Постанова від 13 квітня 2026 р. у справі №335/8629/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 14.04.2026 Справа № 335/8629/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №335/8629/25 Головуючий у 1-й інстанції: Апаллонова Ю.В. Провадження № 22-ц/807/760/26 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого,судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Кочеткової І.В., Кухаря С.В., Волчанової І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Територіального управління державного бюро розслідувань розташованого у місті Мелітополі на рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 30 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 до Запорізької обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, Територіального управління Державного бюро розслідувань у місті Мелітополі про відшкодування шкоди завданої незаконним рішення і діями органів досудового слідства, прокуратури, -

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2025 року ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Запорізької обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, Територіального управління Державного бюро розслідувань розташованого у м. Мелітополі про відшкодування шкоди завданої незаконним рішення і діями органів досудового слідства, прокуратури.

В обґрунтування позову зазначено, що 21.08.2018 року Дніпрорудненським ВП Василівського ВП ГУНП в Запорізькій області було розпочате кримінальне провадження шляхом внесення відомостей до ЄРДР за №12018080190000595 за ч.2 ст. 364 КК України.

24.05.2019 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України.

22.10.2019 року постановою прокурора Василівського відділу Енергодарської місцевої прокуратури Васильчука Б.Г. про перекваліфікацію скоєного діяння кримінальне провадження перекваліфіковано на ч.3 ст. 365 КК України.

04.11.2019 року прокурором Василівського відділу Енергодарської місцевої прокуратури Васильчуком Б.Г. складено та затверджено обвинувальний акт, який скеровано до Василівського районного суду Запорізької області для розгляду по суті.

Вироком Василівського районного суду Запорізької області від 29.10.2021 року виправдано ОСОБА_1 (надалі позивач) у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.365 КК України у зв`язку з недоведеністю вчинення кримінального правопорушення обвинуваченою.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 30.03.2023 року вказаний вирок відносно ОСОБА_1 залишено без змін.

Внаслідок незаконного притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності та перебування під слідством і судом, їй була спричинена моральна шкода.

Моральна шкода, яка йому спричинена, полягає у порушенні нормальних життєвих зв`язків, погіршенні відносин із колегами по роботі, необхідності прикладання додаткових зусиль для організації свого життя і налагодження стосунків з оточуючими, тривалих душевних стражданнях, які вплинули на її здоров`я і спровокували розвиток глибокої депресії.

Внаслідок незаконних дій відповідачів у ОСОБА_1 понад 3 років та 10 місяців порушено звичний уклад життя. Загальний час перебування позивача під слідством і судом становить 3 роки, 10 місяців та 7 днів. З огляду на викладене, враховуючи тривалість моральних страждань та негативні наслідки, які для неї настали у зв`язку із порушенням її прав, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, достатній розмір морального відшкодування для компенсації спричинених моральних страждань ОСОБА_1 складає 369 806,45 грн. Також відшкодуванню підлягає 116 000,00 грн сплачених ОСОБА_1 у зв`язку з наданням їй юридичної (правової) допомоги.

На підставі вищевикладеного, просить стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 369 806,45 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди та стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 116 000,00 грн в рахунок відшкодування матеріальних збитків. Стягнути з відповідачів на користь позивача понесені ним судові витрати.

Рішенням Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 30 грудня 2025 року позов задоволено частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 369 600,00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати, пов`язані із наданням правничої допомоги у розмірі 104 000,00 грн.

В задоволенні решти частині вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, Територіальне управління державного бюро розслідувань розташованого у м. Мелітополі подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 30 грудня 2025 року скасувати в частині задоволених вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково, стягнувши з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 – 73 920.00 грн, в якості відшкодування моральної шкоди, в решті позовних вимог – відмовити. За результатами розгляду апеляційної скарги ТУ ДБР у м. Мелітополі здійснити розподіл судових витрат.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що судом першої інстанції безпідставно стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 369 600 грн замість 73 920 грн, що перевищує мінімальний розмір моральної шкоди в 5 разів та не відповідає критеріям розумності, виваженості і справедливості виходячи з періоду перебування ОСОБА_1 під слідством та судом упродовж 46 місяців 6 днів (1 600 грн * 63 місяців + 1600/30*6 =73 920 грн). При визначенні розміру моральної шкоди суд не врахував, що статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік", який набрав законної сили 01 січня 2025 року, визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1600,00 грн, а тому суд помилково виходив із розміру мінімальної заробітної плати, встановленої цим законом (8000,00 грн). Суд першої інстанції необґрунтовано відшкодував ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу, у цій справі. Позивачкою не було доведено належними та допустимими доказами завдання їй матеріальної шкоди, необхідність нести витрати на правничу допомогу, та як наслідок виправданість понесених матеріальних втрат, слід дійти обґрунтованого висновку про недоведеність позовних вимог в частині стягнення матеріальної шкоди. Витрати на правову допомогу в сумі 104 000,00 грн є завищеними, адже такий розмір відшкодування є не співмірним зі складністю справи та витраченим часом адвоката для надання професійної правничої допомоги у рамках цієї справи.

Відзиву на апеляційну скаргу в порядку ст. 360 ЦПК України, до суду не надходило. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення зазначеним вимогам відповідає.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що враховуючи фактичні обставини справи та надані ОСОБА_1 докази, особливості впливу події незаконного притягнення до кримінальної відповідальності на позивача, ступінь тяжкості пред`явленого їй обвинувачення, тривалість перебування під судом і слідством ( 46 місяців 6 днів ), глибину її душевних страждань, вимоги розумності, справедливості, а також співмірності, суд приходить до висновку, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди позивачу ОСОБА_1 слід визначити в сумі 369600 грн як особи, що має право на відшкодування шкоди відповідно до Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" та не призведе до його збагачення за рахунок держави. При цьому суд визначив розмір відшкодування моральної шкоди виходячи з положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік, яким установлено у 2025 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня 8000 гривень.

Право на відшкодування (повернення) сум, сплачених за надання юридичної допомоги, виникає на підставі пункту 4 статті 3 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" та не підлягають зменшенню.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Судом встановлено, що 21 серпня 2018 року Дніпрорудненським ВП Василівського ВП ГУНП в Запорізькій області було розпочате кримінальне провадження шляхом внесення відомостей до ЄРДР за №12018080190000595 за ч.2 ст. 364 КК України.

24.05.2019 ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України .

22.10.2019 постановою прокурора Василівського відділу Енергодарської місцевої прокуратури Васильчука Б.Г. про перекваліфікацію скоєного діяння кримінальне провадження перекваліфіковано на ч.3 ст. 365 КК України (т.1 а.с.38-40).

04.11.2019 прокурором Василівського відділу Енергодарської місцевої прокуратури Васильчуком Б.Г. складено та затверджено обвинувальний акт, який скеровано до Василівського районного суду Запорізької області для розгляду по суті.

Відповідно до вироку Василівського районного суду Запорізької області від 29 жовтня 2021 року виправдано ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.365 КК України у зв`язку з недоведеністю вчинення кримінального правопорушення обвинуваченою (т.1 а.с.8-14).

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 30.03.2023 року вказаний вирок відносно ОСОБА_1 залишено без змін (т1 а.с.51-61).

Вирок набрав законної сили 30.03.2023 року і у касаційному порядку не оскаржувався.

Положеннями статей 15, 16 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду (частина друга зазначеної статті).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

Згідно з пунктами 1, 5 частини першої статті 3 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", у наведених в статті 1 Закону випадках громадянинові підлягає відшкодуванню заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій, а також моральна шкода.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частина п`ята та шоста статті 4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду").

Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Наведене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

З урахуванням засад виваженості, розумності та справедливості суд може збільшити розмір відшкодування, обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" не передбачено.

Вказане узгоджується з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі N 686/23731/15-ц, яка зазначила що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Такий висновок підтримано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі N 236/893/17, у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі N 754/8730/19, від 03 березня 2021 року у справі N 638/509/19, від 27 липня 2023 року у справі N 568/499/16

Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (рішення Європейського суду з прав людини "Станков проти Болгарії" від 12 липня 2007 року, заява N 68490/01).

У постановах Верховного Суду від 28 листопада 2018 року в справі N 214/6982/13-ц, від 15 червня 2022 року у справі N 521/1347/18, від 16 серпня 2023 року у справі N 466/2780/21 викладено правовий висновок, що здійснення слідчих дій у ході розслідування кримінальної справи відноситься до повноважень органів досудового розслідування згідно з вимогами кримінального процесуального законодавства, тому саме лише здійснення таких заходів не може бути підставою для збільшення розміру відшкодування моральної шкоди. Такий розмір має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потерпілої особи і не має призводити до її збагачення.

Тобто, визначений розмір відшкодування моральної шкоди, якщо він перевищує гарантований законом розмір компенсації, має бути в будь-якому разі мотивований судом з посиланням на конкретні обставини справи.

Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін "інші обставини, які мають істотне значення" саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі N 477/874/19).

Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п`ятою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (стаття 110 ЦПК України).

Встановивши, що ОСОБА_1 незаконно перебувала під слідством і судом з 24 травня 2019 року (дата повідомлення про підозру) по 30 березня 2023 року (набрання законної сили реабілітуючим судовим рішенням, що складає 46 повних місяців та 6 днів (з 24.05.2019 по 24.05.2022 =36 місяців, з 24.05.2022 по 24.03.2023 = 10 місяців, з 24.03.2023 по 30.03.2023 =6 днів або 3 роки 10 місяці 6 днів, або 1407 календарних днів) та не оспорюється у апеляційній скарзі, відносно неї було постановлено виправдувальний вирок, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_1 довела її право на відшкодування завданої їй моральної шкоди у зв`язку з незаконним обвинуваченням та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Відповідно до положень Закону України « Про Державний бюджет України на 2025 рік, яким установлено у 2025 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 01 січня 8000 гривень.

Отже, розмір відшкодування моральної шкоди, який гарантовано державою на час розгляду справи становить 369600 грн ( 46 місяців х 8000 грн = 368000, 00 гривень, 6 днів х 800 гривень = 1600 грн).

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу внаслідок незаконного перебування під слідством і судом, суд першої інстанції врахував глибину і тривалість моральних страждань, тривалість перебування позивача під слідством і судом, застосування у кримінальному провадженні процесуальних дій та заходів, що обмежували права позивача, та обґрунтовано виходив з того, що гарантований законом мінімальний розмір відшкодування не є доволі значним та може вважатися достатнім для розумного задоволення потреб позивача і не призведе до її безпідставного збагачення.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що такий розмір компенсації є обґрунтованою компенсацією (справедливою сатисфакцією) позивачу за душевні страждання, яких вона зазнала у зв`язку з перебуванням ОСОБА_1 під слідством і судом, застосуванням у кримінальному провадженні процесуальних дій та заходів, що обмежували її права, внаслідок чого було порушено її нормальні життєві зв`язки та виникла потреба у застосуванні додаткових зусиль для організації життя.

Колегія суддів зауважує, що гроші виступають еквівалентом завданої моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні "трансформують" шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування "обчислює" шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та справедливої сатисфакції потерпілому. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.

Схожі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі N 487/6970/20, від 23 листопада 2022 року в справі N 686/13188/21, від 19 квітня 2023 року в справі N 336/10216/21.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач не довела завдання їй моральної шкоди є необґрунтованим, оскільки сам по сої факт постановлення виправдовувального вироку є доказом незаконності дій органів досудового розслідування, які додатково не підлягають у судовому порядку визнанню незаконними, та завдання особі моральної шкоди. (висновок Великої Палати Верховного Суду у постановах від 25 березня 2020 року у справі №641/8857/17 та від 22 квітня 2019 року у справі №236/893/17). Згідно з пунктом 1 частини першої, частиною другою статті 1, пунктом 5 статті 3 Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Якщо є виправдувальний вирок, який набрав законної сили, позивач не зобов`язаний доводити незаконність конкретної слідчої чи процесуальної дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при вирішенні питання про розмір відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди, завданої внаслідок її перебування під слідством і судом, було враховано принципи пропорційності, розумності та справедливості. Доводи апеляційної скарги зазначених висновків суду першої інстанції не спростовують.

Доводи апеляційної скарги Територіального управління державного бюро розслідувань, розташоване у м. Мелітополі, про те, що при обчисленні розміру відшкодування моральної шкоди необхідно виходити з частини другої статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», якою визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду на рівні 1 600,00 грн не заслуговують на увагу, оскільки межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, встановленим законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, що узгоджується з нормами статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено механізму запровадження Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік окремого виду мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення компенсації за рішеннями суду.

Конституційний Суд України у своїх Рішеннях: від 09 липня 2007 року N 6-рп/2007, від 22 травня 2008 року N 10-рп/2008, від 27 лютого 2020 року N 3-р/2020, від 28 серпня 2020 року N 10-р/2020 неодноразово наголошував на тому, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, а тому вказаними актами законодавства не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України, а скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.

Отже, Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» є спеціальним і саме норми цього Закону регулюють порядок визначення компенсації моральної шкоди у спірних правовідносинах.

У постанові від 18 жовтня 2023 року у справі N 705/4489/20 Верховний Суд щодо застосування статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» зазначив, що «тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі N 761/22531/23, від 08 жовтня 2024 року у справі N 333/2527/22, від 21 жовтня 2024 року у справі N 490/7139/23, від 15 листопада 2024 року у справі N 336/2137/23, від 19 грудня 2024 року у справі N 488/2561/21, від 22 січня 2025 року у справі N 524/6017/22, від 05 березня 2025 року у справі N 161/170/24, від 05 березня 2025 року у справі N 166/789/24, від 12 березня 2025 року у справі N 707/564/24, від 09 квітня 2025 року у справі N 757/1549/21-ц, від 05 серпня 2025 року у справі N 710/228/24, від 11 грудня 2025 року у справі N 706/828/21.

Обґрунтованими є також висновки суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для відшкодування позивачу сум, сплачених нею у зв`язку з наданням їм юридичної допомоги відповідно до пункту 4 частини першої статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Посилання апеляційної скарги Територіального управління державного бюро розслідувань, розташоване у м. Мелітополі на відсутність у матеріалах справи належних доказів понесення позивачами витрат на юридичну допомогу, а також неспівмірність їх розміру із складністю справи, є необґрунтованими.

Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі N 383/596/15 та у постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі N 335/4358/21 вказано, що позивач має право на відшкодування шкоди, у тому числі й відшкодування (повернення) сум, сплачених за надання йому юридичної допомоги під час досудового розслідування, і право на таке відшкодування виникає на підставі прямої вказівки закону.

Верховний Суд зауважує, що встановивши факт понесення витрат у зв`язку з наданням юридичної допомоги, суд стягує витрати саме за час перебування під слідством і судом.

У КПК України визначено, що юридична допомога у кримінальному провадженні (кримінальній справі) включає дії адвоката як на стадії досудового розслідування, так і судового провадження.

Визначені Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги під час досудового розслідування та судового розгляду кримінальної справи, не є тотожними витратам на правничу допомогу, передбаченим статтею 137 ЦПК, тому, у зазначеному випадку застосуванню підлягає спеціальна норма закону (постанова Верховного суду від 11 грудня 2024 року у справі N 740/463/22).

Передбачені статтею 137 ЦПК підстави зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу не можуть бути застосовані у разі вирішення питання про відшкодування (повернення) на підставі пункту 4 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», сплаченої громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 08 червня 2022 року в справі N 750/958/20.

Позивачем заявлено також вимогу щодо стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 116000 гривень, які були понесені стороною в рамках кримінального провадження.

На підтвердження витрат на юридичну допомогу у кримінальному провадженні Йосипенко Т.Д. надано копію Договору про надання правової допомоги від 10.07.2019, що укладений між позивачем та Адвокатським бюро «Лисенко та партнери» (код ЄДРПОУ 41806155), Додаткову угоду № 1 від 10.07.2019, що є додатком № 1 до Договору про надання правової допомоги від 10.07.2019, копії актів приймання-передачі послуг з правової допомоги від 15.07.2019 та 01.04.2023, копії квитанції до прибуткового касового ордера № 7 від 15.07.2019, квитанції до прибуткового касового ордера №3 від 01.04.2023 та роздруківки з телефону про призначені судові засідання та ухвали суду.

Як вірно встановлено судом, під час досудового розслідування у кримінальному провадженні та судового розгляду кримінального провадження ОСОБА_1 на підставі договору від 10.07.2019 користувалась правовою допомогою, яка надавалася Адвокатським бюро «Лисенко та партнери».

Відповідно до п. 1.1. Договору про надання правової допомоги Адвокатське бюро «Лисенко та партнери» (Виконавець) взяло на себе зобов`язання надавати правову допомогу ОСОБА_1 (Клієнт) у кримінальному провадженні№12018080190000595 під час досудового розслідування та судового розгляду, в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором, а Клієнт зобов`язаний оплатити послуги Виконавцю в порядку та у строки, обумовлені Сторонам в Додаткових угодах.

Пунктом 4.1. Розділу 4 Договору про надання правової допомоги від 10.07.2019 Клієнт зобов`язується сплатити Виконавцю вартість правової допомоги (гонорар), що надається, у порядку, в строки та на умовах, визначених у додаткових угодах (замовленнях) до Договору, які є невід`ємною частиною Договору.

Згідно з Додатковою угодою №1 від 10.07.2019 (п.2) на виконання п. 4.1 Договору про надання правової допомоги сторони погодили вартість послуг Виконавця за договором (розмір гонорару) за виконання дій з надання правової допомоги за підпунктами 1.1.-1.7. пункту 1 Додаткової угоди до Договору у сумі 50 000 грн.

Пункти 1.1.-1.7. Додаткової угоди №1 включають наступні види правової допомоги: ознайомлення та аналіз наявних матеріалів кримінального провадження та формування позиції захисту Клієнта; участь у слідчих та процесуальних діях за участі Клієнта; участь у судових засіданнях під час розгляду клопотань слідчого в рамках розслідування провадження (без обмеження їх кількості); у разі необхідності збирання доказів, у тому числі направлення запитів на отримання інформації, документів тощо, подання клопотань, подання доказів слідчому/прокурору або до суду; участь в ознайомленні з матеріалами кримінального провадження в порядку ст. 290 КПК, проведення їх фотокопіювання; за наявності підстав підготовка заяв і клопотань слідчому/прокурору, скарг в порядку ст. 303 КПК України або клопотань слідчому судді; участь захисника під час вручення обвинувального акту та реєстру матеріалів досудового розслідування.

На виконання Договору та Додаткової угоди ОСОБА_1 за надання правової допомоги на стадії досудового розслідування сплачено 50 000 грн, що підтверджується Актом приймання-передачі послуг з правової допомоги від 15.07.2019 та Квитанцією до прибуткового касового ордера №7 від 15.07.2019, виданою Адвокатським бюро «Лисенко та партнери».

Пунктом 2 Додаткової угоди №1 від 10.07.2019 також передбаченого, що вартість послуг Виконавця за договором (розмір гонорару) за виконання дій з надання правової допомоги за підпунктом 1.8. пункту 1 Додаткової угоди до Договору складає 3 000 грн за 1 судове засідання. Аналогічним чином визначається розмір винагороди адвоката і у випадку коли судове засідання, слідча чи інша процесуальна дія, на які з`явився адвокат, не відбулася.

З урахуванням правового висновку Верховного Суду, висловленого у Додатковій постанові від 02 липня 2020 року по справі № 924/447/18 при фіксованій ставці адвокатського гонорару час, який був витрачений адвокатом на надання правової допомоги, не має значення, а отже зазначати його у такому розрахунку не потрібно.

З Акта приймання-передачі послуг з правової допомоги від 01.04.2023 вбачається, що сторони погодили вартість послуг за участь адвоката у 22 судових засіданнях в розмірі 66 000 грн (22 * 3000 грн).

Позивачем за участь в судових засіданнях суду першої інстанції сплачено на користь Адвокатського бюро «Лисенко та партнери» 66 000 грн.

Оплата вказаної суми підтверджується Актом приймання-передачі послуг з правової допомоги від 01.04.2023 та Квитанцією до прибуткового касового ордера №3 від 01.04.2023, виданою Адвокатським бюро «Лисенко та партнери».

Враховуючи той факт, що законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа, який повинен надати адвокат під час сплати клієнтом послуг, не встановлено форму такого документа, а також те, що відкриття власного рахунку не є обов`язком адвоката, останній може видати клієнту на його вимогу складений у довільній формі документ (квитанція, довідка тощо), який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта (постанова ВС від 02.12.2021 у справі №280/5176/20).

Квитанції до прибуткового касового ордера, надані заявником у розпорядження суду, є належним доказом понесення ним витрат на правничу допомогу, а відтак доводи відповідача щодо відсутності належних документів, які підтверджують ці витрати, судом відхиляються.

Вирішуючи питання обґрунтованості вимог позивача про відшкодування витрат на правову допомогу у кримінальному провадженні, суд дослідив наявні у справі докази понесення таких витрат та встановив, що позивач довів надання йому адвокатом під час розгляду кримінальної справи професійної правничої допомоги, водночас надані документи не повністю підтверджують обсяг витрат на правничу допомогу, зазначений позивачем.

У позовній заяві позивач зазначила, що представник позивача надавав йому допомогу під час розгляду кримінальної справи у Василівському районному суді Запорізької області було призначено 19 судових засідань: 08.11.2019; 27.11.2019; 17.03.2020; 09.04.2020; 06.05.2020; 16.06.2020; 10.09.2020; 17.09.2020; 28.12.2020; 28.01.2021; 18.02.2021; 15.03.2021; 08.04.2021; 19.04.2021; 24.05.2021; 07.06.2021; 12.07.2021; 17.09.2021; 29.10.2021. У Запорізькому апеляційному суді судові засідання були призначені: 14.04.2022, 11.08.2022 та 30.03.2023.

Одночасно з тим, до позовної заяви не були долучені документи, що підтверджують участь адвоката у 22 судових засіданнях у судах першої та апеляційної інстанцій, про що зазначається в акті приймання-передачі послуг з правової допомоги від 01.04.2023, в обгрунтування вказаного представник послався на те, що справа та його особисті документи залишилися на тимчасово окупованій території України.

Додана позивачем роздруківки з телефону про призначені судові засідання та ухвали суду не свідчить про явку адвоката до суду та участь у судових засіданнях дати яких наведені у позовній заяві. На підтвердження участі або прибуття адвоката до суду у випадку, коли судове засідання з незалежних від адвоката причин не відбулось, доказів позивачем не надано.

З долучених до матеріалів справи відповідачем копій ухвал суддів від 17.09.2020 року, 16.01.2021р, 16.06.2020р, 10.09.2020, 17.09.2020,08.10.2019, 17.03.2020, 09.04.2020, 09.04.2020, 06.05.2020, 06.05.2020, 23.03.2021 року 23.12.2021року, за змістом яких встановлено, що вказані ухвали постановлені суддею одноособово без призначення судового засідання( розгляд клопотань про проведення засідання у режимі відеоконференцзв`язку, призначення справи до розгляду тощо).

Разом із тим, з долучених до письмових пояснень відповідача Запорізької обласної прокуратури копій матеріалів судової справи № 311/4106/19, а саме журналів судових засідань підтверджується факт участі адвоката у 17 судових засіданнях у судах першої та апеляційної інстанцій у справі № 311/4106/19, а саме 27.11.2019,26.12.2020,18.02.2020, 16.07.2020, 17.09.2020, 28.09.2020, 28.12.2020, 28.01.2021, 18.02.2021, 08.04.2021, 19.04.2021, 07.06.2021, 12.07.2021, 17.09.2021, 29.10.2021( Василівський районний суд Запорізької області), 12.01.2023, 02.03.2023 року (Запорізький апеляційний суд).

За судовими рішенням у справі № 311/4106/19 вбачається участь адвоката у судових засіданнях 27.11.2019,28.01.2021, 29.10.2021, 30.03.2023 (ухвала Запорізького апеляційного суду).

Отже, фактично документально доведено участь адвоката у 18 судових засіданнях у кримінальному провадженні, що частково визнається відповідачами прокуратурою Запорізької області (17 судових засідань), ТУ ДБР, розташоване у м.Запоріжжі (4 судових засідання). Що відповідно до визначеного Додатковою угодою №1 від 10.07.2019 розміру вартості послуг за участь у судовому засіданні становить 54000 грн (18Х3000грн).

Таким чином, загальна сума витрат, понесених позивачем на оплату послуг з надання правової допомоги адвокатом під час перебування під слідством та судом у кримінальному провадженні становить 104000 грн (54000+50000) грн.

Отже, позивач довів факти надання йому правничої допомоги за час перебування під слідством і судом, понесення витрат у зв`язку із наданням такої допомоги та сплати відповідних сум, що є підставою для стягнення заявлених у позові витрат на правничу допомогу позивачу у кримінальному провадженні у розмірі 104 000,00 грн на підставі пункту 4 частини першої статті 3 Закону.

Встановивши, що захист інтересів позивачки (обвинуваченої) ОСОБА_1 під час розгляду кримінальної справи здійснювали адвокати Адвокатського бюро «Лисенко та партнери», вони брали участь у судових засіданнях першої та апеляційної інстанції, участь у слідчих діях у процесуальних діях, ознайомлювались з матеріалами справи, надавши оцінку наявним у матеріалах справи, що переглядається, у тому числі копій документів кримінальної справи N311/4106/19, договору про надання правової допомоги, ордерам, виданим на їх підставі, квитанціями, які свідчать про оплату позивачем коштів на рахунок Адвокатського бюро «Лисенко та партнери», суд першої інстанції дійшли обґрунтованого висновку про стягнення на користь ОСОБА_1 таких витрат у доведеному розмірі – 104 000,00 грн.

Суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню та надавши обґрунтовану правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, дійшов мотивованого висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову ОСОБА_1 ..

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявників по суті спору та їх відображення в оскарженому судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають.

З урахуванням вищевикладеного, вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б спростували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обгрунтованість оскаржуваного судового рішення, апеляційна скарга не містить.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

З огляду на те, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Територіального управління державного бюро розслідувань розташованого у місті Мелітополі – залишити без задоволення.

Рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 30 грудня 2025 року -залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повна постанова складена 16 квітня 2026 року.

Головуючий, суддя СуддяСуддя

Подліянова Г.С.Кочеткова І.В. Кухар С.В.