінімумів, що буде цілком достатньо для їх гармонійного розвитку.

Доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованого висновку суду першої інстанції, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для відповідача, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, оскільки воно ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів,

постановив :

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Славінської Наталії Леонтіївни залишити без задоволення.

Рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 20 січня 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: І.В. Міхасішин

Судді: Ю.Б. Войтко

І.М. Стадник